Головуючий у суді першої інстанції Галась І.А.
Єдиний унікальний номер справи № 754/16900/2020
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5651 /2021
20 травня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Савченка С.І., Верланова С.М.
секретар - Тютюнник О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 січня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Міністерство юстиції України про встановлення факту народження дитини (тимчасово окупована територія України - АР Крим).
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України.
У заяві зазначила, що вона із чоловіком - ОСОБА_2 , проживають на тимчасово окупованій території України (АР Крим). Дитина - дочка ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У заяві зазначає, що 28 серпня 2015 року вони із чоловіком зареєстрували шлюб, який зареєстрований у Відділі реєстрації шлюбу м. Сімферополь Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим, актовий запис № 1476.
І вона, і чоловік є громадянами України, постійно проживають в АДРЕСА_1 .
Народження дитини зареєстровано за місцем проживання батьків дитини у м. Сімферополі у відділі РАГС Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим та видано свідоцтво про народження дитини, в якому зазначено місце народження: м .Сімферополь , Республіка Крим, Російська Федерація .
У випадку, якщо народження особи настало на території України, подається довідка за формою, затвердженою МОЗ України від 08 серпня 2006 року за №545. Проте у зв'язку з окупацією АР Крим на території півострова контроль та видачу документів здійснюють органи Російської Федерації, діє юрисдикція іноземної держави та застосовуються її закони. Тому документ про народження дитини видано відповідно до законів Російської Федерації є неприйнятним для українських органів ДРАЦС.
З метою реєстрації народження дочки ОСОБА_1 просить встановити факт народження дитини в Україні та вказати її належність до громадянства України .
На теперішній час, для проведення реєстрації народження дитини жіночої статі, ОСОБА_3 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно встановити факт її народження, оскільки вона народилася в м. Сімферополь, АР Крим, яка є тимчасово окупованою територією і документи, видані органами та установами, створеними в порядку не передбаченому законами України, є недійсними. Тому, заявник звернулася до суду із зазначеною заявою задля можливості в подальшому реалізувати дитиною свої особисті немайнові права та з метою запобігання обмеженню цивільних прав і обов'язків.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 січня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати, ухвалити рішення про задоволення заяви. У скарзі зазначила, що суд не взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 20 травня 2021 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи, представник заінтересованої особи приймав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції . Представник заявника до суду апеляційної інстанції не з'явився , клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, а відтак відсутні підстави вважати причини його неявки поважними .
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви виходив із того, що не надано достатніх доказів для встановлення факту народження дитини.
Такі висновки суду не відповідають обставинам справи, не ґрунтуються на вимогах закону з огляду на таке .
Як видно із матеріалів справи заявниця ОСОБА_1 із чоловіком ОСОБА_2 , проживають на тимчасово окупованій території України ( АР Крим). Вони із чоловіком 28 серпня 2015 року зареєстрували шлюб, який зареєстрований у Відділі реєстрації шлюбу м. Сімферополь Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим, актовий запис № 1476 .
І вона, і чоловік є громадянами України, постійно проживають в АДРЕСА_1 .
Дитина - дочка ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Народження дитини зареєстровано за місцем проживання батьків дитини у м. Сімферополі у відділі РАГС Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим та видано свідоцтво про народження дитини, в якому зазначено місце народження: м . Сімферополь , Республіка Крим, Російська Федерація .
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Пунктом сьомим ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Статтею 317 ЦПК України встановлено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.
Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22серпня 2007 року № 1064.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими Наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18 жовтня 2000 року , в редакції, затвердженій Наказом Міністерства юстиції України № 1154/5 від 22 листопада 2007 року , з наступними змінами, передбачено, що підставою для державної реєстрації є: 1) медичне свідоцтво про народження (форма № 103/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024, що видається закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я державна реєстрація народження проводиться на підставі медичного свідоцтва про народження або медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024 (із змінами), та висновку про підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров'я за формою, встановленою у додатку 3 до Порядку підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 січня 2013 року № 9; 2) медичне свідоцтво про народження, медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу. Ці документи подаються для державної реєстрації народження дитини, яка досягла одного року і більше; 3) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потяга тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або в іншому транспортному засобі. У разі відсутності лікаря або фельдшера державна реєстрація народження проводиться на підставі вказаного акта та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу; 4) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть (форма № 106-2/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024, у разі мертвонародження.
Якщо реєстрація народження дитини, народженої в іншій державі, не була проведена компетентним органом такої держави або дипломатичним представництвом чи консульською установою України, підставою для проведення державної реєстрації в Україні є медичний документ іншої держави, що підтверджує факт народження дитини, належним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Ці документи подаються до органу державної реєстрації актів цивільного стану, де реєструється народження. При відсутності підстав для державної реєстрації народження, визначених у цьому пункті, державна реєстрація народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження даною жінкою. Для розгляду відповідної справи у суді орган державної реєстрації актів цивільного стану на прохання заявника складає письмову відмову у проведенні державної реєстрації народження (додаток 1), у якій викладає причини неможливості проведення такої реєстрації.
Якщо державна реєстрація народження дитини проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження, дані про дату і місце народження дитини зазначають відповідно до рішення суду.
Відповідно до роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт народження особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин. Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Вказані вище нормативно-правові акти не містять спеціальної норми щодо порядку державної реєстрації факту народження на тимчасово окупованій території, що унеможливлює державну реєстрацію факту народження в позасудовому порядку.
Як видно із матеріалів справи , подія народження дитини жіночої статі - ОСОБА_3 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбулася на території м.Сімферополь , АР Крим, тобто, частині України, яка відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», - є тимчасово окупованою територією України.
Відповідно до ст. 1 Конституції України - Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2 Конституції України).
Статтею 133 Конституції України визначено, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Відповідно до ст.134 Конституції України Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. За положеннями статті 3 цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до частин 2, 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», - будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Даючи оцінку допустимості у даній цивільній справі таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується вимогами міжнародно-правових актів і принципів, адже відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України, які визначають, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а також положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», - будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 9 цього Закону, встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Відповідно до ст.ст. 26, 27, 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись; учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору; договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору та з урахуванням будь-яких відповідних норм міжнародного права, які застосовуються у відносинах між учасниками.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Лоізіду проти Туреччини», «Кипр проти Туреччини»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Мозер проти Республіки Молдова та Росії», «Іласку та інші проти Молдови та Росії»), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії, наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. В контексті цього не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки, це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території.
Застосовуючи зазначений висновок у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це ставило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Суд першої інстанції вказаних положень не врахував , а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви, і таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення .
Встановлюючи наявність факту народження дитини жіночої статі - ОСОБА_3 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 , апеляційний суд вважає за можливе прийняти в якості належних і допустимих доказів документи, які видані на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
З матеріалів справи вбачається, що встановлення факту народження дитини жіночої статі, необхідне заявнику для того, щоб зареєструвати її народження у органах державної реєстрації актів цивільного стану.
При цьому, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.
З урахуванням зазначеного, враховуючи засади добросовісності, справедливості і розумності регулювання цивільно-правових відносин, апеляційний суд вважає, що для цілей, передбачених ст. 317 ЦПК України ОСОБА_1 є особою, яка має право на звернення до суду із заявою про встановлення факту народження дитини жіночої статі - ОСОБА_3 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території України.
Враховуючи досліджені у судовому засіданні письмові докази та оцінюючи їх в сукупності, суд вважає, що заяви ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини підлягає задоволенню та вважає за можливе встановити факт народження дитини жіночої статі ОСОБА_3 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Сімферополь, АР Крим.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,376,381 - 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 січня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, - народження дитини жіночої статі - дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від громадян України ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , місце народження: м. Сімферополь, Автономної Республіки Крим, Україна, громадянка України, місце проживання: АДРЕСА_1 .
У графі «Відомості про батька» записати: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець міста Сімферополь, громадянин України, місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
У графі «Відомості про матір» записати: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка м. Москва, громадянка України, місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а вразі проголошення вступної та резолютивної частини с удового рішення з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений 25 травня 2021 року.
Головуючий
Судді