19 квітня 2021 року Справа № 160/16032/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
01.12.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дніпровського апеляційного суду (далі - відповідач), треті особи - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Державна судова адміністрація України, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ голови Дніпровського апеляційного суду № 39 від 24.04.2020 «Про обмеження, що застосовуються при нарахуванні суддівської винагороди суддям Дніпровського апеляційного суду», виданий головою суду, який застосований до судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати Дніпровський апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України, ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину у розмірі 309 652,24 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що відповідач у період з квітня по серпень 2020 року нарахував та виплатив позивачу суддівську винагороду у розмірі, який є нижчим, ніж встановлено у ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". При цьому, Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13.04.2020, на думку позивача, не може визначати суддівську винагороду, оскільки відповідно до ст. 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій, а ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" прямо вказує, що суддівська винагорода регулюється лише цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Враховуючи наведене, позивач вважає, що з огляду на протиправні дії відповідача ним не було отримано суддівську винагороду за відповідний період у законодавчо встановленому розмірі, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернулась до суду із означеним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 відкрито провадження у справі № 160/12159/20 та призначено розгляд останньої за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.12.2020 року.
18.12.2020 підготовче засідання по справі № 160/16032/20 відкладено на 25.01.2021.
25.01.2021 підготовче засідання по справі № 160/16032/20 відкладено на 08.02.2021.
28.01.2021 на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому представник Дніпровського апеляційного суду в задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що згідно з ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/ 2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-1Х і втрачають чинність відповідно до резолютивної частини рішення з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, дія Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ втратила чинність 28.08.2020, зазначене Рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тому не можуть бути застосовані до періоду виникнення спірних правовідносин з 18 квітня по 28 серпня 2020 року. Отже, прийняття Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не є підставою для перерахунку позивачу суддівської винагороди за період дії обмеження з 18.04.2020 до 28.08.2020, оскільки зазначене Рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, а тому позовні вимоги позивача в частині перерахунку суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 не підлягають задоволенню.
08.02.2021 підготовче засідання по справі № 160/16032/20 відкладено до 01.03.2021.
01.03.2021 підготовче засідання по справі № 160/16032/20 відкладено до 29.03.2021.
Ухвалою суду від 01.03.2021 залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Державну судову адміністрацію України.
У зв'язку з перебуванням судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Рищенко А.Ю. у щорічній основній відпустці, підготовче засідання по справі № 160/16032/20 відкладено до 19.04.2021.
19.04.2021 представники сторін у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що перешкоди для розгляду справи передбаченні ст. 205 КАС України відсутні, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 21.10.2010 № 2637-VI ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області.
Рішення Вищої ради правосуддя «Про переведення суддів» від 15.10.2019 № 2691/0/15-19 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Дніпровського апеляційного суду, що підтверджується наказом голови Дніпровського апеляційного суду від 21.10.2019 № 229/к.
З 21.10.2019 позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40% посадового окладу.
18.04.2020 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 № 553-ІХ, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29 наступного змісту: “Стаття 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосудця, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).”.
На виконання вказаного Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 № 553-ІХ, наказом Дніпровського апеляційного суду № 39 від 24.04.2020 «Про обмеження, що застосовуються при нарахуванні суддівської винагороди суддям Дніпровського апеляційного суду» з 18.04.2020 встановлено обмеження, що застосовуються при нарахуванні суддівської винагороди суддям Дніпровського апеляційного суду в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 1 січня 2020 року.
Згідно довідки Дніпровського апеляційного суду від 28.09.2020 № 04.2/145/20-с, з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно, позивачу нарахована суддівська винагорода: квітень - 179 570,86 грн., виплачено - 127 296,38 грн., не виплачено - 52 274,48 грн.; травень -276 004,45 грн., виплачено - 238 649,19 грн. грн., не виплачено - 37 355,26 грн.; червень - 97 645,00 грн., виплачено - 55 060,00 грн., не виплачено - 42 585,00 грн.; липень - 189 180,00 грн., виплачено - 47 230,00 грн., не виплачено - 141 950,00 грн.; серпень - 189 180,00 грн., виплачено - 153 692,50 грн, не виплачено - 35 487,50 грн. Всього: нараховано - 931 580,31 грн., виплачено з урахуванням вказаних змін щодо обмеження - 621 928,07 грн., не виплачено - 309 652,24 грн.
Таким чином, з 18.04.2020 по 28.08.2020 позивач отримав суддівську винагороду у меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (частина друга статті 4).
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): “установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя статті 29 Закону № 553-IX).
Так, з 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” (далі - Закон № 1401-VIII).
Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв'язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Суд вказує також, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
Розмір суддівської винагороди визначено у ст. 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.
Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то у вимірі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин суд зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.
Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як-от як у цій справі, її вирішення, на думку суду, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.
У цьому зв'язку суд, у доповнення до написаного вище, вважає за потрібне зазначити, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
Суд вказує, що Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Зважаючи на вказане, суд зазначає, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі ст. 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) є неправомірним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 року у справі № 340/1916/20.
Суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України “Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України “Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Також суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.
Вказане, передбачено п. 4.3. Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020, а саме зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Таким чином, зменшення нарахування та виплати суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 є протиправним, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про протиправність наказу відповідача № 39 від 24.04.2020 в частині застосування обмеження нарахування суддівської винагороди позивачу та про протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застуванням обмеження нарахування із застосуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
При цьому, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а в обмеженому розмірі - згідно зі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Вказані обставини підтверджуються довідкою Дніпровського апеляційного суду № 04.2/145/20-с від 28.09.2020, виданою ОСОБА_1 , за означений період, та не заперечується відповідачем.
Втім, перш ніж розглядати питання щодо зобов'язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, суд вважає за необхідне визначити участь Державної судової адміністрації України в законодавчому механізмі фінансового забезпечення суддів на рівні відповідного суду.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, суд вказує, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, зокрема щодо Дніпровського апеляційного суду.
Так, згідно частини 6 Закону № 1402-VIII , встановлено, що видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Згідно ст. 2 Закону України № 294-IX затверджено бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2020 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами, розподіл видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя згідно з додатками № 3, № 4 і № 7 до цього Закону.
Так, судом було досліджено додаток № 7 (розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя) до Закону № 294-IX, як у редакції до змін, які були внесені Законом № 553-ІХ, так і у редакції після змін, які були внесені Законом № 553-ІХ.
Дослідивши вказаний додаток у зазначених редакціях, суд зазначає, що обсяг видатків на Дніпровський апеляційний суд не було зменшено після змін, внесених Законом № 553-ІХ.
Обсяг видатків на Дніпровський апеляційний суд, згідно додатку № 7 до Закону № 294-IX, як у редакції до змін, які були внесені Законом № 553-ІХ, так і у редакції після змін, які були внесені Законом № 553-ІХ склав 76 571 200,00 грн.
Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що ДСА України не виділила Дніпровському апеляційному суду достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог ст. 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис).
Відтак, суд вважає, що Дніпровський апеляційний суд розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), а тому є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій саме Дніпровського апеляційного суду.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідальною особою за невиплату позивачу суддівської винагороди в повному обсязі з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) є саме Дніпровський апеляційний суд.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, суб'єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі частини 2,3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, оскільки після винесення рішення Конституційним Судом України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) взагалі припинено спір щодо застосування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX, яким доповнено статтею 29.
Відповідно п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, рішення суду в частині присудження суддівської винагороди у межах суми за один місяць, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 КАС України), про що також просить позивач, є правом суду, а не обов'язком, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 371 КАС України , суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ голови Дніпровського апеляційного суду № 39 від 24.04.2020 «Про обмеження, що застосовуються при нарахуванні суддівської винагороди суддям Дніпровського апеляційного суду», в частині обмежень, що застосовувались у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 до нарахування суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 .
Визнати протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язати Дніпровський апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України, ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину у розмірі 309 652,24 грн.
Рішення в частині присудження виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 19.04.2021 року.
Суддя А. Ю. Рищенко