Справа № 640/10169/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Маруліна Л.О.
27 травня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Ткачука Владислава Петровича на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2021 року (прийнята у письмовому провадженні, м. Києві, дата складання повного тексту рішення - 15 березня 2021 року ) у справі за розглядом заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не призначення пенсії за віком як державному службовцю відповідно до п. 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VІІІ «Про державну службу» відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993 р. ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII «Про державну службу» відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993 р.;
- стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не призначення пенсії за віком як державному службовцю відповідно до п. 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VІІІ «Про державну службу» відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993 року ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зобов'язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII «Про державну службу» відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993 р. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.), відповідно до квитанції від 30.05.2019 року №1500.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2020 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2020 року - залишено без змін.
21.12.2020 року, через канцелярію суду першої інстанції позивачем подано заяву про встановлення судового контролю за виконання рішення суду від 17.02.2020 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, та ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відмовлено.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просить дану ухвалу скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та ухвалити нове судове рішення, яким задоволити заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у адміністративній справі №640/10169/19.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у адміністративній справі №640/10169/19.
Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у адміністративній справі, суддя суду першої інстанції виходив з того, що викладені посилання у заяві про встановлення судового контролю, не входили до предмета доказування у справі №640/10169/19, з огляду на що, не можуть бути вирішені у межах заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №640/10169/19.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Згідно правової позиції викладеної в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про огляд застосування адміністративними судами статті 267 КАС України» № 3 від 13.03.2017 вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.
Пленум Вищого адміністративного суду України наголосив, що вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Водночас, колегіям суддів наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Як зауважено судом апеляційної інстанції, заявником зазначено: «…, що на час звернення до суду із даною заявою вищевказане рішення суду від 17.02.2020 року відповідачем не виконано - не здійснено перерахунку пенсії. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що вирішуючи питання про встановлення судового контролю, суд першої інстанції повинен був надати оцінку вказаним доводам заявника та перевірити, чи виконує відповідач належним чином рішення суду. Однак такої оцінки вищевказаним обставинам при винесенні оскаржуваної ухвали про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю зав виконанням судового рішення судом першої інстанції надано не було».
Так, матеріалами справи, а саме із заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю, встановлено, що останню обґрунтовано тим, що відповідачем не здійснено перерахунок пенсії та її виплату у встановленому Законом України «Про державну службу» порядку, а саме з дня звернення ОСОБА_1 для призначення пенсії - з 06.03.2019 року.
При цьому, у разі не згоди позивача із зазначеними діями відповідача, що на її думку порушують її права та законні інтереси, вона не обмежена правом звернутись до відповідного суду з окремими позовними вимогами.
Відповідно до п. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
На цей час, як зазначає позивач, відповідачем здійснюється обчислення пенсії позивача згідно зі статтею 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», всупереч резолютивній частині рішення суду від 17.02.2020 року.
До заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивачем долучено копію протоколу/розпорядження щодо призначення / перерахунку пенсії ОСОБА_1 (далі також - протокол); дата та час розрахунку 07.10.2020 року о 13:25.
Так, матеріалами справи, а саме протоколом встановлено, що відповідно до змісту останнього, умовами пенсії визначено Закон України «Про державну службу»; пенсію призначено з 23.09.2020 року у розмірі 14 501 грн. 82 коп.
Відповідно до підстав позову, викладених у позовній заяві, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком як державному службовцю, згідно пунктів 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу» та відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу».
Згідно з резолютивною частиною рішення суду, яке підлягає до примусового виконання: «Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зобов'язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII «Про державну службу» відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993 р.».
Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 вбачає невиконання рішення суду у тому, що відповідачем призначено пенсію за Законом України «Про державну службу» останній не з 06.03.2019 року, а з 23.09.2020 року, як того вимагають положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, обґрунтування позивача, викладені у заяві про встановлення судового контролю, не входили до предмета доказування у справі №640/10169/19, з огляду на що, не можуть бути вирішені у межах заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №640/10169/19 у зв'язку із тим, що самого рішення про здійснення призначення пенсії з 06.03.2019 року не існує.
Водночас, колегія суддів зветає увагу на те, щр судом першої інстанції роз'яснено позивачеві, що обставини протиправності визначення дати здійснення Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві перерахунку пенсії, викладені у заяві про встановлення судового контролю, можуть слугувати підставами для звернення до суду із окремим позовом або із заявою в порядку ст. 378 КАС України.
Таким чином, враховуючи вище викладені норми законодавства та з'ясовані судом обставини, а також оцінивши докази, які містяться у матеріалах справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо необґрунтованість поданої заяви, та як наслідок відсутність підстав для її задоволення.
Колегія суддів дійшла висновку, що суддею суду першої інстанції винесено законне, обґрунтоване рішення з врахуванням норм чинного законодавства і не знаходить підстав для його скасування.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та є таким, що не відповідають обставинам справи.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержання норм процесуального та матеріального права, в зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 312, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Ткачука Владислава Петровича - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 27 травня 2021 року).
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
М.І. Кобаля