Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
27 травня 2021 р. справа № 520/7377/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали справи одержані судом - 28.04.2021р. Рішення про прийняття позову до розгляду було прийнято 29.04.2021р. Розгляд справи по суті може бути розпочатий з 14.05.2021р.
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник, громадянин, набувач пенсії, приватна особа), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області №1330 від 10.03.2021р.; 2) зобов'язання призначити з 01.12.2020р. пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в отриманні пенсії у належному розмірі.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, адміністративний орган, пенсійний орган, ГУ, Управління, орган публічної адміністрації) з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що порушене приватною особою питання пенсійного забезпечення було розглянуто по суті своєчасно та правильно. Наполягав, що порушень закону або порушень прав та інтересів приватної особи пенсійний орган не вчиняв.
Відзив на позов надійшов до суду 20.05.2021р.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 13.06.1985р. по 25.05.1987р. тривала строкова військова служба заявника за призовом.
Відповідно до записів у копії трудової книжки серії НОМЕР_1 у період 02.01.1985р.-04.06.1985р. заявник працював за професією електрозварника (5м. 2 д.); у період 12.09.1987р. - 22.02.1988 р. заявник працював за професією транспортувальник групи харчування (5 м. 2 д.); у період 29.02.1988р.-18.06.1990р. заявник працював за професією електрозварника та газорізальника (1р. 3м. 20д.); у період 09.07.1990р. -14.12.1990р. заявник працював за професією електрозварника (5м. 5д.); у період 17.12.1990р. - 06.04.1991р. заявник працював з сезонним робітником (3м. 20д.); у період 07.04.1991р. - 22.07.1992р. заявник працював за професією пресувальника (1р. 3м. 15д.); у період 31.07.1992р. - 02.02.1994р. заявник працював за професією вантажника (1р. 6м.); у період 02.02.1994р. - 29.06.1994р. заявник працював за професією вантажника (4м. 26д.); у період 01.07.1994р. - 23.12.1994р. заявник працював за професією електрозварника (5м. 22д.); у період 27.12.1994р. - 30.09.2011р. заявник працював за професією газорізальника (16р. 10м.); у період 01.10.2011р. - 22.10.2013р. заявник працював за професією газорізальника (2р. 0 м. 21д.); у період 08.06.2017р. - 13.07.2017р. заявник працював за професією електрозварника ручного зварювання (1м. 5д.); у період 25.07.2017р. по теперішній час заявник працює за професією монтера колії.
04.02.2021р. мала місце подія звернення заявника з питання призначення пенсії у порядку п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі за текстом - Закон України №1058-IV).
За цим зверненням заявника органом публічної адміністрації було вчинено відмову у призначенні пенсії, оформлену рішенням від 11.02.2021р. №750.
За змістом названого рішення владним суб'єктом було висунуто претензії до періодів трудової діяльності заявника 31.07.1992 р. - 02.02.1994 р., 01.07.1994 р. по 23.12.1994 р.
04.03.2021р. заявник знов звернувся до пенсійного органу з того самого питання.
10.03.2021р. за зверненням заявника від 04.03.2020р. органом публічної адміністрації знов було вчинено відмову у призначенні пенсії, оформлену рішенням від 10.03.2021р. №1330.
За змістом названого рішення владним суб'єктом було висунуто претензії до тих самих періодів трудової діяльності заявника 31.07.1992р. - 02.02.1994р. - через відсутність запису про перейменування підприємства, 01.07.1994р. по 23.12.1994р. - через наявність виправлення у даті наказу на звільнення.
При цьому, визнаний відповідачем показник загального страхового стажу заявник склав 32 р. 0 м. 24 д., показник стажу за Списком №2 - 10 р. 1 м. 7 д.
Стверджуючи про невідповідність закону згаданого вище управлінського волевиявлення пенсійного органу, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтею 46 Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як однопредметного та рівносильного акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням дії норм Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково регламентована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).
Відповідно до п. 4.1 розділу IV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Згідно положень п.4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, обов'язок тероргану ПФУ вирішити звернення громадянина з приводу призначення чи перерахунку пенсії шляхом прийняття окремого письмового рішення виникає лише у разі подання таким громадянином заяви за формою згідно з додатком 2 до Порядку №22-1.
Подання ж громадянином заяви довільної форми не виключає ймовірності вирішення терорганом ПФУ порушених у зверненні питань у порядку Закону України «Про звернення громадян» у спосіб надання відповіді у формі листа без прийняття відповідного рішення як-то передбачено ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, у силу ч.4 ст.242 КАС України суд зважає на правовий висновком постанови Верховного Суду від 11.06.2019р. по справі №206/7230/16-а (адміністративне провадження №К/9901/22352/18, К/99901/22351/18), де указано, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.
У спірних правовідносинах органом ПФУ претензій до форми звернення заявника з приводу призначення пенсії висловлено не було.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Вирішуючи спір суд зауважує, що до 31.12.2003р. правовідносини з приводу призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 та за Списком №2 були регламентовані лише ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
З 11.10.2017р. правовідносини з приводу призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 та за Списком №2 були додатково до приписів названої норми (тобто ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення") урегульовані ще і ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Так, відповідно до абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається - працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, кваліфікуючими ознаками для призначення пенсії за підставою - робота по Списку №2 є: 1) досягнення особою віку у 55 років; 2) наявність загального страхового стажу 30 і більше років у чоловіків та 25 і більше років у жінок; 3) наявність спеціального страхового стажу трудової діяльності на умовах Списку №2 - 12,5 років і більше у чоловіків та 10 років і більше у жінок; 4) зайнятість протягом повного робочого дня.
Разом із тим, абз.2 п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було запроваджено виключення з правила досягнення особою показника у 55 років відносно жінок, а абз.3 п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - виключення з правила достатності показника загального стажу роботи.
Обставини недостатності повного показника спеціального страхового стажу трудової діяльності на умовах Списку №2, але при перевищенні величини у 50% цього показника (тобто 6 років три місяці і більше для чоловіків та 5 років і більше для жінок) зумовлюють у силу абз.4 п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» можливість застосування величини пенсійного віку, визначеного абз.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зменшенням: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;
Розглядаючи справу, суд зважає, що згідно із записами у копії трудової книжки показник стажу роботи заявника за професіями "газорізальник", "електрозварник" і "монтер колії" перевищує 12,5 років; визнаний пенсійним органом у тексті оскарженого рішення від 10.03.2021р. №1330 показник загального страхового стажу заявника перевищує 30 років; подія досягнення заявником віку у 55 років настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, з 01.01.2004р. обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною ч.2 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.
За приписами ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому, правила ведення трудових книжок працівників були затверджені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р., зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110; далі за текстом - Інструкція №58), а правила підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом - Порядок №637).
Таким чином, до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об'єктивними даними за Порядком №637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1, №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005р. №383; далі за текстом - Порядок №383) встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992р. та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992р.
Списки №1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956р. №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31.12.1991р.; якщо пільгова робота продовжується після 01.01.1992р. застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991р. №10; якщо пільгова робота продовжується після 11.03.1994р. застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994р. №162.
У період роботи позивача на посаді газорізальника чинними були Списки №2, затверджувались постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991р. №10, постановою КМУ від 11.03.1994р. №162, постановою КМУ від 16.01.2003р. №36 та постановою КМУ від 24.06.2016р. №461.
У всіх перелічених актах права згадана професія "газорізальника", "електрозварника" та "монтера колії".
Записи трудової книжки заявника про роботу за професією "газорізальника", "електрозварник", "монтера колії" є повним, з явною та очевидною однозначністю підтверджує виконання найманим працівником саме тієї роботи, котра віднесена до Списку №2.
Окремо суд зважає, що у при прийнятті спірного рішення пенсійний орган не заперечував обставин належності роботи заявника за професіями газорізальника, електрозварника і монтера колії до Списку №2 і у ході розгляду справи цієї обставини не спростував.
У відзиві на позов викладені також твердження відповідача, що стосовно періоду роботи заявника з 29.02.1988 р. по 18.06.1990 р. не були надані уточнюючі довідки про роботу за Списком №2; стосовно періодів роботи з 08.06.2017 р. по 13.07.2017 р. та з 25.07.2017 р по 01.10.2017 р. відсутні довідки на підтвердження віднесення робіт до списку №2; а за період з 05.06.2020 р. по 14.06.2020 р. була відсутня атестація робочих місць.
З цього приводу суд зазначає, що у силу висновків постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
У тексті оскаржуваного рішення стосовно незарахування до страхового і пільгового стажу перелічених періодів роботи жодних доводів відповідачем не викладалося.
До того ж, у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а "Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці. 60. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах."
У свою чергу, у постановах Верховного Суду від 25.06.2020р. у справі №520/10521/19 та від 09.07.2020р. у справі №235/7688/16-а викладені правові висновки, що чіткість та однозначність записів трудової книжки найманого працівника, котрі указують на те, що виконувана робота підлягає включенню до спеціального страхового стажу за Списком №1, призводить до відсутності правових підстав для витребування уточнюючих довідок.
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що за правилом ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до 31.12.2003р. основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" дії цього правила не змінюють та не скасовують.
Постановою КМУ від 12.08.1993р. №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі за текстом - Порядок підтвердження №637).
Згідно з п.1 Порядку підтвердження №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 2 Порядку підтвердження №637 чітко указано, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За правилом п. 3 Порядку підтвердження №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Належно та достатньо обґрунтованих поза розумним сумнівом причин незастосування пенсійним органом у спірному випадку пунктів 2 і 3 Порядку підтвердження №637 ані текст відмови у призначенні пенсії, ані матеріали судової справи не містять.
Частиною 3 ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
До того ж і відповідно абзацу 3 п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1; далі за текстом - Порядок №22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Проте, у ході розгляду даної справи пенсійний орган не подав жодних доказів та на навів жодних аргументів на підтвердження правомірності дій з приводу нереалізації управлінської функції у порядку наведеної норми.
У ході розгляду справи судом достеменно установлено, що записи у копії трудової книжки заявника містять чітке дотримання хронологічної послідовності та предмету виконуваної роботи.
Незначні похибки у записах за період з 31.07.1992 р. по 02.02.1994 р. та з 01.07.1994 р. по 23.12.1994 р. не містять дефектів чи вад такої істотності, котрі б позбавляли громадянина права на включення цих проміжків часу до трудової діяльності та страхового стажу.
Продовжуючи розв'язання спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не доведено відповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення, а з огляду на обсяг використаних доказів та покладені в основу волевиявлення владні судження, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскарженого рішення.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з'ясував неповно, правильного тлумачення належної норми закону не надав, наслідки діянь особи у якості найманого працівника кваліфікував неправильно, оцінки усім юридично значимим факторам не надав, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується із нормативним регламентуванням та характером і змістом спірних правовідносин.
Відтак, оскаржене рішення підлягає скасуванню.
Однак, під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як «призначення пенсії», «нарахування пенсії», «виплата пенсії», «перерахунок пенсії», «обчислення пенсії».
Розв'язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.
Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.
Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).
Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія «призначення пенсії» використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.
Відтак, категорія «призначення пенсії» поглинає і категорію «обчислення пенсії», і категорію «нарахування пенсії», котрі є різним текстуальним викладенням одного і того ж процедурного елементу призначення пенсії.
Встановивши протиправність оскарженої відмови. суд також зазначає, що у силу положень ст. 5 КАС України, повністю та ефективно захистити порушене право позивача знатний такий спосіб захисту, як визнання протиправним та скасування індивідуального акта, що спонукає суд, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, вдатися до виходу за межі позовних вимог і скасувати спірне рішення як безпідставну перешкоду для розгляду заяви позивача про призначення пенсії.
Судом виявлено, що у спірних правовідносинах пенсійний орган не досліджував, не оцінював та не висловлював жодних суджень з приводу юридично значимих факторів обчислення розміру пенсії.
Нереалізація управлінської функції адміністративним органом у даному конкретному випадку не дозволяє суду перебрати на себе виконання повноваження публічної адміністрації.
Саме тому суд і зобов'язує пенсійний орган розглянути по суті звернення заявника з приводу призначення пенсії із прийняттям відповідного рішення у порядку частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, оскільки адміністративний орган не виконав усіх управлінських дій, необхідних доказів не зібрав, оцінку таким доказам не надав, суджень з приводу цих доказів у тексті письмової відмови не виклав, то суд не знаходить підстав для обтяження пенсійного органу обов'язком призначити пенсію, адже рішення з даного приводу має бути прийнято у межах адміністративного розсуду органу, але з урахуванням достовірних обставин фактичної дійсності та правильного застосування належних норм матеріального права.
До того ж, у спірних правовідносинах пенсійний орган, вчинивши протиправну відмову, не збирав, не з'ясовував, не досліджував та не оцінював жодних юридично значимих факторів для обчислення розміру пенсії за віком у порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за жодним із необхідних параметрів.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Правових підстав для обтяження органу публічної адміністрації призначити пенсію з 01.12.2020р. не вбачається, позаяк у силу п.1 ч.1 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" календарна дата - 01.12.2020р. є днем народження заявника, а не наступним днем після досягнення пенсійного віку.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір". Так, заявником при зверненні до суду було сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 27.04.2021 р. Отже, співвідносно до обсягу задоволених вимог, присудженню за рахунок владного суб'єкта підлягає судовий збір у сумі 454,00 грн.
Вирішуючи спір в частині розподілу судових витрат в частині видатків на професійну правничу допомогу адвоката суд зазначає, що порядок розгляду означеного питання унормований приписами ст.ст.132-143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Так, згідно з ч.3 ст.134, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.7 ст.134, ч.7 ст.139 КАС України, ч.8 ст.139, ч.9 ст.139 КАС України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини у справі ««Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04), правового висновку постанови Верховного Суду від 16.03.2021р. у справі №520/12065/19 до кола критеріїв та юридично значимих факторів у питанні розподілу між учасниками справи витрат на професійну правничу допомогу належать: 1) документальне підтвердження реальності витрат (обсяг документально підтвердженої роботи адвоката); 2) вимушеність чи неминучість витрат; 3) складність справи; 4) ціна позову чи значення справи для учасника спору; 5) поведінка сторони; 6) причини виникнення спору; 7) своєчасність подання доказів понесення витрат; 8) наявність заперечень іншого учасника справи відносно розміру витрат; 9) результат вирішення спору.
Суд відзначає, що правова допомога була надана заявнику адвокатом. Суть правової допомоги полягає у складанні тексту позову. Спір належить до кола малозначних справ, за жодними ознаками не є складним, судові засідання по справі не проводилися.
Заявником були заявлені вимоги зобов"язувального, спонукального характеру. Результатом вирішення спору є часткове задоволення вимог заявника.
З огляду на викладене суд вважає справедливим покласти на відповідача тягар з відшкодування заявнику 1.000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 10.03.2021р. №1330.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно вирішити по суті заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) від 04.03.2021р. у спосіб прийняття рішення у порядку частини 5 статті 45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" про призначення пенсії за віком пенсії за віком на підставі п.2 ч.2 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду по даній справі.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп. у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) 1000 (одна тисяча) грн. 00 у якості компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко