Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
25 травня 2021 р. № 520/5276/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Волошина Д.А.,
за участю секретаря судового засідання - Суховарової О.А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Павленка В.О.,
представника відповідача - Миронова А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання дій протиправними, скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, щодо самостійного взяття ОСОБА_1 на облік як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за ознакою 3219И, нарахування йому сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, видання Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28.02.2020 №Ф-26069-53У та надання її для примусового виконання до виконавчої служби;
- скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28.02.2020 № Ф-26069-53 У;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, виключити з обліку ОСОБА_1 як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та видалити відомості про його заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 не є платником єдиного внеску, оскільки він не є роботодавцем, не є фізичною особою-підприємцем, в т.ч. який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ та не є особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, оскільки є працевлаштованим. В періоди з 21.01.2016 по 31.08.2017 позивач працював у ТОВ "ПРОТОН 2014" та з 02.05.2018 по теперішній час позивач працює у Адвокатському об'єднанні "Адвокати та медіатори України". Відповідачем у зв'язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску та на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів ГУ ДПС у Харківській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 28.02.2020 № Ф-26069-53 У на суму 11720,72 грн. З вказаними діями позивач не погоджується з підстав того, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VІ позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що здійснювала професійну діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді. Фактично дії органу ДПС в даному випадку спричиняють подвійну сплату ЄСВ (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Як самозайнята особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, позивач не отримував доходу (прибутку). Враховуючи зазначене, оскільки позивач перебуває на загальній системі оподаткування (в тому числі й у періоді, що перевірявся), він мав право у періоди, в яких не отримував дохід (прибуток), не нараховувати єдиний внесок, навіть у розмірі мінімального страхового внеску.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні.
В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, пославшись на обставини, викладені в адміністративному позові, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача, Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог пославшись на обставини, викладені у відзиві на адміністративний позов, зазначив, що оскаржувана в даній справі вимога про сплату боргу (недоїмки) від 28.02.2020 № Ф-26069-53 У є цілком законною та обґрунтованою, винесеною відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки станом на 09.06.2020 відповідно до інтегрованої картки платника єдиного внеску ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 11720,72 грн, у зв'язку з чим сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у розмірі 11 720,72 гривень. Вказаний борг виник у результаті нарахування контролюючим органом розрахункової суми єдиного внеску за січень 2017 року у розмірі 704,00 грн та розрахункової суми єдиного внеску за 2019 рік у розмірі 11 016, 72 гривень. Керуючись «Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, а саме: розділом IV «Порядок стягнення заборгованості з платників»: до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або несплачених платником сум єдиного внеску такий фіскальний орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами; якщо платник на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Отже, відповідач діяв на підставі та у межах повноважень, визначених Законом.
Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець, перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Харківській області з 18.11.2002.
05.01.2017 фізична особа-підприємець припинена та з цього часу позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Харківській області як фізична особа, що провадить незалежну професійну діяльність.
Водночас, ОСОБА_1 , перебуваючи на обліку як самозайнята особа, що провадить незалежну професійну діяльність, не сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі: за січень 2017 року - 704,00 грн, за 1 квартал 2019 року - 2754,18 грн, за 2 квартал 2019 року - 2754,18 грн, за 3 квартал 2019 року - 2457,18 грн, за 4 квартал 2019 року - 2457,18 грн.
28.02.2020 Головним управлінням ДПС у Харківській області у зв'язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-26069-53 на суму 11720,72 грн.
Позивач не погоджуючись із вказаною вимогою звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, судом встановлено наступне.
Відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Згідно із підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ, згідно частин другої та третьої статті 9 даного Закону, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно пункту 5 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно пункту 5 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" до платників єдиного внеску.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнята особа та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно положень статті 13 вказаного вище Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 , з 21.01.2016 (наказ №01-ВК від 20.01.2016) по 31.08.2017 (наказ №04-ВК від 31.08.2017) позивач працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Протон 2014", з 02.05.2018 (наказ №14-ОК від 26.04.2018) по сьогоднішній день позивач працює у Адвокатському об'єднанні "Адвокати та медіатори України" та за сумісництвом у ТОВ "ЕНГрупп" (наказ №ОК-35 від 27.04.2018) (а.с.33-34).
Згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про застраховану особу ОСОБА_1 за січень 2017 року страхові внески сплачено страхувальником - ТОВ "Протон 2014" та з І кварталу 2019 року по ІV квартал 2019 року страхові внески сплачено страхувальником - Адвокатським об'єднанням "Адвокати та медіатори України" та ТОВ "ЕНГрупп" (а.с.43).
Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем до суду не надано, так і пояснень щодо не врахування вказаних обставин під час нарахування позивачу ЄСВ за період 2017 року та з І кварталу 2019 року по ІV квартал 2019 року, не врахування чого впливає на вирішення питання наявності або відсутності у позивача обов'язку сплачувати ЄСВ як самозайнятою особою, що провадить незалежну професійну діяльність.
Отже, наданою позивачем до суду копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 підтверджено сплату страхувальниками, його роботодавцями, ЄСВ за застраховану особу (позивача) за січень 2017 року та з І кварталу 2019 року по ІV квартал 2019 року.
Суд звертає увагу, що основоположним принципом збору ЄСВ є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати.
Визначальним при вирішенні спірних правовідносин є мета сплати єдиного внеску отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку. Позивачу таке право гарантоване за рахунок участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.
Доказів здійснення позивачем господарської діяльності та отримання у цей період доходів від провадження вказаної діяльності в ході розгляду справи судом не встановлено та відповідачем не надано.
Щодо направлення податкової вимоги суд зазначає наступне.
Відповідно до п.59.1. ст.59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Згідно Розділу IV п.7. Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затверджений Hаказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 № 610 (в редакції чинній на момент направлення вимоги) податкова вимога вважається належним чином врученою платнику податків (крім фізичних осіб), якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному абзацом третім пункту 6 цього розділу.
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Позивач у позовній заяві зазначив, що відповідач, видавши ще 28.02.2020 вимогу про сплату боргу (недоїмки) в порушення вимог ст. 59 Податкового кодексу України не надіслав її позивачу і лише 24.03.2021 направив її відразу до виконавчої служби з вимогою про накладення арешту на зарплатний рахунок позивача, що потягло настання для нього негативних наслідків у вигляді арешту його зарплатного рахунку, внаслідок чого він позбавлений можливості отримувати заробітну плату, сплачувати комунальні послуги.
Посилання відповідача на те, що вимогу Головного управління ДПС у Харківській області від 28.02.2020 №Ф-26069-53У про сплату боргу (недоїмки) контролюючим органом було направлено позивачу у 2020 році суд вважає необґрунтованим, оскільки з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що відправлення надіслане 13.03.2020 ОСОБА_1 на адресу АДРЕСА_1 , проте, згідно поштового штампу на конверті відправлення прийняте поштою 13.04.2020, а на довідці АТ "Укрпошти" щодо причини повернення відправлення зазначено "за закінченням терміну зберігання" та міститься поштовий штамп 15.05.2020 смт. Бабаї.
Тому, у зв'язку з виявленими розбіжностями суд не може прийняти дане підтвердження надсилання вимоги позивачу як належний доказ.
Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що ГУ ДПС у Харківській області під час нарахування ОСОБА_1 ЄСВ за період за січень 2017 року та з І кварталу 2019 року по ІV квартал 2019 року як застрахованій особі, не дослідивши питання перебування позивача у трудових відносинах та сплати ЄСВ за нього роботодавцями, наслідком чого є звільнення позивача від обов'язку сплати ЄСВ за спірний період, діяло всупереч вимогам чинного законодавства, враховуючи, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказана правова позиція також узгоджується з позиціями Верховного Суду, які викладені в постановах від 18.03.2020 (адміністративне провадження №К/9901/1729/20) та від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19).
Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, у зв'язку з встановленням в ході розгляду справи протиправності нарахування позивачу ЄСВ за січень 2017 року та з І кварталу 2019 року по ІV квартал 2019 року, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області від 28.02.2020 №Ф-26069-53У про сплату боргу (недоїмки).
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, суд зазначає, що вони поглинаються позовними вимогами позивача про визнання протиправною та скасування вимоги, та, оскільки у ході розгляду справи судом встановлено порушення прав позивача, належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Харківській області від 28.02.2020 №Ф-26069-53У про сплату боргу (недоїмки).
Щодо визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання виключення з обліку ОСОБА_1 як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та видалити відомості про його заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд зазначає наступне.
Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (п.1 розділу ІІІ Порядку №1162).
Платники єдиного внеску, зазначені в п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (п. 2 розділу ІІІ Порядку №1162).
Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (п. 3 розділу ІІІ Порядку №1162).
Аналіз положень цього Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення "ознаки незалежної професійної діяльності" Порядок №1162 не передбачає.
Натомість відповідач самостійно встановив позивачу ознаку незалежної професійної діяльності з 19.02.2018, що не узгоджується з нормами Порядку № 1162, якими визначена процедура взяття на облік платників єдиного внеску.
Враховуючи те, що в розумінні чинного законодавства, позивач є застрахованою особою, у позивача, як у самозайнятої особи не виникає обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску, та відповідно не подає звітність як такий платник, заяву за формою №1-ЄСВ до контролюючого органу не подавав, суд доходить висновку про безпідставне взяття адвоката ОСОБА_1 на облік як платника єдиного соціального внеску.
Згідно з нормами ПК України, Закону №2464-VI, Порядку №1162 та Порядку №1588 суд вважає, що автоматичне взяття позивача на облік як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, без заяви цієї особи встановленої форми, є протиправним, тому взяття контролюючим органом позивача на облік є помилковим.
Крім того, з аналізу вище наведених норм, судом встановлено, що відповідач наділений повноваженнями з питань зняття з податкового облік та обліку платника єдиного внеску. Однак, такі повноваження не є дискреційними, оскільки є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи те, що позивача протиправно взято на облік як особу, яка здійснює незалежну професійну діяльність, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача зняти його з такого обліку.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Аналізуючи поняття "якість закону" Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява №39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява №33014/05, пункт 51, 52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява №77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява №18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об'єднаного Королівства" (№1) ("SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)"), серія А, №30, пункти 48-49; "Мелоун проти Об'єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), серія А, №82, пункт 66); " Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), серія А, № 226-А, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), №11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), серія А №176-В, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
У пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява №48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), №21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону №2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.
Оскільки йшлося про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен діяти у належний спосіб та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.
Вказана правова позиція викладена в рішенні Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 02.09.2019 по зразковій справі №520/3939/19 (адміністративне провадження №Пз/9901/10/19).
Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивач також просив стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору та витрати, пов'язані з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в сумі 17000,00 грн.
Як передбачено ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 ст.139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п.95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), п.80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), п.88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст.41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження витрат з оплати правничої допомоги, наданої протягом розгляду справи, представником позивача надано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги №198НП від 25.03.2021 із Адвокатським об'єднанням "Адвокати та медіатори України" , завдання №1 від 25.03.2021 до договору про надання правової допомоги №198НП від 25.03.2021, акт виконаних робіт №1 від 30.03.2021 до договору про надання правової допомоги №198НП від 25.03.2021, ордер на надання правничої допомоги адвокатом Павленком Вадимом Олександровичем серії АХ №1045573.
Згідно з актом виконаних робіт №1 від 30.03.2021 до договору про надання правової допомоги №198НП від 25.03.2021, адвокатом надано правову допомогу в судовій справі, а саме: правовий аналіз ситуації Клієнта, заснований на вивченні документів та відомостей з електронного кабінету платника податку на сайтах ДПС та ПФУ 1 год - 3000,00 грн, підбір необхідної нормативно-правової бази та судової практики з питань оподаткування ЄСВ 1 год. - 2000,00 грн, збір необхідних доказів та складання позовної заяви 1 год. - 7000,00 грн, складання заяви про забезпечення позову - 1 год. 3000,00 грн., участь у судових засіданнях 1 год. - 2000,00 грн, всього 17000,00 грн.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 17000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих послуг, оскільки такі послуги, як аналіз судової практики та правовий аналіз ситуації клієнта, охоплюються загальною адвокатською діяльністю та має на меті складання позовної заяви і подання її до суду.
При цьому суд звертає увагу, що дана справа є справою незначної складності, а також враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені у позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного позову. Також, по даній категорії справ склалася усталена судова практика, висловлена Верховним Судом у зразковій справі №520/3939/19, а тому, на думку суду, підготовка позову, клопотань, заяв у цій справі, не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
До суду не подано підтвердження збору доказів адвокатом, оскільки з матеріалами виконавчого провадження ознайомився сам позивач, інші документи надані позивачем з його електронного кабінету платника податків.
За вищевказаним договором позивачем (адвокатом) замовлено послуги Адвокатського об'єднання "Адвокати та медіатори України", де він сам працює, при цьому вартість таких послуг перевищує більш ніж у чотири рази перевищує щомісячний дохід позивача.
Щодо витрат за складання заяви про забезпечення позову суд зазначає, що в задоволенні такої заяви ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 відмовлено.
Щодо участі адвоката в судових засіданнях суд зазначає, що позивач, будучи адвокатом, особисто приймав участь у розгляді справи, надав свої пояснення, у зв'язку з чим участь адвоката в судових засіданнях не є необхідною та обов'язковою та жодним чином не вплинула на розгляд зазначеної справи.
Таким чином, виходячи з вищенаведеного, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, суд приходить до переконання про недотримання вимог ч. 3, 5 ст.134 КАС України, а тому, з урахуванням критерію співмірності зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, та обсягом виконання відповідних робіт, стягнута має бути сума витрат, пов'язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. та витрат по сплаті судового збору розмірі 2724,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ ВП 43983495) про визнання дій протиправними, скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області від 28.02.2020 №Ф-26069-53 У про сплату боргу (недоїмки).
Зобов'язати Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, виключити з обліку ОСОБА_1 , як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, та видалити відповідні відомості про його заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України суму сплаченого судового збору у розмірі 2724,00 грн. (дві тисячі сімсот двадцять чотири гривні 00 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 28.05.2021.
Суддя Д.А. Волошин