м. Вінниця
24 травня 2021 р. Справа № 120/2285/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради (відповідач) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має статус учасника бойових дій та відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання разової грошової допомоги, яка виплачується щорічно до 5 травня. Ця допомога, як вказує позивач, виплачена йому за період з 2015 по 2020 роки у розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України, якому внесеними до Бюджетного кодексу України змінами, делеговано повноваження самостійно визначати розмір таких виплат. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. На переконання позивача, з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 чинною є норма ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за змістом якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Відтак, позивач вважає, що виплата відповідачем допомоги за період з 2015 по 2020 роки не в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком суперечить чинним положенням ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та порушує його право на отримання такої допомоги у визначеному законом розмірі.
Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
За правилами частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Ухвалою від 23.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, відповідачу встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву.
16.04.2021 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні. Обґрунтовуючи відзив, відповідач зазначив, що виплата щорічної разової грошової допомоги здійснювалась позивачеві відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, якими встановлено фіксований розмір допомоги до 5 травня для певних категорій осіб. Акцентував увагу також на тому, що норми Бюджетного кодексу України прямо забороняють розпорядникам бюджетних коштів здійснювати будь-які виплати за рахунок бюджетних коштів у розмірі іншому, ніж той, що передбачений відповідними бюджетними асигнуваннями. Крім цього, відповідач просив врахувати, що позовні вимоги заявлені із пропуском встановленого КАС України шестимісячного строку звернення до суду.
Одночасно з відзивом до суду надійшло клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. На думку відповідача, суд позбавлений можливості оцінити обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, співмірність послуг категорії складності даної справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, оскільки у наданих позивачем документах не зазначено кількість витраченого часу та вартість часу роботи адвоката. Вважає, що ця справа є незначної складності, не потребує складних правових досліджень, вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним. Також неможливо встановити кількість витраченого часу на правові послуги та, відповідно, співмірність обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часом із розміром заявленої до відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу. Додатково відповідач звертає увагу суду, що в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувають справи № 120/2331/21-а, № 120/2330/21-а, спір у яких є аналогічним до спору у цій справі. Водночас в обох справах інтереси позивачів представляє адвокат Станіславська І.В., яка наводить майже ідентичні обґрунтування позовних вимог.
Від позивача у свою чергу 13.04.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, яку суд не приймає до розгляду та не бере до уваги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України заявами по суті у такій категорії справ є лише позов та відзив.
Ухвалою суду від 11.05.2021 позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо недоплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій щорічно разової грошової допомоги до 5 травня за період з 2015 по 2019 роки та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 як учаснику бойових дій суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за період з 2015 по 2019 роки включно у розмірах п'яти мінімальних пенсій за віком, у розмірах, щорічно встановлених на кожний відповідний календарний рік, з урахуванням вже виплачених сум, залишено без розгляду.
Відтак, предметом судового розгляду є позовні вимоги щодо перерахунку та виплати позивачеві щорічної грошової допомоги до 5 травня відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" за 2020 рік.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_1 відповідно до посвідчення від 03.05.2015 серії НОМЕР_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
03.03.2021 позивач направив до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради лист із проханням здійснити донарахування належної суми до виплати, як учаснику бойових дій, зокрема за 2020 рік на підставі, зокрема, рішення Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020.
У відповідь на вказане звернення листом від 10.03.2021 № 08-00-008-13727 відповідач повідомив, зокрема, що грошова допомога до 5 травня 2020 року була нарахована і виплачена позивачеві в межах фактично виділених та профінансованих на цю мету коштів Міністерством соціальної політики України у розмірі 1390 грн., визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Законом України "Про жертви нацистських переслідувань". Також відповідач вказав про відсутність у Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради можливості та повноважень здійснити доплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік.
Не погодившись з нарахуванням та виплатою щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходив з такого.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини з приводу соціального захисту учасників бойових дій як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 (набрав чинності 01.01.2008) статтю 12 частину 5 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007.
Поряд із цим, унаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих же самих відносин, - п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Так, Законом України від 28.12.2014 № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31.03.2015, № 141 від 02.03.2016, № 233 від 05.04.2017, № 170 від 14.03.2018, № 237 від 20.03.2019 та № 112 від 19.02.2020, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій. Так, розміри виплати разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій становили: у 2015 році - 875 грн., у 2016 році - 920 грн., у 2017 році - 1200 грн., у 2018 році - 1265 грн., у 2019 році - 1295 грн., у 2020 році 1390 грн.
Саме у розмірі 1390 грн. була виплачена позивачеві разова грошова допомога до 5 травня як учаснику бойових дій у 2020 році.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, на момент звернення позивача із листом від 03.03.2021 діяла ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998, яка передбачала: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
Отже, з 27.02.2020 ані приписи п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ані приписи ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції п.20 Розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" об'єктивно не можуть запроваджувати правил призначення та виплати допомоги до 5 травня для учасників бойових дій.
Тому з 27.02.2020 позивач набув суб'єктивне право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала допомогу до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанова Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і не позбавляють позивача цього суб'єктивного права.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у 2020 році слід застосовувати не Постанову №112, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Критерії законності волевиявлення (як рішення, так і діяння) владного суб'єкта, викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч. 2 ст. 77 КАС України.
Суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не подано доказів відповідності своїх дій закону, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу цього волевиявлення.
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що подане відповідачеві звернення позивача поза розумним сумнівом доводило право особи на нарахування та виплату допомоги до 5 травня з урахуванням змісту рішення Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27.02.2020.
Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виключно цим Законом визначається, зокрема, мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до статті 28 частини 1 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-IX від 14.11.2019 встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 01.01.2020 - 1638 грн.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2020 році становить 8190 грн. (1638 грн х 5).
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 у справі №440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
При цьому, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Оскільки разову грошову допомогу позивачеві до 5 травня у 2020 році виплачено у розмірі, меншому, ніж передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд доходить висновку про порушення права позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Окрім того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справах "Кечко проти України" (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява №67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
З огляду на викладене суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо недоплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" та зобов'язати Департамент соціальної політики Вінницької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо процесуального питання про строки звернення позивача до суду із позовом у цій справі, то при наданні йому оцінки суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Розглядаючи справу № 607/7919/17, Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 зазначив, що 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Як наслідок суд Касаційної інстанції дійшов висновку, що перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.
Відтак, з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 до 30.09.2020 позивач міг очікувати на отримання більшої суми разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року, а саме у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Отже, шестимісячний строк звернення до суду із позовом у цій справі спливає 30.03.2021. Натомість позивач звернувся до суду 18.03.2021, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції на позовній заяві. Відтак, за вказаних обставин, строк звернення до суду не вважається пропущеним.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За приписами частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій (бездіяльності), суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає задоволенню повністю.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд не встановив факту їх понесення позивачем, адже від сплати судового збору його звільнено в силу Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно із ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).
Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:
договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно із положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас за змістом вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що між позивачем (далі - Клієнт) та адвокатом Станіславською І.В. (далі - Адвокат) укладено Договір про надання професійної правничої допомоги № 35-1/21-а від 19.02.2021 (далі - Договір).
Згідно із п. 1.1. цього Договору Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.
Пунктом 2.2 Договору Адвокат на підставі звернення Клієнта, приймає на себе зобов'язання з надання наступної правової допомоги:
- надавати усні та письмові консультації з питань захисту прав та інтересів клієнта на стадії досудової підготовки та судового розгляду справи щодо недорахування, перерахунку та виплати щорічної грошової допомоги до 05 травня, як учаснику бойових дій, відповідно до положень ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- представляти у встановленому порядку інтереси клієнта в судах всіх рівнів пов'язаних з розглядом даного кримінального провадження, а також в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, в усіх правоохоронних органах з питань захисту прав та інтересів клієнта.
Відповідно до п. 3.1 Договору Клієнт зобов'язаний оплачувати послуги Адвоката в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
За змістом п. 4.1 Договору гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою (Додаток № 1) до цього Договору, яка є її невід'ємною частиною.
Клієнт погоджується сплатити Адвокату 100% обумовленої суми гонорару в день укладення вказаного Договору або не пізніше 3-х днів після підписання зазначеного Договору.
Згідно з пунктами 1-3 Додатку № 1 до Договору № 35-1/21-а від 19.02.2021 винагорода за надання правової допомоги згідно з Договором від 19.02.2021 (далі іменується Гонорар) складає 5000 (п'ять тисяч) грн.
Вказаний Гонорар включає в себе надання юридичних консультацій на час розгляду справи і ця сума не може бути зменшена.
Акт виконаних робіт Клієнт отримує після остаточного рішення по справі.
Детальним описом робіт (наданих послуг) від 13.04.2021 до Договору № 35-1/21-а від 19.02.2021 передбачено, що Адвокат надав Клієнту такі юридичні послуги:
1) попереднє вивчення матеріалів. Формування правової позиції. Консультування. Вивчення наданих клієнтом документів. Укладення договору про надання правничої допомоги, додатку до договору та оформлення фінансових документів - 2 год (1000,00 грн);
2) підготовка заяви від імені ОСОБА_1 щодо досудового врегулювання спору - 1 год (500,00 грн);
3) підготовка та направлення адвокатського запиту щодо витребування документів для подання до суду позовної заяви - 1 год (1000,00 грн);
4) підготовка та подання до Вінницького окружного адміністративного суду позовної заяви разом з додатками про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії - 3 год (1500,00 грн);
5) підготовка та подання відповіді на відзив на адміністративний позов про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії - 2 год (1000,00 грн).
В підсумку Адвокатом витрачено 9,00 год на надання професійної правничої допомоги Клієнту. Гонорар адвоката становить 5000,00 грн.
Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 35-1/21-а від 01.03.2021 ОСОБА_1 оплатив гонорар адвоката в сумі 5000,00 грн за надання правничої допомоги на підставі Договору № 35-1/21-а від 19.02.2021.
Таким чином, витрати позивача в розмірі 5000,00 грн на професійну правничу допомогу адвоката дійсно мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.
Разом з тим, з вказаної суми підлягають виключенню витрати розмірі 1000,00 грн на складання відповіді на відзив, адже такі витрати понесені безпідставно.
Так, розгляд цієї справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 263 КАС України.
Про це було безпосередньо зазначено в ухвалі суду від 23.03.2021 про відкриття провадження в адміністративній справі.
За змістом положень ч. 3 ст. 263 КАС України у справах цієї категорії заявами по суті є позов та відзив.
Відтак, витрати позивача в розмірі 1000,00 грн на підготовку та подання до суду відповіді на відзив не були необхідними та понесені позивачем безпідставно. На це додатково вказує та обставина, що під час ухвалення рішення по суті спору суд не прийняв до розгляду та не взяв до уваги відповідь представника позивача на відзив.
Таким чином, відсутні підстави для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу в цій частині.
Також суд враховує, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність оформлених процесуальних документів не є значними.
Справа має ознаки є типової, а зміст позовних вимог та їх правове обґрунтування переважно засновані на висновках Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20.
Відтак суд доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на правничу допомогу неспівмірний зі складністю справи та непропорційний предмету спору.
При цьому суд зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Однак суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020у справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.
Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв'язку з розглядом цієї справи, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу, суд вважає, що витрати на правову допомогу, на відшкодування яких у позивача виникло право за результатами розгляду цієї справи, підлягають зменшенню та на користь позивача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо недоплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту".
Зобов'язати Департамент соціальної політики Вінницької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн. (одна тисяча гривень).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Департамент соціальної політики Вінницької міської ради (21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 50, код ЄДРПОУ 38782790)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович