25 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/6776/20 пров. № А/857/5380/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Глушка І.В., Довгої О.І.,
за участю секретаря Мельничук Б.Б.,
представника апелянта Батьков В.В.,
представника третьої особи Болотін М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року (ухвалене головуючим - суддею Кухар Н.А. о 15 год. 04 хв. у м. Львові, повне судове рішення складено 23 лютого 2021 року) у справі № 380/6776/20 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими особами Головного управління Держпраці у Львівській області від 23.03.2020 № 210/33.7-09/ НОМЕР_1 та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що за результатами проведеної представниками Головного управління ДПС у Львівській області перевірки встановлено, що у Позивача має місце порушення вимог ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме: допущено до роботи працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладення трудового договору. На підставі Акту Відповідачем 23.03.2020 винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 210/33.7-09/ НОМЕР_1 , якою на позивача накладено штраф у розмірі 94460 ,00 грн. Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною з огляду на наступне. Отримання інформації від ДПС та її територіальних органів про виявлені в ході здійснення контрольних повноважень факти порушення платниками податків законодавства про працю, є підставою для призначення і проведення відповідним територіальним органом Держпраці заходів державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування. За результатами проведеного інспекційного відвідування складається акт, на який об'єкт відвідування може подати зауваження. На підставі акту, після розгляду зауважень може бути вжито заходів до притягнення винної у допущенні порушень особи до встановленої законом відповідальності. В той же час матеріали справи не містять жодних доказів щодо прийняття уповноваженою особою відповідача рішення про проведення інспекційного відвідування позивача або недоцільність проведення такого заходу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, має право здійснювати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а також органи доходів і зборів. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку що правомірності дій відповідача щодо накладення штрафу на позивача на підставі акта перевірки Головного управління ДПС у Львівській області, оскільки такий акт є рівноцінним акту перевірки органів Держпраці.
Крім цього суд першої інстанції зазначив, що випробування при прийнятті на роботу може бути обумовлене виключно при укладенні трудового договору, а ознайомлення з умовами праці відбувається до початку роботи працівника, але вже за укладеним трудовим договором. Разом із цим, позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 18.02.2020 на стажуванні, а відтак, враховуючи те, що відповідач під час проведення перевірки підтвердив факт перебування зазначених осіб на робочому місці та надав відповідні письмові пояснення, свідки підтвердили своє перебування на робочому місці, суд дійшов висновку щодо наявності в діях ФОП ОСОБА_1 ознак порушень трудового законодавства в частині допуску до роботи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.
Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що отримання інформації від ДПС та її територіальних органів про виявлені в ході здійснення контрольних повноважень факти порушення платниками податків законодавства про працю, є підставою для призначення і проведення відповідним територіальним органом Держпраці заходів державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування. За результатами проведеного інспекційного відвідування складається акт, на який об'єкт відвідування може подати зауваження. На підставі акту, після розгляду зауважень, може бути вжито заходів до притягнення винної у допущенні порушень особи до встановленої законом відповідальності. В той час зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази щодо прийняття уповноваженою особою відповідача рішення про проведення інспекційного відвідування позивача, або недоцільність проведення такого.
Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.
В судовому засіданні представник третьої особи заперечив проти задоволення апеляційної скарги та надав пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач в судове засідання на виклик суду не з'явився, явку уповноваженої особи не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, представників апелянта та третьої особи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 28.05.2012. Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач здійснює господарську діяльність, основний вид діяльності - 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
20.02.2020 посадовими особами Головного управління ДПС у Львівській області ГДРІ відділу КПР юридичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДПС у Львівській область, відповідно до направлення № 1562 та № 1563 від 12.02.2020, проведено фактичну перевірку з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
За результатами перевірки складено Акт № 210/33.7-03/ НОМЕР_1 від 20.02.2020 про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), яким встановлено, що в приміщенні кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , за виконанням трудової функції громадянином ОСОБА_2 , який у своїх письмових поясненнях повідомив, що стажується у ФОП ОСОБА_1 на посаді бармена з 18.02.2020, трудового чи цивільно-правового договору не укладав та не підписував та ОСОБА_3 , яка у своїх письмових поясненнях зазначила, що стажується у ФОП ОСОБА_1 на посаді бармена/кухаря з 18.02.2020, трудового чи цивільно-правового договору не укладала та не підписувала.
Згідно Акту № 273/33.7-03/27470232968 від 20.02.2020 встановлено, що ФОП ОСОБА_1 відмовився підписати Акт № 210/33.7-03/ НОМЕР_1 від 20.02.2020 про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі Акта перевірки Голвоного управління ДПС у Львівській області, уповноваженою особою Головного управління Держпраці у Львівській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23.03.2020 № 210/33.7-09/ НОМЕР_1 за порушення вимог ч. 1, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України № 413 та керуючись абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, накладено штраф в розмірі 94460 грн на ФОП ОСОБА_1 .
Позивач вважаючи оскаржувану постанову протиправною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення № 96) державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно пп. 6 п. 4 цього Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Пунктом 7 Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Як згадувалось вище, оскаржене рішення відповідачем прийняте на підставі висновків посадових осіб Головного управління ДПС у Львівській області, викладених в акті перевірки від 20.09.2020 № 210/33.7-03/ НОМЕР_1 , в якому зафіксовані порушення: ч. 1, ч. 3. ст. 24 КЗпП України, а також вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу.».
Нормами ст. 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Частиною 3 ст. 24 КЗпП України встановлено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 2 ст. 265 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.
За змістом частин 3 та 4 т. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч.ч. 2-7 ст. 53 Закону регулюється Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 506 від 17.07.2013 (далі - Порядок № 509).
Так, абзацом 1 п. 2 Порядку № 509 передбачено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту).
Відповідно до абзацом 2 п. 2 Порядку № 509, штрафи можуть бути накладені, в тому числі, на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, уході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку (п. 3 Порядку №509).
Абзац 2 п. 4 Порядку №509 передбачено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку, що самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю є також акт перевірки ДПС, її територіального органу.
За таких обставин, колегія суддів визнає помилковими висновки позивача, що акт перевірки ГУ ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, є лише підставою для призначення та проведення інспекційного відвідування посадовими особами Держпраці суб'єкта господарювання, у якого виявлені такі порушення.
Разом з цим, щодо виявлення та зафіксування порушень ч. 1, ч. 3. ст. 24 КЗпП України, а також вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу.» то колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.
Згідно акта (довідки) про проведення фактичної перевірки з питань дотримання законодавства щодо укладенні трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) № 210/33.7-03/2747023298 від 20.02.2020, складеного посадовими особами Головного управління ДПС у Львівській області, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 вчинив порушення ч. 1, ч. 3. ст. 24 КЗпП України, а також вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 «,Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», що виразилось у фактичному допуску до роботи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладання трудових договорів, оформлених наказами чи розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Доказами вчинення зазначених вище порушень стали фотофіксація цього та пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з яких слідує, що вони стажувалися на посаді кухар, бармен, з 18.02.2020 по 18.02.2020 та з 15.02.2020 по 18.02.2020 відповідно, заробітна плата не виплачувалась, договору ЦПХ не підписували.
Разом з цим, згідно пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були допитані як свідки в ході судового розгляду в суді першої інстанції встановлено, що вони в день проведення перевірки він прийшли на співбесіду, після якої залишилися для ознайомлення з меню, трудового чи цивільно-правового договору не підписували, будь-якої трудової функції не здійснювали тільки спостерігали за робочим процесом.
Тобто існує певна невідповідність у поясненнях вказаних вище осіб під час перевірки та безпосередньо під час надання показань в ролі свідків в суді першої інстанції, що на переконання суду не може свідчити про підтвердження факту допуску позивачем працівників до роботи без оформлення трудового договору.
Більше того, з долучених фото, які на думку відповідача підтверджують фактичний допуск до роботи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладання трудових договорів, оформлених наказами чи розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, видно, що вказані особи не здійснюють будь - яку трудових функцій.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1).
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2).
Відповідно до приписів ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (частина 1).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач, на якого в силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України покладений тягар доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не надав суду належного доказу на підтвердження факту допуску позивачем працівників до роботи без оформлення трудового договору.
Так, на переконання суду відповідач не навів достатньо аргументів на спростування показань допитаних судом свідків, які відповідно до пункту 3 ч. 2 ст. 72 КАС України є належними доказами.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити і рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.
Керуючись статтями 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі № 380/6776/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами Головного управління Держпраці у Львівській області від 23 березня 2020 року № 210/33.7-09/ НОМЕР_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді І. В. Глушко
О. І. Довга
Повне судове рішення складено 28 травня 2021 року