23 квітня 2021 року Справа № 160/11705/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), військової частини НОМЕР_2 (відповідач-2) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
24.09.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) компенсацію за не отримане під час проходження військової служби речове майно;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) щодо не проведення з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) середній заробіток за період з 18.07.2020 року по дату винесення рішення судом у даній справі.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що позивач проходив військову службу на посаді заступника командира військової частини з озброєння - начальника технічної частини у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на усіх видах забезпечення, у тому числі грошовому та речовому, у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до п.2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) №176 від 22.06.2020 р. позивача звільнено з військової служби у запас. В подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.07.2020р. №161 позивача з 16.07.2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. В подальшому, позивач 15.08.2020 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 із відповідним листом, в якому просив провести розрахунок та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року, а також виплатити компенсацію за речове забезпечення, проте, на день подання цієї позовної заяви письмова відповідь на нього так і не була отримана позивачем. Однак, за результатами розгляду цього звернення, 11.09.2020 року позивача в телефонному режимі було повідомлено про відмову у його задоволенні з посиланнями на роз'яснення Міністерства соціальної політики України №252/10/136-16 від 09.06.2016 року, №220/5140 від 04.07.2017 року, №10685/0/14-15/10 від 16.07.2015 року та роз'яснення директора фінансового департаменту Міністерства оборони України, у яких зазначено, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не передбачено, з огляду на що нарахувати та виплатити позивачеві індексацію за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу - 01 січня 2008 року, немає законних підстав. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не проведення нарахування та виплати у період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року індексації його грошового забезпечення, а також грошової компенсації за неотримане під час проходження служби речове майно, з урахуванням того, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач повинен був зробити повний розрахунок з позивачем без надання останнім будь-яких додаткових заяв чи вимог, та з посиланням на норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Крім того, посилаючись на приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, позивач зазначив, що відповідач повинен провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного 29.09.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/11705/20, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами з 30.10.2020 року, а також задоволено клопотання позивача про залучення третьої особи та залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - військову частину НОМЕР_2 .
Крім того, вищевказаною ухвалою суду встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та третій особі , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача письмових пояснень - протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали, а також витребувано у Військової частини НОМЕР_1 : докази проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні останнього з військової служби; інформацію та докази на її підтвердження щодо того, чи дійсно військова частина НОМЕР_2 перебуває на усіх видах грошового забезпечення, в тому числі на грошовому та речовому, у військової частини НОМЕР_1 і що саме військовою частиною НОМЕР_1 здійснюється нарахування та виплата грошового забезпечення посадовим особам військової частини НОМЕР_2 ; інформацію щодо забезпечення ОСОБА_1 під час проходження ним служби речовим майном та докази на підтвердження цього; інформацію та докази на її підтвердження щодо проведення індексації доходів ОСОБА_1 за період з 01.01.2016р. по 01.03.2018р.
23 листопада 2020 року до канцелярії суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача, в якому останній просив суд замінити неналежного відповідача - військову частину НОМЕР_1 на належного відповідача - військову частину НОМЕР_2 , оскільки військова частина НОМЕР_2 є окремою військовою частиною, яка має власну гербову печатку, самостійну, окрему від військової частини НОМЕР_1 , фінансову службу та, незважаючи на те, що військова частина НОМЕР_2 знаходиться на усіх видах забезпечення у військової частини НОМЕР_1 , - усі виплати здійснюються на підставі наказів, яка видає військова частина НОМЕР_2 .
24 листопада 2020 року до канцелярії суду від позивача надійшла заява про долучення доказів, яким останній просив долучити до матеріалів справи докази направлення сторонам у справі адміністративного позову з додатками.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року судом вирішено перейти до розгляду адміністративної справи №160/11705/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: військова частина НОМЕР_2 , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 22 грудня 2020 року о 10:00 год.
Крім того, вищезазначеною ухвалою суду витребувано у військової частини НОМЕР_2 : інформацію та докази на її підтвердження щодо того, якою саме військовою частиною НОМЕР_2 чи НОМЕР_1 здійснюється нарахування та забезпечення виплати грошового забезпечення посадовим особам військової частини НОМЕР_2 ; інформацію щодо забезпечення ОСОБА_1 під час проходження ним служби речовим майном та докази на підтвердження цього; інформацію та докази на її підтвердження щодо проведення індексації доходів ОСОБА_1 за період з 01.01.2016р. по 01.03.2018р.
Сторони в підготовче судове засідання 22 грудня 2020 року не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.
Наступне підготовче судове засідання призначено на 26 січня 2021 року о 10:00год.
Позивач в підготовче судове засідання 26.01.2021 р. не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, проте 21.01.2021р. подав до канцелярії суду заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача в підготовче судове засідання 26.01.2021р. також не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року клопотання військової частини НОМЕР_1 про заміну неналежного відповідача в адміністративній справі №160/11705/20 було задоволено частково та залучено військову частину НОМЕР_2 до участі у справі №160/11705/20 у якості другого відповідача, у задоволенні іншої частини клопотання - відмовлено.
Крім того, вищезазначеною ухвалою суду продовжено строк підготовчого провадження в адміністративній справі №160/11705/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (відповідач 1), військової частини НОМЕР_2 (відповідач 2) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії до 16 лютого 2021 року.
Наступне підготовче судове засідання призначено на 16 лютого 2021 року об 11:30год.
Відповідно до довідки секретаря судового засідання Молоданова М.Ю. від 16 лютого 2021 р. №156 справа №160/11705/20 знята з розгляду 16 лютого 2021 року у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Турової Олені Михайлівні.
При цьому, відповідно до довідки начальника відділу управління персоналом Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року №41 суддя Турова Олена Михайлівна з 08.02.2021р. по 26.02.2021р., включно, була тимчасово непрацездатна, а з 01.03.2021р. по 05.03.2021р., включно, - перебувала у щорічній відпустці.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження в адміністративній справі №160/11705/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (відповідач 1), військова частина НОМЕР_2 (відповідач 2) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії до 24 березня 2021 року.
Наступне підготовче судове засідання призначено на 24 березня 2021 року об 11:00год.
24 березня 2021 року від представника відповідача-2 до канцелярії суду надійшло клопотання, яким останній просив долучити до матеріалів справи докази, витребувані ухвалою суду від 30.11.2020 року, а також просив суд провести підготовче судове засідання у справі №160/11705/20 в порядку письмового провадження.
24.03.2021 року представники сторін у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу №160/11705/20 до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 21.04.2021 року об 11:00 год.
Сторони в судове засідання 21 квітня 2021 року не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).
Фіксування судового засідання відповідно до статті 229 КАС України не здійснювалося, тому керуючись приписами пункту 10 частини 1 статті 4 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд заяви судом вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.
Таким чином, суд дійшов висновку про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до пункту 10 частини 1 статті 4 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
23 квітня 2021 року на електронну адресу суду від відповідача-2 надішли пояснення, в яких останній зауважив, що за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , ОСОБА_1 знаходився на всіх видах забезпечення та був повністю забезпечений речовим майном згідно з нормою №1, 232 наказу МОУ від 29.04.2016 року, яке він самостійно повинен отримати на речовому складі військової частини. Все речове майно, яке належало до видачі, і не було отримано ОСОБА_1 під час проходження військової служби, було занесено до довідки-розрахунку та передано речовою службою військової частини НОМЕР_1 до Командування Сухопутних Військ для обробки та нарахування відповідної грошової компенсації.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді заступника командира військової частини з озброєння - начальника технічної частини у військовій частині НОМЕР_2 до 16.07.2020р., включно.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим 23 вересня 2015 року Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_6 , ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) №176 від 22.06.2020 р. майора ОСОБА_1 , заступника командира військової частини з озброєння - начальника технічної частини звільнено з військової служби в запас відповідно до підпункту “к” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (які проходять військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 16 липня 2020 року №161 (по стройовій частині) позивача з 16 липня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а також направлено для постановки на військовий облік до Слов'янського ОМВК міста Слов'янськ Донецької області.
В зазначеному вище наказі також визначено виплатити ОСОБА_1 : щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» та телефонограмою від 26.03.2018 №9436 командувача Сухопутних Військ Збройних Сил України у розмірі 35 % від посадового окладу з 01 липня 2020 року по 16 липня 2020 року; надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% з урахуванням окладу за військовим званням, посадового окладу та надбавки за вислугу років згідно телефонограми Міністерства оборони України №2326/161/2700 від 28 грудня 2018 року з 01 липня 2020 року по 16 липня 2020 року; грошову компенсацію за невикористані 38 діб щорічної основної відпустки за 2020 рік; грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік відповідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260; грошову компенсацію за неотримане речове майно; одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення відповідно до наказу Міністерства оборони України від 25 червня 2018 року №260 «Про порядок виплати грошового забезпечення Збройних Сил України та деяким іншим особам» за 20 років; надбавку за роботу з таємними документами у розмірі 10% з 01 липня 2020 року по 16 липня 2020 року.
15 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з листом, в якому, зокрема, просив нарахувати та виплатити йому індексацію його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу - 01 січня 2008 року, а також виплатити компенсацію за речове забезпечення, а також про нарахування та виплату суми середнього заробітку за час затримки розрахунку з моменту звільнення по день останнього розрахунку.
Вказана заява направлена позивачем засобами поштового зв'язку, що підтверджується копією фіскального чека АТ «Укрпошта», копія якого міститься в матеріалах справи.
Проте, матеріали справи не містять відповіді відповідача на вищенаведений лист ОСОБА_1 , а також, за твердженням позивача, - ним вона не була отримана.
Вважаючи дії відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, а також невиплати грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно - протиправними, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України “Про індексацію грошових доходів населення”.
Статтею 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ст.2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”).
Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до положень ч.1 ст.4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, в силу вимог ст. ст. 18 та 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно до п.2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з п.4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Базовим місяцем при обчислені індексу для проведення індексації слід вважати місяць підвищення заробітної плати за рахунок зростання її постійних складових, зокрема, тарифних ставок (окладів). Якщо сума підвищення заробітної плати за рахунок постійних складових менша від суми індексу нарахованої відповідно до Порядку, то місяць такого підвищення не вважається базовим і індексація продовжується. При порівнянні суми підвищення заробітної плати та суми індексації при визначені базового місяця береться заробітна плата в частині постійних складових в розрахунку за повний відпрацьований місяць.
Таким чином, згідно із пунктом 5 Порядку №1078 місяць, у якому підвищено заробітну плату, вважають базовим для індексації за дотримання таких умов: заробітна плата зросла за рахунок її постійних складових; сума підвищення більша, ніж можлива індексація.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Відповідно до п.6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019р. у справі №825/694/17.
Судом встановлено, що фактично відповідачами не здійснювалась індексація грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.
Як слідує з позовної заяви, правомірність своїх дій відповідач-1, зокрема, обґрунтовує посиланням на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Міністерства соціальної політики України. Водночас, суд зауважує, що подібні роз'яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами. Натомість, в силу приписів ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України. Відповідач має діяти відповідно до чинного Закону №1282-ХІІ, вимоги якого є обов'язковим, а не керуватися зазначеними роз'ясненнями, які не є нормативними документами.
Стосовно посилання відповідача-1 на відсутність достатнього об'єму бюджетного асигнування, який би дозволив нарахувати крім основних складових грошового забезпечення, індексацію згідно Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі “Кечко проти України” зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Крім того, посилання на частину шосту статті 5 Закону № 1282-XII, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік, проте, будь-яких застережень щодо не проведення в зв'язку з цим індексації взагалі зазначена норма не містить.
Суд наголошує, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Положеннями Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Тобто, мова йде про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Таким чином, вказані обставини не звільняють відповідачів від обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Крім того, відповідачами не надано суду доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансуються військові частини НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , кошти на індексацію грошового забезпечення у спірні періоди були відсутні.
Також суд звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Судом також враховується, що на виконання п.15 наказу Міністра оборони України від 22.05.2018 року №280 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» (зі змінами), відповідно до Положення про об'єднане фінансове господарство військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 , затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.12.2018 року та погодженого 14.02.2019 року у Командуванні Сухопутних військ Збройних Сил України, військова частина НОМЕР_2 перебувала на повному забезпеченні, в тому числі речовому та грошовому забезпеченні, у військовій частині НОМЕР_1 .
Таким чином, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року грошове забезпечення позивачеві нараховувалось та виплачувалось військовою частиною НОМЕР_2 , а з 01.01.2019 року по 16.07.2020 року, відповідно, військовою частиною НОМЕР_1 .
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про протиправність бездіяльності саме військової частини НОМЕР_2 , а не як помилково вважається позивачем - військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.
Вказаний висновок в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постановах від 05.02.2020 року у справі №825/565/17, від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 року у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 року у справі №620/1892/19.
Згідно з приписами ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд зазначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Крім того, суд зауважує, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача, як органу, в якому позивач проходив військову службу і який виплачував його грошове забезпечення. Саме на відповідача-1, за наявності законних підстав, покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 28.07.2020 р. у справі №120/313/20-а та постанові від 15.10.2020 р. у справі 240/11882/19.
Оскільки судом встановлено, що позивачу у період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року індексація грошового забезпечення протиправно не нараховувалась та не виплачувалась, то з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (з урахуванням Положення про об'єднане фінансове господарство військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 , затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.12.2018 року та погодженого 14.02.2019 року у Командуванні Сухопутних військ Збройних Сил України) нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Вирішуючи питання про зобов'язання відповідача-1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, суд звертає увагу на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980р., відповідно до яких під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Водночас, у даному випадку правові підстави наявності у відповідача такого вибору відсутні.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також звертає увагу позивача, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачеві, належить до компетенції відповідача-1 при нарахуванні та виплаті відповідних сум.
Таким чином, при визнанні протиправної бездіяльності є передчасним спонукання відповідача-1 у судовому порядку визначити базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення, оскільки у заявленому спорі суд захищає право позивача на отримання індексації грошового забезпечення та надає правову оцінку діям (бездіяльності) відповідача стосовно нарахування чи ненарахування такої індексації.
Саме в процесі виконання рішення суду відповідачем-1, в порядку встановленому Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядком № 1078, буде визначено базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача, а тому вимога позивача в частині зобов'язання відповідача встановити базовий місяць для обчислення індексації не підлягає задоволенню, оскільки є передчасною та спрямована на захист ще не порушеного права, що суперечить статті 5 КАС України, у той час як судовий захист може надаватися лише порушеним правам.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачеві грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, а також зобов'язанні відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію за не отримане під час проходження військової служби речове майно, суд зазначає наступне.
Абзацом другим ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 (далі - Інструкція № 232) основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України <...> в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.
Відповідно до пункту 3 цієї Інструкції речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає:
1) забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м'якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників) <...>; папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств;
2) створення та утримання запасів речового майна;
3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами;
4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу;
5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України <...> на речове забезпечення;
6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби;
7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.
Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції № 232).
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016р. №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).
Так, п. п. 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Указом Президента України від 10.12.2008р. № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п.242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З аналізу викладеного слідує, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
Крім того, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Тобто, для реалізації свого права на отримання грошової компенсації за речове майно при звільненні, позивач зобов'язаний звернутись до відповідача із заявою (рапортом), в якому висловити своє відповідне бажання.
Саме з фактом волевиявлення позивачем способу компенсації (отримати майно чи грошові кошти) пов'язаний обов'язок відповідача здійснити розрахунок при звільненні.
Під час розгляду справи судом встановлено, що Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 16 липня 2020 року №161 (по стройовій частині) позивача з 16 липня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а також направлено для постановки на військовий облік до Слов'янського ОМВК міста Слов'янськ Донецької області.
Також у вказаному наказі зазначено, що позивачеві слід виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно.
При цьому, позивач у власній позовній заяві зазначає, що при проведенні остаточного розрахунку при його звільненні з військової служби, виключенні його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, виплату грошової компенсації за неотримане речове майно останньому не проведено.
Так, 15 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з листом, в якому, зокрема, просив виплатити компенсацію за речове забезпечення.
Враховуючи, що Порядок №178 чітко визначає, що речове майно або грошова компенсація виплачується за бажанням військовослужбовця за місцем військової служби, за їх заявою (рапортом), судом встановлено, що позивач заяву від 15.08.2021 року з вимогою виплатити останньому грошову компенсацію за речове забезпечення направив відповідачу-1 засобами поштового зв'язку.
Як вже встановлено судом, незважаючи на звернення позивача із відповідною заявою та на безпосередню вказівку у наказі про необхідність виплати, грошова компенсація за неотримане речове майно позивачеві виплачена не була.
Також суд зауважує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Відтак, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Вказана правова позиція відображена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018р. у справі №803/756/17.
При цьому, Конституційний Суд України у рішеннях від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачеві грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, а також зобов'язанні відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію за не отримане під час проходження військової служби речове майно.
Стосовно вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини, визнання протиправним дій війдповідаача-1 щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язання відповідача-1 виплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.
З системного аналізу чинного законодавства слідує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навивши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями ст. 9 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Зважаючи на те, що відповідачем-1 не проведено остаточного розрахунку з позивачем у день виключення останнього зі списків особового складу військової частини, чим порушено вищевказані вимоги ст.116 КЗпП України, суд доходить висновку про протиправність бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини та, відповідно про задоволення позивних вимог в цій частині.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, у постанові від 15.09.2015р. у справі №21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП, водночас, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З вказаного слідує, що передбачений ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Проте на час звернення позивача до суду з позовом щодо нарахування та виплати середнього заробітку, передбаченого ст.117 КЗпП України, остаточний розрахунок по виплаті належних позивачеві сум індексації грошового забезпечення ще не відбувся.
Таким чином, враховуючи відсутність такої юридично значимої обставини, як факту проведення з позивачем остаточного розрахунку, підстави для застосування до відповідача відповідальності саме за період, передбачений ст.117 КЗпП України, на час розгляду цієї справи в суді відсутні.
Отже, права особи на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, передбаченого ст.117 КЗпП України відповідачем, ще не порушено.
Згідно зі статтею 5 КАС України, судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно, дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Враховуючи те, що відповідачі не відмовляли позивачеві у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як наслідок питання щодо його виплати відповідачами не вирішувалося, суд доходить висновку щодо передчасності цих позовних вимог, оскільки в адміністративному судочинстві захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Враховуючи викладені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) індексації грошового забезпечення за час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_2 в період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_2 в період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) щодо не проведення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 23.04.2021 року.
Суддя: О.М. Турова