«24» травня 2021 року
м. Харків
справа № 640/15421/15-ц
провадження № 22ц/818/2582/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),
суддів - Котелевець А.В., Хорошевського О.М.
за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.
учасники справи:
позивач - Кредитна спілка «Самопоміч», представниця позивача - Січна - Литвинова Л.О.,
відповідачі - ОСОБА_1 , представник відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
позивачі за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , представник позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
відповідач за зустрічним позовом - Кредитна спілка «Самопоміч», представниця відповідача за зустрічним позовом - Січна - Литвинова Л.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Кредитної спілки «Самопоміч» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року в складі судді Лях М.Ю.
У вересні 2015 року Кредитна спілка «Самопоміч» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, який в подальшому неодноразово уточнила.
Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2012 року між нею та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як солідарними позичальниками укладено договір про іпотечний кредит № ДКД - 00118, за яким вона зобов'язалась надати відповідачам кредит у формі кредитної лінії у сумі 140 000,00 грн, а позичальники - щомісяця сплачувати проценти, розраховані від суми наданого кредиту за фіксованою процентною ставкою 36 % річних, а у разі прострочки сплати процентів на строк більше п'яти днів - до повного погашення заборгованості зі сплати процентів сплачувати проценти за подвоєною ставкою, що розраховуються поденно від суми наданого кредиту та заборгованості зі сплати процентів. Пунктом 2 договору передбачено, що позичальники зобов'язані повернути кредит до 03 липня 2015 року.
У забезпечення зобов'язань за кредитним договором між сторонами укладено іпотечний договір від 04 липня 2012 року, предметом якого є двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказала, що загальна сума кредитних коштів, що надавалися в межах кредитної лінії без її перевищення, склала 170 025,00 грн. Відповідачі частково повернули кредит, сплативши загалом 30 044, 76 грн. Отже, з урахуванням сплачених коштів, сума неповерненого кредиту склала 139 980,24 грн. Оскільки відповідачі проценти не сплачували з вересня 2014 року, їх заборгованість збільшено на підставі пункту 4 укладеного договору, яким передбачено сплату процентів за подвоєною ставкою у разі прострочення.
Крім того, 03 лютого 2015 року між кредитною спілкою та відповідачами укладено кредитний договір № ДКД - 00019, за умовами якого кредитна спілка зобов'язалась надати позичальникам кредит у формі кредитної лінії у сумі 69 300,00 грн зі строком повернення до 03 травня 2015 року та сплатою відсотків у розмірі 36% річних та за подвоєною ставкою у разі прострочення на строк більше 5 днів.
Зазначила, що свої зобов'язання виконала, надавши відповідачам вказану суму коштів. Однак всупереч умовам договору до цього часу позичальники суму кредиту за кредитним договором № ДКД - 00019 теж не повернули, проценти за користування кредитом не сплатили. Відповідачі порушили та продовжують порушувати умови ними же підписаного договору, у зв'язку з чим їх заборгованість збільшено на підставі пункту 4 зазначеного договору, яким передбачено сплату процентів за подвоєною ставкою у разі прострочення.
Вказала, що нарахування відсотків після закінчення строків дії договорів є правомірним, оскільки ці відсотки заздалегідь узгоджені сторонами, тобто у договорах встановлено розмір відсотків за неправомірне користування коштами, що відповідає вимогам статті 625 ЦК України.
Просила, з урахуванням уточнень та доповнень, стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Кредитної спілки «Самопоміч» суму заборгованості, визначену (розраховану) станом на 14 грудня 2016 року в загальній сумі 937 135,81 грн, яка складається із заборгованості за договором про іпотечний кредит № ДКД-00118 від 03 липня 2012 року у розмірі 693 542, 85 грн., з яких 139 980,24 грн - сума заборгованості за кредитом (сума неповерненого кредиту) та 553 562,61 грн - сума заборгованості зі сплати процентів; а також заборгованості за договором про іпотечний кредит № ДКД-00019 від 03 лютого 2015 року у розмірі 243 592, 96 грн, з яких 69 300,00 грн - сума заборгованості за кредитом (сума неповерненого кредиту) та 174 292,96 грн - сума заборгованості зі сплати процентів.
У грудні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись із зустрічним позовом до Кредитної спілки «Самопоміч» про визнання недійсними договорів та стягнення моральної шкоди, який неодноразово уточнили.
Зустрічний позов мотивовано тим, що укладені кредитні договори № Д КД-00118 та № Д КД-00019 не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки їх зміст не містить сукупної вартості кредиту для позичальників ні в процентному, ні в грошовому значенні. Договори не містять порядку надання коштів у кредит у формі кредитної лінії (повністю або частинами, розміри частин кредиту та строки їх надання). Договорами не передбачено графіку погашення кредитів, який відображав би кількість платежів, їх частоту, розмір процентів та повернення самого кредиту, які необхідно сплачувати щомісяця або їх обов'язкові мінімальні розміри, яка частина з внесених позичальниками коштів буде направлена на погашення кредиту, а яка на погашення процентів за користування ним. До позичальників не доведена інформація про суми нарахованих відповідно до умов договорів до кінця кожного місяця процентів. Також, договорами не передбачено конкретну дату місяця, до якої позичальники повинні сплатити проценти.
Вказали, що відсутність в кредитних договорах умов про сукупну вартість кредиту, у тому числі, за кожним платіжним періодом, включаючи реальну процентну ставку і абсолютне значення подорожчання кредиту, про частки платежів у погашення основного боргу та в погашення відсотків, викликано бездіяльністю кредитної спілки, яке не узгодила з ними відповідні умови договору. Подорожчання кредитного продукту відносно його вартості на момент прийняття на себе кредитних зобов'язань вносить істотний дисбаланс між договірними зобов'язаннями на шкоду споживачів.
Зазначили, що кредитним договором передбачено надання кредиту у розмірі 140 000,00 грн, тоді як фактично видано 170 025,00 грн.
Вказали, що квитанції, які підтверджують факт внесення ними коштів до каси кредитної спілки містять лише загальну суму коштів без призначення платежу, з них не вбачається, яка частка направлена на погашення кредиту, а яка - на погашення процентів.
Вважали, що їхні права як споживачів фінансової послуги були порушені в момент укладення кредитних договорів, їх волевиявлення не можна розцінювати як вільне, вони були позбавлені реальної можливості на підставі достовірної інформації обрати порівняно з іншими саме ту послугу, яка відповідає їх інтересам, здійснити свідомий і вільний вибір.
Зазначили, що усі інші договори, окрім договору № Д КД-00118 від 03 липня 2012 року, є штучними договорами, за якими вони не отримували грошових коштів. Нібито отримані кошти насправді направлялись самою кредитною спілкою в погашення заборгованості за раніше укладеними договорами.
Вказали, що кредитодавець шляхом введення їх в оману спонукав підписувати нові договори кредиту, не надаючи їм кошти. Дії кредитної спілки є шахрайськими, спрямовані на заволодіння квартирою, що передана в іпотеку.
Зазначили, що діями відповідача їм спричинено моральну шкоду. Вони тривалий час перебувають у стресовому стані, що пов'язаний з протиправними діями відповідача, відчуттям безправного положення, виснаженістю нервової системи, приниженням, страхом позбавлення житла. Перебування у постійному стресі призвело до інфаркту у ОСОБА_1 .
Просили визнати недійсним договір іпотечного кредитування від 03 липня 2012 року № Д КД-00118, укладений між Кредитною спілкою «Самопоміч» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; визнати недійсним іпотечний договір від 04 липня 2012 року, який укладений між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою «Самопоміч», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палевою О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 2445; визнати недійсним договір іпотечного кредитування від 03 лютого 2015 року № Д КД-00019, укладений між Кредитною спілкою «Самопоміч» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; зобов'язати Кредитну спілку «Самопоміч» повернути ОСОБА_1 правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_1 ; стягнути з Кредитної спілки «Самопоміч» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі по 20 000,00 грн кожному; стягнути з Кредитної спілки «Самопоміч» на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року позовну заяву Кредитної спілки «Самопоміч» - задоволено частково; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Кредитної спілки «Самопоміч» суму заборгованості (суму неповернутого кредиту) за договором про іпотечний кредит № ДКД - 00118 від 03 липня 2012 року станом на 14 грудня 2016 року у розмірі 139 980,24 грн та суму заборгованості (суму неповернутого кредиту) за договором про іпотечний кредит № ДКД - 00119 від 03 лютого 2015 року станом на 14 грудня 2016 року у розмірі 69 300,00 грн; у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Кредитної спілки «Самопоміч» - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 та Кредитна спілка «Самопоміч» подали апеляційні скарги.
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просили рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Кредитної спілки «Самопоміч» - відмовити; їхні зустрічні позовні вимоги - задовольнити.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з'ясував обставини у справі, не врахував, що надані позивачем роздруківки операцій за кредитними договорами не можуть бути визнані належними доказами, оскільки з їх змісту неможливо встановити порядок нарахування заборгованості, зокрема, процентів, та відповідності розрахунків, проведених кредитною спілкою, умовам договору. Вказані документи не містять реквізитів первинних документів. Вказали, що оспорювані договори не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». З Положенням про кредитування вони не ознайомлювались. Зазначили, що їхні права як споживачів фінансової послуги були порушені в момент укладення кредитних договорів. Їхне волевиявлення не можна розцінювати як вільне, оскільки вони були позбавлені реальної можливості на підставі достовірної інформації обрати порівняно з іншими саме ту послугу, яка відповідає їх інтересам, здійснити свідомий і вільний вибір, що є підставою для визнання договорів недійсними. Наголосили на спричиненні їм моральної шкоди діями кредитної спілки.
Кредитна спілка «Самопоміч» в апеляційній скарзі просила рішення суду в частині відмови у задоволенні її вимог про стягнення процентів за кредитними договорами - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення або змінити рішення, доповнивши резолютивну частину наступним: стягнути з відповідачів на користь позивача заборгованість зі сплати процентів за договором про іпотечний кредит № ДКД-00118 від 03 липня 2012 року, яка станом на 14 грудня 2016 року склала 553 562,61 грн та заборгованість зі сплати процентів за договором про іпотечний кредит № ДКД-00019 від 03 лютого 2015 року, яка станом на 14 грудня 2016 року склала 174 292,96 грн; в іншій частині рішення суду - залишити без змін; скасувати заходи забезпечення позову у цій справі, що були застосовані судом за клопотанням відповідачів; вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційна скарга Кредитної спілки «Самопоміч» мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки висновку експерта, яким підтверджується заборгованість відповідачів за кредитними договорами. Нарахування відсотків після закінчення строків дії договорів є правомірним, оскільки ці відсотки заздалегідь узгоджені. Тобто у договорах встановлено розмір відсотків за неправомірне користування коштами, що відповідає вимогам статті 625 ЦК України. На відповідачів у спірних правовідносинах не поширюється Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки вони є членами кредитної спілки. Відповідачі ознайомлені з умовами кредитування, порядком оплати основної суми кредиту, процентів, порядком вирахування загального розміру вказаних сум, неодноразово звертались до кредитної спілки за отриманням коштів та в подальшому частково повертали кошти.
02 квітня 2021 року та 20 травня 2021 року до суду апеляційної інстанції від Кредитної спілки «Самопоміч» надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідачів та письмові пояснення, в яких фактично виклав вимоги апеляційної скарги та просив їхню апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.
20 квітня 2021 року до суду апеляційної інстанції від відповідачів надійшов відзив на апеляційну скаргу Кредитної спілки «Самопоміч», в якому відповідачі виклали доводи та вимоги своєї апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 необхідно залишити без задоволення, апеляційну скаргу Кредитної спілки «Самопоміч» - задовольнити частково, рішення суду в частині відмови в задоволенні позову Кредитній спілці «Самопоміч» - скасувати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не виконали зобов'язання за кредитними договорами у повному обсязі у передбачені ними строки, тому наявні правові підстави для стягнення з них на користь позивача суми не повернутих кредитів. Вимоги кредитної спілки про стягнення відсотків суд першої інстанції залишив без задоволення посилаючись на те, що проценти можуть бути нараховані лише в межах строку кредитування. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд виходив з того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 не спростовано правомірності оспорюваних правочинів (кредитних договорів), не доведено їх недійсність за наведеними у зустрічній позовній заяві підставами.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 червня 2012 року ОСОБА_1 та 03 липня 2012 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 подали заяви голові спостережної ради Кредитної спілки «Самопоміч» щодо прийняття їх до членів кредитної спілки. Протоколами засідання спостережної ради кредитної спілки № Д СР-00027 від 27 червня 2012 року, № Д СР-00029 і № Д СР-00030 від 03 липня 2012 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 прийнято у члени кредитної спілки (а. с. 136-141 том 1).
03 липня 2012 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали заяву про надання кредиту у розмірі 140 000,00 грн на строк 36 місяців. В якості забезпечення кредиту та сплати процентів запропонували прийняти квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 100 том 5).
03 липня 2012 року між Кредитною спілкою «Самопоміч» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як солідарними позичальниками укладено договір про іпотечний кредит № ДКД - 00118, за яким кредитор зобов'язався надати позичальникам кредит у формі кредитної лінії у сумі 140 000,00 грн на умовах платності, строковості та забезпеченості (а. с. 3 том 1).
Пунктами 2 та 3 цього договору передбачено, що позичальники зобов'язані до 03 липня 2015 року повернути кредит та щомісяця сплачувати проценти, розраховані від суми наданого кредиту за фіксованою ставкою 36 % річних.
Пунктом 4 цього договору визначено, що у разі прострочки сплати процентів на строк більше п'яти днів, позичальники зобов'язані до повного погашення заборгованості зі сплати процентів сплачувати кредитору проценти за фіксованою подвоєною ставкою.
Як вбачається з пункту 6 цього договору грошові кошти від імені всіх позичальників отримує ОСОБА_1 .
У забезпечення виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит № ДКД - 00118 04 липня 2012 року ОСОБА_1 та Кредитна спілка «Самопоміч» уклали іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець у забезпечення основного зобов'язання передає іпотекодержателю в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 4 том 1).
Як вбачається з копій видаткових касових ордерів, ОСОБА_1 за період з 04 липня 2012 року по 03 квітня 2013 року отримав в якості кредиту грошові кошти у загальному розмірі 170 025,00 грн (04 липня 2012 року - 80 000,00 грн, 20 вересня 2012 року - 30 000,00 грн, 29 листопада 2012 року - 20 000,00 грн, 11 січня 2013 року - 20 000,00 грн, 04 березня 2013 року - 16 000,00 грн, 03 квітня 2013 року - 4025,00 грн), що також не заперечується відповідачами (а. с. 5-7 том 1).
У період з серпня 2012 року по серпень 2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 сплачували грошові кошти за користування кредитом за договором № ДКД-00118, що підтверджується копіями квитанцій (а. с. 37-44, 83-90 том 1).
03 лютого 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали заяву про надання кредиту у розмірі 69 300,00 грн на строк 3 місяці (а. с. 100 том 5).
03 лютого 2015 року між Кредитною спілкою «Самопоміч» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як солідарними позичальниками укладено кредитний договір № Д КД-00019, за яким кредитор зобов'язався надати позичальникам кредит у формі кредитної лінії у сумі 69 300,00 грн на умовах платності, строковості та забезпеченості (а. с. 8 том 1).
В свою чергу, позичальники зобов'язались до 03 травня 2015 року повернути кредит, а також щомісяця сплачувати кредитору проценти за фіксованою ставкою 36 % річних, що розраховуються поденно від наданої суми кредиту.
Пунктом 4 цього договору визначено, що у разі прострочки сплати процентів на строк більше п'яти днів, позичальники зобов'язані до повного погашення заборгованості зі сплати процентів сплачувати кредитору проценти за фіксованою подвоєною ставкою, що розраховується поденно від наданої суми кредиту та заборгованості зі сплати процентів.
Умовами договору передбачено, що грошові кошти від імені всіх позичальників отримує ОСОБА_3 (пункт 5).
03 лютого 2015 року ОСОБА_3 отримала кредитні кошти у розмірі 69 300,00 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером (а. с. 9 том 1).
З роздруківок операцій за кредитами вбачається, що борг ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за договором про іпотечний кредит № ДКД - 00019 станом на 01 вересня 2015 року склав 99 629,81 грн., з яких: 69 300,00 грн - сума кредиту; 30 329,81 грн - сума заборгованості зі сплати процентів (а. с. 11 том 1). Борг ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за договором про іпотечний кредит № ДКД - 00118 станом на 05 квітня 2016 року склав 427 267,64 грн, з яких: 139 980,24 грн - сума кредиту; 287 287,40 грн - сума заборгованості зі сплати процентів (а. с. 124 том 1).
З розрахунків заборгованості вбачається, що станом на 03 липня 2015 року (термін закінчення кредитування) заборгованість ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за договором про іпотечний кредит № ДКД - 00118 від 03 липня 2012 року становить 139 980,24 грн, заборгованість за відсотками - 104 601,19 грн (а. с. 176-177 том 1, а. с. 71-72 том 4).
Станом на 03 травня 2015 року (термін закінчення кредитування) заборгованість ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за договором про іпотечний кредит № ДКД - 00019 від 03 лютого 2015 року становить 69 300,00 грн, заборгованість за відсотками - 6002,35 грн (а. с. 73 том 4).
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів щодо неправомірних дій Кредитної спілки «Самопоміч». За матеріалами його заяви відкрито кримінальне провадження (а. с. 26-29 том 1).
З висновку судової економічної експертизи №13825, складеного судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. Бокаріуса 20 липня 2017 року вбачається, що розмір заборгованості ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 перед Кредитною спілкою «Самопоміч» станом на 14 грудня 2016 року за договором про іпотечний кредит № ДКД-00118 від 03 липня 2012 року складає 693 542,85 грн, за кредитним договором № ДКД - 00019 від 03 лютого 2015 року - 243 592,96 грн. Загальна сума заборгованості складає 937 135,81 грн. 03 січня 2021 року експертом складено пояснення до вказаного висновку (а. с. 28-37, 201-211 том 4).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2017 року цивільну справу за позовною заявою Кредитної спілки «Самопоміч» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до Кредитної спілки «Самопоміч» про розірвання договору про іпотечний кредит та кредитного договору об'єднано в одне провадження з цивільною справою за позовною заявою Кредитної спілки «Самопоміч» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором ДКД №00019 від 03 лютого 2015 року; об'єднаній справі присвоєно № 640/15421/15-ц.
За частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610, 611, частини 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.
З Положення про кредитування, затвердженого рішенням Спостережної ради Кредитної спілки «Самопоміч» від 18 травня 2007 року (зі змінами від 31 січня 2008 року) вбачається, що спілка надає її членам кредити з наступними строками користування: кредити з терміном погашення до 3 місяців включно; кредити з терміном погашення від 3 до 12 місяців включно; кредити з терміном погашення понад 12 місяців включно (стаття 6) (а. с. 162-168 том 1).
Відповідно до статті 18 Положення за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати проценти. Проценти - одноразовий, кількоразовий або регулярний платіж у певному розмірі, пропорційному до суми запозичених коштів або суми боргу чи заборгованості. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повного повернення кредиту.
Статтею 20 Положення передбачено, що проценти нараховуються за час користування кредитом від суми кредиту, що надана позичальнику за обумовленою у договорі процентною ставкою. Нарахування процентів за місяць від календарної дати (числа місяця) у попередньому місяці до відповідної календарної дати у поточному місяці здійснюється за ставкою, що передбачена кредитним договором незалежно від кількості днів (28, 29, 30 чи 31), що минула. Якщо нарахування процентів починається з останнього дня попереднього місяця, місяцем вважається строк до останнього дня поточного місяця. Проценти нараховуються з дня повного або часткового надання коштів за кредитом, тобто за датою першої події надання коштів за кредитом. Наступне надання коштів в рахунок кредиту не змінює дати щомісячного нарахування процентів.
Статтями 22, 23 Положення передбачено, що позичальник зобов'язаний за користування кредитом сплачувати нараховані проценти. У разі прострочення сплати процентів чита несвоєчасного повернення кредиту, позичальник зобов'язаний до повного погашення заборгованості сплачувати Спілці проценти. За кредитною лінією позичальник також повинен сплачувати нараховані проценти кожного разу у день отримання частинами кредиту.
Статтею 27 Положення визначено, що у разі порушення позичальником чи Спілкою умов кредитного договору, інша сторона мас право вимагати усунення порушень та належного виконання умов договору, а також відшкодування завданої шкоди згідно з законодавством.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог Кредитної спілки «Самопоміч», суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позичальники належним чином не виконували взятих на себе зобов'язань за кредитними договорами, у зв'язку з чим у них утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з боржників з врахуванням наданого позивачем розрахунку, правильність якого щодо нарахування боргу за тілом кредиту відповідачами не спростовано, а також підтверджується висновком експертизи.
Оцінивши зібрані докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів заборгованості за кредитом за договором № ДКД - 00118 від 03 липня 2012 року у розмірі 139 980,24 грн та договором № ДКД - 00119 від 03 лютого 2015 року у розмірі 69 300,00 грн.
Доводи відповідачів щодо того, що надані позивачем роздруківки операцій за кредитними договорами не можуть бути визнані належними доказами, оскільки з їх змісту неможливо встановити порядок нарахування заборгованості, зокрема, процентів, та відповідності розрахунків, проведених кредитною спілкою, умовам договору; вказані документи не містять реквізитів первинних документів, судова колегія відхиляє, оскільки дані, що містяться у зазначених документах, а також і у розрахунках заборгованості підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями видаткових касових ордерів про отримання кредитних коштів та квитанцій про сплату коштів у рахунок погашення боргу. Порядок нарахування заборгованості передбачений у кредитних договорах.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні вимог Кредитної спілки «Самопоміч» в частині стягнення відсотків за користування кредитом суд першої інстанції обґрунтовано послався на те, що після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, однак не взяв до уваги, що позивачем заявлено вимоги про стягнення відсотків, зокрема, нарахованих протягом строку кредитування, на стягнення яких він має право.
З наданих позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зі сплати відсотків за договором про іпотечний кредит № ДКД - 00118 від 03 липня 2012 року станом на 03 липня 2015 року (термін закінчення кредитування) становить 104 601,19 грн (а. с. 176-177 том 1, а. с. 71-72 том 4).
Заборгованість ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зі сплати відсотків за договором про іпотечний кредит № ДКД - 00019 від 03 лютого 2015 року станом на 03 травня 2015 року (термін закінчення кредитування) становить 6002,35 грн (а. с. 73 том 4).
Таким чином, з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підлягає стягненню на користь позивача заборгованість зі сплати відсотків за договором про іпотечний кредит № ДКД - 00118 від 03 липня 2012 року станом на 03 липня 2015 року у розмірі 104 601,19 грн та договором про іпотечний кредит № ДКД - 00019 від 03 лютого 2015 року станом на 03 травня 2015 року у розмірі 6002,35 грн, а загалом 110 603,54 грн.
Висновок суду першої інстанції про залишення без задоволення вимог кредитної спілки про стягнення відсотків, нарахованих поза межами строків кредитування, є правильним, оскільки у цих правовідносинах може бути застосована лише норма статті 625 ЦК України.
Доводи Кредитної спілки «Самопоміч» щодо того, що нарахування відсотків після закінчення строків дії договорів є правомірним, оскільки ці відсотки заздалегідь узгоджені сторонами, тобто у договорах встановлено розмір відсотків за неправомірне користування коштами, що відповідає вимогам статті 625 ЦК України, судова колегія відхиляє.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Таким чином, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідні висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 910/21449/17.
Однак, укладеними між сторонами кредитними договорами передбачено, що у разі прострочки сплати процентів на строк більше п'яти днів, позичальники зобов'язані до повного погашення заборгованості зі сплати процентів сплачувати кредитору проценти за фіксованою подвоєною ставкою, що розраховується поденно від наданої суми кредиту та заборгованості зі сплати процентів.
Зазначена умова по суті не є встановленням іншого розміру процентів річних, що передбачено статтею 625 ЦК України, а лише передбачає збільшення розміру процентної ставки у разі прострочення сплати процентів на строк більше п'яти днів.
Твердження кредитної спілки, що суд першої інстанції не надав належної оцінки висновку експерта, яким підтверджується заборгованість відповідачів за кредитними договорами, є безпідставними, оскільки при складанні висновку експерт не враховував, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.
Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення відсотків за кредитними договорами, нарахованими після спливу строку надання кредитів за ними.
Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання кредитних договорів і договору іпотеки недійсними та стягнення моральної шкоди судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей).
Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману передбачені статтею 230 ЦК України.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно, знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі, пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 230 та статті 203 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Відповідне тлумачення надано у постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №686/9372/16-ц, провадження №61-20156св19; від 16 вересня 2020 року у справі № 617/1552/15-ц, провадження № 61-19159св19.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладання договорів) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
За положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому). Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладання кредитного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.
Як встановлено судом, спірні договори підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Позивачі за зустрічним позовом в момент укладення договорів не заявляли додаткових вимог щодо їх умов та в подальшому виконували їх.
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не доведено укладення кредитних договорів на умовах, що обмежують їх права, та що вони були укладені внаслідок введення їх в оману зі сторони кредитної спілки або з використанням нечесної підприємницької практики щодо них.
Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочинів у цілому, зокрема, не спростовано, що під час укладення кредитних договорів та договору іпотеки ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 діяли свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодились з їх умовами.
Позивачами за зустрічним позовом не надано доказів того, що під час укладення оспорюваних договорів зі сторони кредитора існувало приховування реального розміру відсоткової ставки та сукупної вартості договорів.
У разі незгоди з умовами кредитних договорів позивачі за зустрічним позовом мали можливість скористатися своїм правом, визначеним частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення договору), та протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Однак, таким правом вони не скористались, що свідчить про їх згоду з усіма умовами договорів.
Встановивши, що при укладенні кредитних договорів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були відомі всі викладені в них умови та не існувало ніяких інших обставин, які б змусили їх прийняти невигідні для них умови договору, порушень закону з боку відповідача не виявлено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 344/13445/15-ц, провадження № 61-23442св18.
Посилання на ті обставини, що позичальникам не надана повна та достовірна інформація щодо умов кредитування і сукупної вартості кредиту, за відсутності достовірних даних для визнання решти умов договору несправедливими, відсутності даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивачів в оману, не можуть бути підставою для визнання договорів недійсними в цілому, за умови відсутності обставин, які можна було б кваліфікувати як несправедливі умови, і які могли мати наслідком недійсність договору в цілому.
Доводи ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що вони не ознайомлювались з Положенням про кредитування, не свідчать про наявність підстав для визнання кредитних договорів, у яких містяться усі умови кредитування, недійсними. При цьому, вони є членами кредитної спілки та ознайомлені з внутрішніми положеннями, що регламентують її діяльність, що підтверджується їх заявами про вступ до кредитної спілки.
Твердження ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо того, що їм надано кредит у більшому розмірі, ніж передбачено договором, а саме 170 025,00 грн замість передбачених 140 000,00 грн, є безпідставними, зважаючи на те, що кредит позичальникам надавався у формі кредитної лінії, та вони частково погашали утворювану заборгованість та отримували наступні суми коштів. При отриманні коштів позичальниками заперечень щодо їх розміру не висловлювалось, про що свідчать підписи ОСОБА_1 у касових ордерах на отримання коштів.
Доводи ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо того, що квитанції, які підтверджують факт внесення ними коштів до каси кредитної спілки, містять лише загальну суму коштів без призначення платежу, з них не вбачається, яка частка направлена на погашення кредиту, а яка - на погашення процентів судова колегія відхиляє, оскільки ці обставини пов'язані з виконанням договорів та не є підставою для визнання їх недійсними. У розрахунках заборгованості, наданих кредитором, всі внесені позичальниками платежі враховані.
Посилання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на те, що усі інші договори, окрім договору № Д КД-00118 від 03 липня 2012 року, є штучними договорами, за якими вони не отримували грошових коштів, які насправді направлялись самою кредитною спілкою в погашення заборгованості за раніше укладеними договорами, будь-якими доказами не підтверджуються, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами отримання коштів.
Отже, належних та достатніх доказів недійсності оспорюваних договорів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не надано. Оскільки порушення прав ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не доведено, підстав для задоволення їх вимог про стягнення моральної шкоди теж не вбачається.
Матеріали справи свідчать про те, що Кредитна спілка «Самопоміч» зверталась до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності до вимог зустрічного позову (а. с. 112 том 1). Однак, оскільки зустрічний позов є необґрунтованим, підстав для вирішення питання щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності немає.
Виходячи з викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення зустрічного позову. Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 висновків суду в цій частині не спростовують.
Рішення суду в частині вимог первісного позову Кредитної спілки «Самопоміч», як вже зазначалось, підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні процентів з ухваленням нового судового рішення в цій частині про часткове задоволення вимог Кредитної спілки «Самопоміч» та стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на її користь заборгованості зі сплати процентів за договором про іпотечний кредит № ДКД - 00118 від 03 липня 2012 року станом на 03 липня 2015 року у розмірі 104 601,19 грн та договором про іпотечний кредит № ДКД - 00019 від 03 лютого 2015 року станом на 03 травня 2015 року у розмірі 6002,35 грн.
В апеляційній скарзі Кредитна спілка «Самопоміч» також просила скасувати заходи забезпечення позову, однак, це клопотання судом апеляційної інстанції не розглядається, оскільки має бути заявлено до суду першої інстанції, яким вжито заходи забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відмовлено у задоволенні їхніх позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги Кредитної спілки «Самопоміч» підлягають задоволенню частково, на 34,13% (319 883,78 грн із заявлених 937 135,81 грн), з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на її користь підлягає стягненню судовий збір за подання позову у розмірі 4797,67 грн (14 057,04 грн * 34,14%).
Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Самопоміч» також задоволено частково, на 15,2 % (110 603,54 грн із оскаржуваної суми 727 855,57 грн), тому з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір на її користь за подання апеляційної скарги у розмірі 2489,33 грн (16 377,15 грн * 15,2%).
Таким чином, з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Кредитної спілки «Самопоміч» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7287,00 грн (4797,67+2489,33), по 2429,00 грн з кожного.
Зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судом першої інстанції залишено без задоволення, та рішення суду в цій частині залишено без змін. Від сплати судового збору за подання їхньої апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звільнені судом апеляційної інстацнії. Отже, підстав для перерозподілу судового збору у цій частині вимог немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Самопоміч» - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову Кредитної спілки «Самопоміч» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів в частині стягнення відсотків - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позов Кредитної спілки «Самопоміч» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів в частині стягнення відсотків - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 солідарно на користь Кредитної спілки «Самопоміч» заборгованість за відсотками за договором про іпотечний кредит № ДКД - 00118 від 03 липня 2012 року в розмірі 104 601,19 грн та договором про іпотечний кредит № ДКД - 00019 від 03 лютого 2015 року - 6002,35 грн.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Кредитної спілки «Самопоміч» судовий збір у розмірі 7287,00 грн по 2429,00 грн з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді А.В. Котелевець
О.М. Хорошевський
Повний текст постанови складено 27 травня 2021 року.