Справа № 408/6073/17-ц
2/408/31/21
17 травня 2021 року смт Біловодськ
Біловодський районний суд Луганської області у складі:
головуючого Соболєва Є.О.
при секретареві Савенко Т.А.,
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , в якому позивач просить визнати за ним право власності на майно, розділити майно,
Позивач звернувся до суду з цим позовом до відповідачів, в якому просить:
-визнати за ним право власності на: холодильник з морозильною камерою - 3800,00 грн.; болгарку «Крафт» - 360,00 грн.; бензопилу «Євротек» - 850,00 грн.; газонокосарку - 900,00 грн.; електрокомпресор автомобільний - 270,00 грн.; причеп автомобільний - 300,00 грн.; лобзик - 180,00 грн.; дріль -160,00 грн.;
-розділити спільне сумісне майно - автомобіль «Чері Амулет» державний номер НОМЕР_1 , залишивши автомобіль у власність йому, а відповідачам - матеріальну компенсацію по 4650,00 грн.;
-визнати за ним право власності на автомобіль «Чері Амулет» державний номер НОМЕР_1 .
Обґрунтовуючи вимоги позивач вказав, що він проживає разом з матір'ю та її чоловіком за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачі є пенсіонерами, ніде не працюють, підсобного господарства не мають.
Ним на зароблені кошти придбане майно: холодильник з морозильною камерою - 3800,00 грн.; болгарку «Крафт» - 360,00 грн.; бензопилу «Євротек» - 850,00 грн.; газонокосарку - 900,00 грн.; електрокомпресор автомобільний - 270,00 грн.; причеп автомобільний - 300,00 грн.; лобзик - 180,00 грн.; дріль -160,00 грн., яке він використовує для ведення господарської діяльності.
Ним та відповідачами був придбаний автомобіль «Чері Амулет» державний номер НОМЕР_1 , вартість якого складала 59920,00 грн, з яких 50620,0 грн. - зайняті ним у ОСОБА_5 , а 9300,00 грн. - кошти вкладені відповідачами після продажу старого автомобіля.
При реєстрації автомобіль був оформлений на його матір через те, що у неї як пенсіонера були пільги, а коштів на оформлення автомобіля на нього не вистачало. Тому він є співвласником цього майна.
Між ним та відчимом - ОСОБА_4 виник спір щодо визначення часток у сумісному майні. Він вважає, що сумісно придбаний автомобіль має належати йому. Цей автомобіль був придбаний для використання у його господарчій діяльності. Він утримує цей автомобіль та постійно обслуговує: ремонтує, заправляє пальним, проводить профілактичні роботи. До того ж він у 2013 році розрахувався за позику у розмірі 50000,00 грн., які він брав у родича - ОСОБА_5 . Тому доля його вкладу у придбанні автомобіля - найбільша.
Враховуючи, що виділ в натурі не є можливим, оскільки автомобіль, що знаходиться у спільній власності не можна поділити без втрати цільового призначення, тому він згоден виплатити відповідачам компенсацію в розмірі 9300,00 грн.
Ухвалою суду від 08 грудня 2017 року відкрите провадження у справі та вона була призначена до розгляду, відповідачам у строк до 20.12.2017 запропоновано подати свої заперечення проти позову та посилання на докази, яким вони обґрунтовуються.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали.
Позивач та його представник стверджували, що відповідач ОСОБА_4 взагалі не міг купувати майно, оскільки йому не дозволяв стан здоров'я. Позивач вказував, що відповідач ОСОБА_4 господарство не утримував, а всім займався саме він. Він також позичав гроші на купівлю автомобіля.
Відповідач ОСОБА_3 позов визнала, підтверджувала твердження позивача, що за час проживання з відповідачем ОСОБА_4 останній нічим не займався, жив за їх рахунок, тому майна взагалі не міг мати.
Відповідач ОСОБА_4 подав заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, відмовити у задоволенні позову.
Вислухавши учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи та оглянувши матеріали справи № 408/6253/18-ц, суд вважає необхідним зазначити таке.
За змістом вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивач, незважаючи на визнання позову відповідачем ОСОБА_3 , повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог належними й допустимими доказами.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК).
Із позовної заяви, пояснень позивача та відповідача ОСОБА_3 судом встановлено, що даний позов поданий на противагу вимог відповідача ОСОБА_4 , стосовно яких вже ухвалені судові рішення.
Так, згідно заочного рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 12 квітня 2016 року, яке було залишене без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 20 грудня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року, за позивачем в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя було визнане право власності на майно, а саме: автомобіль «Чері Амулет» державний номер НОМЕР_2 , вартістю 50000,00 грн.; електрокомпресор автомобільний, вартістю 270,00 грн.; гуму автомобільну зимову 165х14 (4 шт.), вартістю 1950,00 грн.; бензопилу «Тайга», вартістю 1100,00 грн.; газонокосарку, вартістю 900,00 грн.; телевізор «Самсунг», вартістю 2700,00 грн; тюнер супутникового телебачення (1 шт.), вартістю 500,00 грн.; супутникову антену (1 шт.), вартістю 500,00 грн.; пилосос «Самсунг», вартістю 750,00 грн; електрочайник, вартістю 160,00 грн; мікрохвильову піч «Скарлет», вартістю 500,00 грн. Інше майно виділене відповідачу ОСОБА_3 .
Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 01 грудня 2020 року у справі № 408/6253/18-ц, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 29 березня 2021 року, зазначене майно було витребуване у відповідача ОСОБА_3 .
Із цих судових рішень вбачається, що деяке майно, зазначене в них, має загальні характеристики, тобто без визначення індивідуально родових ознак таких як марка чим модель.
Отже, за цих обставин, суд допускає, що деяке майно, що належить позивачеві, на виконання цих рішень може бути передане ОСОБА_4 .
Проте, із представлених позивачем доказів, суд, серед заявленого, за індивідуально - родовими ознаками зміг встановити належність йому лише одного предмету - лобзика «Skil» вартістю 180,00 грн., в частині якого й слід задовольнити його позов щодо визнання права власності на нього.
Інші надані ним докази або не відносяться до справи або з них неможливо встановити власника майна. На частину доказів позивачем взагалі не надано доказів.
Так, у своєму позові позивач просить визнати за ним право власності на холодильник з морозильною камерою вартістю 3800,00 грн.
На підтвердження належності цього майна він надав гарантійний талон на холодильник «Норд», який він купував у м Луганську (а.с. 3). Проте в судовому засіданні з пояснень позивача з'ясувалось, що він претендує на холодильник «Атлант», на який ним доказів не надано.
Позивачем взагалі не надані докази щодо належності йому болгарки «Крафт», бензопили «Євротек», причепу автомобільного та дрілі. А надані ним документи (а.с.4) на автомобільний компресор «Тайфун» та газонокосарку «Тайга» не містять даних про те, хто саме їх купував.
Довідки про склад родини та наявність у позивача господарства (а.с. 6) не є доказами належності йому спірного майна, оскільки не містять про них необхідну інформацію, за якою суд може встановити певні обставини, а саме, яке майно майно купував позивач і за які саме грошові кошти.
Такими ж є пояснення свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , які пояснювали, що позивач є роботящою людиною, а відповідач ОСОБА_4 є пенсіонером і не мав коштів на придбання майна, оскільки вказані пояснення не підтверджуються іншими доказами.
Крім того, суд не бере до уваги пояснення ОСОБА_5 , який підтверджував факт надання позивачу у 2010 році в борг суми грошей в розмірі 50000,00 грн. Так, на запитання суду свідок відповів, що про факт купівлі за ці гроші ОСОБА_1 автомобіля «Чері Амулет» йому відомо лише зі слів останнього, а чи купував насправді за них автомобіль позивач або ні - йому достеменно не відомо.
Суд зазначає, що не має значення для задоволення вимог позивача позиція щодо визнання його позову відповідачем ОСОБА_3 , оскільки, як зазначалось раніше, цей позов поданий на противагу вимогам відповідача ОСОБА_4 в іншому провадженні, а також у зв'язку з тим, що ця позиція не знайшла підтвердження в суді на підставі належний й допустимих доказів.
Усе наведене свідчить, що позовні вимоги ОСОБА_1 , крім вимоги щодо визнання права власності Лобзик «Skil», не доведені взагалі, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позов ОСОБА_1 задоволений частково з відповідачів в рівних частках на його користь слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеній на його користь вимозі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258, 259, 264, 265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , іпн. НОМЕР_3 , право власності на лобзик «Skil» вартістю 180,00 грн.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , іпн. НОМЕР_4 , та ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , іпн. НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , іпн. НОМЕР_3 , судовий збір пропорційно задоволених вимог в сумі 0,31 грн.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 273 Цивільного процесуального кодексу України, яке може бути оскаржене до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання та підписання повного тексту рішення.
Повний текст рішення складений та підписаний 28 травня 2021 року.
Головуючий: