Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/488/21 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія 149 (124-1) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
26.05.2021 року. Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17.05.2021 року, якою обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
У провадженні Кіровського районного суду м. Кіровограда перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.149 КК України.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17.05.2021 щодо обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 16.07.2021, включно.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів у складі організованої групи, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі понад 15 років, як обвинувачений ОСОБА_8 , так і обвинувачена ОСОБА_9 офіційно не працювали та не мали офіційних доходів, у кримінальному провадженні не допитано потерпілих та свідків, не досліджено речові та письмові докази.
Вказані обставини, які встановлені та доведені під час розгляду кримінального провадження, які обґрунтовували та обґрунтовують продовження застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених не змінилися, потерпілі та свідки не допитані.
Таким чином, із врахуванням обставин, передбачених ст.178 КПК України, оцінюючи суворість можливого покарання обвинувачених, тяжкість висунутого обвинувачення, відсутність у обвинувачених офіційних та законних доходів, суд першої інстанції прийшов до висновків щодо існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Водночас, застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених та надасть останнім змогу переховуватися від суду, незаконно впливати на недопитаних свідків та потерпілих, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу районного суду та у разі необхідності, обрати відносно ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник зазначає, що обвинувачений ОСОБА_8 до затримання мав постійне місце реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 . яка знаходиться у його власності. На диспансерних обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, має на утриманні неповнолітню дитину, 2007 року народження.
До затримання ОСОБА_8 хоч і офіційно, але постійно працював та мав стабільний дохід.
Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції по даному кримінальному провадженню викладене в ухвалі від 17.05.2021 року про продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ґрунтується в основному на тяжкості покарання, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 149 КК України, то захисник вважає вказану ухвалу необґрунтованою.
Також вважає не обґрунтованими доводи суду про те, що перебуваючи на свободі існує ризик вчинення ОСОБА_10 інших кримінальних правопорушень та переховування від суду, оскільки в матеріалах справи не достатньо доказів, які б свідчили, що білі м'якіший запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим у ст. 177 КПК України.
На переконання захисника, сторона обвинувачення не довела та не надала переконливих, беззастережних доказів недостатності застосування більш м'яких видів запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам зазначеним у клопотанні. А подане прокурором клопотання не відповідає вимогам співмірності, оскільки від тримання обвинуваченого під вартою не залежить ефективність, повнота та всебічність проведеного судового розгляду.
Заслухавши доповідача, в дебатах захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційні вимоги, думку прокурора, яка заперечила проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши надані судом першої інстанції виділені матеріали, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Згідно положень ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції щодо продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_9 сторонами кримінального провадження не оскаржується, а тому колегія суддів в цій частині рішення не переглядає.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Колегія суддів зважає на висновки Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках: при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд; при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя; при ризику вчинення ним подальших правопорушень; при ризику спричинення ним порушень громадського порядку. Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
До закінчення продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 177, 178, 183 КПК України.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 встановила, що зазначені вимоги кримінального закону районним судом належно дотримані, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд першої інстанції повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
За змістом ч.2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у вигляді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою було вирішене під час судового розгляду кримінального провадження. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції, вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
Виходячи з даних матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції відносно того, що ризики неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 , наведені прокурором, є дійсними та триваючими і на даний час вони виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, вчиненого у складі організованої злочинної групи, за яке у разі доведення винуватості передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років. При цьому обвинувачений офіційно не працевлаштований та не має офіційних заробітків. З урахуванням тяжкості інкримінованого обвинуваченому злочину, з метою запобігання встановленим ризикам у даному кримінальному провадженні, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, та вважає, що інший, більш м'який запобіжний захід, не зможе запобігти встановленим ризикам.
При цьому ризик переховуватися від суду з метою уникнути можливої кримінальної відповідальності, на думку колегії, є значним. Наявність даного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованого йому злочину. При оцінці даного ризику колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, яке поставлено у провину обвинуваченому.
Також, ризик передбачений п.3 ч.1 ст. 177 КПК України, тобто незаконно впливати на потерпілих, свідків, інших обвинувачених, на переконання колегії суддів є вагомим, оскільки значна кількість потерпілих та свідків по кримінальному провадженню, обізнаність обвинуваченого про місце їх знаходження надасть останньому реальну можливість здійснити на них незаконний вплив.
Водночас даних, які б свідчили на користь зменшення раніше встановлених ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, колегією суддів не встановлено, та стороною захисту не доведено, а тому слід вважати обґрунтований висновок суду першої інстанції, що менш суворі види запобіжних заходів не здатні перешкодити ризикам, визначених ст. 177 КПК України та належне виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду має забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність прокурором у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні.
Отже, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому злочинів, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Беручи до уваги ту обставину, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу продовженого строку, підстави для скасування оскаржуваної ухвали з тих підстав, на які посилається в своїй апеляційній скарзі захисник, апеляційний суд не вбачає.
Обставини, на які у своїй апеляційній скарзі посилається захисник, жодним чином не зменшують тих ризиків, які встановив суд першої інстанції та не можуть слугувати підставою для застосування судом до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу. Окрім того, сама по собі наявність у обвинуваченого постійного місця проживання не є підставою для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги захисника, а тому ухвалу суду першої інстанції, залишає без зміни.
Керуючись статтями 177, 178, 376, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17.05.2021 року, якою обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - без зміни.
Ухвала набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4