"18" травня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3547/19
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.
при секретарі судового засідання Свічкар В.В.,
розглянувши справу №916/3547/19
за позовом Приватного підприємства ,,ЛЕВЧИК” (66143, Одеська обл., Балтський р-н, с. Оленівка; код ЄДРПОУ 39248813)
до відповідачів:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю ,,БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ” (66142, Одеська обл., Балтський р-н, с. Євтодія; код ЄДРПОУ 32431869);
2) Громадської спілки ,,ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА” (20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Івана Гонти, буд. 3; код ЄДРПОУ 39199887);
про визнання недостовірною інформації, зобов'язання її спростувати, зобов'язання вчинити певні дії;
Представники сторін:
від позивача - Комісар О.В.;
від відповідача 1 - Сердюков Б.Л.;
від відповідача 2 - Бігняк О.В.
28.11.2019 Приватне підприємство ,,ЛЕВЧИК” (далі - ПП «ЛЕВЧИК», позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ” (далі - відповідач 1) та Громадської спілки ,,ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА” (далі - відповідач 2), згідно якої просило суд:
- визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію ПП ,,ЛЕВЧИК”, інформацію, поширену керівником ТОВ ,,БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ” ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ТОВ ,,БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ” спростувати недостовірну інформацію відносно ПП ,,ЛЕВЧИК” шляхом складання протягом тижня з дня набрання рішенням суду законної сили, з посиланням на таке рішення суду, тексту спростування для його подальшої публікації ГС ,,ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА”;
- визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію ПП ,,ЛЕВЧИК” інформацію, поширену ГС ,,ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА” в статті з назвою: ,,На Одещині в агропідприємства рейдери захопили майже 300 га землі”;
- зобов'язати ГС ,,ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА” протягом тижня з дня набрання рішенням суду законної сили видалити з офіційного сайту http://uacouncil.org/uk статтю з назвою: ,,На Одещині в агропідприємства рейдери захопили майже 300 га землі”;
- зобов'язати ГС ,,ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА” протягом місяця з дня набрання рішенням суду законної сили опублікувати складений ТОВ ,,БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ” текст спростування недостовірної інформації відносно ПП ,,ЛЕВЧИК” у такий же спосіб, в тих самих місцях (сторінках сайту), де розміщувалася недостовірна інформація, тим же шрифтом, такого ж кольору, під заголовком: ,,СПРОСТУВАННЯ НЕДОСТОВІРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВІДНОСНО ПП ,,ЛЕВЧИК” та два роки з дня опублікування спростування не знімати оголошення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив про те, що з посиланням на керівника ТОВ ,,БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ” в мережі Інтернет ГС ,,ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА” розміщено недостовірну інформацію, чим завдано шкоду діловій репутації ПП ,,ЛЕВЧИК”.
Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на офіційній сторінці ГС «Всеукраїнська аграрна рада» в мережі Інтернет за посиланням http://uacounciLorg/iik/post/na-odesim-v-agropidp.riemstva-rejderi-zahopili-majze-300-ga-zemli?fbclid=IwAR2EgZkq-Madj-NUeqjDRAHH9HW4mBwC75SfA_GE3ZSzkxpzE8Kg21KTi2w та на сторінці в соціальній мережі «Facebook» за посиланням https://www.facebook.com/agrama.rada.ua були розміщені статті з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (надалі - Стаття «Всеукраїнської аграрної ради»). В Статті «Всеукраїнської аграрної ради» наявне чітке посилання на слова одного з конкурентів Позивача (підписантом, якого є ОСОБА_2 та керівник - ОСОБА_3 ), ОСОБА_1 (керівника ТОВ «Балтський хлібороб», на момент оприлюднення Статті «Всеукраїнської аграрної ради»).
Як зазначив позивач, керівник ТОВ «Балтський хлібороб» запевняє: «Рейдери у своїй схемі задіяли шахраїв та «чорних реєстраторів», використовували підроблені печатки підприємств. Більше того, директор ПП «Левчик» ОСОБА_4 і його дружина ОСОБА_5 особисто задіянні в підробці документів на свою користь. Рейдери зробили так, нібито моя фірма оформила доручення на підставну особу вести справи. Слідчі уже встановили, що такої особи не існує - паспортні дані використовувались із вкраденого документу, в який було вклеєне фото. Тим не менш, иій особі у 2017 та 2018 роках вдалось нібито від імені мого підприємства розірвати договори із понад сотнею пайщиків. В подальшому через іншу підставну особу договори оренди на ці паї були оформлені з ПП «Левчик», про що внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
Крім того, посилаючись на відповідь на адвокатський запит від 11.09.2019р., позивач вказав, що відповідач 2 є власником сайту uacouncil.org.
У вказаній відповіді керівник ГС «Всеукраїнська аграрна рада», ОСОБА_6 , вказав, що будь-який член спілки має право здійснювати публікацію та бути автором статей на сайті ГС «Всеукраїнська аграрна рада». Крім того, ГС «Всеукраїнська аграрна рада» відомо, що автором статті є Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтський хлібороб», а також, що публікацією даної статті займався журналіст та системний адміністратор відповідача 1.
У відзиві (вх. №470/20 від 11.01.2020р.) відповідач 1 заперечив проти задоволення позовних вимог, вважав їх необґрунтованими, безпідставними та звернув увагу на наступне.
Навіть якщо припустити, що у позивача були докази того, що ОСОБА_1 робив відповідні висловлювання на адресу ПП «ЛЕВЧИК», то належним відповідачем мав би бути не ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ», а особисто ОСОБА_1 , оскільки особа може бути одночасно учасником декількох юридичних осіб, участь у яких не робить таку юридичну особу належним відповідачем.
Відповідач 2 у відзиві (вх. №759/20 від 14.01.2020р.) заперечував проти задоволення позовних вимог та вказав, що не є власником сайту, про який йде мова у позовній заяві.
Позивач у відповіді на відзив відповідача 1 вказав, що обрав належний спосіб захисту. Крім того, зазначив, що участь ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» у справі обумовлена тим, що на момент поширення недостовірної інформації саме ОСОБА_1 був керівником відповідача 1 та діяв від його імені.
У відповіді на відзив відповідача 2 позивач вказав, що наявні всі підстави стверджувати про належність ресурсу/каналу комунікації Громадській спілці ,,ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА”. Відтак, позивач зробив висновок, що саме відповідач 2 встановлює порядок і умови використання сайту uacouncil.org та сторінки «Facebook». Крім того, позивач зауважив, що розміщена інформація не може вважатись оціночним судженням.
27.01.2020р. до суду надійшли заперечення відповідача 1 (вх. №1954/20), в яких відзначено на хибності тверджень позивача відносно того, що ОСОБА_1 на момент публікації статті (09.07.2019р.) був керівником ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ». Відповідач 1 вказав, що починаючи з лютого 2017р. керівником ТОВ «БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ» є ОСОБА_7 .
20.05.2020 р. Приватним підприємством ,,ЛЕВЧИК” надіслано на електронну адресу Господарського суду Одеської області письмові пояснення (зареєстровані за вх. № 12758/20), в яких позивач просить закрити провадження у справі №916/3547/19 на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України та повернути з Державного бюджету України сплачений за подачу позову судовий збір, вказуючи на видалення з веб-сайту статті, на недостовірності інформації в якій наполягає Приватне підприємство ,,ЛЕВЧИК”.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.05.2020 провадження у даній справі закрито на підставі п. 2 ч. 1. ст. 231 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмету спору, оскільки з веб-сайту видалено статтю, на недостовірність інформації в якій наполягав позивач.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.05.2020 у справі №916/3547/19 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.01.2021р. постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.05.2020 у справі №916/3547/19 скасовано, справу передано до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
Скасовуючи судові рішення, Верховний Суд вказав наступне.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судовогорозгляду справи.
Під предметом спору розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 та постановах Касаційного господарського суду від 25.07.2019 у справі № 916/144/18, від 15.01.2020 у справі №911/3197/17, від 14.05.2020 у справі №907/737/18.
Предметом даного позову є: визнання недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію ПП "Левчик", інформацію, поширену керівником ТОВ "Балтський хлібороб" ОСОБА_1 ; зобов'язання ТОВ "Балтський хлібороб" спростувати зазначену інформацію; визнання недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію ПП "Левчик" інформацію, поширену ГС "Всеукраїнська Аграрна Рада" в статті з назвою: " ІНФОРМАЦІЯ_2 "; зобов'язання ГС "Всеукраїнська Аграрна Рада" видалити з офіційного сайту http://uacouncil.org/uk зазначену статтю та зобов'язання ГС "Всеукраїнська Аграрна Рада" опублікувати текст спростування недостовірної інформації відносно ПП "Левчик".
Отже, розгляд вимог позивача по суті матиме наслідком підтвердження існування зазначеної інформації щодо позивача та спростування інформації, або ж встановлення відсутності зазначеної позивачем інформації.
Водночас суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між ПП "Левчик" та ТОВ "Балтський хлібороб" і ГС "Всеукраїнська Аграрна Рада" відсутній предмет спору, оскільки позивачем зазначено, що з веб-сайту видалено статтю, на недостовірність інформації в якій останній наполягав.
ГС "Всеукраїнська Аграрна Рада", яка залучена до участі у справі в якості другого відповідача, заперечувала проти позовних вимог позивача як щодо розміщення на сайті такої статті, а також того, що спілка є власником сайту.
З огляду на викладене та враховуючи, що між сторонами не урегульовано усіх спірних питань щодо предмета та підстав спору у цій справі, а також того, що видалення спірної статті є лише однією із позовних вимог, колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність предмета спору у даній справі шляхом видалення статті, і, як наслідок, про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2021р. справу №916/3547/19 було розподіллено судді Господарського суду Одеської області Волкову Р.В.
Ухвалою від 09.02.2021р. справу №916/3547/19 прийнято до провадження, постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання призначено на 10.03.2021р.
09.03.2021р. до суду надійшло клопотання відповідача 1 (вх. №6407/21) про відкладення розгляду справи.
09.03.2021р. до суду надійшло клопотання позивача (вх. №6502/21) про відкладення розгляду справи.
10.03.2021р. у підготовче судове засідання сторони не з'явились. Судове засідання відкладено на 24.03.2021р.
23.03.2021р. до суду надійшло клопотання відповідача 1 (вх. №8052/21) про відкладення розгляду справи.
24.03.2021р. до суду надійшло клопотання позивача (вх. №8091/21) про проведення судового засідання за відсутності позивача та його представника.
24.03.2021р. підготовче засідання відкладено на 07.04.2021р.
24.03.2021р. до суду надійшла заява відповідача 2 (вх. №8133/21) про огляд веб-сайту. Відповідач 2 просив суд оглянути веб-сайт www.uacouncil.org на предмет наявності статті, про існування якої заявляє позивач у позовній заяві.
24.03.2021р. до суду надійшла заява відповідача 2 (вх. №8136/21), в якій було заявлено про те, що попередній розрахунок суми судових витрат складає 15000,00 грн. Одночасно відповідач 2 вказав, що докази на підтвердження понесення судових витрат будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.
07.04.2021р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.04.2021р.
16.04.2021р. судом отримано заяву відповідача 1 (вх. №10669/21) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій суд було повідомлено про надання доказів на підтвердження понесених судових витрат протягом 5 днів після ухвалення рішення.
19.04.2021р. розгляд справи відкладено на 18.05.2021р.
19.04.2021р. відповідачем 1 до суду надано клопотання (вх. №10908/21) про долучення доказів. Відповідач 1 надав до суду копію рішення (роздруківку з сайту ЄДРСР) Господарського суду Одеської області від 04.06.2020р. по справі №916/159/20, просив суд визнати поважними причини неподання доказів та під час розгляду справи №916/3547/19 застосувати преюдицію вищевказаного рішення по справі №916/159/20.
12.05.2021р. до суду надійшло клопотання позивача (вх. №12741/21) про долучення доказів до матеріалів справи. Позивач просив суд долучити до справи копії рішень по справі №916/160/20, а також поновити строк для подання доказів. Крім того, вказав, що дослідження рішень по справі №916/160/20 сприятиме винесенню об'єктивного і законного рішення по справі №916/3547/19.
12.05.2021р. до суду надійшло клопотання відповідача 1 (вх. №12790/21) про долучення доказів та про поновлення строку для подання доказів. Відповідач 1 в черговий раз просив суд долучити до справи копію рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2020р. по справі №916/159/20. Крім того, заперечив щодо доводів позивача про те, що рішення по справі №916/160/20 може мати преюдиційний характер під час розгляду справи №916/3547/19.
18.05.2021р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка вказує на те, що суди повинні застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За нормами ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вбачається, що відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 Постанови ВСУ № 1 чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Згідно зі ст. 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України, інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно приписам ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до ст. 3 Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 275 Цивільного кодексу України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням. (ст. 276 Цивільного кодексу України)
Згідно ч. 1, 4 - 7 ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
За ст. 280 Цивільного кодексу України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію", інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;
Статтею 4 Закону України "Про інформацію" встановлено, що суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень, а об'єктом інформаційних відносин є інформація.
Як визначено статтею 5 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частиною 1 статті 7 України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Згідно з частиною 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
За положеннями статті 29 Закону України "Про інформацію" суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Разом з тим, відповідно до ч. 1,2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
За приписами ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Як зазначено в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1), беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
В ч. 5 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.2009 року № 1 роз'яснено, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Крім того, в пункті 15 постанови ВСУ № 1 роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: 1)поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; 2) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; 3) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; 4) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частини 1 та 2 ст. 5 ГПК України визначають, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до норм, викладених у ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Стаття 14 ГПК України встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до норм ч.1-4 ст. 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Позивач в якості підтвердження своєї позиції, яка покладена в обґрунтування позовних вимог зазначив, що недостовірна інформація поширюється керівником відповідача 1 на сайті/ресурсі, який належить відповідачу 2.
У матеріалах справи наявні скріншоти (знімки екрану) (Т. 1, а.с. 17-19), згідно з якими на сайті uacouncil.org відображено з заголовком «На Одещині рейдери захопили майже 300 га землі» текст наступного змісту: «ТОВ «Балтський хлібороб» Одеської області (земельний банк - 2,5 тис. га) піддався рейдерській атаці з боку сусіднього підприємства ПП «Левчик», яке захопило в агрофірми більше 100 ділянок землі загальною площею 275 га… Як запевняє керівник ТОВ «Балтський хлібороб» ОСОБА_8 , рейдери у своїх схемі задіяли шахраїв та «чорних реєстраторів», використовували підроблені печатки підприємств. Більше того, директор ПП «Левчик» ОСОБА_4 і його дружина ОСОБА_9 особисто задіяні в підробці документів на свою користь…».
Крім того, у справі наявний скріншот (Т. 1, а.с. 20) з соціальної мережі Facebook, відповідно до якого за посиланням www.facebook.com/agrarna.rada.ua відображено статтю з заголовком «Черговий випадок рейдерства» наступного змісту: «На Одещині у ТОВ «Балтський хлібороб» сусіднє підприємство ПП «Левчик» захопило 275 га землі. Рейдери зробили так, нібито моя фірма оформила доручення на підставну особу вести справи. Слідчі уже встановили, що такої особи не існує - паспортні дані використовувались із вкраденого документу, в який було вклеєне фото. Тим не менш, цій особі у 2017 та 2018 роках вдалось нібито від імені мого підприємства розірвати договори із понад сотнею пайщиків. В подальшому через іншу підставну особу договори оренди на ці паї були оформлені на ПП «Левчик», про що внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, - розповідає керівник ТОВ «Балтський хлібороб» Олександр Радзілевич…».
Відповідач 1 та відповідач 2 не надали до суду доказів ні наявності, ні відсутності вищевказаної публікації в минулому.
В процесі розгляду справи, судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що особа, яку позивач вважає керівником відповідача 1, а саме ОСОБА_1 , не є керівником ТОВ "Балтський хлібороб".
01.02.2017р. на підставі наказу № 91 відбулась зміна керівника у ТОВ "Балтський хлібороб", замість ОСОБА_10 на посаду генерального директора був призначений ОСОБА_7 .
Згідно з інформацією, наявною у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками ТОВ "Балтський хлібороб" та кінцевими бенефіціарами є ОСОБА_1 та ТОВ "ЮГ АГРО ГРУПП", а керівником (підписантом) - ОСОБА_7 .
Відомості про зміну керівника юридичної особи ТОВ "Балтський хлібороб" внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07.02.2017.
Слід констатувати, що саме лише посилання у вищезазначених статтях на слова ОСОБА_11 не може бути належним доказом причетності ТОВ «Балтський хлібороб» як юридичної особи до поширення недостовірної інформації, яка принижує ділову репутацію позивача.
Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що власником сайту uacouncil.org є відповідач 2.
Позивач, посилаючись на відповідь на адвокатський запит від 11.09.2019р., вказав, що у вищевказаній відповіді зазначено, що будь-який член ГС «Всеукраїнська Аграрна Рада» має право здійснювати публікацію та бути автором статей на сайті відповідача 2.
Проте, слід врахувати, що у суду відсутня можливість перевірити, якого саме сайту стосувався адвокатський запит, так як вказаний запит не додано до матеріалів справи.
Крім того, суд враховує позицію відповідача 2, яка не заперечувалась позивачем стосовно того, що в адвокатському запиті не йшла мова саме про сайт uacouncil.org. Крім того, позивачем не надано доказів стосовно того, що саме відповідач 2 (його посадові особи) створив сторінку ГС «Всеукраїнська Аграрна Рада» у соціальній мережі «Facebook». Слід зазначити, що в соціальній мережі може зареєструватись будь-яка особа під будь-яким іменем, й відтак, створити та підтримувати сторінку, на яку посилається позивач.
Відтак, слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували право власності відповідача 2 на сайт uacouncil.org.
Крім того, варто зазначити, що згідно з ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
З огляду на вищезазначене, суд вважає за доцільне вказати наступне.
Під час здійснення правосуддя у господарських справах суд, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Правильне визначення складу сторін у справі є запорукою ухвалення законного і справедливого судового рішення.
При цьому пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному у ст. 48 ГПК України.
Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.
При пред'явленні позову до не всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому.
При цьому лише за клопотанням позивача у випадку неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв'язку з характером спірних правовідносин (наприклад під час розгляду справ про захист гідності, честі та ділової репутації за участю засобів масової інформації) суд залучає його чи їх до участі у справі.
Таким чином неналежна сторона у господарському процесі - це особа, стосовно якої судом встановлено, що вона не є ймовірним суб'єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов'язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв'язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову.
У разі поширення інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.
Саме таку правову позицію висловлено у Постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 761/29315/16-ц.
Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Вказана правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц, від 28 лютого 2018 року у справі № 347/1525/14-ц, від 01 лютого 2018 року у справі № 461/6366/15-ц.
На думку суду, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет повинен бути автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем у належний та допустимий спосіб не наведено суду доказів того що саме відповідачем 1 та відповідачем 2 (їх посадовими або службовими особами) порушені права ПП "ЛЕВЧИК", а тому позовні вимоги є необґрунтованими, не підтвердженими матеріалами справи та належними доказами, у зв'язку із чим задоволенню не підлягають.
Господарський суд також враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись ст. 2, 13, 14, 76, 86, 129, 233, 237-240 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову Приватного підприємства ,,ЛЕВЧИК” (66143, Одеська обл., Балтський р-н, с. Оленівка; код ЄДРПОУ 39248813) до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,БАЛТСЬКИЙ ХЛІБОРОБ” (66142, Одеська обл., Балтський р-н, с. Євтодія; код ЄДРПОУ 32431869), Громадської спілки ,,ВСЕУКРАЇНСЬКА АГРАРНА РАДА” (20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Івана Гонти, буд. 3; код ЄДРПОУ 39199887) про визнання недостовірною інформації, зобов'язання її спростувати, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 18 травня 2021р. Повний текст рішення складений та підписаний 28 травня 2021 р.
Суддя Р.В. Волков