Іменем України
31 травня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2082/21
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 16 квітня 2021 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, Старобільське ОУПФУ), в якому позивачем заявлено позовні вимоги про:
1) визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 28 липня 2020 року № 124050002707 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком;
2) зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 21 липня 2020 року та зарахувати до загального стажу роботу позивача на Ворошиловградському емалевому заводі ім. Артема з листопада 1982 року по вересень 1983 року включно, із зазначенням наказу про прийняття від 03.11.1982 № 896, наказу про звільнення від 29.07.1983 № 504, на підставі довідки, виданої Архівним управлінням адміністрації міста Луганська Луганської народної республіки від 15.01.2021 № 03-28/517.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 21 липня 2020 року звернувся до відповідача за призначенням пенсії за віком, за результатами розгляду заяви відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком, про що прийняв рішення від 28 липня 2020 року № 124050002707.
Позивач з таким рішенням не згоден, оскільки відповідачем безпідставно не зарахований до страхового стажу позивача період роботи на Ворошиловградському емалевому заводі ім. Артема з листопада 1982 року по вересень 1983 року включно, підтверджений записами в трудовій книжці та довідкою Архівного управління адміністрації міста Луганська ЛНР від 15.01.2021 № 03-28/517.
Відповідач не враховує вказані в цій довідці відомості з тих підстав, що її видано на тимчасово окупованій території України. Але в даному випадку, на думку позивача, відповідач має застосовувати загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки їх неприйняття призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.
Також позивач вважає, що окремі недоліки та формальні неточності в його трудовій книжці за загальним правилом не можуть бути підставою для обмеження його в реалізації конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
З урахуванням зазначеного, позивач вважає свої позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Ухвалою від 21 квітня 2021 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано усунути її недоліки у встановлений судом строк (арк. спр. 14-15).
Ухвалою від 11 травня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкриття провадження в справі; визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом та задоволено клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду; визначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (арк. спр. 29-30).
Від Старобільського ОУПФУ 21 травня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 35-36).
Позивач 21 липня 2020 року звернувся до Управління з заявою щодо призначення йому пенсії за віком на умовах статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Опрацюванням наданих разом із заявою документів та з урахуванням даних, наявних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, 28 липня 2020 року відповідачем прийнято рішення № 124050002707 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного (мінімально потрібного) страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV, - якщо особі виповнилося 60 років у період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, то мінімально необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком має становити не менше 27 років. Оскільки позивач не має страхового стажу після 31 серпня 1991 року, страховий (загальний, трудовий) стаж ОСОБА_1 зараховано за записами трудової книжки та він складає 14 років 10 місяців 14 днів.
Проте період роботи позивача з 03 листопада 1982 року по 29 липня 1983 року не можливо врахувати до страхового стажу, так як у запису трудової книжки № 8 (про звільнення) відсутня дата наказу про звільнення, що є порушенням пункту 2.4 Інструкції.
Стосовно «Архивной справки» (мовою оргіналу) від 15.01.2021 № 03-28/517, яка подана ОСОБА_1 як підтвердження роботи в період з 03 листопада 1982 року по 29 липня 1983 року, відповідач повідомив, що дана довідка скріплена печаткою неіснуючого утворення «ЛНР», а Законом України від 15.04.2014 року № 1207-VІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території України та їх діяльність вважаються незаконними, а будь-який акт (рішення, документ), виданий вищезазначеними органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків, таким чином взяти до огляду та до опрацювання відповідну довідку не можливо.
Отже, фактично до страхового (загального, трудового) стажу позивача не враховано 08 місяців 26 днів, проте, навіть за умови зарахування цього періоду роботи ОСОБА_1 до його страхового стажу, сукупно такий стаж складав би 15 років 07 місяців 10 днів, замість мінімально необхідних 27 років, що не відповідає вимогам статті 26 Закону № 1058-IV.
За таких обставин відповідач вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
З копій виданих на ім'я позивача паспорта громадянина України, картки платника податків встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 (арк. спр. 4, 6).
Позивач звернувся до Старобільського ОУПФУ із заявою від 24 липня 2021 року про призначення пенсії, разом з якою надав: довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, заяву про призначення пенсії, паспорт, трудову книжку від 26.07.1978 серії НОМЕР_2 , військовий квиток від 16.11.1979 серії НОМЕР_3 , диплом НОМЕР_4 , довідки про стаж роботи від 21.07.2020 № 470, від 13.07.2020 № 01-17/827 (арк. спр. 37-46).
Рішенням Старобільського ОУПФУ від 28 липня 2020 року № 124050002707 відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (арк. спр. 48-49).
Прийняте відповідачем рішення мотивоване тим, що згідно із статтею 26 Закону № 1058-IV, починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Також вказано, що в трудовій книжці позивача міститься запис про період роботи, який неможливо врахувати до страхового стажу: на Ворошиловградському емалевому заводі ім. Артема з 03 листопада 1982 року (наказ від 03.11.1982 № 896) по 29 липня 1983 року (наказ № 504) (8 місяців 26 днів), оскільки відсутня дата наказу про звільнення.
За наданими документами страховий стаж роботи ОСОБА_1 складає 14 років 10 місяців 14 днів, що не відповідає вимогам статті 26 Закону № 1058-IV.
Позивачем разом із заявою від 01 лютого 2021 року про врахування стажу роботи з 03.11.1982 по 29.07.1983 додатково надано до Старобільського ОУПФУ довідку Архівного управління адміністрації міста Луганська ЛНР від 15.01.2021 № 03-28/517 за особовими рахунками нарахування заробітної плати працівникам Ворошиловградського емалевого заводу ім. Артема значиться ОСОБА_1 , 1960 року народження, з листопада 1982 року по вересень 1983 року включно, але нарахування здійснені до серпня 1983 року. В особовій картці форми Т-2 ОСОБА_1 зазначено: 03.11.1982 електрозварювальник ручного зварювання 3 № 896, 29.07.1983 за ст. 38 КЗпП УРСР № 504. Накази про прийняття та про звільнення ОСОБА_1 на зберігання до архівної установи не передавалися (арк. спр. 12 зворот).
Листом від 15 лютого 2021 року № 27-18/П-31/8-1240/21 відповідач повідомив позивачу про неможливість врахування довідки про стаж від 15.01.2021 № 03-28/517, виданої підприємством, що знаходиться на неконтрольованій українською владою території, оскільки згідно з пунктами 2-3 статті 9 Закону України від 15.04.2014 року № 1207-VІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території України та їх діяльність вважаються незаконними, а будь-який акт (рішення, документ), виданий вищезазначеними органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків, таким чином взяти до огляду та до опрацювання відповідну довідку не можливо.
Дослідженням трудової книжки позивача від 26.07.1978 серії НОМЕР_2 встановлено, що в ній за спірний період роботи позивача наявні такі записи:
запис 7 від 03.11.1982 - Ворошиловградський емалевий завод ім. Артема прийнятий в залізо-емалевий цех електрозварювальником ручного зварювання 3 розряду, наказ від 03.11.1982 № 896;
запис 8 від 29.07.1983 - звільнений за статтею 38 КЗпП УРСР, наказ № 504 (арк. спр. 11-12).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. […].
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Згідно з абзацами першим та другим частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: […] з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; […].
Статтею 44 Закону № 1058-IV визначено, що:
- заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (частина перша);
- заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (частина друга);
- органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно з частиною п'ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Частиною першою статті 56 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У спірному періоді порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з пунктом 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші виправлення здійснюються адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів про призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Згідно з абзацами першим, третім пункту 4.1 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1).
Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
З положень статті 26 Закону № 1058-IV судом встановлено, що чоловіки у разі досягнення 60-річного віку протягом 2020 року мають право на призначення пенсії за віком за наявності страхового стажу не менше 27 років.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що уточнююча довідка може бути основним доказом підтвердження періоду роботи в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відсутні відповідні записи трудовій книжці.
При цьому, значення трудової книжки як основного документу, що підтверджує стаж роботи, встановлено статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Отже, відсутність підтвердження вказаних обставин не породжує виникнення права на зарахування стажу.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, у постановах від 10 березня 2015 року у справі № 21-51а15, від 17 березня 2015 року у справі № 21-585а14 року, від 17 листопада 2015 року у справі № 21-3287а15, від 12 квітня 2016 року № 21-6501а15, а також правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 23 січня 2017 року у справі № 732/2003/14, від 30 січня 2018 року у справі № 506/384/17, від 05 червня 2018 року у справі № 466/455/17.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
При цьому, оцінка рішенню відповідача на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, надається судом виключно виходячи зі змісту такого рішення.
Так, з оскаржуваного рішення від 28 липня 2020 року № 124050002707 та листа Старобільського ОУПФУ від 15 лютого 2021 року № 27-18/П-31/8-1240/21 судом встановлено, що відповідач відмовляє в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з на Ворошиловградському емалевому заводі ім. Артема з листопада 1982 року по вересень 1983 року через відсутність в записі про звільнення дати наказу, на підставі якого цей запис внесений.
Дослідженням трудової книжки позивача встановлено, що такі твердження відповідача відповідають фактичним обставинам.
Однак відповідача не враховує, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи до пільгового стажу. Так визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність таких записів.
Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а та від 17 липня 2018 року у справі № 220/989/17.
Крім того, як вже вищевказано, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністров України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки» тягар відповідальності за порушення порядку ведення трудових книжок покладається на відповідальну посадову особу роботодавця, а не на працівника.
При цьому, відповідач відмовляється враховувати інформацію, вказану в уточнюючій довідці Архівного управління адміністрації міста Луганська ЛНР від 15.01.2021 № 03-28/517, у зв'язку з тим, що довідку видано установою, створеною та розташованою на тимчасово неконтрольованій території України.
Однак суд вважає за необхідне зазначити, що у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, б 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer V. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Враховуючи те, що рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини».
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17.
Отже, документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку.
Суд зауважує, що надані позивачем трудова книжка від 26.07.1978 серії НОМЕР_2 та уточнююча довідка від 15.01.2021 № 03-28/517, у своїй сукупності підтверджують одна одну, вказана в цих документах інформація є узгоджено, тому суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не зараховує до страхового стажу позивача період роботи на Ворошиловградському емалевому заводі ім. Артема з 03 листопада 1982 року по 29 липня 1983 року.
Твердження відповідача, що він працював на вказаному підприємстві до вересня 1983 року включно не підтверджені будь-якими доказами, тому суд відхиляє такі твердження як безпідставні.
Однак, суд погоджується з рішенням відповідача в частині щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV через відсутність необхідного страхового стажу. Так, судом встановлено, що страхового стажу позивача, підтвердженого відповідачем, з урахуванням стажу роботи на Ворошиловградському емалевому заводі ім. Артема недостатньо для призначення пенсії, оскільки страховий стаж позивача сукупно складає 15 років 07 місяців 10 днів, у тому числі 14 років 10 місяців 14 днів підтвердженого відповідачем в оскаржуваному рішенні та 0 років 8 місяців 26 днів підтвердженого судом.
Таким чином судом встановлено, що відповідач правомірно встановив відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV за заявою від 21 липня 2020 року.
При цьому встановлені під час розгляду справи порушення, допущені відповідачем при обрахунку страхового стажу позивача, не впливають на встановлену відповідачем та підтверджену судом обставину, що у ОСОБА_1 недостатньо страхового стажу для призначенні йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача від 28 липня 2020 року № 124050002707 відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому у суду відсутні підставі для визнання його неправомірним та скасування.
Інші позовні вимоги є похідними та залежать від задоволення вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії, тому у їх задоволенні слід також відмовити.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що само по собі зобов'язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача певних періодів роботи є недоцільним та не ефективним, оскільки такий розрахунок здійснюється територіальним органом Пенсійного фонду України з метою встановлення права особи на пенсію при прийнятті відповідного рішення. У даному випадку само по собі зобов'язання здійснити зарахування періодів роботи до страхового стажу не призведе до збільшення обрахованого відповідачем страхового стажу позивача та виникнення в останнього права на призначення пенсії за віком.
За таких обставин суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що за правилами, визначеними статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати йому не відшкодовуються.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місцезнаходження: 92704, Луганська область, місто Старобільськ, квартал Дружби, Будинок 1 А, код за ЄДРПОУ 41246506) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова