«25» травня 2021 року
м. Харків
справа № 638/17863/20
провадження № 22ц/818/3058/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.
за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 , представник позивачки - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 , представниця відповідача - Суткович М. А.
розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2021 року в складі судді Грищенко І.О.
У грудні 2020 року ОСОБА_4 через представника звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів та просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошові кошти у розмірі 25 000,00 доларів США у гривнях за офіційним курсом долара США, визначеним станом на день ухвалення рішення; вирішити питання щодо судових витрат.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 через представника звернулась до суду із заявою про забезпечення позову. Заява мотивована тим, що з відповідача підлягає стягненню на її користь сума грошових коштів, яку вона передала ОСОБА_3 як аванс за придбання квартири на підставі укладеного між ними попереднього договору від 18 травня 2017 року, оскільки основний договір купівлі-продажу квартири між ними так і не було укладено. ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 475,4 кв м. Вказала, що наявні об'єктивні підстави стверджувати, що відповідач може відчужити зазначене майно, що в подальшому може утруднити виконання рішення суду про задоволення її позову чи зробити його неможливим.
Просила постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони його відчуження на наступний об'єкт нерухомого майна, який належить ОСОБА_3 на праві приватної власності: п'ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 475,4 кв м; у разі задоволення заяви примірник ухвали про забезпечення позову направити для негайного виконання відповідачу, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2021 року заяву про забезпечення позову - задоволено; заборонено відчуження у будь - який спосіб об'єкту нерухомості, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 .
Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_3 через представника подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду - скасувати та відмовити ОСОБА_1 у забезпеченні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що вжиті заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими вимогами, оскільки предметом позову є сума коштів у розмірі 25 000,00 доларів США, тоді як вартість його квартири більше 10 000 000,00 грн. Позивачка у своїй заяві просила накласти арешт на майно, тоді як суд самостійно застосував заборону його відчуження, що є іншим заходом. Суд першої інстанції не надав оцінки твердженням позивачки про те, що його квартира є об'єктом спільної сумісної власності. Доказів, які б свідчили про його намір продати кватиру, не надано. Його квартира вже перебуває під обтяженням на підставі іпотечного договору від 12 травня 2017 року. Позивачка не довела, що він не має джерел доходу та іншого майна, за рахунок якого могло б бути виконано рішення суду. Оскаржувана ухвала обмежує його право власності. У резолютивній частині ухвали зазначено, що її необхідно направити до відповідних компетентних органів, однак не вказано, до яких саме. Судом неповно викладено порядок оскарження ухвали.
09 квітня 2021 року до суду апеляційної інстанції від представника позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона та її представник акцентували увагу на необхідність забезпечення позову, оскільки сума боргу значна, відповідач може розпорядитися цією квартирою, а крім цієї квартири, у відповідача іншого майна немає, тому захід забезпечення позову шляхом заборони відчуження цієї квартири є обгрунтованим. Зазначив, що суд першої інстанції не вийшов за межі заяви, а задовольнив заяву частково в її межах.
19 квітня 2021 року до суду апеляційної інстанції від представниці відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач та його представниця вважали, що протокол допиту свідка є неналежним доказом в рамках цієї справи. Також, вказала, що відповідач повернув суму авансу в повному обсязі.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників, дослідивши матеріали оскарження ухвали, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду - залишити без змін.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони відчуження майна відповідача може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Як вбачається з роз'яснень, що містяться у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Умовою застосування заходів для забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Відповідні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 19 квітня 2019 року у справі № 554/1893/17, від 26 квітня 2019 року у справі № 308/3824/16-ц, від 13 січня 2020 року у справі №922/2163/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Пунктом 2 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , у якому просила стягнути з нього грошові кошти у розмірі 25 000,00 доларів США у гривнях, за офіційним курсом долара США, визначеним станом на день ухвалення рішення.
Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2021 року відкрито провадження у справі.
Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що між сторонами 18 травня 2017 року укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_3 зобов'язався передати у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 вартістю 4 020 000,00 грн. Під час укладення цієї угоди ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_3 25 000,00 доларів США як аванс. Однак, основний договір між сторонами так і не було укладено. У зв'язку з чим, ОСОБА_1 вимагає повернення сплачених нею коштів.
Отже, між сторонами виник майновий спір про стягнення грошових коштів.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_3 є власником п'ятикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 475,4 кв м, житловою площею 277,3 кв м. Зазначена квартира також є предметом іпотеки за договором від 12 травня 2017 року, іпотекодержателем за яким є Приватне акціонерне товариство «Енергополь-Україна» (а. с. 35-37). Іншого майна, як свідчать матеріали оскарження ухвали, у відповідача немає. Також, таких відомостей не надано і до суду апеляційної інстанції.
Встановивши, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виник спір майнового характеру, з урахуванням обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що не застосування заходів забезпечення позову у вигляді заборони відчуження нерухомого майна відповідача може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Посилання ОСОБА_3 на те, що вжиті заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими вимогами, оскільки предметом позову є сума коштів у розмірі 25 000,00 доларів США, тоді як вартість його квартири більше 10 000 000,00 грн, та що він не має наміру продати квартиру, не можуть бути взяті до уваги, оскільки відомостей про наявність у нього будь-якого іншого майна, окрім цієї квартири, за рахунок якого може бути виконано рішення суду та вартість якого була б аналогічною ціні позову, матеріали справи не містять та ним не надано.
При цьому, відомостей про точну вартість вказаної квартири матеріали справи на час вирішення заяви про забезпечення позову та апеляційного перегляду не містять. Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено лише приблизну її вартість.
Крім того, співмірність оцінюється не лише виходячи з ціни позову та вартості майна відповідача, а й шляхом співставлення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у випадку невжиття цих заходів. Відповідач не вказав, які саме негативні наслідки для нього настали у зв'язку з вжиттям заходів забезпечення позову.
Доводи ОСОБА_3 щодо того, що позивачка у своїй заяві просила накласти арешт на майно, тоді як суд самостійно застосував заборону його відчуження, що є іншим заходом, є безпідставними, оскільки у своїй заяві позивачка просила і накласти арешт на квартиру відповідача, і заборонити її відчуження. Суд першої інстанції, фактично задовольнивши її вимоги частково, вжив належний захід забезпечення позову у вигляді заборони відчуження квартири, який є менш обтяжливим для відповідача, не перешкоджає користуванню квартирою та проживанню у ній.
Твердження ОСОБА_3 щодо того, що суд першої інстанції не надав оцінки твердженням позивачки про те, що його квартира є об'єктом спільної сумісної власності, судова колегія відхиляє, оскільки помилкове зазначення ОСОБА_1 у своїй заяві, що квартира відповідача перебуває у спільній власності, жодним чином не вплинуло на вирішення питання про забезпечення позову.
Посилання ОСОБА_3 на те, що його квартира вже перебуває під обтяженням на підставі іпотечного договору від 12 травня 2017 року, також не можуть бути взяті до уваги, оскільки іпотека встановлена не в інтересах позивачки та може бути припинена у будь-який момент. Перебування квартири в іпотеці не є перешкодою для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони її відчуження.
Доводи ОСОБА_3 щодо того, що оскаржувана ухвала обмежує його право власності, є необґрунтованими, оскільки заборона відчуження квартири не перешкоджає користуванню нею, а обмежує лише одну з правомочностей власника - відчужувати це майно. Такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки нерухоме майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Крім того, заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер.
При цьому, відповідач не позбавлений права за наявності передбачених законом підстав ініціювати перед судом питання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим, скасування заходів забезпечення позову, відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, тощо.
Також, судова колегія звертає увагу на те, що за змістом частин четвертої-п'ятої статті 156 ЦПК України у разі вжиття судом заходів забезпечення позову про стягнення грошової суми відповідач може за своєю ініціативою забезпечити позов шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вимог позивача або надання гарантії банку на таку суму, що є підставою для скасування вжитих судом заходів забезпечення позову.
Посилання відповідача на те, що у резолютивній частині ухвали зазначено, що її необхідно направити до відповідних компетентних органів, однак не вказано, до яких саме, а також, що судом неповно викладено порядок оскарження ухвали, не свідчать про порушення процесуальних норм та наявність підстав для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали суду.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи те, що ухвалу суду постановлено з додержанням норм процесуального права, підстави для її зміни або скасування відсутні.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, та справа по суті спору не розглядалась, підстав для розподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді О.М. Хорошевський
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 27 травня 2021 року.