26 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/5834/20 пров. № А/857/5561/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Заверухи О. Б., Курильця А. Р.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у справі № 460/5834/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Комшелюк Т. О.,
час ухвалення рішення - 11.12.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - не зазначена,
Позивач- ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача- Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком та зобов'язати відповідача врахувати йому страховий стаж за відповідні місяці періоду 2004-2009 років, у яких ним сплачений єдиний податок із відрахуваннями до Пенсійного фонду України, і призначити пенсію за віком з 12 травня 2020 року, тобто з дня подачі заяви до органу Пенсійного фонду України.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яка полягає у непризначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з 16 лютого 2020 року призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, зарахувавши йому до страхового стажу періоди провадження підприємницької діяльності з січня по листопад 2004 року, з червня по листопад 2005 року, з вересня по листопад 2006 року, з вересня по листопада 2008 року, з вересня по листопад 2009 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату позивачем єдиного внеску в розмірі не менше мінімального страхового внеску до Пенсійного фонду за період з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2009 року, тому відсутні підстави для зарахування відповідного періоду здійснення ним підприємницької діяльності до загального страхового стажу. Згідно з документами доданими до заяви про призначення пенсії від 12 травня 2020 року № 544 та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 26 років 5 місяців 29 днів. Таким чином, враховуючи положення статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відсутні підстави для призначення позивачу пенсії за віком через відсутність страхового стажу в обсязі 27 років. Таким чином, у спірних правовідносинах відповідач вважає, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Учасники справи у судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, позивач подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 15 лютого 2020 року досягнув віку 60 років.
12 травня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком.
01 червня 2020 року відповідач листом за № 1700-11-8/15184 повідомив позивачу про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю 27 років страхового стажу. Також у листі зазначено, що загальний страховий стаж позивача, обрахований відповідачем на підставі наданих ним документів та даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку, становить 26 років 5 місяців 29 днів.
Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, звернувся в суд з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність у спірний період, сплачував у Пенсійний фонд внески у складі Єдиного податку через Управління державного казначейства відповідно до вимог указу Президента України від 03 липня 1998 року №727/98 зі змінами та доповненнями (42 % від суми сплаченого єдиного податку перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду), законодавчо визначеного обов'язку звітуватись перед органами Пенсійного фонду, як платник єдиного податку, у позивача не було, а тому позивач набув право на зарахування до страхового стажу місяців провадження підприємницької діяльності протягом 2004 - 2009 років, у яких ним сплачений єдиний податок із відрахуванням до Пенсійного фонду України, а саме: січня - листопада 2004 року, червня - листопада 2005 року, вересня - листопада 2006 року, вересня - листопада 2008 року, вересня - листопада 2009 року, у зв'язку з чим відповідач протиправно прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу. Крім того, з метою повного захисту порушеного права позивача належним способом захисту є призначення йому пенсії з 16 лютого 2020 року.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, законними та обґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Ст.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII передбачає, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень ст.7 цього Закону звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Також згідно зі ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (частина третя статті 4 Закону № 1058).
Згідно з ч.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень ст.48 КЗпП України, ст.62 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 трудова книжка є основним документом, що підтверджує пільговий стаж роботи працівника.
Крім того, п. 1-3 Порядку № 637 передбачає, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків; за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Зі змісту відповіді відповідача на заяву позивача про призначення пенсії від 12 травня 2020 року вбачається, що підставою відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 було те, що у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату позивачем єдиного внеску до Пенсійного фонду за період з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2009 року. Тому відсутні підстави для зарахування періоду здійснення підприємницької діяльності до загального страхового стажу.
Разом з тим, такі доводи відповідача щодо незарахування спірного періоду у страховий стаж позивача колегія суддів вважає безпідставними та їх відхиляє, виходячи з наступного.
Ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону № 1058).
Крім того, відповідно до ч.4 ст.24 згаданого вище Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, у пп.1 п.3-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону № 1058 зазначено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/118461.1.
Так, згідно з пунктом 2.1. розділу II Порядку № 22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України № 794 від 04 червня 1998 року затверджене Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - Положення № 794), згідно з пунктом 1 якого, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно з пунктом 5 Положення № 794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).
Пункт 6 цього Положення передбачає, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України “Про інформацію” має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї Постанови.
Відповідно до п.7 Положення № 794 уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.
Пунктами 9.1-9.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 жовтня 2001 року № 16-6 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2001 року за № 998/6189 (далі - Інструкція № 16-6) визначено поняття організації персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що аналіз наведених вище правових норм дає підстави вважати, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).
Персональна облікова картка застрахованої особи - документ, що централізовано зберігається у вигляді електронної таблиці Державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб у Пенсійному фонді України.
Відкривається картка після реєстрації застрахованої особи в місцевому відділі Пенсійного фонду. У цій картці накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для правильного призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються щорічно відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, розділ XV “Прикінцеві положення” Закону № 1058 доповнено пунктом 3-1, яким встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
При цьому, до Порядку № 22-1 також були внесені зміни, за змістом яких періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 по 31 грудня 2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 по 31 грудня 2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Відповідно до п.6 указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, враховуючи наведені вище правові норми у їх системному зв'язку, на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).
Разом з тим, органи Пенсійного фонду України наділені компетенцією здійснювати перевірку відомостей про особу, зокрема, при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для призначення їй пенсії і реалізація такого обов'язку покликана забезпечити непорушне конституційне право кожного на пенсійне забезпечення.
У свою чергу, законодавчо визначеною умовою для врахування періоду трудової діяльності особи, яка в проміжок часу з 2000 по 2017 рік займалася підприємництвом, для його страхового стажу, є сам лише факт сплати ним страхових внесків, незалежно від їх розміру.
Крім того, вказаній законодавчій прерогативі кореспондують вищенаведені норми спеціального Порядку № 22-1, яким керується у своїй діяльності Пенсійний фонд України та його структурні підрозділи.
Матеріалами справи стверджується, що у спірний період здійснення підприємницької діяльності, зокрема, у період з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2009 року, позивач як суб'єкт підприємницької діяльності сплачував єдиний податок у порядку, визначеному чинним на той час законодавством.
Цей факт підтверджується копією довідки Острозької ДПІ Рівненського управління Головного управління ДПС у Рівненській області від 02 квітня 2020 року № 4027/ФОП/17-00-53-05, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 (РНООКПП НОМЕР_1 ) з 16 вересня 2002 року по 04 січня 2017 року здійснював підприємницьку діяльність на загальній та спрощеній системі оподаткування, а також сплачував єдиний податок.
Таким чином, враховуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач набув право на зарахування до страхового стажу спірних місяців провадження підприємницької діяльності протягом 2004 - 2009 років, у яких ним сплачений єдиний податок із відрахуванням до Пенсійного фонду України, а саме: січня - листопада 2004 року, червня - листопада 2005 року, вересня - листопада 2006 року, вересня - листопада 2008 року, вересня - листопада 2009 року.
Крім того, як встановлено судом, учасниками справи не заперечуються факт наявності у позивача пенсійного віку та страхового стажу, за виключення періоду провадження підприємницької діяльності протягом 2004 - 2009 років, на рівні 26 років 5 місяців 29 днів, тому, як правильно зазначив суд першої інстанції, з урахуванням відповідних місяців такого періоду загальний страховий стаж позивача є достатній для позитивного вирішення питання щодо призначення пенсії, у зв'язку з чим відповідач протиправно прийняв рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії.
Крім того, як встановлено судом, пенсійного віку позивач досягнув 15 лютого 2020 року, а із заявою про призначення пенсії звернувся до відповідача 12 травня 2020 року, тому враховуючи положення ст.45 Закону № 1058 та положення ч.2 ст.9 КАС України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про призначення позивачу пенсії з 16 лютого 2020 року.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність у спірний період, сплачував у Пенсійний фонд внески у складі Єдиного податку через Управління державного казначейства відповідно до вимог указу Президента України від 03 липня 1998 року №727/98 зі змінами та доповненнями (42 % від суми сплаченого єдиного податку перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду), законодавчо визначеного обов'язку звітуватись перед органами Пенсійного фонду, як платник єдиного податку, у позивача не було, а тому позивач набув право на зарахування до страхового стажу місяців провадження підприємницької діяльності протягом 2004 - 2009 років, у яких ним сплачений єдиний податок із відрахуванням до Пенсійного фонду України, а саме: січня - листопада 2004 року, червня - листопада 2005 року, вересня - листопада 2006 року, вересня - листопада 2008 року, вересня - листопада 2009 року, у зв'язку з чим відповідач протиправно прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, тому належним способом захисту порушеного права є призначення йому пенсії з 16 лютого 2020 року.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачами в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у справі № 460/5834/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді О. Б. Заверуха
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 28 травня 2021 року.