28 травня 2021 року Справа № 160/4861/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
30 березня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, в якому просить:
визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ;
зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській оформити і видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, в зв'язку з досягненням шістнадцятирічного віку, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ. та проставити відмітку про реєстрацію без передачі будь-яких даних до Єдиного державного демографічного реєстру України, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без використання будь-яких засобів ЄДДР, без надання згоди на обробку персональних даних.
В обґрунтування позову зазначено, що 25.02.2021 року позивач звернулась до Індустріального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із вимогою оформити і видати паспорт громадянина України у формі книжечки в зв'язку з досягненням шістнадцятирічного віку. У заявах позивачем повідомлено про відмову за релігійними переконаннями від оформлення і отримання паспорта у формі картки - документа Реєстру та обгрунтовано законодавчо право на паспорт-книжечку. Проте, Індустріальний районний відділ ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області листом від 15.03.2021 року, та Головне управління ДМСУ в Дніпропетровській області листом 04.03.2021 року відмовили у наданні такого паспорта запропонувавши звернутися до суду для вирішення цього питання. Обгрунтовуючи позовну заяву, позивач посилається на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 р. у справі №806/3265/17, яка є зразковою справою у даній категорії справ і яка містить висновок про те, що реалізація державою своїх функцій має здійснюватись без примушення людини до надання згоди на обробку своїх персональних даних, і що ніякі нові технології, в даному конкретному випадку нові паспорти у вигляді картки типу ID, не повинні бути безальтернативними та примусовими, тим більше, що згідно законів України, як це роз'яснює Велика Палата ВСУ, передбачається оформлення паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
11 травня 2021 року судом отримано відзив на позовну заяву Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, відповідно до змісту якого Ураховуючи вимоги законодавства про звернення громадян Індустріальним районним відділом у м. Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області за вих.. №1213-278/1213.8-21 від 05.03.2021 та Головним управлінням ДМС України в Дніпропетровській області за вих.. №У- 7/6/1201-21/1201.4.1/1996-21 від 04.03.2021 у встановлений законом строк були розглянуті вернення Позивача та відповідними листами надано письмову відповідь з роз'ясненням щодо можливості та порядку отримання паспорта громадянина України. Отже, вимоги законодавства про звернення громадян дотримано у повному обсязі, а твердження позивача про нібито відмову в наданні адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України є необгрунтованими та безпідставними, оскільки зазначені вище звернення позивача не являються заявами про надання адміністративної послуги, а відповідно лист-відповідь Індустріального районного відділу у м.Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області та Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області - не є рішеннями про відмову у наданні адміністративної послуги. Крім того, при зверненні до територіального підрозділу органу міграційної служби потрібно надати заяву відповідного зразка, яка не була надана, затвердженого наказом МВС від 13.04.2012 №320 «Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», який втратив чинність 17.04.2018, а відтак іншого зразка форми про видачу паспорта громадянина України встановленого Міністерством внутрішніх справ України для реалізації п. 13 Положення про паспорт на сьогодні не існує, а відповідно застосувати норми Положення про паспорт громадянина України неможливо.
14.05.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив зміст якої кореспондується з викладеним в позовній заяві.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 (далі - позивач) ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 виповнилося 16 років, що обумовило необхідність в отриманні ним паспорта громадянина України.
25.02.2021 року позивачка звернулася до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (далі - відповідач) із заявою на отримання паспорта громадянина України без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, без надання згоди на обробку персональних даних та без присвоєння унікального номеру запису в реєстрі, виключно у вигляді паспортної книжечки.
За результатами розгляду заяви відповідачем 04.03.2021 року повідомлено про те, що за відсутності відповідного рішення суду відсутні правові підстави оформлення та видачі паспорта у формі книжечки.
Також, позивачем 25.02.2021 року було подано до Індустріального районного відділу ДМСУ у місті Дніпрі заяву аналогічного змісту.
Індустріальним районним відділом ДМСУ у місті Дніпрі за результатом розгляду заяви, 05.03.2021 року було надано відповідь, відповідно до змісту якої, особою, щодо якої прийнято рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
З огляду на таку позицію ГУДМС у Дніпропетровській області, стосовно висловленого у заяві питання, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до частин першої, другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III (далі - Закон № 2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону № 2235-III постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII затверджено «Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон».
Згідно із пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 «Положення про паспорт громадянина України», паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI в редакції згідно із Законом України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» (далі - Закон № 1474-VIII) суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, містять безконтактний електронний носій.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.
Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб'єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.
Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону № 5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Зі змісту вищенаведеної норми вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа. Водночас вказаним Законом визначення поняття документ не передбачено.
Разом з цим, відповідно до статті 21 Закону № 5492-VI паспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Відтак, відповідач у своєму листі на звернення позивача зобов'язаний був вказати одну з вище перерахованих підстав для відмови у оформленні паспорта у формі книжечки, оскільки паспорт громадянина України в розумінні статті 21 вказаного Закону є документом.
Як зазначалося вище, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено два рівнозначних альтернативних варіанта оформлення документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка.
З даного приводу суд зазначає, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Порядок №302) також передбачено можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, а тому обґрунтування відповідачем відсутності можливості видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки є недоцільним.
Отже, спір у справі виник у зв'язку з відмовою відповідача видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у вигляді (формі) книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
З огляду на суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема, щодо відмови позивача від обробки персональних даних), а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).
Так, 19 вересня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено рішення у зразковій справі № 806/3265/17.
Між іншим, Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи вказане рішення, зазначила, що ознаками типової справи є: позивач - фізична особа, який територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;відповідач територіальні органи ДМС України; предмет спору вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно із п. 21 ст. 4 КАС України типові адміністративні справи адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявленого аналогічні вимоги.
Таким чином, враховуючи предмет спору у цій справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд дійшов висновку про те, що вказана справа є типовою справою по відношенню до справи №806/3265/17.
Отже, правові висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду справи №806/3265/17, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.
У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.
На переконання Великої Палати Верховного Суду це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було встановлене законом), не є необхідним у демократичному суспільстві. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Оскільки, спірні правовідносини між сторонами виникли саме з приводу фактичної відмови відповідача у видачі паспорту у формі книжечки, з огляду на позицію відповідача про те, що видача паспорту можлива лише у формі ID-картки, враховуючи правові висновки Верховного Суду, які викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, суд дійшов висновку щодо наявності у позивача права на отримання паспорту у формі книжечки.
Отже, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови відповідача у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивачем не було дотримано процедуру для отримання паспорту, а саме подана заява від 25.02.2021 року в довільній формі не може вважатись заявою про видачу паспорта, оскільки для оформлення такого документа необхідно подати заяву встановленого зразка та інші документи, визначені законодавством, зокрема документи, що підтверджують необхідність оформлення паспорту.
З огляду на це, суд вважає за необхідне зазначити , що спірні правовідносини, які розглядаються у цій справі, виникли не з приводу дотримання форми заяви про видачу паспорта вимогам закону, а саме у зв'язку з позицією відповідача про відсутність у позивача права на отримання паспорта у формі книжечки.
Крім того, суд зауважує, що з огляду на мотиви подання цього позову (йдеться про суб'єктивне ставлення позивачки до форми паспорта громадянина України у вигляді безконтактної картки з електронним носієм інформації і його оформлення засобами Єдиного державного демографічного реєстру), звернення до територіального підрозділу ДМС із заявою-анкетою відповідно до згаданого Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, слугуватиме підставою для оформлення їй паспорта громадянина України у формі безконтактної картки з імплантованим у неї носієм інформації, а також означатиме, що зазначені в цій заяві відомості, відповідно до названого вище Порядку, підлягатимуть внесенню до Єдиного державного демографічного реєстру, з чим, власне, і не погоджується позивач.
Крім того, у відповіді на заяву від 04.03.2021 року про видачу паспорта у формі книжечки відповідач не зазначив ані про не відповідність заяви визначеній законодавством формі, ані про відсутність документів необхідних для оформлення паспорта.
Отже, для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов'язати відповідача оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.
Щодо позовної вимоги стосовно проставлення відмітки місця проживання, суд за зазначає, що з 4 квітня 2016 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» (далі Правила), що встановлює нові правила реєстрації місця проживання громадян.
Згідно пункту 3 розділу «Загальні положення» Правил реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Згідно пункту 8 розділу «Загальні положення» Правил документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України Про адміністративні послуги.
Таким чином, суд зазначає, що функцію з реєстрації місця проживання передано до виконавчих органів територіальних громад, відтак підрозділи міграційної служби припинили здійснення реєстрації місця проживання.
Відтак позовні вимоги в цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Крім того, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача не передавати будь-які дані про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, суд зробив висновок, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачу паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на зазначене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем було понесено витрати зі сплати судового збору у сумі 908, 00 , тому, у відповідності до норми вказаної статті, відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума 454,00 грн.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ;
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській оформити і видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, в зв'язку з досягненням шістнадцятирічного віку, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев