Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 травня 2021 р. Справа№200/4043/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
8 квітня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду, засобами поштового зв'язку, надійшов позов ОСОБА_1 , який поданий адвокатом Корнієнком Андрієм Андрійовичем, до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії, зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість з пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та знаходиться на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком. Вказує, що з 1 січня 2018 року відповідач протиправно призупинив виплату пенсії, з підстав не передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», чим порушив конституційні права громадянина України.
Відповідач заперечував проти позовних вимог, 20 травня 2021 року надав відзив на адміністративний позов в якому зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії 20 листопада 2018 року, проте у поновленні виплати пенсії відмовлено у зв'язку з відсутністю факту мешкання за місцем реєстрації. За заявою позивача від 3 січня 2019 року, також відмовлено у поновленні виплати пенсії з тих самих підстав. Відповідач вказав, що виплата пенсії особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій, регулюються постановою КМУ №637 від 05 листопада 2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», постановою КМУ №365 від 08 червня 2016 року «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», постановою КМУ №136 від 18 лютого 2016 року «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірної інформації» та деякими іншими, які на момент припинення виплати пенсії позивачу, не визнавалися неконституційними та такими, що не відповідають актами вищої юридичної сили, а отже підстав не врахувати їх при здійснені пенсійного забезпечення внутрішньо переміщених осіб не має.
Ухвалою від 12 квітня 2021 року позовну заяву залишено без руху, у зв'язку із поданням позову без дотримання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 28 квітня 2021 року, відкрито провадження в адміністративній справі, відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано у відповідача докази по справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Волноваським РВ ГУДМС України в Донецькій області. Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується матеріалами справи. 19 листопада 2018 року позивачу видана довідка №0000651836 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
Як убачається із наданих на вимогу суду доказів, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Великоновосілківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.
При цьому, 28 лютого 2018 року позивач звернулася до Гуляйпільського ОУПФУ у Запоріжській області із заявою про поновлення виплати пенсії з 1 січня 2018 року.
Виплата пенсії ОСОБА_1 поновлено не було, оскільки згідно з протоколом №76 засідання районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 17 квітня 2018 року факт проживання за вказаною адресою ОСОБА_1 не підтверджено.
20 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про виплату пенсії та запросити пенсійну справу з УПФУ в Гуляйпільському районі Запорізької області.
Розпорядженням відповідача від 7 грудня 2018 року відмовлено у поновленні виплати пенсії на підставі протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 7 грудня 2018 року №137 у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.
3 січня 2019 року позивач повторно звернулася до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії.
Розпорядженням Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 11 січня 2019 року відмовлено у поновленні виплати пенсії на підставі протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 11 січня 2019 року №146 у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.
Розпорядженням від 17 січня 219 року призупинено виплату пенсії на підставі протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 11 січня 2019 року №146.
На запит представника позивача, пенсійний орган листом від 31 березня 2021 року повідомив, що виплата пенсії ОСОБА_1 не проводиться, оскільки згідно рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Великоновосілківської райдержадміністрації від 7 грудня 2018 року №137 та від 11 січня 2019 року №146 відмовлено у призначенні) соціальних виплат.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до ст. 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, згідно ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Верховний Суд у постанові від 22 березня 2018 року (справа №243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору (припинення виплати пенсії особі, яка перемістилась з району проведення антитерористичної операції) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд не вбачає підстав для відступлення від зазначеного правового висновку Верховного Суду.
Так, згідно матеріалів справи розпорядженням відповідача від 17 січня 2019 року призупинено виплату пенсії на підставі протоколу засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, оскільки факт проживання ОСОБА_1 за адресою вказаною у довідці внутрішньо переміщеної особи не підтверджено.
Суд зауважує, що норми ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" такої підстави не містять. При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Отже, посилання відповідача в обґрунтування припинення виплати пенсії нормами Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема, у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання пенсіонера є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.
Окрім того, суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.
У рішенні по справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Конституцією України закріплено право кожного громадянина щодо свободи пересування. Таким чином, не знаходження позивача за місцем проживання/перебування не може бути підставою для припинення виплати пенсії.
Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії.
Суд зазначає, що позивач із заявою про запит пенсійної справи з іншого пенсійного органу та виплати пенсії звернувся до відповідача у листопаді 2018 року, при цьому виплата пенсії не здійснюється з 1 січня 2018 року.
Слід зазначити, що невиплата належної позивачу пенсії є протиправною, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне поновити виплату пенсії з дня припинення такої виплати.
При цьому, суд вважає за необхідне вказати, що відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, оскільки порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
За таких обставин, беручи до уваги надані позивачем докази в їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Як встановлено судом, відповідачем було прийнято розпорядження від 17 січня 2019 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Таким чином, суд вважає за необхідне, з метою повного захисту прав і інтересів позивача, з урахування положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 13 Конвенції, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та розпорядження відповідача.
Стосовно строків звернення до суду з даним позовом, суд зазначає, що частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Так, зокрема частиною 2 статті 122 встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.
В той час, частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв'язку із тим, що попередньо призначені йому суми пенсії, починаючи з січня 2018 року, не отримані ним з вини пенсійного органу, який призначає і виплачує пенсію, і ці вимоги безпосередньо спрямовані на виплату йому призначеної пенсії, з січня 2018 року, тобто за минулий час, та такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.
Тому суд вважає, що у даному випадку, позивач строків звернення до суду із позовом не пропустив, оскільки, на підставі вказаного вище закону, він має право захистити своє право на отримання виплати пенсії, без обмеження будь-яким строком, що можливо, якщо позовні вимоги будуть задоволені.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Оскільки судом встановлено, що виплата пенсії позивачу не здійснюється з 1 січня 2018 року, при цьому розпорядженням відповідача від 17 січня 2019 року призупинено виплату пенсії ОСОБА_1 , суд, обираючи спосіб захисту, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, приходить висновку, що достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача у даній справі є прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 , визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача про призупинення виплати пенсії та зобов'язання відновити нарахування та виплату пенсії позивачу та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 1 січня 2018 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Згідно положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як убачається з наявних матеріалів справи, при зверненні до адміністративного суду з позовною заявою, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908 грн. Таким чином, судовий збір у зазначеному розмірі підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 1 січня 2018 року.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 17 січня 2019 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Великоновосілківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 85500, Донецька область, смт Велика Новосілка, вул. Центральна, б. 103, код ЄДРПОУ 42171290) відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 1 січня 2018 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 85500, Донецька область, смт Велика Новосілка, вул. Центральна, б. 103, код ЄДРПОУ 42171290) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв