Справа № 352/1527/14-ц
Провадження № 22-ц/4808/810/21
Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.
Суддя-доповідач Девляшевський
27 травня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Девляшевського В.А.,
суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д.,
секретаря Петріва Д.Б.,
з участю представника ТОВ «Фінансова компанія
«Інвестохіллс Веста» Боднарчука А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» про заміну сторони у справі, шляхом заміни стягувача його правонаступником, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду, постановлену головуючим суддею Струтинським Р.Р. О. 08 квітня 2021 року, повний текст якої складено 13 квітня 2021 року,
У жовтні 2020 року представник ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» звернувся до суду із заявою про заміну стягувача ПАТ “Дельта Банк” його правонаступником. В обґрунтування зазначеної заяви представник заявника вказав, що рішенням Тисменицького районного суду від 22.09.2014 задоволено позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 341/ФКВ-07 у розмірі 1660001,18 грн та 3654 грн судових витрат. 31.08.2020 між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» укладено Договір № 2302/К/2 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» набуло право вимоги за кредитним договором № 341/ФКВ-07. Відповідно до укладеного договору ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» набуло статусу нового кредитора за вказаним кредитним договором, а тому просив заяву задовольнити.
Ухвалою Тисменицького районного суду від 08 квітня 2021 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» задоволено. Постановлено замінити стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», у виконавчому листі № 352/1527/14-ц Тисменицького районного суду Івано-Франківської області, виданому згідно рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22.09.2014 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 1660001,18 грн та 3654 грн судових витрат.
Не погоджуючись із даною ухвалою суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт з посиланням на правові позиції Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №5016/149/2011 та від 03.11.2020 у справі №916/617/17 вказав на відсутність відкритого виконавчого провадження у даній справі, а також сплив строку виконання рішення суду, що на думку апелянта, є підставою для відмови у задоволенні клопотання про заміну стягувача. ОСОБА_1 зазначив, що 27.09.2007 між ТОВ “Укпромбанк” та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 341/ФКВ-07. На підставі договору про передачу активі та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 ПАТ “Дельта Банк” набув право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором. Пізніше ПАТ “Дельта Банк” відступив право вимоги ТОВ “Фінасова компанія “Авістар” і ТОВ “Новітні енергозберігаючі системи опалення”. Рішенням господарського суду м. Києва від 05.12.2016 вказані договори відступлення права вимоги визнано недійсними та зобов'язано ТОВ “Фінасова компанія “Авістар” і ТОВ “Новітні енергозберігаючі системи опалення” повернути ПАТ “Дельта Банк” оригінали кредитних та забезпечувальних договорів. Апелянт вказав, що між ним, ТОВ “Новітні енергозберігаючі системи опалення” та Обслуговуючим кооперативом ЖБК “Радислав” було укладено договір про припинення зобов'язань за кредитним договором. Враховуючи викладене, просив застосувати наслідки спливу позовної давності, скасувати оскаржену ухвалу та відмовити в задоволенні заяви ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста».
ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляло, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
В засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 не з”явився, хоча судове повідомлення йому було направлено у встановленому законом порядку завчасно. Згідно ч.3 ст.442 ЦПК України встановлено скорочений строк розгляду справи щодо заміни сторони її привонаступником. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Отже, є правові підстави для розгляду справи у відсутності ОСОБА_1 .
Представник ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» доводи апеляційної скарги заперечив, вважаючи ухвалу місцевого суду законною і обгрунтованою.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи заяву ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» про заміну сторони у виконавчому листі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у зв'язку із укладенням між ПАТ “Дельта Банк” та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» договору про відступлення права вимоги від 31.08.2020, ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» набуло статусу нового кредитора за вказаним кредитним договором. З цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2014 року задоволено позов ПАТ «Дельта Банк», стягнуто з ОСОБА_1 у користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1660001,18 грн та 3654 грн судових витрат (а.с. 57-59).
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2015 року вищевказане рішення залишено без змін (а.с. 141-143).
31 серпня 2020 року між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» укладено Договір № 2302/К/2 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» набуло право вимоги за кредитним договором № 341/ФКВ-07 27.09.2007, укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» з ОСОБА_1 , у подальшому право вимоги за даним кредитним договором перейшло до ПАТ «Дельта Банк» (а.с. 167-171).
На виконання вимог п. 4 Договору, ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» здійснено сплату вказаної суми в повному обсязі 30613 581,97 гривень, на підтвердження чого в матеріалах справи наявне платіжне доручення №148 від 10 серпня 2020 року (а.с. 179).
Факт переходу права вимоги до нового кредитора підтверджується також додатком №1 до договору про відступлення права вимоги від 31 серпня 2020 року (а.с. 159-162).
Відповідно до положень, викладених у ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.
За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
Заміна кредитора можлива поза межами виконавчого провадження у разі відступлення права вимоги.
Через таку заміну кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку з чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
Схожий за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13, у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 755/18025/17.
Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав та обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
Крім цього, норма статті 442 ЦПК України має імперативний характер, оскільки в ній прямо визначено правило про заміну сторони виконавчого провадження незалежно від того, відкрите воно чи ні.
Таким чином, заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і в разі відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження».
Враховуючи вказане, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо неможливості заміни сторони правонаступником у зв'язку з відсутністю виконавчого провадження.
Крім того, колегія суддів вважає необгрунтованим посилання апелянта на застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки у заявника виникло право на процесуальне правонаступництво у цивільній справі №352/1527/14-ц на підставі договору №2302/К/2 від 31 серпня 2020 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», відповідно до якого останнє набуло права вимоги за кредитним договором 341/ФКВ-07 від 27 вересня 2007 року, а тому строк на звернення в суд з заявою про заміну стягувача не сплив.
Апеляційний суд зауважує, що відповідно до статті 129-1 Конституції України та статті 18 ЦПК України рішення суду є обов'язковим до виконання.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Порушення принципу обов'язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, колегія суддів вважає, що ухвала суду в даній справі постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до незгоди з висновками суду першої інстанції.
З огляду на вищенаведене апеляційна скарга відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тисменицького районного суду від 08 квітня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного її тексту.
Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський
Судді: І.В. Бойчук
В.Д. Фединяк
Повний текст постанови складено 28 травня 2021 року.