Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
28.05.2021 р. справа №520/7584/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
провизнання дій протиправними, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали позову одержані судом 30.04.2021р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 05.05.2021р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 21.05.2021р.
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зменшення відсоткового розміру довічного грошового утримання з 90% до 62% при здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, з 19 лютого 2020 року, на підставі Довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 27.02. 2020 р. №04-52/171, виданою Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області; 2) скасування Рішення відділу з питань перерахунків пенсій №19 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №963260844866 від 17.11.2020 року в частині застосування загального відсотку розрахунку щомісячного довічного грошового утримання від заробітку - 62% при здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 на підставі Довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 27.02.2020 р. №04- 52/171, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області; 3) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання в розмірі 90 % суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, на підставі Довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 27.02. 2020 р. №04-52/171, виданою Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області, здійснивши виплату боргу однією сумою, без обмеження граничним розміром, починаючи з 19 лютого 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації на час виплати перерахунку, відповідно до вимог ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати"; 4) допущення негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць; 5) встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання в місячний строк з дня отримання постанови подати звіт про виконання рішення.
Аргументуючи цю вимогу зазначив, що при черговому визначенні розміру довічного грошового утримання судді у відставці у відсотковому значенні пенсійним органом помилково призначено утримання у розмірі 62% суддівської винагороди діючого судді районного суду замість 90%.
Відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області (далі за текстом - пенсійний орган, владний суб'єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), із поданим позовом не погодився, зазначивши, що соціальне забезпечення громадянина проводиться з урахуванням діючих актів законодавства.
Відзив на позов надійшов до суду 25.05.2021 р., і за таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Згідно Постанови Верховної Ради України від 22.09.2016р. №1600-VIII заявник є суддею у відставці Московського районного суду м. Харкова, у якості отримувача благ соціального захисту знаходиться на обліку в ГУ ПФУ в Харківської області, початково одержував щомісячне довічне грошове утримання (далі за текстом - Утримання) у розмірі 90% суддівської винагороди, після проведення органом публічної адміністрації перерахунку Утримання на виконання рішення суду у справі №520/10052/2020 почав одержувати Утримання у розмірі 62% суддівської винагороди діючого судді місцевого суду.
Рішенням пенсійного органу від 17.11.2020р. №963260844866 після чергового перерахунку розміру Утримання відсотковий показник Утримання було обчислено у розмірі 62% суддівської винагороди діючого судді місцевого суду.
Не погодившись із відповідністю закону владного волевиявлення пенсійного органу з приводу перерахунку розміру утримання, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що до відносин, котрі склались на підставі установлених обставин, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтею ст.46 Конституції України проголошено, що громадяни мають право на соціальний захист.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносно заявника таким законом є: 1) положення ч.1 ст.126 і ст.130 Конституції України; 2) положення ст.ст.133 і 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI (далі за текстом - Закон України від 07.07.2010р. №2453-VI) у редакції Закону України від 12.02.2015р. №192-VIII, від 02.03.2015р. №213-VIII та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016р. №4-рп/2016; 3) положення ст.ст.135 і 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. №1402-VIII (далі за текстом - Закон України від 02.06.2016р. №1402-VIII), а також пунктів 22, 23, 25 розділу ХІІ Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII.
Системно проаналізувавши як приписи загальних актів права з питання визначення розміру призначеної пенсії, а саме: Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", так і спеціальних актів права, до яких належать Закон України "Про державну службу", Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування", Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про Національну поліцію", Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", також інших актів законодавства з питань визначення розміру пенсії, суд доходить висновку, що в усіх без виключення випадках законодавцем застосовується стала та незмінна юридична конструкція, котра полягає у первісному обчисленні базового розрахункового показника майбутньої пенсії публічного службовця - грошового виразу загальної суми коштів як плати за виконану роботу.
До цього показника включаються чітко визначені законом складові, котрі у свою чергу можуть обраховуватись у відсотковому значенні, тобто у процентах від іншого показника.
Але при цьому, юридичне значення має не такий відсоток, а виключно остаточно розрахована сума складової оплати праці. До розрахованого базового показника застосовується передбачений законом умовний арифметичний розмір пенсії у відсотковому відношенні до загальної величини оплати праці за певний період трудової діяльності.
Суд вважає, що саме означений показник - умовний арифметичний розмір пенсії і є тією сталою незмінною величиною, на котру прямо поширюється дія приписів ст.22 Конституції України і який не може зазнавати зменшення навіть у разі запровадження нового законодавства. За допомогою умовного арифметичного розміру пенсії розраховується і абсолютний арифметичний розмір пенсії, який складає певну грошову суму.
Таким чином, у подальших процедурах перерахунку розміру вже призначеної пенсії владний суб'єкт не може зачіпати саме умовного арифметичного розміру пенсії.
Виключенням із даного випадку є істотна зміна умов пенсійного забезпечення чи істотна зміна умов оплати праці діючих публічних службовців.
У такому разі відсоток заробітку (винагороди за працю/службу, заробітної плати, грошового забезпечення тощо) як компонент алгоритму/механізму обчислення розміру раніше вже призначеної пенсії у зв'язку із підвищенням винагороди діючим публічним службовцям повинен використовуватись органом публічної адміністрації з положень діючої/чинної на момент перерахунку пенсії норми закону.
Умови проходження публічної служби на посаді професійного судді зазнали докорінної зміни після набуття чинності п.20 розділу ХІІ Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII.
Згідно з ч.3 ст.142 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Відповідно до ч.4 ст.142 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії" із призначенням, нарахуванням та виплатою Утримання.
Розв'язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.
Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.
Відтак, категорія "призначення пенсії" поглинає і категорію "обчислення пенсії", і категорію "нарахування пенсії", котрі є різним текстуальним викладенням одного і того ж процедурного елементу призначення пенсії.
Отже, суд вважає, що під нарахуванням пенсії слід розуміти прийняття терорганом ПФУ рішення про призначення пенсії з певної правової підстави та у певному розмірі (грошовому вимірі).
За відсутності чіткого визначення у національному законі, суд вважає, що під правовою категорією "виплата пенсії" з огляду на положення Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» слід розуміти переказ безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.
Суд не знаходить істотних відмінностей саме у процедурах призначення пенсії та призначення Утримання, і зважає на те, що у положеннях з ч.3 ст.142 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII законодавцем використано термін "виплата".
Суспільні відносини з приводу обчислення часу трудової діяльності громадянина, котрий підлягає включенню до стажу роботи на посаді професійного судді, призначеного на посаду професійного судді до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI, наразі унормовані, насамперед, приписами ст.137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. №1402-VIII (далі за текстом - Закон України від 02.06.2016р. №1402-VIII), а також п.34 розділу ХІІ Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII у редакції Закону України від 21.12.2016р. №1798-VIII, п.11 розділу ХІІІ Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI (далі за текстом - Закон №2453-VI), Закону України від 15.12.1992р. №2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі за текстом - Закон №2862-ХІІ), Указу Президента України від 10.07.1995р. №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів", постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865.
Так, згідно з ч.1 ст.137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. №1402-VIII (далі за текстом - Закон №1402-VIII) до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
У подальшому Законом України від 12.07.2018р. №2509-VIII ст.137 Закону №1402-VIII було доповнено положенням про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
При цьому, у силу п.34 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII у редакції Закону України від 21.12.2016р. №1798-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
До набрання чинності нормами ст.137 та п.34 розділу ХІІ Закону №1402-VIII регламентуванню відносин з приводу обчислення стажу на посаді судді були присвячені приписи, зокрема, п.11 розділу ХІІІ Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI (далі за текстом - Закон №2453-VI), де указано, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
У свою чергу до набрання чинності Законом №2453-VI правовідносини з приводу обчислення стажу роботи суддею регламентувались нормами Закону України від 15.12.1992р. №2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі за текстом - Закон №2862-ХІІ).
Відповідно до ч.1 ст.43 Закону №2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Абзацом 2 ч.4 цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Окрім указаного закону, ці ж самі правовідносини регламентувались одночасно і нормами Указу Президента України від 10.07.1995р. №584/95, і нормами постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865.
Так, відповідно до ст.1 Указу Президента України від 10.07.1995р. №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Згідно з п.3-1 постанови КМУ від 03.09.2005р. №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (чинної на час набуття заявником стажу роботи безпосередньо на посаді судді понад 10 років) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Безпосередній стаж роботи заявника на посаді професійного судді перевищує показник у 10 років.
Відтак, у даному конкретному випадку правила обчислення загального стажу роботи на посаді судді визначені як ст.43 Закону №2862-ХІІ, так і ст.137 Закону №1402-VIII.
У спірних правовідносинах пенсійний орган використовував показник стажу роботи заявника на посаді судді у 26 років.
Заявник жодних зауважень до цього волевиявлення органу публічної адміністрації не висловив.
Враховуючи положення ч.3 ст.142 Закону №1402-VIII та суддівський стаж позивача, з 19.02.2020 р. щомісячне довічне грошове утримання заявника має розраховуватися виходячи з 62% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а підстави для застосування показника у 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, відсутні.
Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Перевіряючи обґрунтованість доводів учасників справи сукупністю зібраних доказів та змістом належних норм закону, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку орган публічної адміністрації забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини фактичної дійсності з'ясував з достатньою повною, зміст належної норми права витлумачив вірно, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення цілком узгоджується із характером, змістом та суттю спірних відносин та їх нормативного регламентування.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував усі правові механізми, спрямовані на з'ясування об'єктивної істини.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Суддя Сліденко А.В.