Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 травня 2021 р. Справа№200/3269/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , юридична адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними бездіяльності, стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, стягнення грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2016-2018 роки, стягнення індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 роки, стягнення грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.06.2018 року по дату повного розрахунку, або на час ухвалення рішення суду щодо суту спору,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, в кількості 13 днів у зв'язку із звільненням з військової служби у запас 19.06.2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 -2018 роки, в кількості 42 дні, у зв'язку із звільненням з військової служби у запас 19.06.2018 року;
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, в кількості 13 днів, виходячи з приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, та виходячи з грошового забезпечення з посади командира роти зв'язку батальйону управління військової частини НОМЕР_2 , станом на день звільнення з військової служби 19.06.2018 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та вплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, в кількості 42 дні, виходячи з приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, та виходячи з грошового забезпечення з посади командира роти зв'язку батальйону управління військової частини НОМЕР_2 , станом на день звільнення з військової служби 19.06.2018 року;
- стягнути з відповідача індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року у сумі 2 285,20 грн.;
- стягнути з відповідача грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у сумі 6000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є учасником бойових дій та з 19.09.2016 року по 19.06.2018 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , зазначає, що під час звільнення 19.06.2018 року не була виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017 та 2018 роки та індексація грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року, що і спричинило звернення до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.03.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, згідно якого зазначив, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими. Вказав, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток (у тому числі додаткових) припиняється. Питання про компенсацію невикористаних додаткових відпусток у зв'язку зі звільненням зі служби виникло під час дії особливого періоду. Викладене, на думку відповідача свідчить про те, що зупинення на певний період надання інших видів відпусток виключає можливість військовослужбовця одержати і компенсацію за ці відпустки, у зв'язку з цим слід дійти до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог в указаній частині.
Щодо позовних вимог в частині не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року, відповідач наголошує, що у межах наявного фінансового ресурсу можливість виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 - лютому 2018 року у Міністерстві оборони не було.
В обґрунтування вимог про проведення виплати грошового забезпечення, а саме середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в порядку постанови Кабінету Міністрів 3№00 від 08 лютого 1995 року позивач посилається на вимоги статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України у частині порядку провадження розрахунку в день звільнення з працівником, проте Кодекс законів про працю України не поширюється.
На підставі зазначеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, паспорт серії НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
Позивач є військовозобов'язаним, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_6 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно витягу з наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_7 Міністра оборони України (по особовому складу) №817 від 31.08.2016 року старшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 призначено начальником центру зв'язку польового вузла зв'язку 81 окремої аеромобільної бригади високо мобільних десантних військ збройних сил України, ВОС - 1212003.
Відповідно витягу з наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_7 Міністерства оборони України №254 від 19.09.2016 року старшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом Міністра оборони України (по особливому складу) від 31 серпня 2016 року №817 на посаду начальника 3 центру зв'язку польового вузла зв'язку, який прибув із Краматорського МВК Донецької області, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 19 вересня 2016 року, на продовольче забезпечення з 20 вересня 2016 року.
Наказом командувача високомобільних десантних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 11.04.2018 року №30 капітана ОСОБА_1 , командира роти зв'язку батальйону управління 81 окремої аеромобільної бригади, звільнено з військової служби у запас за пунктом «и» (у зв'язку із системним невиконанням умов контракту військовослужбовців).
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по строковій службі) №167 від 19.06.2018 року направлено до Краматорського МВК Донецької області та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Наказано виплатити щомісячну премію в повному обсязі, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 13,5 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01 червня по 19 червня 2018 року.
Виплатити 10% грошову надбавку за роботу з секретними документами за період з 01 червня по 19 червня 2018 року.
Також вказано виплатити винагороду за безпосередню участь в Операції об'єднаних сил за період років з 01 червня по 19 червня 2018 року.
Суд зазначає, що в силу вимог частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 6 п. “д” ст. 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ “Про військовий обов'язок та військову службу” контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через службову невідповідність.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закону № 2011).
Так, згідно з ч. 2, 3 та 4 ст. 9 Закону № 2011 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція № 260), яка визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Відповідно до пп. 37.1.1 п. 37.1 Інструкції № 260 у разі звільнення з військової служби посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення виплачуються особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які до дня отримання військовою частиною наказу або повідомлення про звільнення з військової служби займають посади, на які були призначені, - до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення (з урахуванням п.37.2 цієї Інструкції).
У межах установлених цим підпунктом строків, зазначеним військовослужбовцям, які не здали справи і не склали обов'язки за посадою до дня одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення, грошове забезпечення виплачується за період здавання справ і обов'язків за посадою.
За приписами абз. 3 п. 242 розділу ХІІ “Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України”, затвердженого Указом Президента № 1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Відповідно до абз. 3 п. 242 розділу ХІІ “Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України”, затвердженого Указом Президента № 1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Відповідно до абз. 3 п. 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Водночас Преамбулою Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР “Про відпустки” встановлено, що цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Частиною першою статті 24 вказаного Закону передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по строковій частині) від 19.06.2018 року №167 позивачем не використано 13 діб щорічної відпустки за 2018 рік, а тому останній має право на грошову компенсацію.
Суд зазначає, що норми Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з серпня 2016 року по вересень 2018 рік включно.
Відповідно до пункту 4 XXXI розділу Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 ( надалі - Порядок №260 ), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
В наказі про звільнення позивача зі служби нічого не зазначено щодо компенсації не використаних днів додаткової відпустки, а саме за 2016, 2017 рік, 2018 роки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок 100), та згідно з п. 2 Порядку 100 - обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
До зазначених правових висновків дійшов Верховний Суд у типовій справі № 620/4218/18.
Щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2016 по 01.03.2018, суд зазначає наступне.
На протязі 2016, 2017, 2018 років позивачу не сплачувалась та не нараховувалась індексація грошового забезпечення, цей факт не відображено у наказі про звільнення позивача зі служби .
З наданих розрахунків грошового забезпечення позивача вбачається, що індексація грошового забезпечення за період з вересня 2016 року по лютий 2018 року йому не нараховувалась і не сплачувалась, що відповідачем не заперечується.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Законом України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Статтею 2 Закону №1282- XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст.ст.4, 6 Закону №1282- XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно ст.5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078). Згідно з п.1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Разом з тим, позовна вимога щодо стягнення індексації грошового забезпечення за період служби з 01.10.2016 по 01.03.2018 року в сумі 2285,20 грн. є передчасною, оскільки за спірний період відповідачем не здійснювалося нарахування позивачу індексації, а тому суд не може підміняти в спірних правовідносинах відповідача та визначати належний позивачу певний розмір індексації без надання оцінки правильності нарахування індексації самою Військовою частиною.
Щодо стягнення грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений в Порядку № 260.
За приписами абз. З п. 242 розділу XII "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента № 1153/2008 від 10.12.2008 ( надалі - Положення № 1153/2008 ), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 23.03.2002 № 5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
В статті 47 КЗпП України передбачено: власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ та Порядком № 159.
Відповідно до Закону № 2050-ІІІ компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (тобто, з 01 січня 2001 року). Під доходами у цьому законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
За нормами статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №№2050-III).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За змістом пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території У країни і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
У пункті 4 Порядку № 159 закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Враховуючи, що у цій справі встановлювалось право особи на нарахування та виплату спірної грошової суми, яка визначена не була, суд дійшол висновку, що позовна вимога про стягнення компенсації за затримку розрахунку заявлена передчасно, відносно майбутніх правовідносин та подій, котрі ще не склались (військова частина не здійснила обчислення розміру індексації за спірний період), отже задоволенню не підлягає.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, 21 січня 2021 року у справі №160/35/20.
Згідно вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації щорічної основної відпустки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також індексації грошового забезпечення за період з 2016 року по 2018 рік, позов слід задовольнити частково.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , про визнання протиправними бездіяльності, стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, стягнення грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2016-2018 роки, стягнення індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 роки, стягнення грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.06.2018 року по дату повного розрахунку, або на час ухвалення рішення суду щодо суту спору - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік в кількості 13 днів, додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2018 роки, у зв'язку із звільненням з військової служби у запас 19.06.2018 року.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік в кількості 13 днів, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, виходячи з приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.П. Бабаш