28 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/5226/20 пров. № А/857/13225/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
суддя (судді) в суді першої інстанції - Коморний О.І.,
справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складення повного тексту рішення: 23.09.2020 р.,
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив визначити протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини (04.08.2018 року) усіх видів забезпечення, а саме - компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбачені п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.08.2018; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки із розрахунку (середньоденного заробітку) 295.64 грн в день із 05.08.2018 до дня фактичного розрахунку 26.06.2020 року (691 день); визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме: невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (04.08.2018 року) заборгованості з індексації грошового забезпечення; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що виразилося у невиплаті індексації грошового забезпечення (за період часу із липня 2015 року по 4 серпня 2018 року) із розрахунку (середньоденного заробітку) 295.64 грн в день із 05.08.2018 по день фактичного розрахунку 31.07.2020 року (726 дні)».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо непроведення повного розрахунку при звільненні, а саме: невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (04.08.2018 року) заборгованості з індексації грошового забезпечення. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 38634,23 грн (тридцять вісім тисяч шістсот тридцять чотири гривні 23 копійки). У задоволенні інших вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Мостиського прикордонного загону (в/ч 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Рішення мотивоване тим, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Суд першої інстанції вказує, що оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення 31.07.2020 при виключенні останнього із списків частини 04.08.2018, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 05.08.2018 по 31.07.2020 за затримку терміном 726 днів.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що на момент звільнення позивача був відсутній спір щодо належних йому виплат. Також скаржник вказує, що норми ст. 117 КЗпП не можуть бути застосовані до затримки виплати підйомної допомоги, що передбачена ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей», що свідчить про безпідставність заявленого позову.
Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін.
В зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, колегія суддів відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби від 18.06.2018 № 162-ос старшину ОСОБА_1 звільнено з військової служби, та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби від 04.08.2018 № 207-ос виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.17,18).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 (справа № 380/2779/20) частково задоволено позовні вимоги Созанського та вирішено стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби невиплачену суму індексації грошового забезпечення за період із липня 2015 року по 04.08.2018.
31.07.2020 р. ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 38979,91 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі № 380/2738/20 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04 серпня 2018 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015-2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04 серпня 2018 року.
26.06.2020 р. ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби виплатив ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки в сумі 15934,65 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Разом із тим, приписами наведених правових актів не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, колегія суддів звертає увагу на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.
Тому колегія суддів зазначає, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що норми ст. 117 КЗпП не можуть бути застосовані до затримки виплати підйомної допомоги, що передбачена ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей», оскільки норми ст. 116 та ст. 117 КЗпП України хоча і є загальними, однак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи зі служби в Збройних Силах України.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
З матеріалів справи слідує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі № 380/2738/20 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04 серпня 2018 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015-2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04 серпня 2018 року.
Згідно з випискою з карткового рахунку відповідачем 26 червня 2020 року перераховано на розрахунковий рахунок позивача компенсацію за невикористані відпустки в сумі 15934,65 грн (а.с.14).
Також рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 (справа № 380/2779/20) частково задоволено позовні вимоги Созанського, та вирішено стягнути з Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби невиплачену суму індексації грошового забезпечення за період із липня 2015 року по 04.08.2018.
31.07.2020 р. ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 38979,91 грн.
Отже, відповідачем повний розрахунок при звільненні проведено з позивачем поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення з військової служби позивачу не було виплачено всіх належних сум і розмір таких сум (розмір компенсації) був спірним.
Одночасно колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Так як ухвалення судових рішень про стягнення з роботодавця виплат, які мали бути виплачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку із працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п. 8 зазначеного Порядку).
Відповідно до архівної відомості №3 ОСОБА_1 (а.с.16), грошове забезпечення позивача у червні 2018 року становить 8643,00 грн, у липні 2018 року - 9391,55 грн (8643,00 +9391,55 =18034,55 грн)
Отже, для обчислення середнього заробітку із 05.08.2018 до дня фактичного розрахунку - виплати 31.07.2020 індексації грошового забезпечення слід застосовувати показник 295,64 грн в день (18034,55 грн/61 дні).
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено 31.07.2020 при виключенні останнього із списків частини 04.08.2018, то за такого розрахунку середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 05.08.2018 по 31.07.2020 із розрахунку 295,64 грн в день за затримку терміном 726 дні буде становити 214634,64 грн (295,64 грн * 726 дні).
Враховуючи, що виплата відповідачем недоплаченої суми індексації грошового забезпечення становить 38979,89 грн, і є значно меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 214634,64 грн (726 днів затримки розрахунку * 295,64 грн), суд вважає правильним застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 38979,89 грн/214634,64 грн. (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,18.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 295,64 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,18 х 726 (днів затримки розрахунку) = 38634, 23 гривень.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 38634,23 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Аналізуючи фактичні обставини справи у сукупності з приписами нормативно-правових актів та враховуючи правову позицію, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій). При цьому, суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин принцип співмірності і з урахуванням розміру недоплаченої суми та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, та обґрунтовано стягнув з відповідача на користь Созанського 38634,23 грн.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 380/5226/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Довгополов
судді Л. Я. Гудим
В. В. Святецький