27 травня 2021 року м.Київ №320/14361/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України , у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасування п.22 наказу Державної міграційної служби України від 04.06.2020 №97 "Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання".
Свої вимоги він обґрунтував тим, що він є громадянином Республіки Азербайджан. У 2009 році йому було оформлено та видано посвідку на постійне проживання в Україні. На підставі рішення відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Київській області від 03.01.2017 йому була видана посвідка на постійне проживання в Україні з безстроковим строком дії. При цьому жодних зауважень з боку відділу ГІРФО ГУ МВС України в Київській області не було, тобто під час видачі документів у 2009 та 2017 роках державні органи підтвердили правильність наданих ним документів. У зв'язку з досягненням ним 45 років, у січні 2020 року позивач звернувся до відповідача для обміну посвідки. Однак, рішенням відповідача №80112300002896 було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі п.п.3 ст. 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321. Не погодившись з цим рішенням, 18.06.2020 позивач оскаржив його до суду, та рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 у справі 320/5311/20 було визнано протиправним та скасовано вищезазначене рішення ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області та зобов'язано орган ДМС повторно розглянути його заяву про обмін посвідки на постійне проживання від 03.01.2017 зі здійсненням її обміну посвідки. Однак, п.22 наказу відповідача від 04.06.2020 №97 була скасована посвідка на постійне проживання в Україні від 16.01.2009 № НОМЕР_1 . Позивач, вважаючи даний наказ протиправним, звернувся до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою суду від 27.01.2020 було відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі без проведення судового засідання.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 , подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що ч.2 та ч.3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" визначений вичерпний перелік підстав для отримання дозволу на імміграцію. У зв'язку зі зверненням позивача, працівниками ЦМУ ДМС в м.Києві та Київській області було здійснено перевірку наявних облікових матеріалів щодо документування позивача посвідкою на постійне проживання, під час якої було з'ясовано, що позивач у 2009 році був задокументований посвідкою на постійне проживання на підставі листа УБОЗ ГУ МВС України в Київській області, тобто дозволу на імміграцію не отримував (жодних юридичних підстав для отримання такого документу не мав), та у статусі іммігранта не перебував. Однак, зазначений лист не мав, зазначених у Закону "Про імміграцію", підстав для отримання посвідки на постійне проживання, тобто вона була видана з порушеннями вимог законодавства. Таким чином, на думку відповідача, рішення про видачу посвідки на постійне проживання позивачу прийняте з порушенням вимог Закону та підлягає скасуванню відповідно до вимог п.73 Порядку оформлення, наказом Голови ДМС України. Згідно п.п.8 п.72 Порядку оформлення, посвідка, оформлена з порушенням вимог законодавства вилучається, визнається недійсною та знищується. Тобто, ДМС України діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, прийнявши правомірно наказ №22 від 04.04.2020 "Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання".
Не погоджуючись з позицією відповідача, викладеною у відзиві на позовну заяву, позивач надав відповідь на відзив, у якому зазначив, що у відзиві відповідач посилається на нормативно-правові акти, які набрали законної сили після 2009 року та станом на час отримання позивачем посвідки на постійне проживання від 16.01.2009 не діяли, а тому не можуть бути застосовані для обґрунтування неправомірності отримання ним посвідки. Позивач стверджує, що в'їхав до України на законних підставах, посвідки на постійне проживання були виданні на законних підставах. На думку позивача, він не має відповідати за помилку, допущена відділом ДМС при видачі йому посвідок на постійне проживання в Україні. Також, позивач просив суд прийняти до уваги, що він проживає в Україні 12 років, створив сім'ю, має нерухоме й рухоме майно, соціальні зв'язки, постійне місце роботи. Позбавлення його права на постійне проживання в Україні через помилку державного органу призведе до порушення його соціальних прав.
Також, 13.05.2021, від позивача надійшло клопотання про врахування судом обставин, які були встановлені у рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 у справі №320/5311/20.
Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявності підстав для його задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код РНОКПП - НОМЕР_2 , є громадянином Республіки Азербайджан, що підтверджується паспортом громадянина Республіки Азербайджан серії НОМЕР_3 , виданим 17.06.2017 Міністерством внутрішніх справ (а.с.10, 49-50).
Позивач зареєстрований та мешкає у АДРЕСА_1 , з 20.01.2017 по теперешній час, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання від 30.01.2020 (а.с. 52).
Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач має у власності транспортний засіб - вантажний фургон малотонажний марки OPEL, 2008 року випуску, працює водієм у ФОП ОСОБА_2 (а.с. 27-28).
16.01.2009 відділ ГІРФО ГУ МВС України в Київській області було видано позивачеві Посвідку на тимчасове проживання номер НОМЕР_1 на підставі Закону України "Про імміграцію" безстроково та підлягає обміну при досягненні 25 та 45 річного віку (а.с.65).
В подальшому, у зв'язку з обміном вказаної посвідки на постійне місце проживання позивачем отримано посвідку серії НОМЕР_4 від 03.01.2017, видану органом 7401 (а.с. 53).
У зв'язку з досягненням позивачем 45-річного віку позивач звернувся до ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області для отримання посвідки на постійне місце проживання, що підтверджується наявною в матеріалах справи заявою-анкетою №260390000 від 01.02.2020 (а.с. 46-47).
Проте, рішенням Управлінням з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області від 03.03.2020 №80112300002896 позивачеві було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі п.п. 3 п.62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (а.с. 19).
Не погоджуючись з зазначеним рішенням від 03.03.2020, позивач оскаржив його до суду, та рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 визнано протиправним та скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області від 03.03.2020 №80112300002896 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ; зобов'язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ; зобов'язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 від 03.01.2017 громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 . Рішення набрало законної сили 07.11.2020 (а.с. 14-18).
Як вбачається з матеріалів особової справи ОСОБА_1 , 13.03.2020 начальником ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області був затверджений висновок за результатами перевірки документів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , про те, що у зв'язку зі зверненням громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працівниками ЦМУ ДМС здійснено перевірку наявних облікових матеріалів щодо документування його посвідкою на постійне проживання (відповідна справа відсутні), під час якої з'ясовано, що останній у 2009 році відділом ПРФО ГУМВС України в Київській області був документований посвідкою на постійне проживання на підставі листа УБОЗ ГУ'МВС України в Київській області, тобто дозволу на імміграцію не отримував (жодних юридичних, підстав для отримання такого документу не мав), та у статусі іммігранта не перебував. На підставі цього листа 16.01.2009 громадянину Азербайджану ОСОБА_1 було оформлено і видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_5 . Однак, відповідно до Закону України «Про імміграцію» вказані підстави для отримання посвідки на постійне проживання не зазначені. Ніяких вимог нормативних актів з питань видачі документів, що зашифровують особу, при оформленні вказаної посвідки на постійне проживання використано не було. Таким чином, на момент звернення (2008-2009 роки), положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання за вказаними обставинами. У зв'язку із цим оформлена громадянину Азербайджану ОСОБА_1 посвідка серії НОМЕР_5 від 16.01.2009 видана з порушенням вимог законодавства. Відповідно до стаггі 11 Закону України «Про імміграцію» посвідка на постійне проживання оформляється на підставі дозволу на імміграцію в Україну. Рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 , не приймалось. У зв'язку із обміном вказаної вище посвідки на постійне проживання громадянином Азербайджану ОСОБА_1 у подальшому була отримана посвідка серії НОМЕР_4 від 03.01.2017 орган, що видав 7401. Враховуючи з'ясовані в ході перевірки факти у громадянина Азербайджану ОСОБА_1 були відсутні підстави для отримання посвідок на постійне проживання (відсутній дозвіл на імміграцію) (а.с. 73-75).
На підставі зазначеного висновку п.22 наказу ДМС України від 04.06.2020 №97, було визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню, посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_5 від 16.01.2009 та серії НОМЕР_4 від 03.01.2017 (а.с. 77-91).
Копія даного наказу була направлена позивачеві 02.07.2020 та отримана ним 16.07.2020 (а.с. 92, 20, 21).
Також, на виконання п.74 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 №321 адміністрації Державної прикордонної служби України була направлена про скасовані, але не вилучені посвідки позивача на постійне проживання (а.с.93-95).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склалась між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства":
- іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;
- іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;
- іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;
- посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").
Положеннями статті 1 Закону України "Про імміграцію" визначені наступні дефініції термінів:
- імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
- іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
- квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року;
- дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:
1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;
2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;
3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;
4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;
5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;
6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;
8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;
9) особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років.
Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:
1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;
2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;
3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;
4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;
5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.
У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону України "Про імміграцію".
Так, для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
З аналізу вищенаведених норм Закону України "Про імміграцію" вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.
Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983).
У відповідності до пункту 2 цього Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, які є діячами науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; особами, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тис. доларів США; особами, імміграція яких становить державний інтерес; територіальними органами ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції або є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: висококваліфікованих спеціалістів і робітників, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; осіб, які раніше перебували в громадянстві України; батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей; осіб, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; осіб, які прослужили у Збройних Силах три і більше років; осіб без громадянства, які проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом двох років з дня визнання їх особами без громадянства; територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України; осіб, які є опікунами чи піклувальниками громадян України або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; осіб, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; закордонних українців, подружжя закордонних українців, їх дітей у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.
Згідно пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Пунктом 14 Порядку №1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.
Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.
У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (п. 16 Порядку).
Згідно з пунктом 19 Порядку №1983 рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.
Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов'язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.
З викладеного слідує, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Компетентний орган державної влади при прийнятті рішення про надання позивачці дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні проводив необхідну перевірку поданих документів та з'ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив.
У свою чергу, підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України "Про імміграцію", а саме, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Аналіз цієї норми дозволяє суду зробити висновок про те, що підставою для скасування дозволу на імміграцію є встановлення наявності неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, які були покладені в основу рішення про надання такого дозволу. При цьому, на переконання суду, втрата чинності документів повинна мати місце саме на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, що дійсно свідчитиме про протиправність дій органу ДМС, однак зміна обставин у майбутньому не може впливати на чинність вже виданого дозволу та ставити під сумнів правомірність рішення про його видачу.
Крім того, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 у справі №320/5311/20 було встановлено, що компетентний орган державної влади при прийнятті рішення про надання позивачеві дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні проводив необхідну перевірку поданих документів та з'ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив та було оформлено і видано посвідку серії НОМЕР_5 від 16.01.2009 та у зв'язку із обміном вказаної посвідки на постійне місце проживання, в подальшому видану позивачеві посвідку серії НОМЕР_4 від 03.01.2017, орган, що видав 7401.
Враховуючи наведе вище, а також приписи процесуального закону, частину четверту статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, суд вважає, що доводам сторін та обставинам пов'язаним з визнанням правомірності видачі посвідок у 2009 та 2017 роках на проживання позивача вже було надано відповідну оцінку у вищезгаданому рішенні, за наслідком якого було визнано протиправним та скасовано рішення ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області від 03.03.2020 №80112300002896 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 .
Як слідує з відзиву відповідача, відповідно до проведеної перевірки матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію позивача встановлено, що на підставі наказу ДМС від 04.06.2020 № 97 позивачу скасовано посвідки на проживання в Україні.
Однак, суд такі висновки відповідача вважає помилковими, оскільки пунктом 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" чітко визначено, що інші випадки для скасування дозволу на імміграцію мають бути передбачені законами України, тоді як в рішенні відсутнє посилання на відповідну норму Закону, на підставі якої виданий позивачу дозвіл на імміграцію в Україну підлягає скасуванню.
Порушення встановленого законодавством України порядку надання дозволів на імміграцію в Україну, в розумінні статті 12 Закону України "Про імміграцію", є підставою для скасування таких дозволів, якщо з'ясується, що їх надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. (п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію").
При цьому суд зазначає, що навіть допущення міграційними органами ймовірних помилок при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію за відсутності у цьому вини позивача не є визначеною Законом України "Про імміграцію" та іншими законами України підставою для скасування такого дозволу.
Крім того, у відповідності до пунктів 21-24 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.
Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
Отже, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.
Разом з тим, відповідачем на порушення вищевказаних приписів до суду не надано будь-яких доказів надіслання (вручення) позивачу запрошення про надання пояснень та відповідних документів.
Також суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду доказів наявності подання яке, згідно з Порядком №1983 є підставою для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію.
При цьому суд враховує, що частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З матеріалів справи слідує, що факт протиправної видачі позивачу дозволу на імміграцію в Україні був встановлений відповідачем в ході розгляду його заяви про обмін посвідки на постійне проживання та доданих до неї документів.
Процедура розгляду заяв для оформлення (обміну) і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства і прийняття за результатом їх розгляду рішень, а також внесення даних до бланків посвідок, визначена Тимчасовим порядком розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки та тимчасове проживання, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №681 від 15.07.2013 (далі - Тимчасовий порядок).
Відповідно до п. 4.1 Тимчасового порядку обмін посвідки здійснюється в разі наявності підстав, визначених пунктами 14 та 16 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.
Згідно з п. 4.2 Тимчасового порядку разом із заявою про обмін посвідки (додаток 13) іноземцями та особами без громадянства до територіальних органів чи підрозділів ДМС за місцем проживання подаються:
1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія;
2) посвідка, що підлягає обміну, а в разі її пошкодження чи втрати - довідка про звернення із заявою про втрату посвідки (довідка органів внутрішніх справ з цього питання) у довільній формі;
3) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати;
4) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України);
5) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері) (допускається подання фотографій в головних уборах, що не приховують овалу обличчя особи, громадянами, релігійні переконання яких не дозволяють з'являтися перед сторонніми особами без головних уборів, за умови, якщо в їхніх паспортних документах вони зображені в головних уборах).
Пунктом 4.5 Тимчасового порядку встановлено, що працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.
Після прийняття рішення матеріали, які стали підставою для обміну посвідки, долучаються до справи, на підставі якої посвідка видавалася вперше. У разі якщо посвідка видавалася одним територіальним органом (підрозділом) ДМС, а обмін посвідки провадиться іншим органом (при зміні місця проживання), то до органу, який видав посвідку вперше, надсилається повідомлення про видачу нової посвідки, а недійсна посвідка - для знищення.
Відповідно до п. 4.6 Тимчасового порядку за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для посвідки на постійне проживання) і п'ятнадцяти днів (для посвідки на тимчасове проживання) з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі нової посвідки.
Про прийняте рішення робиться відмітка в заяві із зазначенням терміну (у разі обміну посвідки на тимчасове проживання), до якого видається посвідка, або про причини відмови в її видачі.
Таким чином, Тимчасовим порядком чітко визначено, що повноваження органу ДМС при вирішенні питання про обмін посвідки на постійне проживання обмежені перевіркою лише підстав для такого обміну та підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених п. 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.
У свою чергу, відповідно до п. 14 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 №251 (далі - Порядок №251), обмін посвідки здійснюється у разі:
1) зміни прізвища, імені та по батькові іноземця та особи без громадянства тощо;
2) установлення розбіжностей у записах (невідповідності внесених до посвідки записів записам в інших документах);
3) непридатності посвідки до користування (пошкодження з різних причин тощо).
Пунктом 15 вказаного Порядку встановлено, що для обміну посвідки подаються:
1) заява, зразок якої встановлюється МВС;
2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія;
3) посвідка, що підлягає обміну;
4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати;
5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України);
6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).
Пунктом 17 Порядку №251 встановлено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі:
1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку;
2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі;
4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;
5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання);
6) інших випадках, передбачених законами.
Отже, повноваження відповідача як суб'єкта владних повноважень мають чіткі обмеження які, у даному випадку зводяться до того, що під час вирішення питання про обмін посвідки на постійне проживання він позбавлений можливості надавати оцінку правомірності видачі дозволу на імміграції за відсутності на це підстав, передбачених пунктами 21-22 Порядку №1983.
Крім того, відповідачем не доведено та до матеріалів справи не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з'явилися обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію".
Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем без урахування принципу пропорційності, тобто, при прийнятті рішення мала місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване спірне рішення, та інтересами позивача, адже при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні компетентний орган підтвердив правильність надання позивачу необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанціями від 19.01.2021 № ПН16657, ПН18105 (а.с. 34-35).
Суд дійшов висновку про стягнення з Центрального міжрегіонального Управління ДМС у м. Києві та Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача 840,80 грн. судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати п.22 наказу Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ - 37508470) від 04.06.2020 №97 "Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання".
Стягнути сплачений судовий збір на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ - 37508470, м.Київ, вул.Володимирська 9).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.