27 травня 2021 р. Справа № 120/6841/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці заяву представника позивача про визнання протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень-відповідача на виконання рішення суду, та про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 120/6841/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням суду від 15.01.2021 вказаний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 27.07.2014 по 30.06.2017 в сумі 117243,71 грн та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 27.07.2014 по 30.06.2017 в сумі 117243,71 грн. Крім того, до негайного виконання звернуто рішення суду в частині присудження позивачу виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.
06.05.2021 до суду надійшла заява, в якій представник позивача з посиланням на положення ст.ст. 382, 383 КАС України просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо утримання від вчинення дій, направлених на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.01.2021 у справі № 120/6841/20-а в частині виплати позивачу пенсії за період з 27.07.2014 по 30.06.2017 в сумі 113066,87 грн;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в порядку, визначеному положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України, не пізніше одного місяця з дня набрання законної сили ухвалою суду, винесеною за результатами розгляду цієї заяви, подати до суду першої інстанції звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.01.2021 у справі № 120/6841/20-а.
Заява обґрунтовується тим, що пенсійний орган досі не виплатив позивачу заборгованість за судовим рішенням в сумі 113066,87 грн. Так, позивачу здійснено виплату пенсії лише в розмірі за один місяць, що становить 4176,84 грн. Водночас решта боргу в сумі 113066,87 грн залишається не виплаченою.
Представник позивача зазначає, що 25.02.2021 Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 120/6841/20-а, на підставі якого старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Заводнюк І.М. винесла постанову від 11.03.2021 про відкриття виконавчого провадження № 64784371 щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 27.07.2014 по 30.06.2017 в сумі 117243,71 грн. Незважаючи на це, рішення суду залишається невиконаним.
Крім того, представник позивача зазначає, що він звертався до пенсійного органу з вимогою повідомити причини невиконання рішення суду та просив повідомити орієнтовні строки його виконання. Однак відповідач повідомив, що залишок боргу в розмірі 113066,87 грн буде виплачено після затвердження Кабінетом Міністрів України окремого порядку, який на даний час ще не затверджено.
Відтак представник позивача наголошує, що заборгованість за судовим рішенням, яке набрало законної сили, залишається непогашеною, що змушує позивача звертатися до суду з проханням встановити судовий контролю за його виконанням.
Ухвалою суду від 17.05.2021 заяву представника позивача прийнято до розгляду та вирішено здійснити її розгляд у десятиденний строк в порядку письмового провадження.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені заявником аргументи, суд при вирішення заяви керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.
Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених ч. 1 ст. 382 КАС України. Тобто зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі № 286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі № 206/3911/17.
У справі № 800/592/17 Велика Палата Верховного Суду змінила підхід до правил застосування судового контролю, роз'ясненого у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 13.03.2017 "Про огляд практики застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства". Вищий адміністративний суд вважав, що суд першої чи апеляційної інстанції може застосовувати судовий контроль за виконанням рішення суб'єкта владних повноважень - відповідачем у справі під час прийняття рішення у справі. Натомість Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання про встановлення судового контролю може бути подане й після ухвалення судового рішення у справі.
Крім того, в Рішенні від 30.06.2009 у справі № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що таке зобов'язання не носить імперативний характер, а є диспозитивною нормою для суду у частині встановлення судом судового контролю шляхом подання звіту про виконання відповідного рішення.
Крім того, за приписами ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Механізм ефективного судового захисту обумовлює у необхідних випадках застосування процедури примусового виконання рішень суду. Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини).
Як видно з листа Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 08.04.2021 за № 0200-0401/8-22322, залишок боргу в сумі 113066,87 грн буде виплачено позивачу ОСОБА_1 після затвердженого окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
З наведеного суд робить висновок, що, по перше, рішення суду від 15.01.2021 у справі № 120/6841/20-а залишається невиконаним і, по друге, відповідач ставить можливість його виконання від обставин, які взагалі можуть не настати, що є недопустимим.
Відтак суд приходить до переконання, що з метою забезпечення права позивача на справедливий суд в частині виконання судового рішення, ухваленого на його користь, відповідачу належить встановити строк для подання звіту про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.01.2021.
При цьому суд додатково враховує, що присуджені позивачу кошти є його законною пенсією, що була нарахована йому, але не виплачена за період з 27.07.2014 по 30.06.2017.
Крім того, саме факт невиплати пенсійним органом нарахованої за вказаний період суми пенсії був підставою для звернення позивача до суду.
Тому відсутність зі сторони суду реагування на бездіяльність відповідача навіть після ухвалення рішення в спорі між сторонами та набрання ним законної сили, може бути розцінена як порушення права особи на справделивий суд.
Разом з тим, оскільки заява представника позивача підлягає задоволенню в частині зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду, в решті вимоги заявника суд вважає передчасними і такими, що не будуть ефективними в цілях виконання судового рішення.
До того ж факт бездіяльності відповідача, яку заявник просить визнати протиправною в порядку, визначеному ст. 383 КАС України, вже констатований рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.01.2021.
З огляду на викладене та керуючись ст. 248, 256, 294, 295, 382, 383 КАС України суд,
1. Заяву представника позивача про визнання протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень-відповідача на виконання рішення суду та про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі № 120/6841/20-а задовольнити частково.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протягом одного місяця з дня постановлення цієї ухвали (до 28 червня 2021 включно) подати до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року в адміністративній справі № 120/6841/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
3. В решті заяву представника позивача залишити без задоволення.
4. Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду в частині визнання протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень-відповідача на виконання рішення суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
В іншій частині ухвала суду оскарженню не підлягає.
Ухвала складена та підписана суддею 27.05.2021.
Суддя Сало Павло Ігорович