вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" квітня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2142/20
Розглянувши матеріали справи за позовом Виконувача обов'язків керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави
до Бучанської міської ради
Комунального підприємства «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради
Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой»
про визнання недійсним рішень та договору
Суддя Т.П. Карпечкін
За участю секретаря судового засідання Беркут Я.О.
За участю представників:
від прокурора: Івашин О.Є. (посвідчення № 055461 від 21.02.2020 року);
від відповідача 1: Черевко М.І. (розпорядження № 171-к від 17.07.2018 року);
від відповідача 2: не з'явився;
від відповідача 3: Кобилінський Б.О. (ордер № 1057157 від 22.09.2020 року).
Обставини справи:
В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Виконувача обов'язків керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави до Бучанської міської ради, Комунального підприємства «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой» про визнання недійсними рішень та договору.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.07.2020 року відкрито провадження у справі № 911/2142/20, справу призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.08.2020 року.
У зв'язку з лікарняним судді Карпечкіна Т.П. підготовче засідання 31.08.2020 року не відбулося і було перенесено на 23.09.2020 року.
В підготовчому судовому засіданні 23.09.2020 року було оголошено перерву на 05.10.2020 року; в підготовчому судовому засіданні 05.10.2020 року оголошувалась ухвала про відкладення підготовчого засідання на 26.10.2020 року; в підготовчому судовому засіданні 26.10.2020 року оголошувалась ухвала про відкладення підготовчого засідання на 09.11.2020 року; в підготовчому судовому засіданні 09.11.2020 року оголошувалась ухвала про відкладення підготовчого засідання на 30.11.2020 року; в підготовчому судовому засіданні 30.11.2020 року оголошувалась ухвала про відкладення підготовчого засідання на 21.12.2020 року; в підготовчому судовому засіданні 21.12.2020 року оголошувалась ухвала про відкладення підготовчого засідання на 18.01.2020 року, про що зазначено в протоколах відповідних судових засідань та повідомлялось присутніх представників під розписку та шляхом надіслання ухвал-викликів.
У зв'язку з перебуванням судді Карпечкіна Т.П. на лікарняному підготовче засідання 18.01.2021 року не відбулося та було перенесено на 08.02.2021 року.
В підготовчому судовому засіданні 08.02.2021 року судом оголошувалась ухвала про відкладення підготовчого засідання у справі № 911/2142/20 на 17.02.2021 року, про що зазначено в протоколі відповідного судового засідання та повідомлено присутніх представників під розписку. Окрім того, представників сторін в наступне підготовче засідання викликано ухвалою від 08.02.2021 року.
У зв'язку з відпусткою судді Карпечкіна Т.П. підготовче засідання 17.02.2021 року не відбулося і було перенесено на 03.03.2021 року.
У зв'язку з лікарняним судді Карпечкіна Т.П. підготовче засідання 03.03.2021 року не відбулося і було перенесено на 05.04.2021 року.
В судовому засіданні 05.04.2021 року прокурор позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві, підтримав в повному обсязі, уточнень позовних вимог не мав. Також зазначив і про те, що повідомлено всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.
Представник відповідача 1 в судовому засіданні 05.04.2021 року проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві, поданому 23.09.2020 року. Також зазначив і про те, що відповідачем 1 повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі.
Відповідачі 2, 3, належним чином повідомлені про дату, час і місце підготовчого засідання, в судове засідання 05.04.2021 року не з'явились.
В ході підготовчого провадження відповідачами були надані відзиви на позов, прокуратурою надано відповідь на відзиви та відповідачем1 заперечення на відповідь. Сторони повідомили, що ними повідомлено суду про всі відомі обставини та надано всі докази.
Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст.177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.04.2021 року.
В судовому засіданні 19.04.2021 року прокурор позовні вимоги підтримав, представник відповідача 1 проти позову заперечував, відповідачі 2, 3 в судове засідання не з'явились.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 19.04.2021 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Як вбачається з викладених у позові обставин, Виконувачем обов'язків керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Територіальної громади м. Буча подано позов до Бучанської міської ради, Комунального підприємства «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой» про:
- визнання недійсним рішення Бучанської міської ради № 3443-58-УІІ від 22.05.2019 року «Про затвердження проекту землеустрою Про передачу земельної ділянки за кадастровим номером 3210800000:01:130:0001 КП «Бучабудзамовник» в постійне користування»;
- визнання недійсним рішення Бучанської міської ради № 3544-59- УІІ від 30.05.2019 року «Про розгляд звернення Комунального підприємства «Бучабудзамовник»;
- визнання недійсним договору суперфіцію земельної ділянки № 1114 (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1113) від 06.06.2019 року щодо земельної ділянки площею 1,2 га, кадастровий номер 3210800000:01:130:0001, яка знаходиться за адресою: м. Буча, вул. Вокзальна, 2-г для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, укладений між комунальним підприємством «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради та ТОВ «Будтехнострой», який зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно - індексний номер рішення 47232590 від 06.06.2019 року.
Позов обґрунтовано тим, що спірними рішеннями ради та договором, в порушення вимог земельного законодавства передано земельну ділянку для забудови КП «Бучабудзамовник», яке не мало наміру її використовувати за цільовим призначенням, а мало за мету передати її у користування конкретній юридичній особі, в порушення встановленої процедури передачі - без проведення земельних торгів. Відтак, на думку прокурора, внаслідок прийняття спірних рішень Бучанської міської ради, фактично відбудеться протиправне вибуття земель із комунальної власності територіальної громади м. Буча, що порушує інтереси держави в особі такої територіальної громади, яка є власником землі. Також прокурор зазначив, що в даному випадку визначити інший орган місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста Буча не існує, оскільки саме міська рада, яка має здійснювати такий захист вчинила дії у вигляді прийняття рішення, яке на думку прокурора є незаконним та порушує інтереси держави в особі такої територіальної громади. Таким чином, в даному випадку прокуратура виступає в якості позивача у справі в інтересах територіальної громади м. Буча, посилаючись на порушення її прав органом, уповноваженим виступати від імені територіальної громади - Бучанською міською радою.
В обґрунтування позовних вимог прокуратура зазначає, що у провадженні слідчого відділу Ірпінського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Київській області перебувало кримінальне провадження № 42018111200000799 від 09.11.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України, за фактом зловживання владою посадовими особами Бучанської міської ради у сфері містобудівної діяльності, порушення порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
В ході здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що рішенням Бучанської міської ради від 29.11.2018 року № 2653-49-УІІ надано дозвіл Комунальному підприємству «Бучабудзамовник» на розробку документації із землеустрою - виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування орієнтовною площею 1,2 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вулиці Вокзальна (поряд із земельною ділянкою № 2-д) у м. Буча, за рахунок земель, не наданих у власність або користування.
Рішенням Бучанської міської ради від 22.05.2019 року №3443-58-УІІ затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001, цільове призначення для будівництва будівель торгівлі, що розташована по вулиці Вокзальна (поряд із земельною ділянкою № 2-д) у м. Буча, Комунальному підприємству «Бучабудзамовник» в постійне користування. Вказане право постійного користування КП «Бучабудзамовник» земельною ділянкою зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно - індексний номер рішення - 47068600 від 28.05.2019 року.
30.05.2019 року Бучанською міською радою прийнято рішення № 3544-59-VII «Про розгляд звернення Комунального підприємства «Бучабудзамовник», яким Комунальному підприємству надано дозвіл на укладання договору суперфіцію на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001, площею 1,2 га з ТОВ «Будтехнострой», терміном на 5 років.
В подальшому, як стверджує прокуратура, між Комунальним підприємством «Бучабудзамовник» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой» 06.06.2019 року укладено Договір суперфіцію земельної ділянки (далі - Договір суперфіцію), строком на 5 років - індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 47232590 від 06.06.2019 року. Вказаний договір суперфіцію земельної ділянки було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Луб'яніченко А.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1114.
Відповідно до п.п. 1.1 Договору суперфіцію предметом договору є земельна ділянка, яка знаходиться на території Бучанської міської ради за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Вокзальна, 2-г для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Загальна площа земельної ділянки 1,2 га, кадастровий номер 3210800000:01:130:0001 (п.п. 2.1 Договору).
На виконання вказаного договору ТОВ «Будтехнострой» отримані містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва - торгівельного центру, затверджені наказом відділу містобудування та архітектури Бучанської міської ради № 13-м від 07.06.2019 року.
Прокуратура в позові стверджує, що вищенаведені рішення Бучанської міської ради від 22.05.2019 року № 3443-58-УІІ та № 3544-59-УІІ від 30.05.2019 року прийняті всупереч інтересів територіальної громади міста, а також з порушенням вимог законодавства, внаслідок чого, вказані рішення, а також укладений на їх виконання Договір суперфіцію спірної земельної ділянки підлягають визнанню недійсними.
В обґрунтування позовних вимог прокуратура зазначає, що відповідно до норм чинного земельного законодавства, зокрема, ст. 95 Земельного кодексу України, землекористувач позбавлений права розпоряджатися земельною ділянкою на свій розсуд, в тому числі укладати договори суперфіцію, а лише має право самостійно господарювати на землі та обов'язок забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Проте, всупереч визначених норм Земельного кодексу України КП «Бучабудзамовник», який є землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001, площею 1,2 га, розпорядився вказаною земельною ділянкою, уклавши Договір суперфіцію з ТОВ «Будтехнострой».
Також, в обгрунтування позовних вимог прокуратура стверджує про недійсність Договору суперфіцію, як такого, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства, а саме ст. 102-1 Земельного кодексу України та ст. 413 Цивільного кодексу України. Зокрема, оскільки КП «Бучабудзамовник» не є власником земельної ділянки, а є її користувачем, тому не наділено правом розпорядження земельною ділянкою, зокрема і укладення договору суперфіцію.
Зокрема, прокуратура наголошує, що з огляду на норму ч. 1 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Статтею 413 Цивільного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій).
Однак, КП «Бучабудзамовник» не є власником земельної ділянки, а є її користувачем, тому не наділений правом розпорядження земельною ділянкою, зокрема і укладення договору суперфіцію.
Також, прокуратура в позові стверджує про незаконність рішення Бучанської міської ради № 3544-59-VII від 30.05.2019 року, яким Комунальному підприємству «Бучабудзамовник» надано дозвіл на укладення договору суперфіцію на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001. Вказане рішення прийнято всупереч інтересам територіальної громади міста, а також з порушенням вимог законодавства, а саме ст.ст. 124, 134, 135 Земельного кодексу України.
Як зазначає прокуратура, згідно з ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частиною другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Аналогічна норма закріплена ст. 134 Земельного кодексу України, відповідно до якої визначено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частиною 2 ст. 135 Земельного кодексу України передбачається, що продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.
У зв'язку з чим, прокуратура зазначає, що ТОВ «Будтехнострой» не належить до переліку виключень, наведених у ч.ч. 2, 3 ст. ст.134 Земельного кодексу України, за яких земельна ділянка може бути передана без проведення земельних торгів. Тому, ТОВ «Будтехнострой» зобов'язаний був отримати у користування вказану земельну ділянку лише на земельних торгах, на конкурентних засадах, шляхом участі в аукціоні.
Прокуратура стверджує, що оспорювані рішення Бучанської міської ради та укладений на їх основі Договір суперфіцію, були прийняті в інтересах КП «Бучабудзамовник» та ТОВ «Будтехнострой» щодо земельної ділянки площею 1,2 га, кадастровий номер 3210800000:01:130:0001, яка розташована в м. Буча, вул. Вокзальна, 2-г для будівництва та обслуговування будівель торгівлі із порушенням положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів України - без проведення у встановленому порядку відповідних земельних торгів, оскільки вказану земельну ділянку КП «Бучабудзамовник» одержував не для власних цілей (для будівництва будівель торгівлі чи будь-яких інших), а для і з наміром передачі її з метою забудови третій особі (договір суперфіцію) - Товариству з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой».
Крім того, прокуратура стверджує, що внаслідок прийняття Бучанською міською радою оспорюваних рішень відбудеться протиправне вибуття земель із комунальної власності у зв'язку з набуттям права власності на збудовану нерухомість.
Зокрема, прокуратура в позові стверджує, що згідно зі ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені.
Також, в обґрунтування позовних вимог прокуратура зазначає, що під час передачі та використання земельної ділянки з кадастровим номером: 3210800000:01:130:0001 порушені вимоги водного законодавства України. Зокрема, відповідно до відомостей Публічної кадастрової карти України земельна ділянка із вказаним вище кадастровим номером належить до земель водного фонду, оскільки розташована біля водойми.
Вказане підтверджується інформацією, наданою Інститутом водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України № 145 від 11.06.2019 року, відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером: 3210800000:01:130:0001 знаходиться в межах заплави малої річки Буча (Бучанка) і відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 486 від 08 травня 1996 року належить до її водоохоронної зони.
У відповідності до ст. 80 Водного кодексу України з метою охорони водності малих річок забороняється надавати земельні ділянки у заплавах малих річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва, розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації.
Також, прокуратура зазначає, що за наведеними в ст.ст. 85, 86 Водного кодексу України критеріями спірна земельна ділянка не могла надаватись підприємствам відповідачів 2, 3 та зі спірним цільовим призначенням земельної ділянки, зокрема, для будівництва будівель торгівлі.
Крім того, відповідно до інформації Ірпінського міжрайонного управління водного господарства Басейнового управління Водних ресурсів середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України, земельна ділянка з кадастровим номером: 3210800000:01:130:0001 відноситься до заплавних земель р. Буча та розташована в межах меліорованих осушених земель Державної осушувально-зволожувальної системи р. Буча. Списання меліоративних систем та виведення земель зі складу меліорованих в межах Бучанської міської ради не проводилось.
В межах вказаної земельної ділянки проходить меліоративний канал К-1. Землі під каналом та смуги його відведення мають бути визначені, як землі водного фонду.
Прокуратура зазначає, що наданням спірної земельної ділянки під будівництво об'єкту торгівлі також порушується визначений ст. 91 Водного кодексу України особливий режим користування.
Однак, всупереч вказаним положенням чинного законодавства, Бучанською міською радою спільно з посадовими особами КП «Бучабудзамовник» фактично надано у користування ТОВ «Будтехнострой» земельну ділянку водного фонду для будівництва будівель торгівлі.
Таким чином, Бучанською міською радою спільно з посадовими особами КП «Бучабудзамовник», всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. 59 Земельного кодексу України, ст.ст. 80, 85, 86, 91 Водного кодексу України фактично відведено у користування ТОВ «Будтехнострой» вищезазначену земельну ділянку для будівництва торговельного центру, що не відповідає визначеним законодавством правовому режиму, екосистемним функціям та типу використання земель вказаної категорії.
Прокуратура в позові зазначає, що спірні рішення Бучанської міської ради прийняті в порушення вимог ст. ст. 13, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 59, 102-1, 116, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, ст. 413 Цивільного кодексу України, ст.ст. 80, 85, 86, 91 Водного кодексу України, тому мають бути визнані судом недійсними, як і укладений на їх підставі договір суперфіцію спірної земельної ділянки.
Також, прокуратура посилається на ст. 228 Цивільного кодексу України, якою визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
При цьому, прокуратура також зазначає в позові, що спірний Договір суперфіцію порушує вимоги ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Тому, відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України наявні підстави для недійсності правочину.
Крім того, прокуратура зазначає, що позовна заява про визнання недійсними оскаржуваних рішень ради та договору становить суспільний інтерес, оскільки у зв'язку з їх укладенням територіальна громада міста Буча позбавлена можливості визначити користувача, який буде здійснювати забудову земельної ділянки та який запропонував би найкращі, у порівнянні з іншими учасниками пропозиції в тому числі щодо розміру плати за користування земельною ділянкою та інших зобов'язань (в тому числі інвестиційного характеру), які покладаються на переможця у випадку його перемоги на конкурсі.
Таким чином, ухилення від проведення конкурсу при отриманні земельної ділянки в користування порушує інтереси громади та негативно впливає на економічний та соціальний розвиток міста.
В ході розгляду спору відповідачем 3 - ТОВ «Будтехнострой» подано відзив на позов, в якому позовні вимоги заперечено. Відповідач 3 зазначає, що КП «Буабудзамовник» отримало погодження від Бучанської міської ради, як власника земельної ділянки на укладення договору суперфіцію. Крім того, за умови перебування земельної ділянки в постійному користуванні, неможливо надання відповідної земельної ділянки в користування на умовах суперфіцію на конкурсних засадах третій особі, оскільки в даному випадку наявний інший суб'єкт речового права (права постійного користування), який і визначає необхідність надання такої земельної ділянки під забудову, і на якого не поширюються вимоги ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України. Крім того, такий постійний користувач на підставі ст. 396 Цивільного кодексу України має право на захист свого права постійного користування, в т.ч. і від власника майна відповідно до положень глави 29 Цивільного кодексу України.
Порядок заключення договорів суперфіцію в місті Буча, затверджений рішенням Бучанської міської ради від 25.09.2008 року за № 962-39-V визначає механізм реалізації права суперфіцію. Відповідно до Порядку, земельна ділянка в обов'язковому порядку передається в постійне користування КП «Бучабудзамовник», та після цього має бути отриманий дозвіл від Бучанської міської ради на укладення договору, і на підставі цього рішення - укладається договір суперфіція.
Щодо тверджень прокуратури про порушення вимог водного законодавства України, відповідач 3 зазначив про безпідставність та недоведеність відповідних тверджень, оскільки надана прокуратурою в якості доказу інформація Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України № 145 від 11.06.2019 року, відповідно до якої земельна ділянка знаходиться в межах заплави малої річки Буча (Бучанка) і відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України за № 486 від 08.05.1996 року належить до її водоохоронної зони, не є належними та допустимим доказом.
Твердження позивача наведені у позовній заяві про те, що вказана земельна ділянка площею 1,2 га розташована в межах водоохоронної зони річки Бучанка, не базується на жодному належному та достовірному доказі.
Відповідно до п. 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року за № 486), розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагенством та територіальними органами Держгеокадастру, і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади, або виконавчими комітетами рад.
Таким чином, належним документом, який визначає наявність, величину та конфігурацію тієї чи іншої водоохоронної зони є саме відповідний проект, розроблений ліцензованою організацією, погоджений уповноваженими контролюючими органами і затверджений органом місцевого самоврядування (в даному випадку - Бучанською міською радою).
Однак, проект визначення розміру і меж водоохоронної зони р. Бучанка не розроблявся і Бучанською міською радою не погоджувався, що свідчить про недоведеність тверджень позивача, наведених у позовній заяі.
Цільове призначення земельної ділянки цілком відповідає Детальному плану території, який деталізує Генеральний план, згідно з яким в м. Буча (затвердженому рішенням Бучанської міської ради від 17.03.2015 року) спірна територія відноситься саме до земель житлової та громадської забудови і жодним чином не входить до земель рекреаційного призначення.
Бучанською міською радою прийнято рішення від 28.02.2019 року «Про затвердження матеріалів «Детальний план території, орієнтовною площею 2,75 га, для розміщення торгівельних закладів в межах вулиці Вокзальна, пойми річки Бучанка та існуючої індивідуальної житлової забудови в м. Буча Київської області», згідно з яким відповідна територія має своїм призначенням саме розміщення торгівельних закладів та існуючої індивідуальної житлової забудови.
Також, всупереч доводам позивача, за інформацією Публічної кадастрової карти, ділянка належить до земель житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ 03.07. Відповідно до даних проекту землеустрою стосовно передачі земельної ділянки кадастровий № 3210800000:01:130:0001 в постійне користування КП «Бучабудзамовник», вона передається із земель запасу код КВЦПЗ 16.00, код угіддя згідно КВЗУ 003.04 - солончаки.
Відповідач 3 зазначає, що інформація Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України, на яку посилається позивач, не є належним доказом, який може офіційно підтвердити чи спростувати факт знаходження земельної ділянки в межах заплави річки, і є довільним твердженням установи, що не уповноважена чинним законом на встановлення такого факту.
Також відповідач 3 зазначає про невідповідність дійсності тверджень прокуратури, що рішення Бучанської міської ради від 22.05.2019 року № 3443-58-\/ІІ та № 3544-59-VII від 30.05.2019 року прийняті всупереч інтересів територіальної громади міста, оскільки спрямовані на протиправне вибуття земель із комунальної власності поза волею власника з порушенням вимог чинного законодавства щодо порядку надання земельних ділянок у користування, що є підставою для відновлення становища, яке існувало до порушення на підставі вищевказаних вимог Цивільного кодексу України шляхом повернення спірної земельної ділянки на користь територіальної громади міста Буча. Зокрема, відповідач 3 наголошує, що земельна ділянка жодним чином не вибула з постійного користування КП «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради, а відповідно і не вибула з комунальної власності Бучанської міської об'єднаної територіальної громади.
З приводу твердження прокуратури, що укладення Договору суперфіцію суперечить інтересам територіальної громади міста, в т.ч. економічним інтересам територіальної громади міста, відповідач 3 наголошує на відсутності будь-яких достатніх обґрунтувань та доказів відповідних тверджень, які ґрунтуються на припущеннях та довільному тлумаченні норм законодавства і перекручуванні фактичних обставин.
В той же час, за умовами спірного Договору суперфіцію передбачено щомісячну сплату за користування земельною ділянкою у встановленому у договорі розмірі.
Також, за наслідками реалізації положень Договору суперфіцію Суперфіціарієм буде побудовано торгівельний заклад, що відповідає інтересам територіальної громади міста, оскільки відповідає затвердженому Детальному плану та Генеральному плану, згідно з яким в м. Буча (затвердженого рішенням Бучанської міської ради від 17.03.2015 року), та «Детальному плану території, орієнтовною площею 2,75 га, для розміщення торгівельних закладів в межах вулиці Вокзальна, пойми річки Бучанка та існуючої індивідуальної житлової забудови в м. Буча Київської області», затвердженого рішенням Бучанської міською радою від 28.02.2019 року, згідно якого відповідна територія має своїм призначенням саме розміщення торгівельних закладів та існуючої індивідуальної житлової забудови.
Наведені обставини навпаки свідчать про те, що сплата значних сум за користування землею та побудова за власний рахунок торгівельного закладу, відповідає економічним інтересам територіальної громади міста, оскільки, ефективно впливає на подолання кризових явищ в соціально-економічному розвитку міст, збільшує надходження платежів до місцевого бюджету, які можуть бути направлені для забезпечення реалізації програм і заходів соціально-економічного розвитку в інтересах територіальної громади міста.
Також, в ході розгляду спору відповідачем 1 - Бучанською міською радою подано відзив, в якому заперечено позовні вимоги. Відповідач 1 наголошує, що жодна норма Земельного кодексу України не містить вимог щодо необхідності проведення земельних торгів при передачі права забудови ділянки за договором суперфіція саме для постійних користувачів земельних ділянок. В той же час, механізм реалізації права суперфіція чітко врегульований Порядком заключення договорів суперфіція в місті Буча (затвердженим рішенням Бучанської міської ради від 25.09.2008 року № 962-39-V), відповідно до якого земельна ділянка в обов'язковому порядку передається в постійне користування КП «Бучабудзамовник», після чого має бути отримано дозвіл від міської ради на укладення договору і на підставі цього укладається договір суперфіція.
Також, відповідач 1 повідомив, що із метою недопущення будь-яких маніпуляцій навколо передачі земельної ділянки під забудову, КП «Бучабудзамовник» було опубліковано у випуску газети «Бучанські новини» № 21 від 23.05.2019 року оголошення щодо прийняття пропозицій від потенційних землекористувачів щодо користування земельною ділянки к. н. 3210800000:01:130:0001 в м. Буча. Жодних інших пропозицій, крім пропозиції ТОВ «Будтехнострой» (яка була надіслана до КП «Бучабудзамовник» 28.05.2019 року за № 33) не надходило.
При цьому відповідно до п. 3 Порядку заключення договорів суперфіція в місті Буча від суб'єкта господарювання за договором надходять кошти у розмірі 7% від нормативної грошової оцінки на рік. Дана сума є фіксованою і не може бути зменшена чи збільшена, у зв'язку з чим унеможливлюється проведення земельних торгів, в результаті яких переможець міг би потенційно запропонувати ціну, меншу, ніж передбачену Порядком. Якщо врахувати, що нормативна грошова оцінка вищевказаної земельної ділянки згідно витягу з технічної документації про НГО від 04.06.2019 року № 03-17/238-19 становить 7 383 640,07 грн., а договір укладено на 5 років, то в результаті дії цього договору буде отримано 2 584 273,8 грн. При цьому згідно довідки фінансового управління Бучанської міської ради від 21.09.2020 року № 263, жодної заборгованості за користування земельною ділянкою за Суперфіціарієм немає. Таким чином, внаслідок передачі КП «Бучабудзамовник» даної земельної ділянки в суперфіцій ТОВ «Будтехнострой», не було і не могло бути завдано ніякої шкоди майновим інтересам Бучанської міської об'єднаної територіальної громади.
Стосовно твердження прокуратури про те, що кінцевою метою прийняття рішень міської ради та укладення договору є передача земельної ділянки у фактичну власність ТОВ «Будтехнострой», відповідач 1 наголошує, що жодна норма ні Земельного кодексу України, ні Цивільного кодексу України, ні Закону України «Про оренду землі» не містить норми, яка би передбачала перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що розташований на цій ділянці. Єдина вимога, яку містить чинне законодавство, полягає в тому, що власник такого об'єкта нерухомості зобов'язаний оформити відповідне речове право на земельну ділянку шляхом укладення договору оренди, або ж викупити такий об'єкт після визначення його ринкової вартості та прийняття відповідних рішень органу місцевого самоврядування.
Так, при передачі в користування на умовах суперфіція вищевказаної земельної ділянки вона жодним чином не вибула з постійного користування КП «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради, відповідно і не вибула з комунальної власності Бучанської міської об'єднаної територіальної громади.
Щодо тверджень прокуратури про порушення норм водного законодавства, відповідач 1 зазначив, що згідно з п. 5 Порядку про визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року за № 486), розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад. Згідно п. 10 Порядку, на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
Отже, нормами Порядку чітко врегульовано алгоритм розробки, погодження і затвердження проектів водоохоронних зон, який передбачає залучення до цього процесу цілої низки уповноважених органів і головне, наявність самого проекту, розробленого сертифікованими спеціалістами.
Лише на підставі такого проекту можливо встановити межі такої водоохоронної зони, а відповідно і визначити, чи накладається та чи інша земельна ділянка на таку водоохоронну зону. Так само і встановлення факту накладення конкретної земельної ділянки на заплавну територію (що є складовою водоохоронної зони) можливе виключно у разі наявності відповідного проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронної зони, в якому буде відображено розміри та конфігурацію заплавного масиву. Натомість жодних відомостей щодо наявності проекту землеустрою прокуратурою до суду надано не було.
В той же час, з листа Міськрайонного управління Держгеокадастру у Бородянському районі та м. Бучі № 837/422-20 від 29.04.2020 року вбачається, що проект землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронної зони р. Буча, розташованої в адміністративних межах Бучанської міської ради Київської області в установленому законодавством порядку не надходив. В свою чергу, згідно інформації відділу містобудування та архітектури Бучанської міської ради від 22.09.2020 року до Бучанської міської ради такий проект землеустрою також на погодження не надходив, на сьогоднішній день проект землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронної зони р. Буча відсутній, а відповідно будь-які твердження прокуратури Київської області про те, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 3210800000:01:130:0001 входить до складу такої водоохоронної зони є абстрактними і не доведеними.
Щодо наданої прокуратурою інформації Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України та інформації Ірпінського міжрайонного управління водного господарства Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра Держводагентства України, відповідач1 наголошує, що такі відомості у світлі відсутності відповідного проекту землеустрою не є належними та достовірними доказами, оскільки не базуються на жодних документах і розрахунках. До того ж, Національна академія аграрних наук України взагалі не наділена повноваженнями визначати факт належності тієї чи іншої ділянки до заплавних земель і меліорованих територій, оскільки виступає лише в якості наукової установи, що проводить профільні дослідження та готує наукові висновки з того чи іншого аграрного питання.
Враховуючи викладене, за відсутності розробленого, погодженого та затвердженого проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронної зони р. Бучанка (а відтак і заплавної території як її частини), відповідач 1 зазначає, що твердження прокуратури щодо накладення спірної земельної ділянки площею 1,2 га на землі водного фонду є бездоказовими і не базуються на належних та достовірних доказах.
Також, відповідач 1 наголошує на необхідності врахування, що згідно з Генеральним планом м. Буча (затвердженим рішенням Бучанської міської ради № 2124-67-УІІ від 17.03.2015 року), Планом зонування території м. Буча (затвердженим рішенням Бучанської міської ради № 2171-69-VII від 30.04.2015 року) та Детальним планом території Буча (затвердженим рішенням Бучанської міської ради № 3038-54-УІІ від 28.02.2019 року), спірна земельна ділянка відноситься до функціональної зони СВ-2 (розташування торгівельних закладів) і може бути використана для будівництва відповідної інфраструктури. На стадії розробки відповідні плани отримали висновки всіхї уповноважених органів та позитивний висновок державної експертизи містобудівної документації, під час якої в тому числі перевірялось дотримання земельного та екологічного законодавства.
Прокуратурою подано відповідь на відзиви відповідачів, в якій прокуратура заперечувала позицію відповідачів та визначила, що основними правовими підставами позову у даній справі стали встановлені факти порушення вимог ст. 19 Конституції України, ст.ст. 92, 95, 102-1, 120, 134, 135 Земельного кодексу України, ст.ст. 377, 413 Цивільного кодексу України, ст.ст. 80, 85-88, 91 Водного кодексу України, ст.ст. 4, 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Наведені у позові обставини свідчать про спробу органу місцевого самоврядування, всупереч інтересів територіальної громади та з порушенням вимог законодавства із використанням комунального підприємства уникнути законодавчо визначених обов'язкових приписів про продаж права на земельну ділянку (суперфіцію) виключно на земельних торгах.
Бучанською міською радою - відповідачем1 подавались заперечення на відповідь прокуратури.
Прокуратурою подавались пояснення, в яких викладено заперечення щодо застосування Порядку заключення договорів суперфіція в місті Буча, оскільки такий Порядок не набув статусу нормативно-правового акту.
В ході розгляду спору судом, з врахуванням наданих сторонами пояснень та доказів, досліджено та встановлено наступні обставини.
Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент передачі земельної ділянки в постійне користування) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
Таким чином, відповідач 2 - КП «Бучабудзамовник» могло мати земельну ділянку на праві постійного користування.
Також матеріалами справи підтверджується дотримання визначеного ст. 123 Земельного кодексу України порядку надання КП «Бучабудзамовник» земельної ділянки з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001, цільове призначення для будівництва будівель торгівлі, що розташована по вулиці Вокзальна (поряд із земельною ділянкою № 2-д) у м.Буча, в постійне користування за проектом землеустрою.
Наведені обставини свідчать про відсутність підстав для визнання недійсним рішення Бучанської міської ради «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності в постійне користування комунального підприємства «Бучабудзамовник», відповідна позовна вимога не доведена прокуратурою у встановленому порядку допустимими доказами, відповідне рішення, на підставі якого КП «Бучабудзамовник» набуло право постійного користування відповідною земельною ділянкою, прийнято органом місцевого самоврядування на сесії більшістю депутатів відповідної ради з метою надання права користування нею для забудови у подальшому певній особі.
Глава 15 Земельного кодексу України визначає право користування землею, серед якого виділяє право постійного користування земельною ділянкою, що визначено ст. 92 Земельного кодексу України як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, та ст. 93 Земельного кодексу України як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Наведені у відповідних ст.ст. 95, 96 Земельного кодексу України права та обов'язки землекористувачів є загальними як для постійного користування землею, так і для права оренди і однаково не містять врегулювання питання щодо передачі землекористувачами земельних ділянок іншим особам, як і не містять заборон щодо такої передачі.
Також, ст. 102-1 глави 16-1 Земельного кодексу України врегульовано підстави набуття і зміст права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови.
Зокрема, ч. 1 ст. 102-1 Земельного кодексу України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 181 Цивільного кодексу України земельні ділянки належать до нерухомих речей.
Згідно зі ст.190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Таким чином, право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає внаслідок його набуття особою і стає майновим речовим правом, яке може відчужуватись як самостійний об'єкт цивільних прав.
Таким чином, ч.ч. 2, 3 ст. 102-1 Земельного кодексу України врегульовано питання та можливість відчуження відповідного речового права, в ч. 3 ст. 102-1 Земельного кодексу України мова йде про заборону саме відчужувати існуюче право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) державної або комунальної власності, тобто як певний матеріальний актив.
В той же час, підстави виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) визначені в ч.1 ст. 102-1 Земельного кодексу України, якою передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 395 Цивільного кодексу України право забудови земельної ділянки (суперфіцій) є різновидом речових прав на чуже майно.
Згідно зі ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Як визначено ст. 413 Цивільного кодексу України (Підстави виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови), власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.
Правові наслідки припинення права користування земельною ділянкою на умовах суперфіцію визначено ст. 417 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що у разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припинення.
У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування.
Якщо знесення будівлі (споруди), що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом (житлові будинки, пам'ятки культурної спадщини тощо) або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення права користування земельною ділянкою постановити рішення про викуп власником будівлі (споруди) земельної ділянки, на якій вона розміщена, або про викуп власником земельної ділянки будівлі (споруди), або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі (споруди) на новий строк.
Таким чином, з огляду на наведені норми законодавства, слід розрізняти поняття набуття права суперфіцію, що відбувається відповідно до Цивільного кодексу України, та відчуження такого права як відповідного існуючого майнового права.
У зв'язку з чим, слід також звернути увагу, що визначений в главі 21 Земельного кодексу України порядок стосується саме продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.
Таким чином, наведені норми стосуються випадків продажу земельної ділянки як речі та майнових прав стосовно земельних ділянок, при цьому відповідні норми не пов'язані з набуттям (виникненням) відповідних майнових (речових прав), що врегульовано в гл. 16-1 Земельного кодексу України.
З огляду на норму ст. 134 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
З огляду на норму ст. 135 Земельного кодексу України визначено, що земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.
Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.
В той же час, загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування врегульовано ст. 123 Земельного кодексу України на підставі проектів землеустрою чи технічної документації і не містить застережень про необхідність дотримання ст. 134, 135 Земельного кодексу України.
Статтею 124 Земельного кодексу України виокремлено порядок передачі земельних ділянок в оренду та передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
При цьому, відповідна норма ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України передбачає, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Таким чином, норма ст. 124 Земельного кодексу України допускає та розрізняє способами набуття права оренди на землю шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
В той же час, відповідна норма ст. 124 Земельного кодексу України (яка регулює питання саме набуття права оренди землі), містить чітке посилання на необхідність дотримання визначеного ст. 134 Земельного кодексу України порядку. Однак, норми ст. 123 Земельного кодексу України (загальний порядок набуття права користування землею) та ст.102-1 Земельного кодексу України і ст. 413 Цивільного кодексу України (якими врегульовано саме порядок набуття суперфіцію) не містять жодних вказівок чи заборон з посилання на необхідність дотримання визначеного ст. 134 Земельного кодексу України порядку.
З огляду на викладене, норми Земельного кодексу України не містять чітких вказівок чи заборон (на відміну від ч.3 ст. 124 Земельного кодексу України, яка регулює лише право оренди землі), що земельна ділянка може передаватись/набуватись на умовах суперфіцію виключно на аукціоні.
Також, в чинному законодавстві відсутня норма, яка встановлює пряму однозначну вказівку чи заборону, яка порушена відповідачами. Врегульований Земельним кодексом України порядок набуття права суперфіцію потребує співставлення багатьох норм та фактичних обставин в кожному конкретному випадку, що допускає їх неоднозначне тлумачення і непередбачуваність для особи.
У зв'язку з чим, відповідачі не могли достовірно та однозначно усвідомлювати та передбачати, що в їх діях є порушення, відсутні також ознаки умисного порушення порядку землевідведення. Порушення ґрунтуються на власному співставленні та тлумаченні прокуратурою норм законодавства, а не на чітко визначеній в законі вказівці чи забороні.
У рішенні ЄСПЛ «Щокін проти України» визначено принцип, що вирішення колізій у законодавстві завжди має тлумачиться на користь особи (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Заяви №№ 23759/03 та 37943/06, від 14 жовтня 2010 р.). Зокрема, у цьому рішенні ЄСПЛ визначено концепцію якості закону, наявна вимога, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Як зазначається в рішенні відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості і точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Достатньо важливими є висновки, які зроблені у рішенні ЄСПЛ у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11, п.п. 170, 171). Так, характеризуючи загальні принципи законності втручання, Суд наголосив на тому, що вислів «згідно із законом» …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); «якість закону» передбачає, inter alia (з лат. «серед інших речей і справ»), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39); законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів (рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46). Крім того, у пункті 179 цього Рішення ЄСПЛ наголошує на тому, що наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» (Goodwin v. the United Kingdom), заява № 17488/90, п. 33).
Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі «Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства» (Gillan and Quinton v. the United Kingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями).
Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 125). Функція роз'яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див., наприклад, рішення у справі «Озтюрк проти Туреччини» (Ozturk v. Turkey) [ВП], заява № 22479/93, п. 55, ECHR 1999-VI). Хоча Суд не може замінити своїм рішенням рішення національних судів та його повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства обмежені (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Слівенко проти Латвії» (Slivenko v. Latvia) [ВП], заява № 48321/99, п. 105, ECHR 2003-Х; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, п. 39), його функцією є перевірка обґрунтування національних судів з точки зору Конвенції (див. рішення у справі «Слівенко проти Латвії», зазначене вище). Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Лупса проти Румунії» (Lupsa v. Romania), заява № 10337/04, пункти 41-42, ECHR 2006-VII; та рішення від 24 квітня 2008 р. у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, пункти 42,46 та 49-50).
У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року) ЄСПЛ визначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy) [GC], N 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I). В той же час, з огляду на зміст наведеного рішення ЄСПЛ, відсутність чітких законодавчих положень створює загрозу непередбачуваного та свавільного втручання, тому має тлумачиться на користь особи.
Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.08.2018 року у справі № 492/446/15-а врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
З огляду на фактичні обставни спору та враховуючи наведену практику Європейського Суду з Прав Людини, наведені прокуратурою в позові твердження створюють загрозу непередбачуваного та свавільного втручання в право на мирне володіння майном. За відсутності факту порушення чітко визначеної норми законодавства, відсутні підстави безумовно стверджувати про наявність в діях відповідачів порушень публічного порядку та прав територіальної громади.
Також, з фактичних обставин спору вбачається, що спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні, тому права на таку земельну ділянку не могли виставлятись на земельні торги, формування лоту щодо прав на таку земельну ділянку було не можливим.
Спірна земельна ділянка, як встановлено в ході розгляду спору, була правомірно надана в постійне користування в порядку відведення на підставі розробленого землекористувачем проекту землеустрою.
За наведених обставин, порушення щодо переданої в постійне користування земельної ділянки стосуються прав та інтересів відповідного землекористувача, земельна ділянка надана в постійне користування і на неї вже не могли претендувати інші особи, що також спростовує посилання прокуратури про порушення публічного порядку змагальності в наданні права суперфіцію.
Згідно зі ст.237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно зі ст.238 Цивільного кодексу України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно зі ст.239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Бучанська міська рада, яка уповноважила КП «Бучабудзамовник» на укладення Договору суперфіцію, є власником земельної ділянки і має повноваження на укладення відповідного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір укладений КП «Бучабудзамовник» на підставі наданих йому Бучанською міською радою повноважень, і в той же час, від імені Бучанської міської ради.
За наведених обставин, відсутні підстави стверджувати, що спірний договір укладено КП «Бучабудзамовник» від свого імені.
Згідно з п.п. 31, 32 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення; створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб).
Також, згідно з п.п. 42, 44 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації; встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження: управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян; організація місцевих ринків, ярмарків, сприяння розвитку всіх форм торгівлі; здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв'язку.
Згідно зі ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження: залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності до участі в розвитку потужностей будівельної індустрії і промисловості будівельних матеріалів, у створенні, розвитку та реконструкції об'єктів інженерного забезпечення і транспортного обслуговування; визначення у встановленому законодавством порядку відповідно до рішень ради території, вибір, вилучення (викуп) і надання землі для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією; встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; координація на відповідній території діяльності суб'єктів містобудування щодо комплексної забудови населених пунктів.
Таким чином, наведені норми та фактичні обставини свідчать, що Бучанська міська рада у спірних правовідносинах діляла у відповідності до визначеної законодавством компетенції і не порушувала встановлених заборон.
Крім того, слід звернути увагу, що у зв'язку з законодавчою невизначеністю правомочностей постійного користувача (ст. 92 Земельного кодексу України є загальною для всіх видів землекористування), за аналогією з орендою, допускається можливість передачі землі в суборенду за дозволом власника і це не потребує аукціону. Досліджуючи наведену самою ж прокуратурою в позові аналогію з правом оренди, щодо якої ч. 6 ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 8 Закону України «Про оренду землі» передбачено можливість передачі орендованої земельної ділянки або її частини у володіння та користування іншій особі (суборенда) за згодою орендодавця, надання згоди/передча за згодою ради земельною ділянки, яка перебувала у постійному користуванні наступному користувачу, не можуть вважатись безумовним порушенням закону і такі дії сторін навпаки спрямовані на дотримання прав та інтересів власника земельної ділянки.
Також необхідно враховувати, що результатом укладення Договору суперфіцію є створення об'єкту соціально-економічної інфраструктури територіальної громади за залучені кошти, що перебуває в межах компетенції ради і відповідає фактичним обставинам, а обрання такої форми взаємодії, як суперфіцій, дозволяє захистити права та інтереси особи, яка вкладає кошти в будівництво об'єкту інфраструктури.
Крім того, відповідачі діяли у відповідності до чинного Порядку укладення договорів суперфіцію, тому не мали підстав вважати свої дії неправомірними, що виключає наявність умислу.
З огляду на наведені обставини, суперечливим та не обґрунтованим є твердження прокуратури про неправомірність дій ради щодо надання дозволу та повноважень на укладення Договору суперфіцію.
Наведені обставини свідчать про відсутність в діях відповідачів порушень прямих вказівок закону, тому відсутні підстави стверджувати про незаконність прийнятого 30.05.2019 року Бучанською міською радою рішення № 3544-59-VII «Про розгляд звернення Комунального підприємства «Бучабудзамовник», яким Комунальному підприємству надано дозвіл на укладання договору суперфіцію на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001, площею 1,2 га з ТОВ «Будтехнострой», терміном на 5 років, та укладеного 06.06.2019 року Договору суперфіцію земельної ділянки. Крім того, стороною відповідного Договору суперфіцію в спростування тверджень прокуратури, є не Комунальне підприємство «Бучабудзамовник», а Бучанська міська рада.
Підстави позову прокуратури фактично зводяться до факту набуття ТОВ «Будтехнострой» у користування земельної ділянки поза процедурою аукціону, «за «схемою» із використанням комунального підприємства, якому чинним законодавством надано можливість отримувати землі без процедури торгів, тобто усупереч вимогам ст. 134 Земельного кодексу України, що переконливо засвідчує порушення при цьому публічного порядку».
Суд критично оцінює відповідні твердження прокуратури про порушення публічного порядку та інтересів територіальної громади, оскільки проведення аукціону не є безумовно та однозначно обов'язковим для виникнення права суперфіцію.
Щодо тверджень прокуратури про відсутність у КП «Бучабудзамовник» наміру та можливості здійснювати будівельні роботи, суд зазначає, що такі будівельні роботи могли проводитись відповідними підрядними організаціями на замовлення землекористувача.
Прокуратура в позові стверджує, що згідно зі ст. 377 Цивільного кодексу україни, ст. 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені.
Однак, наведене тлумачення норм законодавства прокуратурою є неповним та спотвореним, оскільки наведені норми законодавства передбачають перехід новому власнику нерухомості того права на землю, на якому земельна ділянка належала попередньому власнику нерухомості, і застосовуються до випадків, не пов'язаних з новим створенням майна.
Крім того, стверджуючи про порушення інтересів територіальної громади міста, прокуратура не наводить відповідних негативних наслідків для територіальної громади, як-то збитків чи порушення чиїхось прав.
Також, суд не приймає до уваги наведену в позові судову практику, а саме посилання на постанову Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі № 910/4528/15-г, в якій досліджувались правовідносини щодо надання земельної ділянки в оренду органом місцевого самоврядування, в той час, як у справі, що розглядається, підлягають дослідженню обставини щодо укладення договору суперфіцію щодо земельної ділянки, яка передана в постійне користування.
Враховуючи, що прокуратурою не надано суду належних доказів, що спірна земельна ділянка накладається на землі водного фонду, наведені в позові порушення водного законодавства не підлягають дослідженню в обґрунтування підстав недійсності оскаржуваних рішень ради та Договору суперфіцію.
Щодо посилання прокуратури на порушення діями відповідачів публічного порядку та інтересів територіальної громади та тверджень про незаконність вибуття земельної ділянки з власності територіальної громади поза волею власника, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
Як вбачається з позову, в цілому, обґрунтування прокуратури всіх позовних вимог фактично зводяться до наміру відповідачів отримати земельну ділянку в обхід аукціону, чим порушено публічний порядок.
Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що прокурор вважає, що спірними рішеннями та договором, в порушення вимог земельного законодавства передано земельної ділянки для забудови КП «Бучабудзамовник», яке не мало наміру її використовувати за цільовим призначенням, а мало за мету передати її у користування конкретній юридичній особі, в порушення встановленої процедури передачі - без проведення земельних торгів.
На думку прокуратури в даному випадку порушення матеріальних інтересів держави в особі територіальної громади відбулось шляхом вибуття спірної земельної ділянки поза волею власника з порушенням вимог чинного законодавства щодо порядку надання земельних ділянок у користування, а тому існують всі правові підстави для відновлення становища, яке існувало до порушення на підставі вимог Цивільного кодексу України шляхом повернення спірної земельної ділянки на користь територіальної громади міста Буча в особі Бучанської міської ради.
Окрім того, прокурор зазначає, що ухилення від проведення конкурсу при отриманні земельної ділянки в користування порушує інтереси громади та негативно впливає на економічний та соціальний розвиток міста.
При цьому, наслідком встановлення відповідних обставин прокурор просить в позові визнати недійсними рішення ради та Договір суперфіцію.
В той же час, обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішень Бучанської міської ради та Договору суперфіцію недійсними не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення територіальній громаді у володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди (враховуючи обґрунтування прокурора щодо вибуття спірної земельної ділянки із власності територіальної громади, а також щодо порушення економічного стану міста).
Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справ № 925/642/19 (пункт 49).
У даній справі, задоволення позовних вимог прокуратури про визнання рішень Бучанської міської ради та договору суперфіцію недійсними, які вже було реалізовано і вичерпали свою дію, не призведе до поновлення прав територіальної громади, відновлення володіння, користування або розпорядження зазначеним майном, отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.
Крім того, обраний прокуратурою спосіб захисту шляхом рішень ради та Договору суперфіцію, є суперечливим, оскільки застосовується для захисту прав учасників відповідних приватних правовідносин, в той час, як з огляду на твердження прокуратури, вона захищає публічні інтереси. Таким чином, обраний спосіб захисту не відповідає ні змісту права, про порушення якого йдеться в позові, ні суб'єктному статусу учасників спору, призводить до встановлення приватних прав у публічних правовідносинах, замість належного та адекватного захисту публічних інтересів.
Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо територіальна громада була позбавлена права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо територіальній громаді чиняться перешкоди в реалізації цих прав.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі №925/642/19.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав стверджувати про незаконність дій відповідачів та вважати протиправними і визнавати недійсними рішення Бучанської міської ради від 22.05.2019 року № 3443-58-УІІ та № 3544-59-УІІ від 30.05.2019 року та Договір суперфіцію, що з врахуванням факту неналежності обраного прокуратурою способу захисту права, є підставою для відмови в задоволенні позову в повному обсязі.
Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем не доведені та не обґрунтовані, відповідачем спростовані, тому задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні позову Виконувача обов'язків керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави до Бучанської міської ради, Комунального підприємства «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой» про визнання недійсними рішень та договору відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.П. Карпечкін