вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
28.05.2021м. ДніпроСправа № 904/1497/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Колісника І.І.
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом Акціонерного товариства "Криворізька Теплоцентраль", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Фізичної особи-підприємця Маломуж Ольги Максимівни, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення 41 308,77 грн
Акціонерне товариство "Криворізька Теплоцентраль" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Маломуж Ольги Максимівни про стягнення заборгованості за безпідставно набуту теплову енергію у сумі 41308,77 грн.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг з теплопостачання у період з 01.10.2013 по 31.12.2020 (далі - спірний період).
Правовими підставами позову позивач зазначає, серед іншого, статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач є власником нежитлового приміщення 48, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, проспект 200-річчя Кривого Рогу, будинок 12, до якого поставляється теплова енергія. У спірний період відповідач отримував теплову енергію без відповідного договору на купівлю-продаж теплової енергії. На пропозицію позивача укласти договір відповідач листом від 29.01.2021 відмовився.
Оскільки відповідач використовує зазначене нежитлове приміщення для здійснення господарської діяльності, позивач під час визначення вартості поставленої й неоплаченої теплової енергії застосував тариф «для інших споживачів», теплове навантаження на рівні 0,0028 Гкал/год використано ним відповідно до пропозицій у проекті договору з Додатком № 1 та відповідно до акта № 559 від 07.12.2020, в якому під час огляду нежитлового приміщення відповідача зафіксовано встановлення опалювальних приладів.
У відзиві на позов, який надійшов до суду 16.03.2021, відповідач заперечує проти позову з наступних підстав.
Відповідач зауважує, що він не звертався до позивача з питання забезпечення його тепловою енергією, позивач здійснював її постачання з власної ініціативи. За таких обставин та відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» відповідач вважає, що у нього відсутній обов'язок щомісячно здійснювати оплату поставленої теплової енергії. На думку відповідача він отримував теплову енергії від позивача безпідставно.
Крім того, відповідач указує на те, що він не отримував від позивача жодних вимог про сплату теплової енергії, а тому відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України строк виконання зобов'язання не настав.
Разом з тим, посилаючись на статті 261, 267 Цивільного кодексу України, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01.01.2013 по 31.01.2018 у сумі 22 933,87 грн, що у сукупності з іншими запереченнями є підставою для відмови у позові.
05.04.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що будинок № 12 по проспекту 200-річчя Кривого Рогу у місті Кривий Ріг є багатоповерховим, у якому опалення приміщення № 48, що належить відповідачу на праві приватної власності з 27.09.2006, здійснюється через внутрішньобудинкову систему опалення. Будучи приєднаним до цієї системи, відповідач фактично й отримував теплову енергію від позивача.
Також позивач акцентує увагу суду на тому, що відповідач не заперечує проти фактичного отримання теплової енергії та звертався до нього із заявою від 14.12.2020 про укладення договору купівлі-продажу теплової енергії, але після того як відповідачу було надано для підписання два екземпляри відповідного договору, останній відмовився від його підписання.
На думку позивача відсутність з його боку вимог до відповідача про сплату боргу в порядку частини другої статті 530 Цивільного кодексу України не перешкоджає йому звернутися до суду за захистом порушених прав.
У запереченнях на відповідь на відзив, які надійшли до суду 20.04.2021, відповідач спростовує доводи позивача, посилаючись на обставини, зазначені ним у відзиві на позов. Крім того, відповідач пояснив, що його відмова від укладення запропонованого позивачем договору була зумовлена відсутністю його згоди на виставлений йому борг у сумі 19633,42 грн.
Ухвалою суду від 26.02.2021 позов прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно відповідач з 27.09.2006 є власником нежитлового приміщення 48 після реконструкції квартири, загальною площею 45,6 кв.м, вбудованої в 1-й поверх 5-ти поверхового будинку № 12 по проспекту 200-річчя Кривого Рогу у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області (а.с. 43).
Акціонерне товариство "Криворізька Теплоцентраль" (далі - позивач) стверджує, що відповідно до орієнтовного розрахунку у період з жовтня 2013 року по грудень 2020 року ним було поставлено відповідачу теплову енергію для опалення зазначеного нежитлового приміщення у загальній кількості 26,88 Гкал на суму 41 308,77 грн.
Несплата відповідачем отриманої теплової енергії у спірний період й стала причиною виникнення спору.
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю/відсутністю підстав для сплати відповідачем заявлених позивачем до стягнення коштів за поставку теплової енергії у період з жовтня 2013 року по грудень 2020 року.
Відповідно до положень статей 13, 41 Конституції України, статей 11, 319 Цивільного кодексу України обов'язок власника (житлового чи нежитлового приміщення) у багатоквартирному будинку щодо утримання належного йому майна виникає безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з частинами першою, другою статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
За статтею 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються, з-поміж іншого, спеціальним законодавством, у тому числі Законом України від 24.06.2004 № 1875-IV (із змін. і доп.) “Про житлово-комунальні послуги” (далі - Закон № 1875-IV), чинним у період з 30.07.2004 до 01.05.2019 та Законом України від 09.11.2017 № 2189-VIII (із змін. і доп.) “Про житлово-комунальні послуги” (далі - Закон № 2189-VIII), що введений у дію з 01.05.2019; Законом України від 02.06.2005 № 2633-IV (із змін і доп.) "Про теплопостачання"; Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила № 1198); Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила № 630); Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22.11.2018 року № 315 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.12.2018 за №1502/32954) (далі - Методика № 315) тощо.
Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що основним обов'язком споживача теплової енергії є, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається (ч. 2 ст. 275 ГК України).
Згідно з пунктом 3 Правил № 630 послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини третьої статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору (стаття 1 Закону України "Про теплопостачання").
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону № 1875-IV та пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2189-VIII споживач житлово-комунальної послуги має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону №1875-IV та пунктом 5 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Станом на час розгляду справи договір на постачання теплової енергії між сторонами не укладено.
Разом з тим згідно з частиною шостою статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством (ч.ч. 1, 2 ст. 32 Закону № 1875-IV).
За частиною першою статті 10 Закону № 2189-VIII ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону № 2189-VIII).
Відтак, згідно із зазначеними законодавчими нормами споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, а також у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №750/12850/16-ц, від 18.03.2019 у справі № 210/5796/16-ц та підтриманий Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25.07.2019 у справі №916/2267/17 (ЄДРСРУ № 83431190).
Водночас, Верховний Суд у постанові № 750/12850/16-ц зробив висновок про те, що питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами належить до предмета доказування у справі.
За змістом частини першої статті 13 Закону № 1875-IV до комунальних послуг відноситься: централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо.
Згідно зі статтею 5 Закону № 2189-VIII комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
На підтвердження факту постачання теплової енергії до будинку 12 по проспекту 200-річчя Кривого Рогу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в якому розміщене нежитлове приміщення № 48, що належить відповідачу, позивач надав суду: рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради про початок опалювального сезону у період з 2013 року по 2021 рік; акти припинення подання теплової енергії (а.с. 23 - 38).
За змістом частини четвертої статті 9 Закону № 2189-VIII споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів.
Позивач рахунків, актів приймання-передачі теплової енергії не надав, заявлену до стягнення суму боргу обґрунтовує орієнтовним розрахунком спожитої відповідачем теплової енергії з використаними показниками фактичного місячного навантаження на рівні 0,0028 Гкал/год, що передбачено у неукладеному сторонами договорі № 1978 з Додатком № 1 та загального обсягу поставленої теплової енергії за спірний період - 26,88 Гкал (а.с. 9 - 11).
Згідно зі статтями 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 77 цього Кодексу передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з частиною першою статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, доведення позивачем обсягу спожитої відповідачем теплової енергії у спірний період є обов'язковим.
Статтею 4 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Відповідно до пунктів 17 - 20 Правил № 1198 для обліку відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію (п. 17).
Прилади комерційного обліку теплової енергії в діючій системі теплопостачання, які використовуються для розрахунків за теплову енергію між теплопостачальною організацією та споживачем, повинна придбати і встановити теплопостачальна організація за умови, що такі витрати передбачені в договорі. Якщо використовуються інші джерела фінансування придбання та встановлення приладів комерційного обліку, то відносини між теплопостачальною організацією та споживачем визначаються окремою угодою відповідно до законодавства (п. 18).
Після технічного огляду вузла обліку теплопостачальна організація видає акт про його прийняття в експлуатацію. Споживач за показами вузла обліку визначає обсяг спожитої теплової енергії та параметри теплоносія і заносить ці дані до журналу обліку споживання теплової енергії (п. 19).
Облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.
У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді (п. 20).
Пунктом 23 Правил № 1198 передбачено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
Згідно з пунктом 12 Правил № 630 у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.
У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку.
У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.
Пунктом 14 Правил № 630 встановлено, що показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.
Нормативними приписами пункту 3 Методики № 315 встановлено, що розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначеного на розрахункову дату споживання (фактичного, розрахункового або середнього) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду.
Розподіл обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.
Загальні правила розподілу спожитих у будівлі комунальних послуг визначені пунктом 4 Методики № 315 згідно з яким для розподілу приймаються показання вузлів розподільного обліку або приладів-розподілювачів теплової енергії станом на кінцеву дату розрахункового періоду, отримані виконавцем відповідної комунальної послуги або визначеною власником (співвласником) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги (далі - виконавець розподілу), у спосіб, визначений договором про надання комунальної послуги.
Отже, для визначення обсягу спожитої теплової енергії за основу приймаються покази вузлів обліку, у тому числі багатоквартирного будинку, а за їх відсутності - норми теплового навантаження відповідно до договору.
Нормування витрат теплоти на потреби опалення та гарячого водопостачання споруд визначається відповідно до Керівного технічного матеріалу 204 Україна 244-94 «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» (далі - КТМ).
За таких обставин суд доходить висновку, що наданий позивачем орієнтовний розрахунок спожитої відповідачем теплової енергії є неналежним та недопустимим доказом на підтвердження обсягу наданих виконавцем послуг з постачання теплової енергії на об'єкт відповідача у розмірі 26,88 Гкал, оскільки теплове навантаження у розмірі 0,0028 Гкал/год застосовано позивачем відповідно до умов проекту договору №1978 з Додатком 1, який так і не був укладений сторонами, а сам розрахунок позивачем виконано з порушенням вимог, встановлених п.п. 17, 20, 23 Правил №1198 та п.п. 12, 14 Правил № 630.
Зокрема, у розрахунку відсутні й окремо до нього позивачем не надані рахунки на оплату з доказами їх надсилання відповідачеві, документи на підтвердження зняття показів з приладів обліку за спірним об'єктом, а саме копії журналу обліку теплової енергії тощо. Доказів відсутності таких приладів обліку, у тому числі й будинкового, позивач суду не надав. Відповідність застосованого у розрахунку теплового навантаження у розмірі 0,0028 Гкал/год нормативним документам щодо порядку його визначення позивач суду також не довів.
Відтак, суд позбавлений можливості перевірити правильність заявленого позивачем до стягнення боргу у сумі 41 308,77 грн.
З огляду на викладене позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися до відповідача з позовом про стягнення спірної заборгованості за умови доведеності розрахунку суми заборгованості.
Заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Системний аналіз указаних нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що підставою для застосування строку позовної давності є доведений факт порушення законного права або інтересу, що підлягають захисту.
Відсутність підстав для задоволення заявленого у цій справі позову унеможливлює застосування строку позовної давності.
Судовий збір у сумі 2270,00 грн покладається на позивача відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства "Криворізька Теплоцентраль" до Фізичної особи-підприємця Маломуж Ольги Максимівни про стягнення 41 308,77 грн.
Судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2270,00 грн покласти на позивача.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України, з урахуванням підпункту 17.5 підпункту 17 пункту 1 розділу XI “Перехідні положення” цього Кодексу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 28.05.2021.
Суддя І.І. Колісник