Справа № 120/3266/20-а
Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В.
Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.
28 травня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Ватаманюка Р.В. Драчук Т. О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
в липні 2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якому просив:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 протиправною та зобов'язати нарахувати та виплатити грошову компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, а також індексацію грошового забезпечення за 2017 рік та за два місяці 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.10.2019 року.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.10.2020 року замінено неналежного відповідача у справі №120/3266/20-а Військову частину НОМЕР_3 Національної гвардії України на належного відповідача - Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України.
13.10.2020 року на адресу Вінницького окружного адміністративного надійшла заява представника позивача про уточнення позовних вимог, у якій просить суд:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 протиправною, щодо не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 27.10.2014 року по 08.02.2019 року;
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 протиправною, щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 27.10.2014 року по 08.02.2019 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період проходження служби з 27.10.2014 року по 08.02.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з 29.10.2019 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 27.10.2014 року по 08.02.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з 29.10.2019 року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.11.2020 позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 2017 року по 01.03.2018 року;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2017 року по 01.03.2018 року;
- в іншій частині позовних вимог, - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у період з 27.10.2014 по 08.0.22019 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 Національної гвардії України, а тому саме на ню покладено обов'язок здійснити нарахування грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивача та вказаний розрахунок, як заборгованість вказати в грошовому атестаті. Також зазначає, що саме на військову частину НОМЕР_4 покладено обов'язок нараховувати та виплачувати своїм військовослужбовцям, у тому числі і позивачу, індексацію грошового забезпечення. Відповідно до Інструкції №200 грошове забезпечення військовослужбовця виплачується за місцем проходження військової служби.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст. 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач у період з 27.10.2014 року по 29.10.2019 року проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_3 Національної гвардії України та Військовій частині НОМЕР_2 Національній гвардії України.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій від 16.04.2018 року серії НОМЕР_5 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 29.10.2019 року №222, капітана ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас наказом командувача Національної гвардії України від 25.10.2019 року №195 о/с, з 29.10.2019 року знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків військової частини.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.09.2020 року у справі №120/3265/20-а адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статтею 16-2 Закону України "Про відпустки". Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.10.2019.
Вважаючи, що право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за 2017 рік та за 2 місяці 2018 року, грошова компенсація за неотриману відпустку, як учаснику бойових дій, за проходження служби з 2015 року по 2019 рік прямо передбачене Законом України, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що не здійснення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 2017 року по 01.03.2018 року є порушенням вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку № 1078, що є підставою для визнання бездіяльності відповідача протиправною та, відповідно, наявні підстави для нарахування та виплати такої індексації.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки як учасника бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, то суд першої інстанції дійшов висновку про її задоволення, оскільки позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові дні відпустки під час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_3 у період з 2015 по 08.02.2019 року
При цьому, суд наголосив, що саме на Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України покладено обов'язок провести повний розрахунок із працівником належних йому до виплати грошових сум у зв'язку з його звільненням.
Суд апеляційної інстанції частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки» установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.08.2019 року по справі № 620/4218/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
При цьому, як слідує із матеріалів справи, відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, за період з 2015 року по 08.02.2019 року. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Щодо доводів апелянта про те, що позивач вже отримував грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, то слід зазначити, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.09.2020 року у справі №120/3265/20-а, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.10.2019.
Тоді, як у справі №120/3266/20-а суд дійшов висновку про право позивача на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, тобто з 2015 року по 08.02.2019.
Водночас, суд зазначає, що згідно до п. 181 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення), щорічні додаткові відпустки можуть бути використані одночасно зі щорічною основною відпусткою або в інший строк з урахуванням побажання військовослужбовців та інтересів військової служби, їх тривалість не впливає на тривалість щорічної основної відпустки.
У разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем військової служби.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 під час його виключення зі списків військової частини НОМЕР_3 , з військової служби не звільнявся, а був переведений до іншої військової частини (військової частини НОМЕР_1 ) для подальшої служби у рамках одного відомства та одного військового формування, де у відповідності до вимог п. 181 Положення він мав право на використання належних видів відпусток.
Згідно із положеннями ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України», Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про Національну гвардію України» до складу Національної гвардії України входять з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади та інше. Організаційно Національна гвардія України складається з органів військового управління, з'єднань, військових частин (підрозділів) та інше.
На підставі встановлених обставин з урахуванням вищенаведених приписів законодавства суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не звільнявся з військової служби у період її проходження у військовій частині НОМЕР_3 НГ України, а його було переведено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 НГ України.
Крім того, грошова компенсація за невикористані види відпустки, яка передбачена пунктом 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», здійснюється виключно у разі звільнення військовослужбовця з військової служби.
Отже, у разі переміщення військовослужбовця до іншого місця служби та у випадку невикористання ним належних видів відпусток на попередньому місці служби, у силу приписів п. 181 Положення, обов'язок надати такі відпустки або виплатити компенсацію за них, покладається на військову частину до якої було переміщено військовослужбовця.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 08.02.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Таким чином, застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб'єктом владних повноважень, та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст.245 КАС України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Щодо індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України № 1282-ХІІ від 03.07.1991 «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Згідно п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Таким чином, з огляду на наведені обставини справи та приписи чинного законодавства, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку відносно наявності у позивача права на отримання індексації грошового забезпечення.
Між тим, з матеріалів справи вбачається, що з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 12.10.2020 з даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Разом з тим, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.10.2020 року замінено неналежного відповідача у справі №120/3266/20-а Військову частину НОМЕР_3 Національної гвардії України на належного відповідача - Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Однак, згідно матеріалів справи, позивач з 27.10.2014 по 08.02.2019 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні в військовій частині НОМЕР_4 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), а з 08.02.2019 по 29.10.2019 в військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до військової частини НОМЕР_4 з заявою про нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.10.2014 по 08.02.2019. (а.с.14).
Листом від 03.06.2020 №50/28/32-996 військова частина НОМЕР_4 повідомила позивача, що виплата індексації заробітної плати та грошового забезпечення у 2014-2019 роках здійснювалася на загальних підставах усьому особовому складу військової частини НОМЕР_4 в порядку, визначеному законодавством України про її виплату. Також зазначено, що з березня по жовтень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував порогу індексації, визначеного постановою №1078, для здійснення індексації, отже індексації грошового забезпечення в цей період не здійснювалася.
Отже, оскільки позивач у період з 27.10.2014 по 08.02.2019 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні в військовій частині НОМЕР_4 Національної гвардії України, відповідно саме остання є належним відповідачем у справі про вирішення питання відносно обґрунтованості стягнення на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 27.10.2014 по 08.02.2019.
Таким чином, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що саме на військову частину НОМЕР_1 покладено обовязок щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 27.10.2014 по 08.02.2019, а тому позовні вимоги в цій частині заявлені до неналежного відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Згідно із ч. 7 ст. 48 КАС України, заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Таким чином, враховуючи, що позовну заяву позивачем подано до неналежного відповідача в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.10.2014 по 08.02.2019, а суд апеляційної інстанції не має процесуальної можливості здійснити відповідні дії, з урахування приписів розділу ІІІ глави І КАС України, колегія суддів дійшла висновку щодо безпідставності заявлених позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.10.2014 по 08.02.2019 та відсутності підстав для їх задоволення, а саме до військової частини НОМЕР_1 .
Відтак, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції помилково визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 2017 року по 01.03.2018 та зобов'язання відповідача виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за це період.
Таким чином, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову у цій частині підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року скасувати в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 2017 року по 01.03.2018 року та зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2017 року по 01.03.2018 року.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Ватаманюк Р.В. Драчук Т. О.