27 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/7018/20 пров. № А/857/3719/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ),
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2020 року (суддя - Грень Н.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Львів, дата складення повного тексту - 31.12.2020),
в адміністративній справі №380/7018/20 за позовом ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ),
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 26.10.2019 по 28.04.2020 включно; 2) зобов'язати Західне територіальне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2019 по 28.04.2020 включно.
Відповідач у суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 25.10.2019 по 29.04.2020 включно. Зобов'язано Західне територіальне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2019 по 29.04.2020 в сумі 14242,66 грн.. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 840 гривень 80 коп..
З рішенням суду першої інстанції від 31.12.2020 року не погодився відповідач Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду винесене із порушенням норм процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню та закриттю провадження з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що згідно з ст.233 Кодексу законів про працю працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу. Звертає увагу, що 29.04.2020 року військова частина НОМЕР_1 (Західного територіального управління Національної гвардії України) виконала рішення у справі №380/2061/20 шляхом перерахування на рахунок позивача 14242 грн. 66 коп., при чому середній заробіток за час вимушеного прогулу не виплачено. Таким чином, остання дата коли гр. ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатись про порушення його права на виплату середнього заробітку є день виконання рішення у справі №380/2061/20 шляхом перерахунку на картковий рахунок позивача коштів - 29.04.2020. А тому вважає, що позивачем порушено строк звернення до адміністративного суду.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2020 року в адміністративній справі №380/7018/20 та закрити провадження у справі.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) від 25.10.2019 №280, сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом начальника Західного територіального управління НГУ від 18.10.2019 №72о/с у запас відповідно до підпункту «б» (за станом здоров'я) пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», 25.10.2019 виключено зі списків особового складу підрозділів Західного територіального управління НГУ та всіх видів забезпечення і направлено до Сихівського РВК м. Львова.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 у справі №380/2061/20 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України. Визнано протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік; зобов'язано Західне територіальне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25.10.2019.
29.04.2020 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 14242,66 грн, що підтверджується випискою по картрахунку Акціонерного товариства КБ Приватбанк від 19.06.2020 (а.с. 11).
Позивач звернувся до суду, оскільки на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем, на думку позивача, протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а тому у даному випадку є підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КзПП України, у вигляді виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки працівникові не виплачена належна йому грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними. Таким чином вважає, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 14242,66 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У розглядуваних правовідносинах колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати компенсації за невикористані дні відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020р. (справа №806/305/17).
Крім цього, у постанові від 15.09.2015р. (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів зазначає, що відповідно частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов'язаний був виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у повному обсязі у день звільнення 25.10.2019 року, проте виконав свій обов'язок лише 29.04.2020. Таким чином, оскільки працівникові не виплачена належна йому грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.
Стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; - факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Матеріалами розглядуваної справи підтверджується, що станом на час пред'явнення до суду цього адміністративного позову ОСОБА_1 та станом на час винесення рішення суду першої інстанції від 31.12.2020 року із позивачем проведено остаточний розрахунок на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 р. у справі №380/2061/20, що підтверджується банківською випискою про зарахування на банківський рахунок позивача коштів у сумі 14242,66 грн..
Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації суд першої інстанції вірно керувався наступним.
Згідно зі ст.27 Закону України Про оплату праці, порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 від 08.02.1995 року (далі постанова №100).
Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки позивача звільнено з військової служби 25.10.2019, а виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідачем здійснена лише 29.04.2020, строк затримки розрахунку складає - 187 календарних днів.
Згідно довідки наданої Західним територіальним управлінням національної гвардії України довідки , розмір грошового забезпечення позивача в вересні 2019 року склав 10795,22 грн. (30 календарних дні), в жовтні 2019 року 8467,26 грн. (25 календарних дні) (а.с. 41).
Середньоденне грошове забезпечення становить 332,11 грн.. При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 62104,57 грн. (187 календарних дні х 332,11 грн.), значно перевищує розмір невчасно виплачених сум (14242,66 грн.).
З врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 14242,66 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду враховує, що вказаний розрахунок та визначена судом першої інстанції сума сторонами не оспорені в апеляційному порядку.
Відносно доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, то такий судом апеляційної інстанції відхиляється, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Дана правова позиція викладена у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20. Судова палата відступила від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
Відступаючи у цій справі від висновку Верховного Суду, який викладено у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), колегія суддів судової палати зазначила, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що з 02.04.2020 до 16.07.2021 діяв п.3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, що передбачав у цей період продовження строків звернення до адміністративного суду на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
17 липня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №731-IX від 18 червня 2020 року (далі Закон № 731-IX), яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України.
П.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №731-IX встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до п.4 розділу Х «Прикінцеві положення» ГПК України, п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України, п.3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем проведено відповідачем 29.04.2020 року шляхом перерахування на банківський рахунок позивача коштів. Даний період припадав на період дії карантину. В даному випадку строк звернення до адміністративного суду був продовжений на строк дії карантину з врахуванням того, що таке продовження за загальним правилом обмежується 20-им днем після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тобто 6-им серпням. Таким чином, строк звернення до суду з врахуванням продовження у відповідний період карантину становить 1 місяць з 06.08.2020.
З врахуванням того, що розглядуваний адміністративний позов зареєстровано судом першої інстанції 01.09.2020 року, тому колегія суддів приходить до висновку, що позивач не пропустив строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду від 31.12.2020 року винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Згідно п.10 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2020 року в адміністративній справі №380/7018/20 за позовом ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль