Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 травня 2021 р. Справа№200/4987/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Логойди Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому вважаючи свої права порушеними, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області щодо невиплати йому компенсації за невикористану відпустку у кількості 42 доби;
- стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на його користь 13441,68 грн. компенсації за невикористану відпустку у кількості 42 доби.
Також просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати у сумі 4908 грн. (судовий збір 908 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 4000 грн.).
Позов обґрунтовував тим, що 04 лютого 2021 року звільнився за власним бажанням з посади молодшого інспектора групи фізичної безпеки Слов'янського міжрайонного відділення Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області. На час звільнення йому виплатили компенсацію за невикористану відпустку за 2021 рік, тобто за рік звільнення, а саме за 4 доби у сумі 1280,16 грн. (тобто 320,04 грн. за добу). Проте таку компенсацію за 42 доби відпустки за минулі роки, що за його підрахунками становить 13441,68 грн. (320,04 грн. х 42 дні = 13441,68 грн.) виплачено не було, чим порушені його трудові права.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що дії відповідача по нарахуванню і виплаті позивачу грошової компенсації лише дні невикористаної у 2021 році звільнення чергової відпустки були зумовлені нормами ст.ст. 93 та 94 Закону України «Про Національну поліцію» і п. 8 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, згідно з якими за невикористану саме в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Вважав, що діяв правомірно. Просив в задоволенні позову відмовити.
Також вважав, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, у зв'язку з чим просив позов залишити без розгляду.
Судом встановлено, що в період з 26 лютого 2004 року по 08 лютого 2021 року ОСОБА_1 проходив службу в органах поліції, зокрема з 01 березня 2019 року по 08 лютого 2021 року на посаді молодшого інспектора групи фізичної безпеки Слов'янського міжрайонного відділення Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області (підтверджується довідками відповідача від 05 травня 2021 року № 162, від 05 травня 2021 року № 163, від 07 травня 2021 року №932/43/48/01-2001).
Наказом Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області від 04 лютого 2021 року №9 о/с його з 08 лютого 2021 року звільнено зі служби в поліції за власним бажанням з виплатою грошової компенсації за 4 доби невикористаної в 2021 році чергової щорічної відпустки.
Відповідно до довідки відповідача від 05 травня 2021 року № 162 на день звільнення позивач не використав чергову щорічну відпустку: за 2020 рік в кількості 43 доби, за 2021 рік - 4 доби.
Компенсацію позивач отримав лише за невикористану у році звільнення відпустку.
На запит адвоката позивача від 02 квітня 2021 року щодо кількість днів невикористаної відпустки та щодо компенсації за невикористані дні відпустки отримав від відповідача довідку від 04 квітня 2021 року №686/43/4801-2001, в якій зазначалося, що позивачу нарахована та перерахована компенсація за невикористану відпустку за 4 календарних доби виходячи з розрахунку: посадовий оклад - 1800 грн.; оклад за спец званням - 1000 грн.; надбавка за стаж служби в поліції 35% - 980 грн.; премія щомісячна 154% - 5 821,20 грн.; всього: 9 601,20 грн. Згідно з п. 8 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 розрахунок грошового забезпечення для нарахування компенсації за невикористану відпустку складає: 9601,20/30 х 4 = 1 280,16 грн. Сума перерахована 09 лютого 2021 року.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України «Про відпустки» установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Стаття 4 Закон України «Про відпустки» установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;2)додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5)відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки».
Проходження служби в поліції регулюється Законом України «Про Національну поліцію» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону).
Відповідно до ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Статтею 93 вказаного Закону встановлено обчислення тривалості відпусток поліцейських.
Так, відповідно до вказаної статті Закону тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році.
Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб.
Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.
Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.
При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції.
За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Згідно з ч. 2 ст. 94 вказаного Закону порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Відповідно до п. 8 розд. III Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Аналіз наведених положень законодавства, в тому числі Закону України «Про Національну поліцію» свідчить про те, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас йому надано право використати відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках. При цьому залишення таких відпусток без розрахунку з поліцейським суперечило би суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.
З огляду на відсутність правового врегулювання спірного питання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, при вирішенні питання щодо компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України і Закону України «Про відпустки».
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» та ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм повинна виплачуватися грошова компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19, де суд відступив від протилежної позиції зі спірного питання.
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплаті компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
Суд витребовував у відповідача докази, в тому числі довідку про доходи позивача за період з 01 лютого 2020 року по 31 січня 2021 року з відображенням кількості відпрацьованих позивачем днів (ухвала суду від 27 квітня 2021 року, яка отримана відповідачем 05 травня 2021 року), однак в порушення ст. 1291 Конституції України, ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу суду з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень в повному обсязі у встановлений строк (по 13 травня 2021 року) виконана не була. Пояснень щодо поважних причин неможливості їх виконання - до суду не подано.
Отже, доказів, які необхідні суду для розрахунку належної позивачу суми грошової компенсації за невикористану відпустку у кількості 43 доби відповідачем до суду подано не було.
Оскільки право позивача на компенсацію за невикористану відпустку за попередні до року звільнення роки порушено, тому воно підлягає захисту та відновленню в судовому порядку.
Разом з тим, нарахування такої компенсації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. І оскільки така компенсація позивачу не нараховувалася, тому суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму.
З урахуванням встановлених судом обставин та поданих доказів суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню наступним шляхом: основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2020 рік у кількості 43 доби (а не 42, як помилково вважав позивач), а похідні позовні вимоги (задоволення яких відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України залежить від задоволення основних вимог) задоволенню іншим шляхом - шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за таку невикористану відпустку (п. 10 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду з позовом та необхідність залишення у зв'язку з цим позову без розгляду є неприйнятними, оскільки даний спір стосується порушення законодавства про оплату праці, адже спірна компенсація за невикористану відпустку є складовою належної працівникові заробітної плати (грошового забезпечення). А відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, звернення до суду з позовними вимогами про нарахування та виплату спірної грошової компенсації строком звернення не обмежується.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Отже, застосування меншого строку у разі порушення законодавства про оплату праці, на що посилався відповідач, мало би дискримінаційний характер в залежності від виду діяльності (роботи) особи, що є недопустимим.
З огляду на наведене подане відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 1 ст. 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 цього Кодексу визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 вказаного Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Позивач подав заяву, в якій просив стягнути з відповідача на його користь судовий бір в сумі 908 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4000 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 134 вказаного Кодексу витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
При цьому відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.ч. 6 та 7 ст. 134 Кодексу у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Верховний Суд в постановах від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20, 21.01.2021 року в справі № 120/3929/19-а звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Згідно з правилами оцінки доказів, що встановлені ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачем до суду надано: договір від 22.03.2021 року щодо надання правової допомоги та представництва інтересів; додаткову угоду від 15.04.2021 року до вказаного договору (яка містить детальний опис наданих послуг, відповідно до якого виконавцем послуг позивачу надані наступні послуги: ознайомлення з документами (матеріалами) стосовно спірних правовідносин та іншими матеріалами для звернення до суду із позовною заявою, попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин, оцінка правової позиції судів України (витрачено 2 години) - 1000 грн.; складення позовної заяви, підготування копій матеріалів для сторін, засвідчення копій, направлення запитів сторонам справи та позову до суду (витрачено 4 години) - 2000 грн.; участь у суді при розгляді справи (витрачено 2 години) - 1000 грн.; всього - 4000 грн.); ордер та свідоцтво адвоката.
Витрати за надану професійну правничу допомогу позивачем не оплачені.
Суд не вправі надавати оцінку умовам договору (зокрема вартості наданих адвокатом послуг), що погоджені сторонами договору в підписаних на виконання договору документах.
Разом з тим, враховуючи положення Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі процесуальні правила оцінки доказів, правову позицію Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, а також принцип співмірності, критерій розумності заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу і фінансовий стан обох сторін, один з яких є суб'єктом владних повноважень, який фінансується з державного бюджету, суд вважає за необхідне зменшити вартість таких складових наданої позивачу правової допомоги, як участь у суді при розгляді справи - 1000 грн., оскільки розгляд справи проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), тобто без проведення судового засідання.
Враховуючи зазначене, правило щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу поширюється на суму таких витрат з урахуванням наведеної позиції суду.
Отже, оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, тому судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу) в сумі 3000 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (як позивач у справі про стягнення заробітної плати), тому судовий збір, зайве сплачений за подання даного позову в сумі 908 грн., може бути повернутий позивачу з бюджету за його заявою (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області (87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, 84, код ЄДРПОУ 40109084) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2020 рік у кількості 43 доби.
Зобов'язати Маріупольський міжрайонний відділ Управління поліції охорони в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2020 рік у кількості 43 доби.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області (87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, 84, код ЄДРПОУ 40109084) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 3000 грн.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення судом складено 28 травня 2021 року.
Суддя Т.В. Логойда