Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2528/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
при секретарі судового засідання Малихіній М.П.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом 1. Фірми "Ікар-бізнес" - Товариство з обмеженою відповідальністю, 61146, м. Харків, вул. Героїв Праці, 36, кв. 21 2. Фізичної особи - підприємця Савченко Юлії Олександрівни, АДРЕСА_1
до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", 61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11 3 - я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Харківська міська рада, 61003, м. Харків, м-н. Конституції, 7
про захист права власності шляхом визнання дій протиправними та відшкодування матеріальної шкоди
за участю представників сторін:
позивача 1: Савченко С.В., директор (витяг з ЄДР);
позивача 2: не з'явився;
відповідача: Лагутін І.В. (Ордер Серія ХВ №30000357 від 30.09.2020 року);
3 - ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Харківської міської ради: Шафоростова А.А., самопредставництво (витяг з ЄДР).
Фірма "Ікар-бізнес" - Товариство з обмеженою відповідальністю (позивач 1) та фізична особа - підприємець Савченко Юлія Олександрівна (позивач 2) звернулись до Господарського суду Харківської області із позовом до відповідача Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" про:
- визнання протиправними дії Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" щодо знесення нежитлової будівлі літ. "А-1" по проспекту Тракторобудівників, 104 у м. Харкові;
- стягнення на користь позивача 1 завданої матеріальної шкоди у розмірі 396952, 45 грн., а саме: 111783, 62 грн. витрат від знищення майна (27,64% від 404427, 00 грн.); 264478, 59 грн. розміру упущеної вигоди (27,64 % від 956869, 00 грн.), 5000, 00 грн. витрати, пов'язані із розглядом справи (аудиторські послуги), 15690, 24 грн. витрати, пов'язані із розглядом справи (висновок експерта);
- стягнення на користь позивача 2 завданої матеріальної шкоди у розмірі 985033, 79 грн., а саме: 292643, 38 грн. втрат від знищення майна (72,36 % від 404427, 00 грн.), 692390, 41 грн. розмір упущеної вигоди (72,36 % від 956869,00 грн.).
Ухвалою суду від 03.09.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
23.09.2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 22077), у якому останній, просить суд, відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та закрити провадження у справі (т. 2, а.с. 9-159).
Ухвалою суду від 24.09.2020 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом оголошено перерву до 01.10.2020 року.
28.09.2020 року від позивачів через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив відповідача (вх. № 22461) у якій останні зазначають, що ніяким рішенням суду у справі № 922/1301/19 не було встановлено наявності аварійної ситуації, навпаки при апеляційному розгляді цієї справи була встановлена відсутність аварії. Щодо існування двох висновків експертизи, позивачі зазнають, що висновку № 28252 від 01.03.2017 року у матеріалах кримінального провадження № 12017220470001375 не існує. За твердженнями позивачів, долучені відповідачем копії висновків є копіями висновку № 28251 від 17.04.2019 року. який було замовлено вже по завершенню досудового розслідування обвинуваченим та підсудним Зінченком Є.А.
Щодо дотримання відповідачем процедури ліквідації, позивачі зазначають, що ніякої аварійної ситуації не було. Крім того, за твердженнями позивачів, жоден закон чи нормативно - правовий акт не дозволяє знищувати законно збудовану приватну власність. Щодо необґрунтованості заявлених до стягнення сум, позивач зазначає. що відповідні твердження відповідача, спростовуються долученими до позовної заяви доказами.
Щодо пропуску строку позовної давності, позивачі зазначають, що твердження відповідача спростовуються матеріалами справи № 922/1301/19, якими встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з 11.08.2017 року, тобто з моменту ознайомлення з матеріалами кримінального провадження (т. 2, а.с. 167-185).
15.10.2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшли заперечення (вх. № 23957) (т. 3, а.с. 2-40).
15.10.2020 року від 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Харківської міської ради через канцелярію суду надійшли пояснення (вх. № 23964) (т. 3, а.с. 46-62).
22.10.2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшли пояснення (вх. № 24585) (т. 3, а.с. 85-87).
03.11.2020 року від позивача 2 через канцелярію суду надійшли письмові пояснення (вх. № 25682) щодо наявності судових рішень у матеріалах справи та суб'єктного складу сторін (т. 3, а.с. 114-149).
Ухвалою суду від 05.11.2020 року задоволено клопотання відповідача (вх. № 22077 від 23.09.2020 року) в частині позовних вимог ОСОБА_1 про закриття провадження у справі. В частині позовних вимог фізичної особи-підприємця Савченко Юлії Олександрівни про стягнення з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" на користь фізичної особи-підприємця Савченко Юлії Олександрівни завданої матеріальної шкоди: 292 643, 38 грн. втрат від знищення майна (72,36 % від 404 427, 00 грн.), 692 390, 41 грн. розмір упущеної вигоди (72,36 % від 956 869,00 грн.), що разом становить 985 033, 79 грн. - провадження у справі № 922/2528/20 закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Роз'яснено позивачу 2 - фізичній особі - підприємцю Савченко Юлії Олександрівні, що позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою суду від 05.11.2020 року. яку занесено до протоколу судового засідання, судом оголошено перерву до 12.11.2020 року.
Ухвалою суду від 12.11.2020 року клопотання 3 - ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Харківської міської ради (вх. № 23963) про закриття провадження у справі № 922/2528/20 щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дії Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" щодо знесення нежитлової будівлі літ. "А-1" по проспекту Тракторобудівників, 104 у м. Харкові - задоволено. В частині позовних вимог Фірми "Ікар-бізнес" - Товариство з обмеженою відповідальністю про визнання протиправними дії Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" щодо знесення нежитлової будівлі літ. "А-1" по проспекту Тракторобудівників, 104 у м. Харкові - провадження у справі № 922/2528/20 закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. В частині позовних вимог фізичної особи-підприємця Савченко Юлії Олександрівни про визнання протиправними дії Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" щодо знесення нежитлової будівлі літ. "А-1" по проспекту Тракторобудівників, 104 у м. Харкові - провадження у справі № 922/2528/20 закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Роз'яснено позивачу 2 - фізичній особі - підприємцю Савченко Юлії Олександрівні, що позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою суду від 12.11.2020 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом оголошено перерву до 24.12.2020 року.
Ухвалою суду від 24.11.2020 року закрито підготовче провадження у справі № 922/2528/20. Призначено справу до розгляду по суті на 03 грудня 2020 року о 12:00 год.
27.11.2020 року від Фірми "Ікар-бізнес" - Товариство з обмеженою відповідальністю надійшла апеляційна скарга (вх. № 1551) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 року.
Ухвалою суду від 30.11.2020 року зупинено провадження у справі № 922/2528/20 до перегляду ухвали Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 року у даній справі Східним апеляційним господарським судом.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 року апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Савченко Юлії Олександрівни задоволено. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 05.11.2020 у справі №922/2528/20 скасовано.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.02.2021 року касаційні скарги Комунального підприємства “Харківські теплові мережі” та Харківської міської ради залишено без задоволення. Постанови Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 року у справі № 922/2528/20 залишено без змін.
05.04.2021 року матеріали справи повернулися до Господарського суду Харківської області.
Ухвалою суду від 15.04.2021 року поновлено провадження у справі № 922/2528/20. Призначено справу до розгляду по суті на 19.04.2021 року.
Ухвалою суду від 19.04.2021 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом з розгляду справи по суті, оголошено перерву до 29.04.2021 року.
Ухвалою суду від 29.04.2021 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом з розгляду справи по суті, оголошено перерву до 18.05.2021 року.
18.05.2021 року від відповідача через канцелярію суду надійшла промова у судових дебатах (вх. № 11333).
Присутній у судовому засіданні представник позивача 1 надав усні пояснення щодо позовних вимог та проси суд, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Також зазначив, що нерухоме майно було збудовано законно, із отримання усіх дозволів та погоджень у тому числі і відповідача, та послався на рішення у справі № 42/92-08. Також зазначив щодо відсутності аварії із посиланням на справу № 820/3713/17. Щодо заявленої до стягнення суми, позивач 1 зазначив, що відповідно сума підтверджується наданими до суду документами, а саме висновком аудитора та висновками експертів.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача надав усні заперечення, проти задоволення позовних вимог заперечували та просили суд, відмовити у їх задоволенні. Також надав промову в судових дебатах у письмову вигляді, та зокрема зазначив, що нерухоме майно є самочинне будівництво, та послався на рішення у справі № 42/92-08. Також зазначив, що надані до відзиву документи, підтверджують наступні обставини, демонтаж спірних приміщень здійснювався відкрито, демонтаж спірних приміщень здійснювався представниками відповідача, на яких був одягнений спеціальний одяг з ідентифікаційними написами, з використанням спеціальної техніки, на якій містилися ідентифікаційні дані підприємства, роботи із заміни трубопроводу мали місце. Тому наведені обставини, на думку відповідача свідчать про те, що позивачі станом на листопад 2013 року знали, що саме відповідачем здійснювався демонтаж спірних приміщень. Тому посилання позивача про те, що порушене права та про особу, яка його порушила, позивачі дізналися лише у серпні 2017 року, є необґрунтованим. Щодо технічної та організаційно - розпорядчої документації відповідача зазначив, що вказані докази підтверджують наступні обставини, а саме, що аварійна ситуація на трубопроводі мала місце, роботи із заміни трубопроводу дійсно мали місце, жодного зв'язку між обставинами демонтажу спірних приміщень та рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 605 від 02.10.2013 року немає.
Також зазначив, що висновком будівельно - технічної експертизи № 28251 від 17.04.2019 року встановлено, що провести 15.11.2013 року та 16.11.2013 року аварійно - відновлювальні роботи на ділянці тепломагістралі без знесення нежитлової будівлі, було неможливо. Даний висновок зроблено в рамках кримінального провадження та послався на практику судів у справі № 363/2043/16 та № 754/6442/16, що на думку останнього, є належним та допустимим доказом при розгляді даної справи. Заперечення позивачів щодо її незаконності не підтверджено жодними доказами, та ґрунтуються на припущеннях. Щодо інструкції зазначив, що інструкція свідчить про дотримання відповідачем порядку ліквідації аварії. Також зазначив про документи складені Савченко Ю.О. (копія листа від 23.08.2013 року, копія нотаріально посвідченої заяви Савченко Ю.О. від 13.09.2013 року). за твердженнями відповідача останні розуміли про відповідні негативні наслідки які могли настати. Щодо висновку експертного будівельно - технічного дослідження № 5553/7673 наданого позивачами зазначив, що відповідний висновок не є висновком судової експертизи, та відповідно такий висновок не може бути взятий до уваги. Також зазначив, що у матеріалах справи містяться копії цивільних позовів, що за твердженнями відповідача, свідчить, про те, що в провадженні Московського районного суду м. Харкова перебуває справа з аналогічними вимогами. Також зазначив щодо неналежного способу захисту порушеного права, оскільки на думку останнього, звернення до суду із позовом про визнання протиправними дій відповідача є неналежним способом захисту та послався на постанову верховного суду у справі № 922/1301/19 від 17.06.2020 року.
Присутній у судовому засіданні представник 3-ї особи, проти надав усні заперечення проти позовних вимог, та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Судом з'ясовано у сторін щодо судових витрат. Позивач зазначив, що судові витрати зазначені у позовній заяві. Інших судових витрат сторонами заявлено не було.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.
Як зазначає позивач, Фірма "Ікар-бізнес" - Товариство з обмеженою відповідальністю та Фізична особа - підприємець Савченко Юлія Олександрівна є власниками нежитлової будівлі літ."А-1" в м. Харкові по пр.-т. Тракторобудівників, 104 на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2008 року у справі № 42/92-08 та на підставі договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 28.08.2008 року зареєстрованого за № 3656 та договору купівлі - продажу нежитлового приміщення від 22.10.2012 року зареєстрованого за № 1464 (т. 1, а.с. 47-64).
Також зазначає, що для експлуатації вказаної будівлі була відведена земельна ділянка і з позивачем 1 укладено договір оренди землі, дія якого неодноразово подовжувалась, право оренди - поновлювалось (т. 1, а.с. 65-67).
03.10.2013 року на адресу розташування об'єкту нерухомого майна літ. «А-1» у м. Харкові, по пр. Тракторобудівників, 104 позивачу 1 та позивачу 2 надійшло попередження № 1609/0/161-13 від 03.10.2013 року від імені адміністрації Московського району Харківської міської ради. Відповідно до якого повідомлено що нерухоме майно відповідно до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 02.10.2013 року підлягає демонтажу. Та просили у строк до 07.10.2013 року звільнити територію від нерухомого майна. У разі невиконання, нерухоме майно буде демонтовано у примусовому порядку (т. 1, а.с. 71).
Відповідно до пункту 1.1. рішення виконавчого комітету Харківської міської ради № 605 від 02.10.2013 року було вирішено, спільно з Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі», Комунальним підприємством «Харківводоканал», Комунальним підприємством «Міськрада», СКП «Харківзеленострой», Комунальним підприємством «Харківблагоустрій» забезпечити звільнення території від безхазяйного майна, самовільно розміщених об'єктів, тимчасових споруд торгового, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, малих архітектурних форм, залишених будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів, механізмів і т.д. згідно з додатком, згідно з актами перевірки Інспекції з благоустрою та екології міста Харкова управління екології та благоустрою Департаменту комунального господарства Харківської міської ради (т. 1, а.с. 72-76).
Пунктом 5 переліку самовільно розміщених об'єктів визначено павільйон очікування з вбудованими приміщеннями для дрібно-роздрібної торгівлі що розміщений по пр. тракторобудівників, 104 у м. Харкові (т. 1, а.с. 74).
Як зазначає позивач 1 та позивач 2 у період з 14 по 20 листопада 2013 року об'єкти нерухомого майна належні на праві власності позивачам розташовані по проспекту Тракторобудівників 104 було демонтовано.
В подальшому позивачами було оскаржено до суду рішення виконавчого комітету Харківської міської ради № 605 від 02.10.2013 року. Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.03.2014 року у справі № 922/123/14 визнано частково недійсним рішення виконкому Харківської міської ради від 02.10.2013 р. №605, яким вирішено примусово демонтувати нежитлову будівлю літ. "А-1" по пр. Тракторобудівників, 104 в м. Харкові, та скасувати його, як таке, що не відповідає вимогам законодавства України в частині включення до переліку самовільно розміщених об'єктів, від яких звільняється територія міста, нежитлової будівлі літ. "А-1" по пр. Тракторобудівників, 104 в м. Харкові та виключити з переліку самовільно розміщених об'єктів, від яких звільняється територія міста Харкова, який викладений в п. 5 додатку до рішення виконкому Харківської міської ради від 02.10.2013 р. № 605, нежитлову будівлю літ. "А-1" по пр. Тракторобудівників, 104 в м. Харкові, яка належить Фірма "ІКАР-БІЗНЕС" ТОВ та ФОП Савченко Ю.О. (т. 1, а.с. 77-82).
За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін (т. 1, а.с. 156-160)..
Постановою Вищого .господарського суду України від 06.08.2014 року у справі № 922/123/14 касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 року - без змін (т. 1, а.с. 161-163).
01.03.2017 року слідчим Московського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області на підставі ухвали Московського районного суду міста Харкова від 22.02.2017 внесені відомості до ЄРДР за заявою позивачів про злочин від 15.06.2016 року за № 12017220470001375 (т. 1, а.с. 164-168).
Як зазначає позивач 1, останній 11.08.2017 року ознайомився із матеріалами кримінального провадження № 12017220470001375, в результаті чого стало відомо що посадовими особами Харківської міської ради, Адміністрації Московського району Харківської міської ради, Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» Товариства з обмеженою відповідальністю «Ноніус», Товариством з обмеженою відповідальністю «Новосалтівський ринок» надаються покази, що знесення будівлі літ. «А-1» по пр. Тракторобудівників. 104 відбулося не на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради, а для усунення наслідків аварії. Також зазначає, що до матеріалів кримінального провадження додано документи. Які позивачі не отримували, а саме акти №№ 1, 2, 3 про проведення звільнення території через аварійну ситуацію на тепломагістралі, акт обстеження ділянки тепломагістралі від 14.11.2013 року (т. 1, а.с. 171-187).
28.08.2017 року позивач 1 звернувся із позовом до Харківського окружного адміністративного суду, про оскарження рішень та дій суб'єктів владних повноважень (т. 1, а.с. 194-195).
15.09.2017 року позивач 2 звернувся до московського районного суду міста Харкова про оскарження рішень та дій суб'єктів владних повноважень (т. 1, а.с. 192-193).
Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 05.06.2018 року залишену в силі постановою Верховного суду від 18.12.2019 року у справі № 643/11941/17 провадження у справі закрито, у зв'язку зі тим, що справа не належить до розгляду за правилами адміністративного судочинства. (т. 1, а.с. 188-191).
Постановою Великої палати верховного суду від 13.03.2019 року у справі № 820/3713/17 частково задоволено касаційну скаргу позивача 1 та викладено мотивувальну частину судового рішення в редакції постанови. Та зазначено про помилковість висновків судів щодо можливості вирішення спору в части вимог Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» в порядку цивільного судочинства, оскільки такий спір належить розглядати в порядку господарського судочинства (т. 1, а.с. 196-205).
В подальшому позивач 1 звернувся із позовною заявою про захист права власності та визнання недійсним акту. Що порушує таке право, і протиправними дій щодо об'єкта права власності до господарського суду Харківської області (т. 1. а.с.206-209).
Постановою Верховного суд у складі колегії Касаційного господарського суд від 17.06.2020 року у справі № 922/1301/19 касаційну скаргу Інспекції з благоустрою та екології Департаменту комунального господарства Харківської міської ради та заяву Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" про приєднання до касаційної скарги Інспекції з благоустрою та екології Департаменту комунального господарства Харківської міської ради задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 року у справі № 922/1301/19 скасовано в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій комунального підприємства "Харківські теплові мережі" щодо знесення нежитлової будівлі літ. "А-1" по проспекту Тракторобудівників, 104 в м. Харкові, змінено рішення Господарського суду Харківської області від 22.08.2019 в цій частині, викладено його мотивувальну частину в редакції даної постанови (т. 1, а.с. 210-226).
Як зазначають позивачі, у даній постанові Верховний суд зазначив, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі відповідає позовна вимога про відшкодування завданої йому майнової шкоди, оскільки судове рішення про визнання протиправними дій Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" щодо знесення нежитлової будівлі літ "А-1" по пр. Тракторобудівників, 104 у м. Харкові, не призведе до відновлення порушеного права позивача на нежитлове приміщення, яке було демонтовано, а отже, не відповідає належному способу захисту з точки зору його ефективності. При цьому протиправність дій юридичної особи є однією із складових, яка підлягає доказуванню в процесі розгляду справи про відшкодування шкоди і не може бути самостійною позовною вимогою у спорі щодо захисту права власності.
Вищевказані обставини, стали причиною звернення позивача 1 та позивача 2 із відповідним позовом до суду, про захист свого порушеного права.
Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог позивач 1 та позивач 2 зазначають, що відповідачем протиправно було демонтовано об'єкт нерухомого майна, що належить на праві приватної власності позивачу 1 та позивачу 2 за адресою пр. Тракторобудівників, 104 у м. Харкові.
Отже, предметом спору у даній справі є вимога позивача 1 та позивача 2 про захист права власності шляхом визнання дій протиправними та відшкодування матеріальної шкоди.
Частинами 1, 3 статті 41 Конституції України закріплено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 316 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно вимог статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як вбачається із матеріалів справи, за позивачем 1 - Фірмою "Ікар-бізнес" - Товариство з обмеженою відповідальністю відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19.08.2008 року за № 19935764 зареєстровано право власності відповідно до рішення Господарського суду Харківської області у справі № 42/92-08 від 11.06.2008 року на нежитлову будівлю літ. “А-1” загальною площею 61,3 кв. м. по пр. Тракторобудівників, 104 в м. Харкові та відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 12.12.2019 року за № 192740774 позивач 1- Фірма "Ікар-бізнес" - Товариство з обмеженою відповідальністю є власником нежитлових приміщень № № 3, 4, 5, 6 загальною площею 18,6 м.кв. по пр. Тракторобудівників, 104 в м. Харкові, підстава набуття права власності рішення суду у справі № 42/92-08 від 11.06.2008 року (т. 1, а.с. 46, 50).
За позивачем 2 - фізичною особою-підприємцем Савченко Ю.В. відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.03.2014 року за № 18810676 зареєстровано право власності на нерухоме майно відповідно до договору купівлі - продажу № 3656 від 28.08.2008 року на нежитлові приміщення № 1, 2, 7, 8 в нежитловій будівлі літ. «А-1», по пр. Тракторобудівників, 104 в м. Харкові та відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.03.2014 року за № 18809366 зареєстровано право власності на нерухоме майно відповідно до договору купівлі - продажу № 1464 від 20.10.2012 року на нежитлове приміщення № 2а в нежитловій будівлі літ. «А-1» по пр. Тракторобудівників, 104 в м. Харкові (т. 1, а.с. 54-58).
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 599 від 26.05.1999 року позивачу 1 надано в користування земельну ділянку для експлуатації павільйонів очікування з вбудованими приміщеннями для дрібно-роздрібної торгівлі, що знаходяться у м. Харкові по пр. Тракторобудівників, 104 (т. 1, а.с. 4243).
Також між позивачем 1 та Харківською міською радою було укладено договір оренди землі від 14.02.2015 року строком до 31.05.2009 року (т. 1, а.с. 65-67).
Постановою Верховного суду у справі № 922/1301/19 від 17.06.2020 року було встановлено що даний договір в подальшому неодноразово продовжувався (т. 1, а.с. 210-226).
В подальшому рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 02.10.2013 року № 605 "Про відновлення, належне утримання та приведення міської території в належне до використання територіальної громади міста стан", визначено комунальні підприємства щодо забезпечення звільнення займаної території від безхазяйного майна та самовільно розміщених об'єктів, тимчасових споруд та ін. (згідно з додатком від 02.10.2013 року). У пункті 5 переліку (додатку до рушення) визначений - павільйон очікування з вбудованими приміщеннями для дрібно-роздрібної торгівлі по пр. Тракторобудівників, 104 в м. Харкові (т. 1, а.с. 72-76).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.03.2014 року у справі №922/123/14, визнано частково недійсним рішення виконкому Харківської міської ради від 02.10.2013 № 605, яким вирішено примусово демонтувати нежитлову будівлю літ. "А-1" по пр. Тракторобудівників, 104 в м. Харкові та скасовано його, як таке, що не відповідає вимогам законодавства України в частині включення до переліку самовільно розміщених об'єктів, від яких звільняється територія міста, нежитлової будівлі літ. "А-1" по пр. Тракторобудівників, 104 в м. Харкові та виключити з переліку самовільно розміщених об'єктів, від яких звільняється територія міста Харкова, який викладений в п. 5 додатку до рішення виконкому Харківської міської ради від 02.10.2013 № 605, нежитлову будівлю літ. "А-1" по пр. Тракторобудівників, 104 в м. Харкові, яка належить позивачу 1 та позивачу 2. Рішення набрало законної сили, що не заперечувалось сторонами у судовому засіданні (т. 1, а.с. 77-82).
При цьому, з 14 по 16.11.2013 року нежитлову будівлю літ. "А-1" по пр. Тракторобудівників, 104 в м. Харкові, яка належить позивачам на праві власності, було демонтовано, про що складено акти про проведене звільнення території через аварійну ситуацію на тепломагістралі №1, №2, №3 (т. 1, а.с. 175-187).
За твердженнями позивача 1, останній 11.08.2017 року ознайомився із матеріалами кримінального провадження № 12017220470001375, та в результаті чого останньому стало відомо що посадовими особами Харківської міської ради, Адміністрації Московського району Харківської міської ради, Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» Товариства з обмеженою відповідальністю «Ноніус», Товариством з обмеженою відповідальністю «Новосалтівський ринок» надаються покази, що знесення будівлі літ. «А-1» по пр. Тракторобудівників. 104 відбулося не на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради, а для усунення наслідків аварії. Також зазначає, що до матеріалів кримінального провадження додано документи, які позивачі не отримували, а саме акти №№ 1, 2, 3 про проведення звільнення території через аварійну ситуацію на тепломагістралі, акт обстеження ділянки тепломагістралі від 14.11.2013 року (т. 1, а.с. 171-187).
Пунктом 1 статті 319 Цивільного кодексу України, визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається належним йому майном на власний розсуд.
У відповідності до вимог частини 5 статті 319 Цивільного кодексу України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Статтею 321 Цивільного кодексу України закріплено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 353 (в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості) цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Європейський Суд у рішенні від 2.11.2004 року у справі “Трегубенко проти України” (заява № 61333/00) вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема “інтерес суспільства” та “умови, передбачені законом”. Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, “справедливий баланс” має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе “індивідуальний і надмірний тягар”.
Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у пункті 51 рішення у справі MOSKAL v. POLAND від 01.03.10 року (заява № 10373/05), зазначено, що принцип "належного урядування" вимагає, щоби у ситуаціях, де має місце питання загального інтересу, саме на державні органи покладався обов'язок діяти добросовісно, у відповідний спосіб та з якомога більшою послідовністю (див. Beyeler, цит. вище, § 120, та Megadat.com S.r.l. v. Moldova, no. 21151/04, § 72, 8 April 2008).
З аналізу вищевикладеного слідує, що майнове право особи може бути припинено в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства та лише у визначеному законодавством порядку з дотриманням встановленої процедури. При цьому, лише у випадках, що прямо передбачених законом, право власності особи може бути звужено.
Главою 29 Цивільного кодексу України унормовано інститут захисту права власності. Зокрема, в силу приписів статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Крім того, Конституційний Суд України вказав на те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення від 30.01.2003 року).
Як визначено у постанові Верховного суду у справі № 922/1301/19 від 17.06.2020 року позивачу зазначено, щодо належного способу захисту, а саме, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі відповідає позовна вимога про відшкодування завданої йому майнової шкоди, оскільки судове рішення про визнання протиправними дій КП "Харківські теплові мережі" щодо знесення нежитлової будівлі літ "А-1" по просп. Тракторобудівників, 104 у м. Харкові, не призведе до відновлення порушеного права позивача на нежитлове приміщення, яке було демонтовано.
Відповідач у наданих до суду запереченнях на позовну заяву, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. № 22077 від 23.09.2020 року), посилається на існування аварійної ситуації на тепломагістралі зазначив, що рішенням у справі № 922/1301/19 було встановлено наявність аварійної ситуації на тепломагістралі і що знесення нежитлової будівлі торгівельного павільйону літ. "А-1" по пр. Тракторобудівників. 104 мало місце саме задля ліквідації аварії, а не виконання рішення виконаному Харківської міської ради.
Також відповідачем до відзиву надано документи у підтвердження обставин викладених у відзиві на позовну заяву, які на думку останнього, свідчать про те, що аварійна ситуація на ділянці тепломережі № 52 2 Ду800мм між МК 5210 та МК 5211, розташованої по проспекту тракторобудівників, 104 у м. Харкові у період з 14.11.2013 року по 18.11.2013 року дійсно мала місце, та позивачу були обізнані, а відповідач діяв на усунення аварійної ситуації та її наслідків. Також послався, щодо неможливості проведення ремонтних робіт без знесення нежитлової будівлі літ А-1 по проспекту тракторобудівників, 104 у м. Харкові.
Відповідач також зазначає, що демонтоване нежитлове приміщення позивачів було побудовано без отримання передбачених чинним законодавством дозвільних документів. Побудови, виконані без дозвільної документації, у встановленому порядку в експлуатацію не вводилися. Також до позовної заяви позивачами додано погодження на розташування павільйонів 1998 року. Крім того, 23.08.2013 року Савченко Ю.О. надала інженеру КП "Харківські теплові мережі" гарантійний лист, про те, що претензій пред'являти не буде, та бере на себе відповідальність за відновлення". У зв'язку із чим, за твердженнями відповідача. дії позивачів, не відповідають їх попереднім заявам щодо розуміння ними наслідків розміщення будівель в охоронних зонах та матеріальних претензій у разі їх пошкодження у ході ремонтно - відновлюваних робіт на тепломагістралі. Зазначив що відповідачем дотримано процедуру ліквідації аварійної ситуації на тепломагістралі, та дії останнього відповідали вимогам законодавства, а у випадку, якщо б відповідач не усунув би своєчасно наслідки аварії, то без опалення в опалювальному сезоні залишилось би 30 тис. людей, що відповідно за твердженнями останнього, є надзвичайною ситуацією техногенного характеру Державного рівня.
15.10.2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшли заперечення (вх. № 23957), у яких останній зокрема посилається на правову позицію Великої Палати Верховного суду викладеної у постанові від 30.06.2020 року у справі № 333/6818/17, відповідно до якої не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду із позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних у інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування у іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які б не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У зв'язку із чим, на думку відповідача, позовні вимоги позивачів спрямовані на оцінку обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні: оцінка дій відповідача, факт спричинення такими діями шкоди та її розмір тощо. Також зазначає, що наразі кримінальне провадження № 12017220470001375 від 01.03.2017 року перебуває на стадії досудового розгляду: допитані потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , триває стадія допиту свідків. При цьому, у рамках зазначеного кримінального провадження позивачем 1 та позивачем 2 подано цивільний позов у кримінальному провадженні, що на думку відповідача, позивачі у даному судовому провадженні. фактично намагаються надати оцінку доказам зібраним в рамках кримінального провадження. У зв'язку із чим, із чим із посиланням на правову позицію викладену у постанові від 01.10.2020 року у справі № 922/2410/19 за твердженнями відповідача, оскільки надані позивачами докази не були предметом дослідження та оцінки судом у кримінальному провадженні, господарський суд не може їх прийняти як належні та допустимі докази у господарській справі (т. 3, а.с. 2-40).
Крім того, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Харківської міської ради у наданих до суду пояснення (вх. № 23964) зазначила, що у період з 14.11.2013 року по 18.11.2013 року дійсно мала місце аварійна ситуація на тепломагістралі, та позивачі були про неї обізнані, а відповідач діяв на усунення аварійної ситуації та її наслідків. одних з перелічених доказів, його справжності та дійсність, не спростовані позивачами. А заперечення позивачів, ґрунтуються на підставі нічим не підтверджених власних стверджень. Крім того, на думку останнього. позивачі не довели і не обґрунтували жодним доказом, що зазначені аварійно - ремонтні роботи можливо було б провести без демонтажу майна позивачів.
Щодо відсутності причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи що спричинила збитки зазначає, що безпосередній причинний зв'язок буде мати місце виключно у випадку, коли саме неправомірна поведінка відповідача буде мати безпосереднім наслідком саме матеріальну шкоду позивача у чітко визначеному розмірі. При цьому неправомірна поведінка має передувати у часі моменту спричинення шкоди (збитків) позивачеві. Вищевказані обставини, позивачем доведені не були. У зв'язку із чим. на думку останнього, позивачами не доведено наявності жодного елементу складу цивільного правопорушення, що є необхідним для застосування такої міри відповідальності. як стягнення шкоди (т. 3, а.с. 46-62).
Вищевказані заперечення відповідача та 3-ї особи не приймаються судом, оскільки останні спростовуються вищевикладеними нормами та матеріалами справи.
Крім того відповідачем у порушення вимог Господарського процесуального кодексу України, не надано до суду належних та допустимих доказів у підтвердження того, що останній при здійсненні демонтажу нерухомого майна, що належить на праві власності позивачу 1 та позивачу 2 розташованого за адресою пр. Тракторобудівників, 104 в м. Харкові, діяв у відповідно до вимог законодавства.
Надані відповідачем у підтвердження заперечень докази, не підтверджують наявність законних підстав, що стали наслідком позбавлення позивача 1 та позивача 2 права власності, шляхом проведення демонтажу належних останнім на праві приватної власності нерухомого майна.
Також суд не приймає посилання відповідача щодо самочинного будівництва нежитлової будівлі, оскільки як вбачається із матеріалів справи відповідно до рішення суд у справі № 42/92-08 від 11.06.2008 року, визнано за позивачем 1 право власності на нежитлову будівлю торгівельного павільйону літ. «А-1» (приміщення № 1-8), що знаходиться за адресою пр. Тракторобудівників. 104 у м. Харкові та рішенням у справі № 922/123/14. Вищевказані рішення суду, набрали законної сили.
При цьому, відповідачем в порушення вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України, не спростовані обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили.
Щодо посилання відповідача на кримінальне провадження № 12017220470001375 від 01.03.2017 року та поданий позивачами цивільний позов не приймається судом, оскільки відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги надані сторонами до матеріалів справи докази, а також пояснення та заперечення сторін, постанову Верховного суду у справі № 922/1301/19 від 17.06.2020 року, якою було визначено належний спосіб захисту, щодо визначення порушеного права власності позивача 1 на нежитлову будівлю розташовану за адресою по пр. Тракторобудівників, 104 у м. Харкові.
При цьому, суд бере до уваги, що у даній справі, позивач 1 та позивач 2 прагне захистити своє право власності, посилаючись на знищення (демонтаж) відповідачем належного їм на праві власності майна та обґрунтовує саме порушення його права на правомірне володіння майном, що виявилось у здійсненні відповідачем неправомірних дій, які мали наслідком знищення майна позивача 1 та позивача 2.
Суд, надавши оцінку встановленим у справі обставинам в їх сукупності, дійшов до висновку, що відповідачем не доведено правомірності знесення нерухомого майна, дотримання обґрунтованості пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якою намагалися досягти шляхом позбавлення позивачів їх власності, що майнове право позивачів було припинено з потребування загальних інтересів суспільства та у визначеному законодавством порядку з дотриманням встановленої процедури.
У зв'язку із чим, позовні вимоги позивача 1 та позивача 2 про визнання протиправними дії Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" щодо знесення нежитлової будівлі літ. "А-1" по проспекту Тракторобудівників, 104 у м. Харкові є обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог позивача 1 та позивача 2 про стягнення із відповідача завданої матеріальної шкоди у розмірі 111783, 62 грн. витрат від знищення майна (27,64% від 404427, 00 грн.); та завданої матеріальної шкоди у розмірі 292643, 38 грн. втрат від знищення майна (72,36 % від 404427, 00 грн.), суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
При цьому статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено, що відшкодування шкоди можливе за таких умов:
1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи;
2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними;
3) причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла;
4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов'язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.
Сам по собі факт наявності шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, оскільки необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.
Необхідною умовою відповідальності за заподіяння шкоди, є причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) заподіювача шкоди і майновою або моральною шкодою, що виникла у потерпілої особи.
Для встановлення існування причинного зв'язку слід довести, що: 1) протиправна поведінка передувала настанню шкідливих наслідків; 2) шкідливі наслідки є результатом протиправної поведінки особи - заподіювача шкоди.
В обґрунтування розрахунку заявленої до стягнення суми матеріальної шкоди позивачем 1 та позивачем 2 надано до суду висновок експертного будівельного - технічного дослідження № 5553/7673 від 30.07.2015 року відповідно до якого, ринкова вартість нежитлової будівлі літ. «А-1» по пр. тракторобудівників, 104 у м. Харкові на момент знесення - листопад 2013 року становить суму у розмірі 404 427, 00 грн. та на даний час - липень 2015 року становить суму у розмірі 478 972, 00 грн. (т. 1, а.с. 92-120).
Відповідач та третя особа, у наданих до суду заперечних викладених у відзиві на позовну заяву, та наданих до суду поясненнях заперечували проти висновку експертного будівельного - технічного дослідження № 5553/7673 від 30.07.2015 року та зазначили, що останній не відповідає на поставлені питання точно, та не носить вірогідного характеру, і не містить достатньо точну інформацію про обставини, що мають значення для розгляду цієї справи. Також відповідач заперечує проти наданих позивачами висновків, щодо ринкової вартості спірних приміщень, які на думку останнього, носять ймовірний характер та суперечать іншим даним щодо вартості належного позивач майна (т. 2, а.с. 9-159).
Крім того, відповідач у наданих запереченнях, щодо вимоги позивачів про відшкодування шкоди зазначив, що спричинена шкода є наслідком поведінки позивачів, які всупереч встановленому порядку здійснили добудову нежитлових приміщень, на тепломагістраль, що унеможливило проведення аварійно - відновлювальних робіт без демонтажу таких будівель. Тому заявлені до відшкодування відповідачем суми є необґрунтованими.
Згідно вимог частин 1, 2 статті 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Згідно вимог частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Суд не приймає як належний доказ наданий позивачем 1 та позивачем 2 висновок експертного будівельного - технічного дослідження № 5553/7673 від 30.07.2015 року, оскільки згідно вимог частини 7 статті 98 Господарського процесуального кодексу України у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
При цьому, у матеріалах справи наявний висновок експерта за результатами проведення будівельно - технічної експертизи № 28251 від 17.04.2019 року за заявою сторони по кримінальній справі № 643/12597/18 по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12017220470001375 від 01.03.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 162, частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України, відповідно до якого ринкова вартість нежитлової будівлі загальною площею 61, 30 кв.м. по АДРЕСА_2 станом на 16.11.2013 року складає суму у розмірі 406 991, 00 грн. (т. 2. а.с. 96-115).
Враховуючи вищевикладене, висновок експерта за результатами проведення будівельно - технічної експертизи № 28251 від 17.04.2019 року за заявою сторони по кримінальній справі № 643/12597/18 по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12017220470001375 від 01.03.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 162, частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України відповідає вимогам частини 7 статті 98 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим, приймається судом в якості належного доказу у даній справі.
Відповідно до частин 1 статті 77 Господарського процесуального Кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального Кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставини, враховуючи протиправність дій відповідача щодо знесення нежитлової будівлі літ. "А-1" по АДРЕСА_2 що належать на праві власності позивачу 1 та позивачу 2, та те, що заявлена до стягнення сума завданої матеріальної шкоди не перевищує суму ринкової вартості нежитлової будівлі загальною площею 61, 30 кв.м. по АДРЕСА_2 визначеної у висновку експерта за результатами проведення бедівельно - технічної експертизи № 28251 від 17.04.2019 року за заявою сторони по кримінальній справі № 643/12597/18 по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12017220470001375 від 01.03.2017 року, суд дійшов до висновку що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 завданої матеріальної шкоди у розмірі 111783, 62 грн. витрат від знищення майна (27,64% від 404427, 00 грн.); та про стягнення із відповідача на користь позивача 2 завданої матеріальної шкоди у розмірі 292643, 38 грн. втрат від знищення майна (72,36 % від 404427, 00 грн.) є обґрунтованими, та такими що підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог позивача 1 про стягнення з відповідача:
- 26 4478, 59 грн. розміру упущеної вигоди (27,64 % від 956869, 00 грн.)
та позовних вимог позивача 2 про стягнення із відповідача:
- 692 390, 41 грн. розмір упущеної вигоди (72,36 % від 956869,00 грн.), суд зазначає наступне.
В обґрунтування позовних вимог позивач 1 та позивач 2 в частині стягнення суми упущеної вигоди зазначають, що як свідчать акти про проведене звільнення території, демонтаж нежитлової будівлі що належить позивачу 1 та позивачу 2 по АДРЕСА_2 здійснено відповідачем.
Згідно висновку експертно будівельно - технічного дослідження № 5553/7673 від 30.07.2015 року ринкова вартість будівлі літ. "А-1" по АДРЕСА_2 на момент знесення - листопад 2013 року становить суму у розмірі 404 427, 00 грн. (т. 1, а.с.92-140).
Згідно звіту незалежного аудитора, розрахунки якого за твердженнями позивача 1 та позивача 2 підтверджуються висновком експерта № 4498 від 19.03.2020 року, розмір упущеної вигоди через неможливість здійснення статутної (підприємницької) діяльності на об'єкті нерухомості літ. "А-1" по пр. тракторобудівників, 104 у м. Харкові за період з 16.11.2013 року по 31.12.2019 року склала суму у розмірі 956 869, 00 грн. (т. 1, а.с. 132-151).
Позивач 1 фірма "Ікар - Бізнес" Товариство з обмеженою відповідальністю є власником 18,6 м. кв., що становить 27,64 % від площі будівлі.
Позивач 2 фізична особа - підприємець Савченко Ю.О. є власником 48,7 м.кв.. що становить 72,36 % від площі будівлі.
Відповідно до вимог статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
З аналізу вищевикладеного слідує, що статтею 22 Цивільного кодексу України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки й упущена вигода.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала в зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
З аналізу вищевикладеного слідує, що витрати потерпілого і пошкодження його майна охоплюються поняттям реальних збитків, а не отримані потерпілим доходи складають його упущену вигоду. Тільки у такому розумінні складу збитків буде реалізований принцип повного відшкодування збитків, закріплений у частині 2 статті 22 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За змістом частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) збитків;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;
4) вини.
Згідно з нормами частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Частиною 4 статті 623 Цивільного кодексу України визначено, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
З аналізу вищевикладеного, слідує що саме на кредитора покладений обов'язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання.
При цьому кредитор повинен не лише точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином.
При цьому, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Упущена вигода - це доход або прибуток, який міг би одержати суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності в разі здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо розмір його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати.
Таким чином, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків.
Обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.
Аналогічна правова позиція викладене у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.04.2018 року у справі N 921/377/14-г/7.
Крім того, при визначенні конкретного розміру упущеної вигоди слід виходити з реальних умов комерційного обороту, а не з припущень про вірогідні прибутки. При обчисленні розміру неотриманих доходів (упущеної вигоди) першорядне значення має визначення достовірності (реальності) тих доходів, які потерпіла особо припускала отримати за звичайних умов цивільного обороту.
У судовому засіданні 18.05.2021 року представник позивача 1 у підтвердження заявленої до стягнення суми упущеної вигоди також послався на документи (договори).
З матеріалів справи вбачається що позивачем 2 до додаткових пояснень (вх. № 25682 від 03.11.2020 року) щодо наявних судових рішень в матеріалах справи та суб'єктного складу сторін, зокрема було надано договору оренди за 2013 рік (т. 3, а.с. 114-149).
Проте ухвалою суду від 05.11.2020 року було задоволено заяву позивача 2 про поновлення строку щодо надання письмових пояснень. Документи додані до письмових пояснень долучено до матеріалів справи. Розгляд справи ведеться без їх урахування (т. 3, а.с. 170-173).
Враховуючи вищевикладене, суд не приймає посилання позивача 1 на документи, оскільки як вбачається із ухвали суду від 05.11.2020 року розгляд справи здійснюється без їх урахування.
З матеріалів справи вбачається, що позивачі при визначенні суми відшкодування упущеної вигоди, здійснили її розрахунок відповідно до звіту незалежного аудитора та висновку незалежного аудитора № 4498 від 19.03.2020 року (т. 1. а.с. 5, 1132-147).
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, для встановлення судом наявності заходів, вжитих позивачем 1 та позивачем 2 для одержання упущеної вигоди, також позивачем 1 та позивачем 2 не доведено суду тієї обставини, що вони мали намір і можливість отримати доходи і лише неправомірні дії відповідача стали єдиною причиною, яка позбавила позивачів можливості отримати прибуток в заявленому розмірі, а саме:
- позивачем 1 - 26 4478, 59 грн. розміру упущеної вигоди (27,64 % від 956869, 00 грн.);
- позивачем 2 - 692 390, 41 грн. розміру упущеної вигоди (72,36 % від 956869,00 грн.).
Із наданих до матеріалів справи документів, на які посилаються позивачі та відповідно до яких останніми було здійснено розрахунок суми упущеної вигоди, а саме висновку експертного будівельного - технічного дослідження № 5553/7673 від 30.07.2015 року та висновку експерта за результатами проведення економічного дослідження № 4498 від 19.03.2020 року не можливо встановити, та визначити розмір заявлених до стягнення позивачем 1 та позивачем 2 збитків саме у сумі:
- позивача 1 - 26 4478, 59 грн. розміру упущеної вигоди (27,64 % від 956869, 00 грн.);
- позивача 2 - 692 390, 41 грн. розміру упущеної вигоди (72,36 % від 956869,00 грн.).
Також з наданих позивачем 1 та позивачем 2 до позовної заяви документів не можливо встановити, та документально підтвердити, реальної можливості отримання грошових сум, у даному випадку заявленої упущеної вигоди, а саме через неможливість здійснення статутної (підприємницької) діяльності на об'єкті нерухомості літ. "А-1"по пр. Тракторобудівників, 104 у м. Харкові за період з 16.11.2013 року по 31.12.2019 року.
Саме лише посилання позивача 1 та позивача 2 на висновок експерта № 4498 від 19.03.2020 року відповідно до якого останніми було здійснено розрахунок заявленої до стягнення суми упущеної вимоги, та неодержання прибутку (втрачена вигода) через неможливість здійснення статутної (підприємницької) діяльності на об'єкті нерухомості літ. "А-1" по пр. Тракторобудівників, 104 у м . Харкові за період з 16.11.2013 року по 31.12.2019 року, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати, без надання до суду належних та допустимих доказів, не може бути безпосереднім доказом того, що вони не є абстрактними, та дійсно були б отримані у разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.
З наведеного слідує, що позивач 1 та позивач 2 не довели належними та допустимими доказами факт спричинення упущеної вигоди, не обґрунтували її розмір, тоді як пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача 1 та позивача 2 обов'язок довести, тобто, позивачами не підтверджено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, з якими законодавство пов'язує застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків (в даному випадку - стягнення упущеної вигоди).
Суд не приймає посилання позивачів на доказ у підтвердження розміру заявленої до стягнення із відповідача суми упущеної вимоги висновки експертів № 5553/7673 від 30.07.2015 року № 4498 від 19.03.2020 року, оскільки з них неможливо встановити та підтвердити точність підрахування заявлених до стягнення позивачами розміру збитків (упущеної вимоги). При цьому, наданий позивачами розрахунок заявленої до стягнення суми упущеної вигоди не доводить її розміру саме від неможливості використання майна.
Будь-яких інших доказів (документів), у підтвердження що ці доходи (упущена вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані позивачами, останніми до суду надано не було.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що надані позивачами докази у підтвердження розміру упущеної вигоди, не відповідають вимогам частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, а саме в частині предмету доказування, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Крім того, відповідач у наданих до суду запереченнях, викладених у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 22077 від 23.09.2020 року) щодо упущеної вигоди зазначив, що пред'явлення вимоги про відшкодування недоодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Крім того, позивачі, повинні довести, що вони могли б, і повинні були отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
При цьому, за твердженнями відповідача, позивачами надано до матеріалів справи висновок експертного дослідження від 19.03.2020 року, який за своєю правовою природою не є висновком експерта, а лише письмовим доказом у справі. Вказаний висновок на думку відповідача, не є належним та достатнім доказом, що доходи про які заявляють позивачі були б дійсно отримані. Також позивачами не надано доказів укладання договорів оренди на заявлений період з 2013 року по 2019 рік, та інших доказів реальності пред'явлення ними вимог, тощо.
Також відповідач заперечує проти наданих позивачами висновків, щодо ринкової вартості спірних приміщень, які на думку останнього, носять ймовірний характер та суперечать іншим даним щодо вартості належного позивач майна (т. 2, а.с. 167-185).
3-я особа у наданих до суду запереченнях викладених у поясненнях (вх. № 23964 від 15.10.2020 року) зазначає, що розрахунки позивачів щодо упущеної вигоди, яка за своєю правовою природою є аналогічною ринковій вартості розрахованої з застосуванням дохідного підходу, що базується на капіталізації прибутку є значно завищеними у порівнянні з висновками експертів. У зв'язку із чим. на думку останнього заявлена до стягнення сума упущеної вигоди є необґрунтованою. При цьому позивачами додано до матеріалів справи висновок економічного дослідження від 19.03.2020 року, який за своєю правовою природою не є висновком експерта, а лише є письмовим доказом у справі. Вказаний висновок не є належним та допустимим доказом, що доходи про які заявляють позивачі були б дійсно отримані. Такий висновок на думку 3-ї особи, носить абстрактний характер, базується на припущеннях. Позивачами у підтвердження заявлених до стягнення сум. не надано доказів укладання договорів оренди на заявлений період з 2013 року по 2019 рік, або інших доказів реальності пред'явлення ними вимог, тощо.
Враховуючи вищевикладене, заперечення відповідача викладені у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 22077 від 23.09.2020 року) та заперечення 3-ї особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача 1 про стягнення із відповідача - 26 4478, 59 грн. розміру упущеної вигоди (27,64 % від 956869, 00 грн.) та позовних вимог позивача 2 про стягнення із відповідача - 692 390, 41 грн. розміру упущеної вигоди (72,36 % від 956 869,00 грн.).
Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву (вх. № 22077 від 23.09.2020 року) клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача 1 та позивача 2 та клопотання 3-ї особи, викладеного у наданих до суду поясненнях (вх. № 23964 від 15.10.2020 року) щодо пропущення позивачами строку позовної давності для звернення із відповідним позовом до суду (т. 3, а.с. 2-40, т. 3, а.с. 46-62), суд зазначає наступне.
Згідно статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018 року у справі № 914/1708/17).
В обґрунтування наданого до суду клопотання викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач зазначає, щодо про вказані обставини позивачам було відомо з листопада 2013 року, у зв'язку зі чим, строк позовної давності розпочав свій перебіг з листопада 2013 року та сплив у листопаді 2016 року. Тому за твердженнями відповідача, позивачами пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог
В обґрунтування наданого до суду клопотання викладеного у наданих до суду поясненнях 3-я особа зазначає, що позивачам було відомо про порушення їх права з листопада 2013 року. Крім того, про обізнаність позивачів, про особу, яка здійснила дії з демонтажу об'єкта нерухомості свідчать численні судові процеси. Тому на думку останнього, строк позовної давності із звернення до суду із відповідним позовом сплив у листопаді 2016 року.
Положеннями статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно частин 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
З аналізу вищевикладеного слідує, що суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачі неодноразово зверталися до суду за захистом свого порушеного права, про що свідчить рішення справі № 922/123-14 від 20.03.2014 року, ухвала суду у справі № 643/2581/17 від 27.02.2017 року, постанова у справі № 643/11941/17 від 18.12.2019 року, постанова у справі № 820/3713/17 від 13.03.2019 року, постанова у справі № 922/1301/19 від 17.06.2020 року та наданими до матеріалів справи копіями позовних заяв (т.1, а.с. 156-,226).
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, та як зазначає позивач 1 та позивач 2 останні, під час ознайомлення 11.08.2017 року з матеріалами кримінального провадження №12017220470001375 встановлено, що позивачу стало відомо, що за показами посадових осіб Харківської міської ради, адміністрації Московського району ХМР, КП "Харківські теплові мережі", ТОВ “Ноніус”, ТОВ “Новосалтівський ринок”, наданими в межах кримінального провадження, знесення нежитлової будівлі літ. “А-1” в м. Харкові по пр. Тракторобудівників,104 відбулось не на підставі рішення виконкому Харківської міської ради №605 від 02.10.2013, а задля усунення Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" наслідків аварії на трубопроводі (т. 1, а.с. 171).
З аналізу вищевикладеного слідує, що позовна давність на час пред'явлення вимоги позивачами до суду не спливла, оскільки переривалася у зв'язку із вчиненням позивачами відповідних дій щодо захисту свого порушеного права у зв'язку із демонтажем нерухомого майна що належить на праві власності останнім.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що строк позовної давності для пред'явлення позивачами позовних вимог, станом на день звернення до суду із позовом (10.08.2020 року) не пропущено, а тому заява відповідача та 3-ї особи про застосування строку позовної давності не підлягає до задоволення.
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, заперечень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень, заперечень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині:
- визнання протиправними дії Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" щодо знесення нежитлової будівлі літ. "А-1" по проспекту Тракторобудівників, 104 у м. Харкові;
- стягнення з відповідача на користь позивача 1 завданої матеріальної шкоди у розмірі 111 783, 62 грн. витрат від знищення майна;
- стягнення із відповідача на користь позивача 2 завданої матеріальної шкоди у розмірі 292 643, 38 грн. втрат від знищення майна.
В частині позовних вимог позивача 1 про стягнення 264 478, 59 грн. розміру упущеної вигоди, та позивача 2 про стягнення 692 390, 41 грн. розміру упущеної вигоди слід відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви, позивачем 1 заявлено до стягнення із відповідача - 5 000, 00 грн. витрат, пов'язаних із розглядом справи (аудиторські послуги), 15 690, 24 грн. витрат, пов'язаних із розглядом справи (висновок експерта) та 8 056, 29 грн. судового збору.
Позивачем 2 заявлено до стягнення із відповідача суму судового збору у розмірі 16 877, 51 грн.
Щодо судових витрат позивача 1, а саме - 5 000, 00 грн. витрат, пов'язаних із розглядом справи (аудиторські послуги), 15 690, 24 грн. витрат, пов'язаних із розглядом справи (висновок експерта), суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до вимог частини 4 статті 127 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, розрахунків та інших доказів.
Згідно пункту 1 частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат враховує зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Враховуючи вищевикладене, вимоги Господарського процесуального кодексу України, витрати заявлені позивачем 1 до стягнення із відповідача у розмір 5 000, 00 грн. пов'язаних із розглядом справи (аудиторські послуги), та витрати у розмірі 15 690, 24 грн. пов'язаних із розглядом справи (висновок експерта) не підлягають до задоволення, оскільки в розумінні статті 123 Господарського процесуального кодексу України не є судовими витратами які пов'язані саме з розглядом справи № 922/2528/20 або вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, а тому не підлягають в обов'язковому стягненню із відповідача.
Щодо стягнення із відповідача на користь позивача 1 суми судового збору у розмірі 8 056, 29 грн. та стягнення із відповідача на користь позивача 2 суми судового збору у розмірі 16 877, 51 грн. (т. 1, а.с. 240-243), суд зазначає.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку із чим з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача 1 сума у розмірі 3 778, 75 грн., та на користь позивача 2 сума у розмірі 6 491, 65 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У позові відмовити частково.
Визнати протиправними дії Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" щодо знесення нежитлової будівлі літ. "А-1" по проспекту Тракторобудівників, 104 у м. Харкові.
Стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, ЄДРПОУ 31557119) на користь Фірми "Ікар-бізнес" - Товариство з обмеженою відповідальністю (61146, м. Харків, вул. Героїв Праці, 36, кв. 21, ЄДРПОУ 22706568) завдану матеріальної шкоди у розмірі 111 783, 62 грн. витрат від знищення майна та 3 778, 75 грн. судового збору.
Стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, ЄДРПОУ 31557119) на користь Фізичної особи - підприємця Савченко Юлії Олександрівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційник код НОМЕР_1 ) завданої матеріальної шкоди у розмірі 292 643, 38 грн. втрат від знищення майна та 6 491, 65 грн. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
В частині позовних вимог позивача 1 про стягнення 264 478, 59 грн. розміру упущеної вигоди, 5 000, 00 грн. витрат, пов'язаних із розглядом справи (аудиторські послуги), 15 690, 24 грн. витрат, пов'язаних із розглядом справи (висновок експерта) - відмовити.
В частині позовних вимог позивача 2 про стягнення 692 390, 41 грн. розміру упущеної вигоди - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Реквізити сторін:
позивач 1: Фірма "Ікар-бізнес" - Товариство з обмеженою відповідальністю (61146, м. Харків, вул. Героїв Праці, 36, кв. 21, ЄДРПОУ 22706568);
позивач 2: Фізична особа - підприємець Савченко Юлія Олександрівна ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційник код НОМЕР_1 );
відповідач: Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, ЄДРПОУ 31557119);
3 - я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Харківська міська рада (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 7, ЄДРПОУ 04059243).
Повне рішення складено "28" травня 2021 р.
Суддя О.О. Ємельянова