Справа № 490/8728/18
нп 2/490/1356/2019
Центральний районний суд м. Миколаєва
28 травня 2021 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Ковальової Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщеннням, -
17.10.2018 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що у зазначеній квартирі відповідачка не проживає з 2007 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі договору дарування від 29.12.2004 року він є власником вищевказаної квартири.
Разом з позивачем в квартирі проживає та зареєстрований його син ОСОБА_3 .
При цьому, з 14.10.2008 року шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано, та вони не підтримують зв'язок. ОСОБА_2 фактично не проживає за місцем реєстрації з 2007 року без наявності для цього поважних причин, комунальні платежі не сплачує, її особисті речі в квартирі відсутні, проте не бажає добровільно знятися з реєстраційного обліку. Разом з тим, реєстрація відповідачки в даному будинку створює незручності власнику житла щодо користування та розпорядження своєю власністю (продажу).
Зазначені обставини стали підставою для звернення з даним позовом до суду.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Чулупа О.С. від 11.12.2018 року відкрито загальне провадження у справі за вказаним позовом.
На підставі розпорядження керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва Мізюна Р.І. від 28.12.2020 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2021 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
11.01.2021 року матеріали справи передано судді Саламатіну О.В.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 12.01.2021 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження.
В матеріалах справи міститься клопотання представниці позивача про розгляд справи без участі позивача за наявними матеріалами, позовні вимоги підтримує.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, судом, відповідно до ч. 11ст. 128 ЦПК України, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті судової влади України. Про причину неявки суду не повідомила.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, встановлено наступне.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 , на підставі договору дарування від 29.12.2004 року належить квартира АДРЕСА_2 , згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 06.10.2004 року за № 6421 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Яковлєвою Н.П, зареєстрованого в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації 11.10.2004 року за реєстровим № 18746.
Згідно з довідкою №1618 від 30.08.2018 року, в квартирі АДРЕСА_2 , зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2
14 жовтня 2008 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано шлюб, про що зроблено актовий запис №449.
Відповідно до акту про не проживання особи за місцем реєстрації засвідчено, що ОСОБА_2 фактично не проживає по АДРЕСА_1 починаючи з липня 2007 року по теперішній час.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.
Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Відповідно до ст.16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Так, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
При цьому, як ЖК УРСР, так і ЦК України передбачено підстави визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Ці підстави передбачені у статтях 71, 72 ЖК УРСР та статті 405 ЦК України.
Частиною 1 статті 71 ЖК України встановлено граничні строки збереження права на житлове приміщення при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї - шість місяців (за винятком передбачених законом випадків, коли цей строк є більш тривалим).
Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться в судовому порядку.
В той же час згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до вимог ст.ст. 319, 321, 391 ЦК України, власник який володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо нього будь-які дії, що не заборонені законом, не може бути протиправно позбавлений права власності або будь-яким чином обмежений у його здійсненні та має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
За такого, враховуючи встановлені обставини, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За такого з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача 704,80 грн., сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст.10, 11, 13, 76-83, 259, 263, 265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщеннням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 704,80 грн.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Саламатін