24 травня 2021 року
м. Київ
справа № 754/18119/13-ц
провадження №22-ц/824/6719/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Нежури В.А.,
за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,
учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року про забезпечення позову /суддя Зотько Т.А./
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервіамонт» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» про стягнення коштів, -
Позивач звернувся з вимогами про стягнення коштів.
Від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на машиномісце АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 231368880000) та квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 34297937); заборонити ОСОБА_2 , 1940 року народження, (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), іншим особам укладати з будь-якими особами будь-які договори, предметом яких є відчуження, передача в довірчу власність, іпотеку, користування (в тому числі - оренду на будь-який строк), позику, дарування машиномісця АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 231368880000), квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 34297937); заборонити суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам здійснювати реєстрацію речових прав на підставі будь-яких правочинів (документів), предметом яких є відчуження, передача в довірчу власність, іпотеку, користування (в тому числі - оренду на будь-який строк), позику, дарування машиномісця АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 231368880000), квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 34297937).
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року заяву задоволено частково. Вжито захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на наступне майно:
- машиномісце № НОМЕР_2 в підземному паркінгу, загальна площа (кв.м.): 18,4, у будинку АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 231368880000);
- квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 62,3 кв.м., житловою площею 45,6 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 34297937), що належать на праві власності відповідачу ОСОБА_2 .
У задоволенні іншої частини вимог заяви - відмовлено./т. 3 а.с. 116-119/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу скасувати, у задоволенні заяви відмовити. Вказував на те, що рішення судом першої інстанції ухвалено виключно на підставі обґрунтування позивача, без зазначення доказів, які підтверджують існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Обґрунтованості заяви не досліджено, ухвалу постановлено на ймовірних припущеннях позивача.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 також звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила ухвалу скасувати, у задоволенні заяви відмовити. Вказувала на те, що рішення суду обґрунтовано лише припущеннями позивача про те що існують підстави вважати що відповідачами можуть бути вчинені дії щодо відчуження майна. Будь-яких доказів на підтвердження вимог про забезпечення позову не надано. Вказувала, що з 2013 року, з дати подачі позову, відповідачі не уникають судового розгляду. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд мав брати до уваги інтереси не лише позивача, а ще й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням заходів забезпечення позову.
Представник позивача звернувся з відзивами на апеляційні скарги, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Вказував на те, що між сторонами наявний спір, відповідачами майже десять років не виконуються зобов'язання за договорами купівлі-продажу цінних паперів, зобов'язання не виконані навіть частково, що дозволяє припустити відсутність наміру їх виконувати взагалі, уникнувши примусового стягнення на майно. При цьому, відповідачі заперечувати факт підписання договорів, що спростовано проведеною у справі експертизою, та затягують розгляд справи задля уникнення виконання зобов'язань. Вказував, що апеляційні скарги необґрунтовані, предметом спору є стягнення невиконаного грошового зобов'язання, а тому накладення арешту на майно є адекватним способом уникнути утруднення виконання майбутнього рішення про задоволення позову.
Апелянти в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який з'явився у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Частково забезпечуючи позов у справі, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ст. 150 ЦПК України якою передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, ОСОБА_2 є власником наступного нерухомого майна: машиномісце № НОМЕР_2 в підземному паркінгу, загальна площа (кв.м): 18.4, адреса: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна -231368880000; квартира АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 34297937.
Таким чином, суд першої інстанції, враховуючи заявлені позовні вимоги, дійшов обґрунтованого висновку, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню, шляхом накладення арешту на наступне майно: машиномісце № НОМЕР_2 в підземному паркінгу, загальна площа (кв.м.): 18,4, у будинку АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 231368880000); квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 62,3 кв.м., житловою площею 45,6 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 34297937), що належать на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , оскільки невжиття заходів забезпечення може утруднити чи призведе до неможливості виконання рішення суду оскільки, відповідач може здійснити відчуження належного йому нерухомого майна іншій особі, передати ці об'єкти в іпотеку іншій особі, у довірчу власність, у користування, в тому числі - оренду, тобто безперешкодно розпорядитися на власний розсуд у такий спосіб, який в подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення суду про стягнення коштів за невиконаним зобов'язанням.
Доводи апеляційних скарг, про те, що рішення суду обґрунтовано лише припущеннями позивача, колегією не приймаються до уваги, з огляду на таке.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності повинна здійснюватись судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників процесу.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Забезпечення позову в цивільному процесі є одним з інститутів цивільного процесу, що сприяє реалізації конституційних прав завдання цивільного судочинства, яким, згідно зі ст. З ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Законодавець таким чином дає особам, які беруть участь у справі, можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб.
Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Важливо, аби особа, клопотавши про застосування певних заходів забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
У жовтні 2013 року ТОВ «Інтервіамонт» звернулось до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 18 березня 2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Інтервіамонт» було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № Б250-1, за умовами якого останнє зобов'язалося передати у власність відповідача ОСОБА_3 , а вона - прийняти та оплатити на умовах договору цінні папери (прості векселі). Відповідно до п. 3.1 договору № Б250-1, сума договору становить 2 430 980,00 грн. Відповідач грошові кошти у передбачений договором строк не сплатив.
Крім того, 18 березня 2011 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Інтервіамонт» було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № Б251-1, відповідно до умов якого ТОВ «Інтервіамонт» зобов'язалося передати у власність відповідача ОСОБА_2 , а останній - прийняти та оплатити на умовах договору цінні папери (прості векселі). Відповідно до п. 3.1 договору № Б251-1 сума становить 1 408 000,00 грн. Відповідач грошові кошти у передбачений договором строк не сплатив.
Позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_5 на його користь грошові кошти у розмірі 2 430 980,00 грн основного боргу, 942 374,61 грн пені, 9 723,92 грн інфляційних втрат та 189 374,61 грн 3 % річних; стягнути з відповідача ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 408 000,00 грн основного боргу, 545 814,22 грн пені, 5 632,00 грн інфляційних втрат та 109 476,82 грн 3 % річних.
Водночас, відповідачі, заперечуючи проти заявлених до них позовних вимог посилались на те, що договори, за невиконання умов яких позивач просить стягнути заборгованість, ними не підписувались, що спростовано висновком експертизи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, щодо можливого утруднення виконання майбутнього рішення суду, оскільки спір триває з 2013 року, грошові зобов'язання не виконані, а відповідачі уникають виконання шляхом затягування розгляду справи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року про забезпечення позову - залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року про забезпечення позову - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: