ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.05.2021Справа № 910/1664/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРИСПІЛЬМІСЬКБУД" (вул. В. Чайки, 16, Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08130, код ЄДРПОУ 34536374)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЙТЕК ДЕВЕЛОПМЕНТ ГРУП" (вул. Червоноткацька 20, Київ, 02094, код ЄДРПОУ 40551746)
про стягнення 720 315, 32 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРИСПІЛЬМІСЬКБУД" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЙТЕК ДЕВЕЛОПМЕНТ ГРУП" (далі - відповідач) про стягнення 720 315, 32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором поставки від 01.06.2017 відповідач в обумовлений строк не здійснив поставку попередньо оплаченого товару, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 687 342, 50 грн основного боргу, 20 620, 26 грн. 3% річних, та 12 352, 56 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 20.
Станом на дату розгляду справи конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку.
Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є:1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надіслав ухвалу про повідомлення про розгляд справи за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
При цьому, судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
За змістом ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Втім відповідач, у визначений законом строк, не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.
Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва
01.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вайтек девелопмент груп" (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд" (далі - покупець, позивач) укладено договір поставки, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язався на умовах договору поставляти цеглу рядову М-100 (далі - продукція, товар), а покупець зобов'язався приймати та оплачувати таку продукцію.
Згідно з п. 2.1 договору ціна товару визначається у рахунках-фактурах та накладних на кожну партію поставленого товару. Загальна вартість по договору визначається шляхом підсумування вартості кожної партії по всіх накладних (п. 2.3).
Пунктом 4.1 договору передбачено, що продукція, яка постачається за договором, відвантажується покупцю у строки, передбачені заявками, які подаються у будь-якій доступній для сторін формі.
Відповідно до п. 5.2 поставка товару здійснюється постачальником протягом 2 календарних місяців після отримання 100% передплати згідно рахунка-фактури.
Постачальник, у разі неможливості відвантаження продукції у строки, передбачені в заявці, повинен повідомити покупця. Після цього сторони договору повинні за домовленістю визначити новий строк поставки продукції (пункт 4.3. договору).
Розрахунки за кожну узгоджену партію товару здійснюються у безготівковій формі, у розмірі 100% передплати вартості товару, визначеного і узгодженого сторонами в рахунку-фактурі (пункт 6.1. договору).
При порушенні своїх зобов'язань за договором винна сторона несе відповідальність, визначену договором та чинним законодавством України (пункт 8.1. договору).
Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2017 року, але у будь-якому випадку до повного і належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Дія договору автоматично продовжується на кожен наступний річний період за умови, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про його розірвання не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до збігання строку його дії (пункт 9.1. договору).
Позивач зазначає, що на виконання умов договору ним здійснено передоплату товару на загальну суму 3 657 714, 00 грн, в той час як відповідач поставив товар загальною вартістю 2 970 371, 50 грн, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 687 342, 50 грн, а також обов'язок сплатити на користь позивача 20 620, 26 грн 3% річних та 12 352, 56 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРИСПІЛЬМІСЬКБУД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЙТЕК ДЕВЕЛОПМЕНТ ГРУП" не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
При цьому, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
З урахуванням викладених положень та відповідно до умов договору відповідач взяв на себе зобов'язання поставити товар у строк, протягом 2 календарних місяців після отримання 100% передплати згідно рахунка-фактури.
Однак належних да допустимих доказів виконання позивачем своїх зобов'язань по договору з оплати товару суду не надано.
Так, у матеріалах справи наявні наступні рахунки на оплату: №245 від 15.08.2017 на суму 344 500, 00 грн; №269 від 01.09.2017 на суму 347 750, 00 грн; №275 від 08.09.2017 на суму 195 000, 00 грн; №272 від 07.09.2017 на суму 1 464, 00 грн; №275 від 15.09.2017 на суму 188 500, 00 грн; №246 від 15.08.2017 на суму 104 000, 00 грн; №161 від 09.06.2017 на суму 347 750, 00 грн; №152 від 02.06.2017 на суму 351 000, 00 грн; №157 від 07.06.2017 на суму 552 500, 00 грн; №194 від 07.07.2017 на суму 347 750, 00 грн; №222 від 25.07.2017 на суму 325 000, 00 грн; №211 від 13.07.2017 на суму 552 500, 00 грн.
В той же час, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Згідно з п. 2.4 - 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Натомість, надані позивачем в обґрунтування своїх вимог рахунки на оплату не містять назви посади і прізвища посадових осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, та їхніх підписів.
Також біля реквізиту "договір" вказані рахунки містять зазначення "Основний договір", з чого не вбачається здійснення господарської операції саме в межах договору поставки б/н від 01.06.2017.
На підтвердження здійснення оплати за договором позивачем надано платіжні доручення: №1368 від 08.09.2017 на суму 1464, 00 грн; №1362 від 08.09.2017 на суму 195 000, 00 грн; №796 від 06.06.2017 на суму 351 000, 00 грн; № 1751 від 09.06.2017 на суму 347 750, 00 грн; №1416 від 15.09.2017 на суму 188 500, 00 грн; №1369 від 08.09.2017 на суму 104 000, 00 грн; №1207 від 15.08.2017 на суму 344 500, 00 грн; №1291 від 01.09.2017 на суму 347 750, 00 грн; №1291 від 01.09.2017 на суму 347 750, 00 грн; №985 від 11.07.2017 на суму 347750, 00 грн; №1750 від 09.06.2017 на суму 552 500, 00 грн; №1103 від 26.07.2017 на суму 335 000, 00 грн; №1019 від 18.07.2017 на суму 552 500, 00 грн.
Згідно з визначенням, наведеному в п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Відповідно до Додатку 9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України №127 від 06.11.2019, на підтвердження виконання платежу банк платника в розрахунковому документі в полі дата виконання зазначає число, місяць та рік списання коштів з рахунку платника, які засвідчуються підписом відповідального виконавця та штампом банку.
Однак, на наданих позивачем платіжних дорученнях відсутні підпис відповідального виконавця та штамп банку.
Відтак, надані позивачем розрахункові документи не можуть належним чином підтвердити виконання ним оплати продукції (товару).
Крім того, частина наданих документів, а саме рахунок на оплату №272 від 07.09.2017 та платіжне доручення №1368 від 08.09.2017 за призначенням платежу не відповідають предмету договору, оскільки містять зазначення "дошка обрізна 40 мм" та "за дошку обрізну", в той час як згідно пункту 1.1. договору постачальник зобов'язався на умовах договору поставляти цеглу рядову М-100.
На підтвердження отримання продукції позивачем не надано жодних копій накладних або актів приймання-передачі продукції (товару), натомість суду надано копії податкових накладних №7 від 06.06.2017, №9 від 09.06.2017, №29 від 09.06.2017, №14 від 11.07.2017, №34 від 18.07.2017, №28 від 26.07.2017, №6 від 08.09.2017, №7 від 08.09.2017, №8 від 08.09.2017, №14 від 15.08.2017, №1 від 01.09.2017, №15 від 15.09.2017.
Як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, або оплати продукції покупцем (Аналогічна за змістом правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19).
Судом враховано, що відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Отже обов'язок декларування податкових зобов'язань з ПДВ, який витікає з договору поставки, покладено на відповідача.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п. 25 Постанови Кабінету міністрів України № 1246 від 29.12.2010 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» платник податку через електронний кабінет шляхом перегляду в режимі реального часу має доступ до даних Реєстру щодо складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування.
Копії податкових накладних, що містяться в матеріалах справи, засвідчують факт внесення відомостей в Єдиний реєстр податкових накладних платником податку на додану вартість щодо виникнення у нього зобов'язання з цього податку шляхом складання електронного документу - податкової накладної на дату виникнення податкового зобов'язання. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг згідно п. 187.1. Податкового кодексу України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку: б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відтак, податкова накладна є доказом декларування відповідачем податкового зобов'язання на дату настання альтернативних подій: або оплати продукції покупцем, або її відвантаження покупцю, в залежності від того, що сталося раніше.
В свою чергу, надані позивачем акти звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2017 - 03.12.2018 та за період 01.01.2017 - 26.01.2021 також не можуть бути належними та допустимими доказами у справі з причини відсутності підписів уповноважених представників обох сторін.
При цьому, в статті 2, 13 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи викладене, суду не доведено належними та допустимими доказами факту здійснення позивачем оплати по договору, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 86, 231, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
У зв'язку з перебуванням судді Ягічевої Н.І. у відпустці підписання повного тексту рішення здійснюється після виходу судді з відпуски.
Повний текст судового рішення складено та підписано 26.05.2021.
Суддя Н.І. Ягічева