Справа № 320/1546/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Щавінський В.Р.
27 травня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Хомича Івана Олександровича на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року (прийнята у письмовому провадженні, м. Києві, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за розглядом клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У квітня 2021 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо виплати ОСОБА_1 в 2018 році лише 50 %, у 2019 році лише 75 % суми підвищення пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити 100 % суми підвищення пенсії ОСОБА_1 , перерахованої згідно зі статтею 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», починаючи з 01.01.2018 врахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року адміністративний позов задоволено
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо виплати ОСОБА_1 в 2018 році лише 50 %, у 2019 році лише 75 % суми підвищення пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити 100 % суми підвищення пенсії ОСОБА_1 , перерахованої згідно зі статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», починаючи з 01.01.2018 врахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідачем оскарженого його а апеляційному порядку.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто апелянту.
08.02.2020 до суду надійшла заява від представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 03.04.2020 у справі №320/1546/20.
Вказану заяву обґрунтовано тим, що рішення від 03.04.2020 по справі №320/1546/20 не виконано. У зв'язку з цим просить встановити суд судовий контроль за виконанням рішення суду у вигляді зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 03.04.2020 в адміністративній справі №320/1546/20 відмовлено.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просить дану ухвалу скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та ухвалити нове судове рішення, яким задоволити клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 03.04.2020 в адміністративній справі №320/1546/20.
З огляду на те, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися, колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311, ч.2 ст. 313 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
У відповідності до ст.308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 03.04.2020 в адміністративній справі №320/1546/20.
Відмовляючи у задоволенні клопотання встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 03.04.2020 в адміністративній справі №320/1546/20, суддя суду першої інстанції виходив з того, що рішенням від 03.04.2020 у справі №320/1546/20 не встановлено судового контролю за виконання судового рішення шляхом зобов'язання відповідачів надати звіт про виконання судового рішення, тому відсутні для задоволення клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення суду.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобовязувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що положення ст. 382 КАС України відповідають також і положення п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС України, згідно з яким у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення та положення підпункту «ґ» п. 4 ч. 1 ст. 322 КАС України, відповідно до якого постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Згідно правової позиції викладеної в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про огляд застосування адміністративними судами статті 267 КАС України» № 3 від 13.03.2017 вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.
Пленум Вищого адміністративного суду України наголосив, що вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Колегія суддів наголошує, що наведене є правом, а не обов'язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту із накладенням штрафу.
Отже, у разі звернення позивача із заявою про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення після прийняття рішення у справі суд ухвалою відмовляє у задоволенні такої заяви.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 10 грудня 2018 р. у справі №807/2358/15 (адміністративне провадження №К/9901/45276/18).
Відповідно до вимог ч. 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас, колегія суддів наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримала виконавчий лист на примусове виконання рішення суду, та як зазначено позивачем на підставі її зави було відкрите відповідне виконавче провадження.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що відповідачем повідомлено, що рішення Київського окружного адміністративного суд увід 03.04.2020 року виконано в межах покладених на відповідача зобов'язань.
При цьому, у разі не згоди позивача із зазначеними діями відповідача, що на її думку порушують її права та законні інтереси, вона не обмежена правом звернутись до відповідного суду з окремими позовними вимогами.
Окрім зазначеного, колегія суддів зазначає, що зміст заяви та її прохальна частина вказує на прийняття нового рішення - із зазначенням суми стягнення, що не досліджувалось судом під час прийняття рішення у даній справі.
Зважаючи на зміст резолютивної частини рішення суду та дані виконавчого листа, конкретне визначення суми коштів до виплати позивачу не було предметом спору. Початковий період для дій щодо виплати визначений, а кінцевий ні, що унеможливлює здійснення розрахунку.
Отже, зміна встановленого судом у рішенні, що набрало законної сили, зобов'язання боржнику виплачувати перераховану пенсію на стягнення конкретної суми коштів полягає у зміні результату вирішеного спору, у тому числі виходу за межі заявлених позовних вимог порушуватиме порядку виконання судового рішення.
За таких обставин, оскільки рішенням від 03.04.2020 у справі №320/1546/20 не встановлено судового контролю за виконання судового рішення шляхом зобов'язання відповідачів надати звіт про виконання судового рішення, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення суду.
Таким чином, враховуючи вище викладені норми законодавства та з'ясовані судом обставини, а також оцінивши докази, які містяться у матеріалах справи, суд першої інстанції прийшо до правильног висновку щодо необґрунтованість поданої заяви, та як наслідок відсутність підстав для її задоволення.
Колегія суддів дійшла висновку, що суддею суду першої інстанції винесено законне, обґрунтоване рішення з врахуванням норм чинного законодавства і не знаходить підстав для його скасування.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та є таким, що не відповідають обставинам справи.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержання норм процесуального та матеріального права, в зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 311, 312, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Хомича Івана Олександровича - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
М.І. Кобаля