28 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3730/20 пров. № А/857/5940/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді: ГудимаЛ.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року, головуючий суддя - Микитюк Р.В., ухвалене у м. Івано-Франківську, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до їх вчинення,-
В грудні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУПФУ в Івано-Франківській області, в якому просила визнати протиправним рішення щодо відмови у переведенні на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу" та зобов'язати перевести на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу".
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що відповідачем протиправно, за наявності у ОСОБА_1 всіх необхідних умов, визначених законодавством для переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", відмовлено у такому переведенні з підстав відсутності необхідного стажу на посадах, віднесених до категорій посад державної служби для призначення пенсії та незайняття позивачем станом на 01.05.2016 року посади державного службовця.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу"; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) перевести ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", з дня звернення з заявою.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що період роботи позивача з 04.07.2001 року не може бути зараховано до стажу роботи, який дає право на пенсію державного службовця, оскільки посада, на якій перебував позивач з 04.07.2001 року, є посадою органу місцевого самоврядування.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у 2019 році ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Як слідує із записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 08.10.1977 року (а.с.38-42), ОСОБА_1 :
- з 20.03.1998 року по 09.04.1998 року - працювала на посаді спеціаліста першої категорії Івано-Франківського відділу Тисменицького районного центру зайнятості;
- 20.03.1998 року прийнято присягу державного службовця;
- з 10.04.1998 року по 30.07.1998 року - працювала на посаді спеціаліста першої категорії відділу прийому та консультацій Івано-Франківського міського центру зайнятості;
- з 31.07.1998 року по 09.03.1999 року - працювала на посаді спеціаліста першої категорії відділу зайнятості населення та соціальних гарантій Івано-Франківського міського центру зайнятості;
- з 10.03.1999 року по 30.11.1999 року - працювала на посаді спеціаліста першої категорії відділу програм зайнятості Івано-Франківського міського центру зайнятості;
- з 01.12.1999 року по 19.12.2000 року - працювала на посаді спеціаліста першої категорії відділу прогнозу і програм зайнятості Івано-Франківського обласного центру зайнятості;
- з 20.12.2000 року по 17.05.2001 року - працювала на посаді спеціаліста першої категорії відділу кадрів і підвищення кваліфікації спеціалістів служби зайнятості Івано-Франківського обласного центру зайнятості;
- з 18.05.2001 року по 17.02.2005 року працювала на посаді спеціаліста по роботі з кадрами та з питань державної служби Івано-Франківського обласного центру зайнятості;
- з 18.02.2005 року по 07.04.2005 року працювала на посаді заступника начальника відділу по роботі з кадрами та з питань державної служби Івано-Франківського обласного центру зайнятості;
- з 08.04.2005 року по 18.07.2007 року працювала на посаді начальника відділу по роботі з кадрами та з питань державної служби Івано-Франківського обласного центру зайнятості;
- з 20.07.2007 року по 24.09.2008 року працювала на посаді заступника начальника відділу кадрів Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради;
- з 25.09.2008 року по даний час працює на посаді начальника відділу кадрів Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.
Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській із заявою про перехід на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу".
За результатами розгляду вказаної заяви, позивачу листом від 16.11.2020 року за №402/05 відмовлено у переведенні з пенсії за віком, призначеної у відповідності з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком у відповідності з Законом України "Про державну службу" у зв'язку з тим, що період роботи з 04.07.2001 року на посадах в органах місцевого самоврядування не може бути зарахованим до стажу роботи, який дає право на пенсію державного службовця. За вищенаведених умов право на пенсію за віком у відповідності з Законом України "Про державну службу" відсутнє, оскільки станом на 01.05.2016 року ОСОБА_1 не обіймала посаду державного службовця, та стаж державної служби за періоди з 20.03.1989 року по 31.12.2003 року, з 01.01.2004 року по 19.07.2007 року складає 9 років 4 місяці 12 днів (а.с.22-23).
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що періоди роботи позивача на посадах органу місцевого самоврядування, в тому числі з 04.07.2001 року до 01.05.2016 року підлягають зарахуванню до стажу державної служби, що свідчить про те, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, на день набрання чинності Законом № 889-VIII становить більше 20 років та дає право на призначення пенсії на підставі Закону України "Про державну службу".
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Предметом спору у даній справі є оцінка наявності у позивача стажу роботи на державній службі та стажу, що може бути прирівняний до стажу державного службовця, необхідного для призначення пенсії державного службовця, правомірності рішення відповідача щодо відмови позивачу у переведенні його на пенсію державного службовця.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07 червня 2001 року за № 2493-III (далі - Закон № 2493-III) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Положення статей 2, 3 Закону № 2493-III визначають, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до частини 7 статті 21 Закону № 2493-III (в редакції станом на 01.05.2016 року) пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.
Пенсійне забезпечення державних службовців станом до 01.05.2016 регулювалося Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року за № 3723-XII (далі - Закон № 3723 - ХІІ).
Водночас, з 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року за № 889-VIII(далі - Закон № 889-VІІІ), відповідно до статті 90 якого встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із пунктом 11 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.
Пункт 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ визначає, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Так, згідно з частиною першою статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 року стажу державної служби не менше 20 років, така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII.
Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 229 від 25 березня 2016 року, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу".
Відповідно до пункту 8 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Отже, суд першої інстанції правильно керувався Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року за №283 (далі - Порядок № 283).
Так, абзацом 13 пункту 2 Порядку № 283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема: на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених статтею 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Згідно п .4 Порядку №283 обчислення стажу державної служби до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Посади, які обіймала позивач за час роботи в органах місцевого самоврядування, відносяться до посад, визначених ст. 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Необхідно врахувати, що пунктом 4 частини 2 статті 46 Закону № 889-VIII визначено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Таким чином, доводи скаржника про те, що стаж роботи на посадах в органах місцевого самоврядування з 04.07.2001 року по 01 травня 2016 року не може бути зарахований як стаж державного службовця, який за наявності відповідного стажу дає право на призначення пенсії державного службовця, а лише до 04.07.2001 року - є безпідставними.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що періоди роботи позивача на посадах органу місцевого самоврядування, в тому числі з 04.07.2001 року до 01.05.2016 року, підлягають зарахуванню до стажу державної служби, що свідчить про те, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, на день набрання чинності Законом № 889-VIII становить більше 20 років та дає право на призначення пенсії на підставі Закону України "Про державну службу".
Крім цього, згідно із ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Так, у п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі №300/3730/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді О. М. Довгополов
В. В. Святецький