вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"28" травня 2021 р. м. Київ Справа № 911/714/21
Господарський суд Київської області у складі судді Христенко О.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКО Груп», м. Київ
до ОСОБА_1 , м. Переяслав-Хмельницький, Київська область
про стягнення 33 802,92 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛКО Груп» (надалі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 (надалі-відповідач) про стягнення 33 802,92 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 673 від 12.09.2018, в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 33 802,92 грн.
Разом з цим, звертаючись до господарського суду із позовною заявою, позивач просив суд здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою господарського суду Київської області від 29.03.2021 відкрито провадження у справі № 911/714/21, задоволено клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи), встановлено відповідачу строк для подання заяв із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву.
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи в господарському суді за його участю, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення відповідачу поштового відправлення щодо ухвали суду від 29.03.2021.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позов та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надіслав, клопотань про відкладення розгляду справи з метою надання додаткового часу для подання відзиву від відповідача не надходило.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, суд вважає, що у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для ухвалення рішення.
Частиною 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -
встановив:
Так, з аналізу змісту та підстав поданого позову вбачається, що спір між сторонами виник щодо стягнення заборгованості за господарським договором укладеним між позивачем та ФОП Ємець Тетяною Сергіївною.
Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 01.03.2021 відповідачем була припинена його підприємницька діяльність.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (Ємець Т.С. припинила підприємницьку діяльність, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) його зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки він як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8728/18.
Так, 12.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛКО Груп» (позивач, постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Ємець Тетяною Сергіївною (відповідач, покупець) укладений Договір поставки продукції № 673 відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити продукцію покупцю, а покупець зобов'язався своєчасно приймати таку продукцію та оплачувати її вартість на умовах, визначених договором (п. 1 розділу І договору).
Продукція відпускається постачальником за вільними відпускними цінами, які зазначаються в накладних (п. 1 розділу ІІ договору).
Відвантаження продукції проводиться на підставі попередньої оплати, після зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Відвантаження продукції без попередньої оплати проводиться тільки при наданні відстрочки платежу. Кількість календарних днів протягом яких покупець зобов'язаний оплатити партію поставленого товару, встановлюється у Додатку № 4 до договору. (п. 3 розділу ІІ договору).
Ціна на окрему партію продукції вказується постачальником у накладній (п. 2 розділу ІІІ договору).
Умовами п. 6 розділу І договору визначено, що даний договір вступає в дію з моменту його підписання.
Відповідачем підписаний додаток № 1 до договору, в якому містяться зразки печаток, штампів та підписів уповноважений осіб «покупця».
Так, позивачем на виконання умов Договору поставки № 673 від 12.09.2018, на підставі видаткових накладних № ВН-Б6747 від 13.07.2019 на суму 3 750,01 грн., № ВН-Б6849 від 17.07.2019 на суму 3 300,01 грн., № ВН-Б6976 від 20.07.2019 на суму 6 250,02 грн., № ВН-Б6977 від 20.07.2019 на суму 2 148,84 грн., № ВН-Б7314 від 27.07.2019 на суму 6 250,02 грн., № ВН-Б7315 від 27.07.2019 на суму 4 941,00 грн., № ВН-Б7316 від 27.07.2019 на суму 492,91 грн., № ВН-Б7447 від 01.08.2019 на суму 2 950,01 грн., № ВН-Б8400 від 24.08.2019 на суму 3 720,01 грн. було поставлено, а відповідачем прийнято товар, всього на загальну суму 33 802,92 грн.
Відповідні видаткові накладні скріплені підписами повноважних представників сторін та печаткою з боку позивача.
Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов'язань згідно з договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.
Однак, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, вартість товару в сумі 33 802,92 грн. залишена відповідачем не сплаченою.
У зв'язку із несвоєчасною оплатою відповідачем отриманого, на підставі Договору поставки № 673 від 12.09.2018 товару, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, суд дійшов таких висновків.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фіксує факт здійснення господарських операцій і є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Аналіз приписів статті 655, частини 1 статті 697 ЦК України дозволяє дійти висновку, що обов'язком продавця є передання товару у власність покупцеві, який у свою чергу зобов'язується сплатити за товар певну грошову суму. Отже, правовідносини купівлі-продажу зумовлюють перехід права власності на товар від продавця до покупця в момент передання товару покупцеві; при цьому, законодавцем визначено можливість збереження товару за продавцем до оплати товару або настання інших обставин, якщо про таке сторони домовилися при укладенні договору купівлі-продажу.
Відтак, обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статей 655, 692, 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України).
Відповідно до статей 525, 526, 627, 629 ЦК України, зобов'язання може виникнути на підставі договору, який є обов'язковим до виконання сторонами на погоджених ними умовах, виходячи з принципу свободи договору, із врахуванням законодавчо встановленої заборони односторонньої відмови від зобов'язання за договором.
Розглядаючи спір по суті, судом встановлено не дотримання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати за фактично прийнятий товар від позивача на підставі Договору поставки № 673 від 12.09.2018 згідно з видатковими накладними № ВН-Б6747 від 13.07.2019, № ВН-Б6849 від 17.07.2019, № ВН-Б6976 від 20.07.2019, № ВН-Б6977 від 20.07.2019, № ВН-Б7314 від 27.07.2019, № ВН-Б7315 від 27.07.2019, № ВН-Б7316 від 27.07.2019, № ВН-Б7447 від 01.08.2019, № ВН-Б8400 від 24.08.2019, що зумовило перехід до відповідача права власності на товар, а, відтак, прийняття ним виконання зі сторони позивача як постачальника, який розраховував на добросовісність та розумність відповідача за спірним договором поставки щодо оплати вартості прийнятого ним товару.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідач відзиву на позов до суду не надіслав, письмових пояснень чи доказів оплати отриманого товару також не надав, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором з оплати вартості товару, що отриманий від позивача.
Таким чином, оскільки заборгованість відповідача в частині оплати переданого позивачем на підставі Договору поставки № 673 від 12.09.2018 товару, на час прийняття рішення не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 33 802,92 грн. визнається судом правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКО Груп» (03134, м. Київ, проспект Корольова Академіка, 1, офіс 4, код ЄДРПОУ 40762306) 33 802 (тридцять три тисячі вісімсот дві) грн. 92 коп. заборгованості та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано - 28.05.2021.
Суддя О.О. Христенко