Миколаївської області
Справа №477/744/21
Провадження №2/477/620/21
26 травня 2021 року Жовтневий районний суд Миколаївської області
у складі: головуючого у справі судді - Глубоченка С.М.
за участі секретаря судових засідань - Спіркіної Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до житлово-комунального підприємства Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області «Дельфін»,
про стягнення невиплаченої заробітної плати
та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
26 квітня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути на його користь з відповідача житлово-комунального підприємства Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області «Дельфін» невиплачені кошти по заробітній платі в сумі 57 781,99 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку станом на день подачі позову до суду.
Обґрунтовуючи позов позивач ОСОБА_1 указував, що він працював у житлово-комунальному підприємстві Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області «Дельфін» (далі - ЖКП «Дельфін») з 01 червня 2019 року по 26 січня 2021 року водієм асенізатора. Станом на день звільнення ЖКП «Дельфін» не виплатило йому заробітну плату в розмірі 57 781,99 грн, що складається із заробітної плати в сумі 53 540,80 грн та компенсації за невикористану відпустку в сумі 4 241,19 грн. Зазначив, що указана заборгованість не оспорюється відповідачем, що підтверджується наданими довідками про заборгованість по заробітній платі. Оскільки станом на день звільнення з ним не розрахувались, уважав, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Ухвалою суду від 30 квітня 2021 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження та призначено судове засідання.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, надіслав заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ЖКП «Дельфін» у судове засідання свого представника не направив, повідомлений про дату, час і місце судового розгляду належним чином.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до частини 6 статті 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Складання повного рішення судом відкладено до 28 травня 2021 року.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши досліджені по справі докази в їх сукупності, суд установив наступне.
Позивач ОСОБА_1 з 01 червня 2019 року по 26 січня 2021 року працював у ЖКП «Дельфін» на посаді водія асенізатора (а.с.5).
Згідно довідок ЖКП «Дельфін» від 10 березня 2021 року №03/1 та від 07 квітня 2021 року №4 заборгованість перед ОСОБА_1 складає 57 781,99 грн, в тому числі компенсація за невикористану відпустку в сумі 4 241,19 грн.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.
Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Як установлено в судовому засіданні, розрахунок при звільненні з позивачем ОСОБА_1 проведений не був, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 57 781,99 грн підлягають задоволенню.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судом установлено наступне.
Згідно частини першої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до пункту 8 Розділу ІУ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.
Згідно зазначених вище довідок про доходи, заробітна плата позивачу ОСОБА_1 у грудні 2020 року не нараховувалася, а за повні місяці роботи в листопаді 2020 року становила 10 628,21 грн, а в жовтні 2020 року - 7 466,30 грн.
У листопаді 2020 року 21 робочий день, у жовтні 2020 року - 21 робочий день.
Отже, середньоденна заробітна плата становить 430,82 грн (10 628,21 грн + 7 466,30 грн / 42 робочих дня).
Час затримки розрахунку при звільненні становить з 26 січня 2021 року по день ухвалення судом рішення у справі - 26 травня 2021 року, що становить 83 робочих дня, з яких: січень 2021 року - 4 робочих дня; лютий 2021 року - 20 робочих днів; березень 2021 року - 22 робочих дня; квітень 2021 року - 22 робочих дня; травень 2021 року - 15 робочих днів.
З розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 430,82 грн сума середнього заробітку за час затримки виплати становить 35 758,06 грн.
Згідно роз'яснень, що містяться у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановляння рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Згідно частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 березня 2020 року по справі № 569/6583/16-ц виклав правовий висновок, згідно якого закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Втім, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц (пункти 81-84) дійшла висновку, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
У пунктах 87, 91-92 зазначеної постанови, Велика Палата Верховного Суду визначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Ураховуючи зазначені обставини та характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність об'єктивних підстав для зменшення суми компенсації за час затримки виплати заробітної плати при звільненні з 35 758,06 грн до 6 000,00 грн, що відповідає розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», та є достатньою, справедливою і співмірною.
Отже, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню.
Згідно статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони.
Керуючись статтями 258-259, 263-265, 279 ЦПК України,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з житлово-комунального підприємства Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області «Дельфін» на користь ОСОБА_1 :
- заборгованість по заробітній платі в сумі 57 781 (п'ятдесят сім тисяч сімсот вісімдесят одна) грн 99 коп.;
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 січня 2021 року по 26 травня 2021 року в розмірі 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп.
Стягнути з житлово-комунального підприємства Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області «Дельфін» на користь держави судові витрати - судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Жовтневий районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ;
відповідач - житлово-комунальне підприємство Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області «Дельфін», 57286, с. Галицинове Миколаївського району Миколаївської області, вул. Центральна, 1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 36896247;
Повне рішення складено 28 травня 2021 року.
СУДДЯ С.М. ГЛУБОЧЕНКО