Справа № 240/21942/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г.
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
25 травня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Матохнюка Д.Б. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 в якому просив:
- визнати протиправним дії військової частини НОМЕР_1 щодо невчасної виплати одноразової грошової допомоги при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за 1125 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 10.11.2017 року по 08.12.2020 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру мого грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати індексації.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні. Стягнуто з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у сумі 64755 (шістдесят чотири тисячі сімсот п'ятдесят п'ять) грн. 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 278 від 09.11.2017 року, позивача, звільненого наказом Командувача повітряних сил Збройних сил України від 25 вересня 2017 року № 366 з військової служби у запас за пунктом "б" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 09.11.2017 року.
В подальшому, вважаючи, що з ним не проведено повний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.05.2020 року по справі № 240/3948/20 було зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням раніше виплачених сум.
Як слідує із матеріалів справи, 09.12.2020 позивачу здійснено виплату на виконання рішення суду в загальній сумі 64759,35 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено у день його виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з'ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, апеляційний суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані. Тому слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП.
Відповідно до ч. 1ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року у справі № 21-1765а15 зазначав, що аналіз ст.ст. 116-117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені уст. 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 було висловлено правову позицію, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень ст.ст. 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена ст. 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Встановлено, що в день звільнення позивача належна останньому одноразова грошова допомога у зв'язку із звільненням з військової служби станом на день звільнення з військової служби 09.11.2017 виплачена не була. Остаточний розрахунок з позивачем військовою частиною НОМЕР_1 проведено 09.12.2020, на виконання судового рішення в справі № 240/3948/20.
Таким чином, право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 10.11.2017 (наступного дня після звільнення позивача) до дня повної виплати індексації грошового забезпечення, тобто до 08.12.2020 включно.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, щодо суми середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачу, апеляційний суд зазначає наступне.
Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
Так, з врахуванням положень зазначеного вище Порядку та даних наявної в матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_1 №32 від 16.02.2021 про отримане грошове забезпечення за два останні місяці перед звільненням (вересень 2017 року та жовтень 2017 року = 23486,40 грн), суд визначив, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.11.2017 по 09.12.2020 (1125 дні), виходячи з розрахунку 23486,40 грн/61 календарний день служби = 385,02 грн та обрахував середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 433147,50 грн (1125*385,02).
Суд зазначає, що позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, оскільки індексацію не виплачено позивачу в день його виключення із списків частини, тобто при звільненні відповідач не провів повного розрахунку.
Однак, в порівнянні із виплаченою грошовою сумою на виконання судового рішення (64759,35 грн), суму, обраховану за Порядком №100 (433147,50 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. п. 71 постанови від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд врахував такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Враховуючи, що невиплачена станом на день звільнення одноразова грошова допомога при звільненні становить 64757,35 грн, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, істотність частки складових компенсації за невикористану додаткову відпустку та індексації складає 0,1495 (64759,35 грн/ 433147,50 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку).
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,1495 становить: 64755,00 грн. (385,02 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,1495 = 57,56 грн; 57,56 грн х 1125 (днів затримки розрахунку).
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності у подібних правовідносинах викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Матохнюк Д.Б. Шидловський В.Б.