18.05.2021 Справа № 920/1176/20
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Галашан І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1176/20 в порядку загального позовного провадження
за позовом: Сумської міської ради (40030, м. Суми, м-н Незалежності, 2, ідентифікаційний код 23823253),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гумотехсервіс» (40030, м. Суми, вул. Холодногірська, буд. 49, кв. 50, ідентифікаційний код 32602240),
про стягнення 314 445,28 грн,
за участю представників сторін:
позивача - Титаренко В.В. за довіреністю від 19.01.2021 № 162/03.02.02-08,
відповідача - Грицик Г.О. згідно ордеру серії ВІ № 1026305 від 13.01.2021.
До господарського суду звернувся позивач із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача кошти у сумі 314 445,28 грн за використання без оформлення договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5910136600:03:001:0022, площею 0,7742 га, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 7 за період з 17.08.2017 по 31.12.2019, а також стягнути з відповідача на користь Сумської міської ради судові витрати.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем використовується земельна ділянка кадастровий номер 5910136600:03:001:0022, площею 0,7742 га, що розташована за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 7, на якій розміщено нерухоме майно відповідача, що належить йому на праві власності, без достатньої правової підстави, а тому відповідно до положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, відповідач повинен відшкодувати позивачеві всі доходи, які останній міг би одержати від цього майна.
У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 4 716,68 грн.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Ухвалою суду від 30.11.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/1176/20 за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 26.01.2021, 11:00.
14.01.2021 через систему «Електронний суд» від представника відповідача до суду надійшла заява від 14.01.2021 б/н (вх. 281/21) про вступ у справу як представника, в якій останній просить надати йому доступ до електронної справи.
Також від представника відповідача до суду надійшла заява від 14.01.2021 б/н (вх. № 670/21 від 25.01.2021) про отримання позовної заяви або ознайомлення з матеріалами справи, де останній просить суд надати дозвіл на ознайомлення з матеріалами справи № 920/1176/20 та матеріалами справи № 17/135-08 в рамках справи № 920/1176/20.
У підготовчому засіданні 26.01.2021 судом постановлено протокольну ухвалу, яка у відповідності до частини п'ятої статті 233 ГПК України занесена до протоколу судового засідання, про задоволення заяви представника відповідача від 14.01.2021 б/н (вх. 281/21) про вступ у справу як представника та задоволення заяви (вх. № 670/21 від 25.01.2021) про ознайомлення з матеріалами справи в частині ознайомлення з матеріалами справи № 920/1176/20; а також судом постановлено протокольну ухвалу, яку у відповідності до частини п'ятої статті 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та оголошення перерви до 17.02.2021, 11:30.
Відповідальною особою відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) Господарського суду Сумської області занесено данні представника відповідача до системи «Електронний суд» з метою забезпечення доступу представника відповідача до електронної справи.
09.02.2021 від представника відповідача до суду надійшли письмові пояснення від 05.02.2021 б/н (вх. № 1170/21), де представник відповідача зазначає, що вважає позовні вимоги необгрунованими та просить суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що згідно офіційних даних Державного земельного кадастру на земельній ділянці кадастровий номер 5910136600:03:001:0022 по АДРЕСА_1 розташовано два об'єкта нерухомого майна: перше приміщення площею 0,1137 га належить відповідачу (реєстраційний номер в реєстрі прав 1630254459101, 1322623959101), друге приміщення (реєстраційний номер в реєстрі прав 21827995) - гр. ОСОБА_1 , тому представник відповідача зазначає, що оспорювана земельна ділянка використовується не тільки відповідачем у справі й гр. ОСОБА_1 представник відповідача зазначає, що позивачем не додано до позовної заяви розрахунку безпідставно збережених коштів, а розрахунок збитків, доданий позивачем до позову не відповідає змісту та суті позовної заяви.
Також 09.02.2021 від представника відповідача до суду надійшло клопотання від 04.02.2021 б/н (вх. № 756к) про витребування доказів, в якому представник відповідача просить суд витребувати у Господарського суду Сумської області матеріали справи № 17/135-08 за позовом гр. ОСОБА_1 до Сумської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що земельній ділянці кадастровий номер 5910136600:03:001:0022 по АДРЕСА_1 розташовано два об'єкта нерухомого майна: перше приміщення площею 0,1137 га належить відповідачу (реєстраційний номер в реєстрі прав 1630254459101, 1322623959101), друге приміщення (реєстраційний номер в реєстрі прав 21827995) - гр. ОСОБА_1 , який отримав право власності на підстав рішення Господарського суду Сумської області у справі № 17/135-08.
Крім наведеного представник відповідача просить суд долучити до матеріалів цієї справи копію фактичного розрахунку суми судових витрат на професійну правничу допомогу станом на 02.02.2021 на суму 15 000,00 грн.
16.02.2021 представником відповідача подано клопотання від 16.02.2021 б/н (вх. № 1656/21) про долучення доказів, відповідно до якого представником відповідача надано суду для долучення до матеріалів цієї справи копію технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку на території Сумської міської ради за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 7, код документації 2003 МФСММС00013.
17.02.2021 представником позивача надано суду клопотання від 17.02.2020 № 154/21юр (вх. № 1678/21) про залучення до матеріалів справи, відповідно до якого представник позивача просить суд долучити до матеріалів справи № 920/1176/20 копії рішення Господарського суду Сумської області від 13.10.2008, постанови Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 у справі № 17/612-07 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 09.07.2009 у справі № 17/135-08.
Надані представниками учасників справи письмові докази долучено судом до матеріалів цієї справи.
Ухвалою суду від 17.02.2021 у справі № 920/1176/20 постановлено: клопотання представника відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Гумотехсервіс» (40030, м. Суми, вул. Холодногірська, буд. 49, кв. 50, код 32602240) від 04.02.2021 б/н (вх. № 756к від 09.02.2021) про витребування доказів задовольнити; витребувати у Господарського суду Сумської області матеріали справи № 17/135-08; відкласти підготовче засідання на 24.02.2021, 15:00 з повідомленням учасників справи.
Разом із супровідним листом від 18.02.2021 б/н (вх. № 1769/21 від 19.02.2021) представником відповідача надано до суду докази направлення позивачеві клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та копії технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку на території Сумської міської ради за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 7, код документації 2003МФСММС00013.
Під час підготовчого засідання 24.02.2021 представник позивача подав суду пояснення № 184/21юр від 24.02.2021, в яких зазначив про те, що на його думку наявні всі законні та обґрунтовані підстави для стягнення з відповідача як єдиного власника нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без належним чином оформлених прав на неї, а відтак відсутні підстави для стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу.
Зазначені письмові докази та пояснення учасників справи долучено судом до матеріалів цієї справи.
Частиною третьою статті 185 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.
Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу від 24.02.2021, відповідно до якої закрито підготовче провадження у справі № 920/1176/20 та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.04.2020, 11:00.
Ухвалою від 15.03.2021 постановлено призначити розгляд справи № 920/1176/20, по суті в судове засідання на 22.04.2021, 10:30 з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання.
23.03.2021 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення від 19.03.2021 б/н (вх. № 2924/21), в яких останній зазначає, що предметом спору у даній справ є обставини щодо земельної ділянки, зокрема її площа, межі, кадастровий номер та нормативно-грошова оцінка, яка є необхідною для визначення розміру позовних вимог, а у позовній заяві використано розмір нормативно-грошової оцінки є завищеним. Крім того, до зазначених пояснень представником відповідача додано розрахунок витрат на професійну правничу допомогу.
21.04.2021 від представника позивача надійшли додаткові пояснення від 21.04.2021 № 353/21юр (вх. № 4020/21), в яких останній зазначає, що відповідачем у своїх письмових поясненнях подано новий доказ із пропущенням строку на його подання. Також представник позивача у зазначених поясненнях наголошує, що на оспорюваній земельній ділянці знаходиться лише один об'єкт нерухомості, який належить відповідачу на праві власності, а відтак саме відповідач несе обов'язок зі сплати коштів за користування земельною ділянкою.
Відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» судом станом на 22.04.2021 вчинено запит за кодом 28447223505 щодо відповідача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю «Гумотехсервіс» (ідентифікаційний код 32602240) з метою з'ясування місцезнаходження відповідача та отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого відповідача у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Гумотехсервіс» (ідентифікаційний код 32602240) зареєстровано за адресою: 40030, м. Суми, вул. Холодногірська, буд. 49, кв. 50.
Ухвалою від 22.04.2021 у справі № 920/1176/20 судом постановлено відкласти розгляд справи по суті 18.05.2021, 12:00 з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання.
13.05.2021 від представника відповідача до суду надійшли додаткові пояснення від 13.05.2021 б/н (вх. № 4584/21), відповідно до яких представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 09.07.2009 у справі № 17/135-08 встановлено наступні факти, які мають значення під час вирішення даної справи: 02.08.2005 на підставі рішення Сумської міської ради № 1065-МР від 29.09.2004 № 947-МР та від 27.04.2005 № 1190-МР між Сумською міською радою, орендодавцем, та ОСОБА_2 , орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю земельну ділянку площею 0,7742 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу за реєстровим номером 1904. Крім того, в матеріалах справи № 17/135-08 знаходиться договір оренди, який укладено між Сумською міською радою та ОСОБА_2 від 02.08.2005, земельна ділянка розташована за адресою: по АДРЕСА_1 , на земельній ділянці знаходяться виробничі приміщення.
Тобто як вважає представник відповідача, земельна ділянка, яка необхідна відповідачу для обслуговування свого нерухомого майна не сформована, як об'єкт цивільних прав.
Також представник відповідача звертає увагу суду на те, що під час розрахунку позовних вимог позивачем використано розмір нормативно-грошової оцінки, який фактично є завищеним.
Представник позивача у судовому засіданні по суті 18.05.2021 усно зазначив, що підтримує заявлені ним позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні судом в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні по суті зазначив, що проти позовних вимог заперечує з підстав наведених у відзиві та письмових поясненнях, а тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання вимог статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
У судовому засіданні 18.05.2021 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Відповідач є власником нерухомого майна за адресою м. Суми, вул. Скрябіна, буд. 7. Згідно з договором купівлі-продажу від 17.08.2017 № 4441 відповідачем придбано майно загальною площею 500,3 кв. м. На підставі договору про поділ від 29.03.2017 № 1653 відповідачем набуто майно площею 456,6 кв. м, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зазначене майно розташовується на земельній ділянці комунальної власності: кадастровий номер 5910136600:03:001:0022 площею 0,7742 га.
Відповідач, набувши право власності на нежитлове приміщення, набув права користування і земельною ділянкою, на якій розміщується його майно.
З матеріалів справи не вбачається, й сторонами не заперечується, що після придбання 17.08.2017 протягом періоду, за який заявлено позовні вимоги, вищезазначеного нерухомого майна відповідач не звертався до позивача з приводу поділу або виділу йому земельної ділянки кадастровий номер 5910136600:03:001:0022 площею 0,7742 га, як сформованого цілістного об'єкта цивільний прав, з метою користування нею виключно у межах знаходження під нерухомим майном, власником якого є, тобто у меншій площі.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до пункту 1.4 Положення про Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, департамент здійснює управління майном комунальної власності територіальної громади міста Суми та забезпечує реалізацію державної політики у сфері регулювання земельних відносин у межах, визначених Сумською міською радою та цим положенням, і є її уповноваженим органом з питань управління майном комунальної власності та земельними ресурсами.
На виконання повноважень Департаментом забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради 15.01.2019 та 04.11.2019 на адресу відповідача надсилались листи щодо укладення договору оренди земельної ділянки за адресою вул. Скрябіна, 7, що перебуває у користуванні відповідача.
У відповідь на лист від 04.11.2019 № 06.01-16/3699 від відповідача надійшов лист від 04.12.2019 № 367/1, в якому відповідач повідомляв, що він має намір укласти договір оренди земельної ділянки та просив надати йому перелік необхідних документів.
Листом від 16.12.2019 № 06.01-18/10030 відповідачу повідомлено, що йому необхідно найближчим часом звернутись до управління «ЦНАП у м. Суми» із заявою про надання в оренду.
Як повідомляє позивач й вбачається з матеріалів справи, відповідачем відповіді на зазначений лист не надано, якихось інших дій, спрямованих на укладення договору оренди не вчинено. З моменту придбання нерухомого майна та станом на час подання позову відповідач право користування земельною ділянкою не оформив, договору оренди з Сумською міською радою не уклав, орендну плату за користування земельною ділянкою не сплачує. Внаслідок вищезазначених дій відповідача територіальна громада міста Суми не має змоги отримати кошти, які відповідач мав би сплатити за звичайних умов у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства. Із часу виникнення права власності на нерухоме майно, у відповідача виник і обов'язок укласти та зареєструвати відповідний договір щодо користування земельною ділянкою, зазначеного обов'язку відповідач не виконав, а тому без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що на земельній ділянці кадастровий номер 5910136600:03:001:0022 по вул. Скрябіна, 7 в м. Суми розташовано два об'єкта нерухомого майна: перше приміщення належить відповідачу (реєстраційний номер в реєстрі прав 1630254459101, 1322623959101), друге приміщення (реєстраційний номер в реєстрі прав 21827995) - гр. ОСОБА_1 , і земельна ділянка, яка необхідна відповідачу для обслуговування свого нерухомого майна не сформована, як об'єкт цивільних прав.
Також представник відповідача також заперечує проти розміру стягуваної суми зазначає, що під час розрахунку позовних вимог позивачем використано розмір нормативно-грошової оцінки, який фактично є завищеним.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок, розташованих на території України, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, а також договором оренди землі.
Частинами першою, другою статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно статті 126 цього ж Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Пунктом є) частини першої статті 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Відповідно частини третьої статті 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Абзацом 7 частини першої статті 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.
Згідно статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Отже, виходячи із вищенаведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна право користування земельною ділянкою припиняється і до набувача цього майна, розташованого на земельній ділянці, переходять ті права на відповідну земельну ділянку, які належали відчужувачу - права власності або права користування.
Крім того, як свідчать матеріали справи відповідач протягом тривалого часу продовжує використовувати вищезазначену земельну ділянку комунальної власності без достатніх правових підстав.
Плата за землю - це місцевий податок в складі податку на нерухоме майно, вона є обов'язковою до запровадження сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад і в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів.
Податковий кодекс України регулює справляння плати за землю лише у двох її формах - земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Власники земельних ділянок, власники земельних часток (паїв) та постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки.
Згідно частини першої статті 206 Земельного кодексу України, статті 270 Податкового кодексу України використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Орендодавцями земельних ділянок є їх власники (громадяни і юридичні особи або уповноважені ними особи), а також відповідні органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади в межах своїх повноважень (стаття 4 Закону України «Про оренду землі»).
Якщо орендодавцем земельної ділянки є юридична чи фізична особа - її власник, то він є платником земельного податку до бюджету. У такому випадку орендар сплачує орендну плату, встановлену договором оренди землі, на рахунок власника.
Коли орендодавцем земельної ділянки виступає відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, то орендар самостійно сплачує орендну плату за землю до бюджету і граничний розмір такої плати (як нижня так і верхня межа) регламентується пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Отже, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності згідно з нормами ПК України є однією із форм плати за землю в складі податку на майно, що належить до переліку місцевих податків, і справляється відповідно до статті 288 цього Кодексу.
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.
Відповідно до Податкового кодексу України плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Плату за землю сплачують власники землі та землекористувачі з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПК України).
При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 ПК України).
Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 п. 287 ПК України).
З урахуванням зазначеного, платниками земельного податку є суб'єкти господарювання - власники земельних ділянок та постійні землекористувачі, які відповідно до чинного законодавства набули права власності та/або постійного користування земельною ділянкою.
При набутті права власності на будівлю, споруду (її частину) земельний податок за площі під таким майном, сплачує власник нерухомості з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
За земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, частина якого перебуває у власності суб'єкта господарювання, земельний податок сплачує особа, яка набула право власності або користування такою земельною ділянкою.
Платниками орендної плати за землі державної та комунальної власності є суб'єкти господарювання, що уклали з відповідним органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або органом виконавчої влади договір оренди земельної ділянки.
Щодо орендної плати, то відповідно до п. 288.5 ст. 288 ПК України її розмір встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу, зокрема, не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території;
Статтею 290 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.
Податкове зобов'язання зі сплати відповідачем земельного податку або орендної плати не було визначено у відповідності до вищезазначених норм в силу відсутності укладеного та зареєстрованого з органом місцевого самоврядування договору оренди землі.
Згідно статей 1, 2 Земельного кодексу України, статей 13,14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та є об'єктом права власності українського народу, від імені якого це право здійснюють органи влади і органи місцевого самоврядування, а земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Пунктом «б» частини першої статті 80 Земельного кодексу України визначено, що суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування на землі комунальної власності.
Згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Суд вважає безпідставним посилання відповідача на матеріали справи №17/135-08, а саме на договір оренди земельної ділянки за адресою м. Суми, вул. Скрябіна, 7, від 02.08.2005, укладений між позивачем та ФОП Стрижаком Д.В., як на підтвердження факту знаходження на цій земельній ділянці двох об'єктів нерухомого майна, оскільки відповідно до рішення Господарського суду Сумської області від 13.10.2008 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 у справі №17/612-07 ФОП Сінецький Ю.В. є власником матеріалів, з яких складається фундамент, розташований за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 7, а не власником об'єкту нерухомого майна.
Крім того, відповідно до постанови Харківського апеляційного господарського суду від 09.07.2009 у справі № 17/135-08 у ФОП Сінецького Ю.В. відсутні законні підстави для користування та оформлення права користування земельною ділянкою, оскільки він є власником фундаменту як будівельного матеріалу, який не може вважатися нерухомістю в розумінні статей 331 та 377 ЦК України, а також статті 120 ЗК України.
Отже, на земельній ділянці знаходиться лише один об'єкт нерухомості, який належить на праві власності відповідачу, відтак, саме останній несе обов'язок по сплаті позивачу безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.
Листом від 09.12.2019 № 247/9/18-28-54-04-34 Управлінням у м. Сумах головного управління ДПС у Сумській області повідомило, що ТОВ «Гумотехсервіс» є платником земельного податку та надало дані про суми сплаченого податку за період з 2017 по 2019 рік.
Оскільки від відповідача не надійшла заява про надання в оренду земельної ділянки, 24.01.2020 листом № 06.01-16/232 Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради запросив відповідача на засідання комісії з визначення збитків, що відбулось 28.01.2020.
Департаментом забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради 27.01.2020 проведено розрахунок збитків за користування відповідачем земельною за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 7.
Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 26.01.2017 № 49 (далі - рішення виконавчого комітету) створено комісію з визначення збитків, заподіяних територіальній громаді міста Суми внаслідок використання земельних ділянок з порушенням законодавства.
Відповідно до пункту 2.2 рішення виконавчого комітету результати роботи Комісії оформляються актами про визначення збитків, які підписуються всіма членами комісії, які присутні на засіданні та юридичною або фізичною особою (її представником), яка має відшкодувати збитки. У разі відмови від підпису про це робиться посилання у самому акті.
Згідно з пунктом 2.3 рішення виконавчого комітету до актів за результатами роботи Комісії додаються відповідні розрахунки, що стали підставою для визначення розмірів збитків, які подає структурний підрозділ Сумської міської ради, діяльність якого пов'язана із врегулюванням земельних відносин.
Відповідно до пункту 2.4 рішення виконавчого комітету акти за результатами роботи Комісії для затвердження на черговому засіданні виконавчого комітету Сумської міської ради вносяться головою Комісії.
Пунктом 2.6 рішення виконавчого комітету визначено, що після підписання акта про визначення збитків та затвердження його рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради, структурний підрозділ Сумської міської ради, діяльність якого пов'язана із врегулюванням земельних відносин готує та направляє юридичним або фізичним особам, які мають відшкодувати збитки, повідомлення про необхідність відшкодування збитків у місячний термін.
Відповідно до пункту 2.11 рішення виконавчого комітету у випадку недосягнення сторонами згоди або неотримання результатів розгляду повідомлення про необхідність відшкодування збитків у встановлений строк з урахуванням поштового обігу, структурний підрозділ Сумської міської ради, діяльність якого пов'язана із врегулюванням земельних відносин направляє інформацію про використання земельних ділянок з порушенням законодавства до органів прокуратури та готує позов про примусове відшкодування збитків в судовому порядку.
На виконання зазначеного рішення виконавчого комітету, актом Комісії від 28.01.2020 визначено збитки, заподіяні територіальній громаді міста Суми внаслідок використання відповідачем земельної ділянки за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 7. Розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів проведено виходячи з розмірів нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Зазначений акт затверджено рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 17.03.2020 № 139.
Після прийняття даного рішення Виконавчим комітетом Сумської міської ради на адресу відповідача рекомендованим листом надіслано повідомлення від 13.04.2020 № 6520/03.02.02-08 про проведене засідання Комісії, нараховані збитки та необхідність їх відшкодування. Відповіді на цей лист відповідачем позивачеві не надіслано.
Таким чином, за період з 17.08.2017 по 31.12.2019 розмір недоотриманих місцевим бюджетом доходів склав 314 445,28 грн.
Відповідач не погоджуючись із розрахунком безпідставно збережених коштів позивача, вважаючи, що при такому розрахунку повинен застосовуватись інший показник нормативної грошової оцінки земельної ділянки, мав право надати свій контррозрахунок щодо проведеного позивачем розрахунку з відповідним обґрунтуванням, проте контррозрахунку стягуваної суми суду не надав.
При цьому суд вважає безпідставним посилання відповідача на нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка зазначена у наданим ним витязі з технічної документації, який міститься у листі Головного управління Держгеокадастру у Сумської області № 3117 від 10.12.2020, оскільки збитки позивачем заявлені за інший період - з 17.08.2017 по 31.12.2019, а тому належними доказами розміру нормативної грошової оцінки за вказаний період суд вважає витяги з технічної документації за 2017, 2018 та 2019 роки, що містяться у листах Головного управління Держгеокадастру у Сумської області від 12.06.2018 № 1042, від 12.06.2018 № 1045 та від 18.11.2019 № 6338 відповідно, додані до позовної заяви.
Згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини другої статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до статті 1214 ЦК України відповідач міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави, з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомості, що розташовані на земельній ділянці за вищевказаною адресою.
З аналізу змісту норм статей 1212-1214 ЦК України, випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
У даному разі наявні усі три вказані ознаки.
Відповідач дійсно зберіг (заощадили) у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,7742 га, кадастровий номер 5910136600:03:001:0022, за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, буд. 7.
Слід зауважити, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті бездіяльності відповідача щодо укладення договору оренди землі з моменту набуття ним права власності на нерухоме майно за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, буд. 7.
Вказане є проявом правової природи нерухомого майна. Набуте право власності відповідачем на нежитлову будівлю будучи згідно статті 181 ЦК України нерухомим майном (об'єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов'язаним з цією земельною ділянкою. Тому набуття відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття ним і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.
Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.
Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно статті 206 ЗК України, пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.
Відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. У відповідності до положень пункту «а» частини другої статті 83 ЗК України земельна ділянка площею 0,7742 га, кадастровий номер 5910136600:03:001:0022, за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, буд. 7, належить позивачу на праві комунальної власності.
Згідно ст. 206 ЗК України, пп. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.
Кваліфікація спірних правовідносин як зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.
За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Так, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини «Федоренко проти України» від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У даних правовідносинах неотриманні позивачем - Сумською міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини «виправданого очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності територіальної громади.
Як вже зазначалось вище, норми статті 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов'язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Тобто, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (п. 82 постанови).
Вищенаведені висновки викладені також у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду в аналогічній справі.
Верховний Суд при розгляді справи № 922/391/18 у постанові від 11.02.2019 сформував правову позицію, відповідно до якої стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені повинне здійснюватися на підставі статей 1212, 1214 ЦК України.
Отже, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а позивачем (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто, має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.
Беручи до уваги, що до теперішнього часу відповідач користується вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України та правової позиції Верховного Суду відповідач зобов'язаний повернути позивачеві кошти, які збережено відповідачем у вигляді несплаченої орендної плати.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини «виправдане очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.
Крім вищевказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду до аналогічних правових висновків в тотожних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постановах від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 та № 922/5468/14, а також Вищий господарський суд України у постановах від 21.07.2016 у справі № 922/208/15, від 12.01.2017 у справі № 922/51/15, від 04.11.2017 у справі № 922/210/15.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, достовірними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною четвертою статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, в тому числі витрати на правову допомогу, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Тому, відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 4 716,68 грн, а також його витрати на правову допомогу адвоката покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гумотехсервіс» (40030, м. Суми, вул. Холодногірська, буд. 49, кв. 50, ідентифікаційний код 32602240) на користь Сумської міської ради (40030, м. Суми, м-н Незалежності, 2, ідентифікаційний код 23823253) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання без оформлення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5910136600:03:001:0022, площею 0,7742 га, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 7 за період з 17.08.2017 по 31.12.2019 в сумі 314 445,28 грн (триста чотирнадцять тисяч чотириста сорок п'ять гривень 28 коп.) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 4 716,68 грн (чотири тисячі сімсот шістнадцять гривень 68 коп.).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 28 травня 2021 року.
Суддя Ю.А. Джепа