Справа № 161/2539/21
Провадження № 2/161/1729/21
25 травня 2021 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Філюк Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Денисюка І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором позики,-
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Лавренчук О.В. звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором позики.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 07 червня 2017 року ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_1 18 146 доларів США, що підтверджується розпискою, власноруч складеною відповідачем. При цьому відповідач зобов'язався повернути борг до 07 лютого 2018 року. На неодноразові звернення ОСОБА_1 щодо необхідності повернення боргу відповідач належним чином не відреагував, суму позики не повернув. У зв'язку з порушенням відповідачем положень цивільного законодавства України про недопущення односторонньої відмови від виконання зобов'язань, укладених в двосторонньому добровільному порядку та відповідно до ст. 550 ЦК України, за прострочення платежу ОСОБА_2 має також сплатити пеню в розмірі 73 176,19 гривень.
На підставі наведеного позивач просить стягнути з ОСОБА_2 в свою користь 18 146 доларів США заборгованості за договором позики та 73 176,19 гривень пені за несвоєчасне виконання боргових зобов'язань. Крім того, позивач просить судові витрати у справі покласти на відповідача.
Ухвалою судді від 26 лютого 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, відповідачу запропоновано подати відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання вказаної ухвали.
Станом на 25 травня 2021 року відзив на позовну заяву від відповідача до Луцького міськрайонного суду Волинської області не надійшов.
Позивач в судове засідання не з'явився, представник позивача адвокат Лавренчук О.В. подав заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника, позов підтримав, надав згоду на заочний розгляд справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Як визначено у частині першій статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, однак не з'явився в судове засідання, відзиву на позов не подав та враховуючи, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 07 червня 2017 року уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в борг 18 146 доларів США, які зобов'язався повернути до 07 лютого 2018 року (а.с.4).
Факт укладення договору позики між сторонами та факт отримання відповідачем коштів на виконання умов цього договору підтверджується особистою розпискою ОСОБА_2 від 07 червня 2017 року. Розписка складена рукописом, підписана ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як отримувачем коштів (а.с.4).
Пред'являючи даний позов, позивач зазначив, що у визначений договором строк відповідач борг не повернув, що зумовлює необхідність захисту його порушених прав.
Предметом спору у справі, яка розглядається, є стягнення заборгованості за договором позики.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до вимог статті 545 ЦК України кредитор прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Суд встановив, що оригінал боргової розписки знаходиться в позивача та приєднаний ним до матеріалів справи. Наведене підтверджує, що відповідач не виконав свого зобов'язання за договором позики, позичені гроші не повернув.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про підставність позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики в розмірі 18 146 доларів США.
Разом з тим, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення пені в розмірі 73 176,19 гривень з огляду на таке.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника таких, що ґрунтуються на законі, невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частина 1 статті 546 ЦК України визначає види забезпечення виконання зобов'язання, а саме, неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток, право довірчої власності.
Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК).
Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При цьому зі змісту ст. 4 зазначеного Закону вбачається, що розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Суд враховує, що в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 цього Закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).
Як встановлено із матеріалів справи за несвоєчасне виконання зобов'язання в самому договорі позики (розписці) від 07 червня 2017 році розмір пені не визначався.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у сумі 73 176,19 грн.
Крім того, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, то з відповідача на користь позивача слід також стягнути 5 039,24 гривень судового збору.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 265, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 533, 549, 550, 1046, 1047 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 07 червня 2017 року в розмірі 18 146 (вісімнадцять тисяч сто сорок шість) доларів США.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 039 (п'ять тисяч тридцять дев'ять) гривень 24 копійки судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; паспорт серії НОМЕР_1 );
Відповідач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 ).
Дата складення повного тексту заочного рішення 28 травня 2021 року.
Суддя
Луцького міськрайонного суду Т.М. Філюк