24 травня 2021 року
м. Київ
справа № 757/54179/20-ц
провадження №22-ц/824/1750/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБолотова Є.В., Музичко С.Г.,
за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,
представник заявника ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року про забезпечення позову до подання позовної заяви /суддя Матійчук Г.О./
у справі за заявою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про забезпечення позову до подання позовної заяви, -
ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 звернувся з заявою про забезпечення позову до його подання, в якій порушується питання про вжиття заходів забезпечення позову у виді заборони ОСОБА_4 , приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Гнідюку Олександру Борисовичу та будь-яким іншим особам вчиняти реєстраційні дії, звертати стягнення, продавати, дарувати, обмінювати чи будь-яким іншим чином відчужувати, обтяжувати, укладати договори та здійснювати реєстрацію будь-яких правочинів стосовно об'єктів нерухомого майна - гаражів-машиномісць №№ НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року у задоволенні заяви відмовлено. /а.с. 20/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу скасувати, задовольнивши вимоги заяви, забезпечивши позов у справі.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано що вимог про необхідність доведення існування спору між сторонами, ст. 151 ЦПК України не передбачає. Реальна загроза невиконання рішення полягає у тому, що ОСОБА_4 незаконно набув право власності на майно і подальшому не позбавлений можливості щодо його відчуження. Щодо підстав відмови у зв'язку з відсутністю пропозиції зустрічного забезпечення, вказував, що оскільки позов забезпечується забороною вчиняти дії, ймовірні збитки відсутні, а відсутність такої пропозиції не може бути підставою для відмови. Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 є єдиним власником гаражів-машономісць, жодних договорів купівлі-продажу не укладав. На підтвердження обстави відчуження, позивачем додано витяги з Державного реєстру. Клопотання про витребування договорів купівлі-продажу також було додано. Крім того, суд першої інстанції не був позбавлений можливості розглядати заяву про забезпечення позову за участю заявника для уточнення обставин, викладених у заяві. В додаткових поясненнях сторона позивача також наголошувала, що було подано позов про усунення перешкод у здійсненні права власності, визнання протиправними та скасування записів про державну реєстрацію, підготовче судове засідання відкладено на 15.06.2021 р., повторно з забезпеченням позову у справі позивач не звертався.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення заявника, який з'явився у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню з частковим задоволенням заяви, на підставі наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 звернувся з заявою про забезпечення позову до його подання, в якій порушується питання про вжиття заходів забезпечення позову у виді заборони вчиняти дії ОСОБА_4 , приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Гнідюку Олександру Борисовичу та будь-яким іншим особам, а саме: вчиняти реєстраційні дії, звертати стягнення, продавати, дарувати, обмінювати чи будь-яким іншим чином відчужувати, обтяжувати, укладати договори та здійснювати реєстрацію будь-яких правочинів стосовно об'єктів нерухомого майна - гаражів-машиномісць №№ НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_2 на праві власності належать гаражі-машиномісця АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Вказане підтверджується договорами купівлі-продажу від 29.10.2010 року.
Із витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.07.2020 року та від 01.12.2020 року ОСОБА_2 дізнався про відчуження 26.12.2018 року вказаних гаражів на користь ОСОБА_4 .
Заявник наголошував на тому, що ОСОБА_2 вважає себе єдиним власником вказаних об'єктів нерухомості, наміру відчужувати їх він не мав і не має. В подальшому планує звернутись до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, на підставі яких відбулось відчуження нерухомого майна та скасування записів про державну реєстрацію на це майно, а наразі просить забезпечити позов до його подання.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався ч. 2 ст. 149 ЦПК України про те, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Крім того, відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України Постанова № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті.
Разом з тим, зі змісту заяви суд першої інстанції такої реальної загрози невиконання чи утруднення виконання (потенційним) відповідачем можливого рішення суду про задоволення позову не вбачав.
Також судом першої інстанції наголошено, що предметом майбутнього позову, про забезпечення якого просить заявник, є визнання недійсними договорів купівлі-продажу, на підставі яких відбулось відчуження вказаного нерухомого майна та скасування записів про державну реєстрацію на це майно за іншою особою - ОСОБА_4 .
При цьому заявником не доведено, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не надано доказів в обґрунтування заяви, зокрема копій спірних договорів купівлі-продажу.
Крім того, заява про забезпечення позову в порушення п.6 ч.1 ст.151 ЦПК України не містила пропозиції щодо зустрічного забезпечення. водночас, заявляючи вимогу про забезпечення позову, без відповідної пропозиції щодо зустрічного забезпечення, заявник намагається поставити (потенційного) відповідача у завідомо невигідну процесуальну позицію, що не може бути допущене судом, особливо враховуючи той факт, що нечинність (недійсність) договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна в судовому порядку не доведена, як не доведений факт вибуття вказаної нерухомості поза волею власника.
Тому, враховуючи наведене, те що заявником не доведено існування спору між сторонами, не запропоновано зустрічного забезпечення, не надано доказів в обґрунтування заяви, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволення заяви про забезпечення позову.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності повинна здійснюватись судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників процесу.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Забезпечення позову в цивільному процесі є одним з інститутів цивільного процесу, що сприяє реалізації конституційних прав завдання цивільного судочинства, яким, згідно зі ст. З ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Законодавець таким чином дає особам, які беруть участь у справі, можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб.
Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Важливо, аби особа, клопотавши про застосування певних заходів забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Так, спір виник щодо права власності на нерухоме майно, позивач також вказує на ймовірність незаконності вибуття спірного майна з власності поза волею власника та відсутність будь-яких угод щодо майна.
Крім того, в межах цього провадження, заявником було подано позов про усунення перешкод у здійсненні права власності, визнання протиправними та скасування записів про державну реєстрацію речового права на гаражі-машиномісця - предмет забезпечення позову у справі.
Зважаючи на викладені обставини, колегія апеляційного суду доходить висновку про обґрунтованість доводів заяви про забезпечення позову, однак, вказує визначених осіб, яких стосується заборона вчиняти дії, у зв'язку з чим заява підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року про забезпечення позову до подання позовної заяви - задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року - скасувати.
Заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про забезпечення позову до його подання, - задовольнити частково.
Вжити заходів забезпечення позову у виді заборони ОСОБА_4 , приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Гнідюку Олександру Борисовичу вчиняти реєстраційні дії, звертати стягнення, продавати, дарувати, обмінювати чи будь-яким іншим чином відчужувати, обтяжувати, укладати договори та здійснювати реєстрацію будь-яких правочинів стосовно об'єктів нерухомого майна - гаражів-машиномісць №№ НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягувач:
ОСОБА_2 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Боржники:
ОСОБА_4 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк Олександр Борисович, номер свідоцтва 1806, 04060, м. Київ, вул. Щусєва, 36, прим. 2.
Постанова є виконавчим документом.
Постанова суду підлягає негайному виконанню.
Строк пред'явлення постанови до виконання становить 3 (три) роки.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: