Єдиний унікальний номер справи: 664/2308/20
Номер провадження 22ц - 819/804/21
27 травня 2021 року Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Приходько Л.А. (суддя-доповідач)
суддів: Бездрабко В.О.,
Кутурланової О.В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 03 грудня 2020 року у складі головуючого судді Бойка В. П.,
07 вересня 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписала Заяву № б/н від 13 травня 2010 року, за умовами якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором станом на 05 серпня 2020 року виникла заборгованість в розмірі 17288,59 грн., з яких: 12720,66 грн -заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4567,93 грн. - заборгованість по прострочених відсотках.
Посилаючись на викладені обставини позивач просив суд стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» загальну суму заборгованості в розмірі 17288,59 грн. та вирішити питання щодо відшкодування судових витрат.
Заочним рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 03 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 13 травня 2010 року в розмірі 12720,66 гривень та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1547,07 гривень, а всього стягнути 14267,73 гривень. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, їх розмір підтверджено розрахунком позивача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в іншій частині позовних вимог суд першої інстанції керувався тим, що підстави для стягнення із відповідача процентів за користування кредитними коштами, так як банк не надав належних доказів на підтвердження розміру встановленої умовами договору процентної ставки, а витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт, як і Умови та Правила наданням банківських послуг відповідачем не підписаний, тому не свідчать про прийняття позичальником запропонованих йому умов щодо ціни договору. Водночас суд першої інстанції зазначив, що надані Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» Правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки не містять підпису ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із вказаним рішенням АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду в оскаржуваній частині прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами не відповідають обставинам справи та положенням цивільного законодавства щодо права кредитора на одержання від позичальника процентів за користування кредитом, а також суперечить європейським правовим нормам, що регулюють функціонування кредитних правовідносин та банківського сектору економіки.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 29 березня 2021 року, відповідно до вимог частини 2 статті 369 ЦПК України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
ОСОБА_1 процесуальним правом, передбаченим положеннями статті 360 ЦПК України на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідача, учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що 13 травня 2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.14).
Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить договір про надання банківських послуг.
В цей же день, 13 травня 2010 року, ОСОБА_1 було підписано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», в якій сторони визначили, зокрема: базову ставку за користування кредитом у розмірі 3.0% на місяць(36% річних), яка нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів на рік; розмір та строк внесення щомісячних платежів; розмір комісії за зняття кредитних коштів готівкою; розмір комісії за зняття власних коштів; підстави та розмір нарахування пені; підстави та розмір нарахування штрафів тощо(а.с.15).
Відповідно до довідки, доданої позивачем до позовної заяви, між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №б/н, за яким були надані кредитні картки: 30 квітня 2010 року кредитна картка № НОМЕР_1 , терміном дії 01/14; 17 січня 2014 року кредитна картка № НОМЕР_2 , терміном дії 10/17; 16 серпня 2017 року кредитна картка № НОМЕР_3 , терміном дії 08/21; 30 жовтня 2017 року кредитна картка № НОМЕР_3 , терміном дії 08/21. (а.с.13).
З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), доданої Банком до позовної заяви, вбачається, що старт карткового рахунку № НОМЕР_1 відбувся 30 квітня 2010 року, із встановленням кредитного ліміту 500.00грн.
В подальшому кредитний ліміт неодноразово змінювався: 21 вересня 2010 року кредитний ліміт збільшено до 700.00грн., 17 листопада 2010 року та 18 листопада 2010 року збільшено до 1100,00грн., 24 грудня 2010 року збільшено до 1300.00грн., 22 січня 2011 року та 23 січня 2011 року збільшено до 1500.00грн., 13 травня 2011 року збільшено до 1700.00грн., 15 жовтня 2012 року збільшено кредитний ліміт - до 2000.00грн., 31 березня 2014 року збільшено до 2500.00грн., 10 лютого 2015 року збільшено до 3500.00грн., 20 січня 2016 року збільшено до 9500.00грн., 21 січня 2016 року збільшено до 10000.00грн. та 20 вересня 2019 року кредитний ліміт зменшено до 0.00грн. (а.с.12).
З виписки по рахунку за період з 30 квітня 2010 року по 01 червня 2020 року, доданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що ОСОБА_1 , починаючи з травня 2010 року користувалася кредитними картками № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_3 , використовуючи кредитні кошти, за рахунок встановленого кредитного ліміту: знімала готівку, поповнювала мобільний телефон, оплачувала покупки, здійснювала перекази між своїми картками, а також вносила кошти на погашення кредиту (а.с.49-55).
Звертаючись до суду із зазначеним позовом АТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на те, що ОСОБА_1 неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, просив стягнути з неї заборгованість.
З розрахунку заборгованості, наданої банком вбачається, що станом на 05 серпня 2020 року відповідач має заборгованість у загальному розмірі 17288,59 грн., яка складається із: 12720,66грн. -заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4567,93 грн. - заборгованість по прострочених відсотках.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Тобто позивач, як сторона у справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, що визначено статтями 12, 81 ЦПК України.
Зі змісту анкети-заяви, підписаної сторонами вбачається, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, пам'яткою клієнта та тарифами складають договір банківського обслуговування.
Проте одночасно з анкетою-заявою ОСОБА_1 підписана Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» в якій сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, розмір комісії за зняття кредитних коштів готівкою; розмір комісії за зняття власних коштів; підстави та розмір нарахування пені; підстави та розмір нарахування штрафів.
Разом з тим матеріали справи не містять відомостей про зміну розміру процентів за користування кредитними коштами та будь-яких доказів узгодження між сторонами договору зміну його істотних умов, зокрема розміру ціни договору у вигляді процентів за користування кредитними коштами.
Враховуючи, що надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг позичальником не підписані, а матеріали справи не містять відомостей, що при укладенні договору вони були надані позичальнику, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що їх не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (01 січня 2019) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (19 травня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Доказів, які б підтверджували, що саме надані до матеріалів справи Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг надані банком Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Оскільки доказів, які б підтверджували, що саме надані до матеріалів справи Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав брати їх до уваги.
Разом з тим відмовляючи у стягненні заборгованості по процентам за користування кредитними коштами суд першої інстанції виходив із відсутності обумовленої сторонами у письмовому вигляді ціни договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами
Проте такого висновку суд першої інстанції дійшов залишивши поза увагою додану Банком до позовної заяви Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», підписаною 13 травня 2010 року ОСОБА_1 , згідно якої базова процентна ставка за користування кредитом становить 3.0 % у місяць (36% річних), нараховується на залишок заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів у році.
Отже, відповідач ОСОБА_1 , підписавши зазначену довідку, тим самим погодилась з такими умовами кредитування, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами з підстав ненадання банком належних доказів на підтвердження розміру встановленої умовами договору процентної ставки є помилковим.
Разом з тим із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що до розрахунку заборгованості по процентам за користування кредитними коштами АТ КБ «Приватбанк» включено нараховані відсотки за завищеною процентною ставкою (з 23 грудня 2015 року - 3.6% у місяць), а також за підвищеною процентною ставкою на прострочений кредит у розмірі 7.2 % у місяць, які не були узгоджені між сторонами ні у Довідці про умови кредитування від 13 травня 2010року, яка була підписана ОСОБА_1 , ні пізніше.
Здійснюючи розрахунок відсотків за користування кредитними коштами, які мали бути нараховані відповідно до умов кредитного договору укладеного між сторонам 13 травня 2010 року колегія суддів виходить наступної формули: залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) * 36 (річна ставка) / 100 * кількість днів, за які нарахована заборгованість за відсотками / 360 днів.
Вказаний розрахунок здійснюється з урахуванням платежів, які здійснювалися відповідачем в рахунок погашення заборгованості відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом та виписки по рахунку доданими позивачем до позовної заяви.
Враховуючи, що у період з 22 січня 2016 року по 19 березня 2016 року включно, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом та виписки по рахунку доданими позивачем до позовної заяви, заборгованість по кредиту була відсутня, розрахунок колегією суддів здійснюється починаючи з 20 березня 2016 року.
У математичному вираженні розрахунок процентів за користування кредитними коштами на підставі кредитного договору б/н від 13 травня 2010 року за період з 20 березня 2016 року по 05 серпня 2020 року становить: (1043,59*36%*1:360)+(1690,59*36%*2:360)+(2737,59*36%*1:360)+(2668,31*36%*1:360)+ (3317,87*36%*1:360) +(4364,87*36%*1:360)+ (5424,87*36%*2:360)+ (5467,29 *36%*1:360)+(6514,29*36%*2:360)+(6524,29*36%*2:360)+ (6938,29*36%*1:360)+(7785,29*36%*2:360)+(7997,29*36%*1:360)+(8462,70*36%*8:360)+ (8992,70*36%*1:360)+(9356,70*36%*1:360)+(9886,70*36%*1:360)+(9993,70*36%*7:360)+ (9872,75*36%*6:360)+(9882,75*36%*21:360)+(9649,30*36%*10: 360) + (9659,30*36%*22:360) + (9468,29*36%*8:360)+ (9418,29*36%*10:360)+(9690,29*36%*13:360)+ (9486,78*36%*6:360)+(10016,78*36%*2:360)+(10026,78*36%*23:360)+(10014,64*36%*5:360)+(10133,76*36%*3:360)+(10143,76*36%*25:360)+(9944,32*36%*5:360)+(9954,32*36%*22:360)+(9723,03*36%*4:360)+(9983,03*36%*5:360)+(9993,03*36%*27:360)+(9866,64*36%*1:360)+(9864,21*36%*2:360)+(9981,21*36%*22:360)+(9735,51*36%*3:360)+(9787,02*36%*6:360)+(9797,02*36%*25:360)+(9843,33*36%*6:360)+(9853,33*36%*27:360) +(9681,11*36%*39:360)+(9548,60*36%*31:360)+(9303,16*36%*47:360)+(8380,43*36%*14:360)+(7973,59*36%*49:360)+ (8154,92*36%*12:360) +(8150,32*36%*10:360)+ (8008,15*36%*7:360)+(8004,31*36%*34:360)+(7760,66*36%*11:360)+(7328,14*36%*34:360)+(6408,43*36%*56:360)+(6173,47*36%*43:360)+(5072,33*36%*18:360)+(3788,63*36%*53:360)+(3621,03*36%*21:360)+(3442,91*36%*32:360)+(4253,08*36%*11:360)+(3468,86*36%*32:360)+(3393,22*36%*2:360)+(3080,66*36%*26:360)+(2198,67*36%*20:360)+(2142,39*36%*81:360)+(1484,91*36%*18:360) +(902,80*36%*24:360)+(316,60*36%*32:360) = 7807.54 грн.
При цьому з наданих позивачем розрахунку заборгованості та виписки по картковому рахунку за кредитним договором б/н від 13 травня 2010 року вбачається, що за період з 20 березня 2016 року по 05 серпня 2020 року, позичальником було витрачено кредитних коштів на загальну суму 11 674.61грн., нараховано Банком пеню за прострочення зобов'язань на загальну суму 1702.68грн., а також що ОСОБА_1 внесено на погашення кредитної заборгованості 25 611.78грн.
Умовами договору укладеного між сторонами черговість погашення кредиту сторонами не визначена.
Статтею 534 ЦК України визначена черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями, згідно якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Враховуючи черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями, розмір процентів за користування кредитом, які мали бути нараховані банком відповідно до узгоджених умов договору, нараховану банком неустойку (пеню), а також суму коштів внесених позичальником на погашення кредиту, яка перевищує суму витрачених кредитних коштів, нарахованих процентів та неустойки - заборгованість ОСОБА_1 по кредиту відсутня, як по процентам, так і по тілу кредиту.
Отже позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по процентам не підлягають задоволенню з підстав відсутності такої заборгованості.
Також слід зазначити, що оскільки розрахунок заборгованості доданий банком до позовної заяви здійснений на підставі Умов та правил, які, як зазначалось вище, не можна вважати частиною укладеного між сторонами кредитного договору та з урахуванням процентів за користування кредитними коштами у розмірі не узгодженому сторонами, які, всупереч умов договору погашалися за рахунок кредиту, тим самим штучно збільшуючи тіло кредиту, суд першої інстанції також дійшов помилкового висновку, що відповідачем в добровільному порядку не повернуті використані ним кредитні кошти у розмірі зазначеному позивачем.
Оскільки, при здійсненні розрахунку заборгованості по процентам за користування кредитом, встановлено, що ОСОБА_1 сплачено в рахунок погашення заборгованості кошти в сумі, що перевищує суму витрачених позичальником коштів та процентів та неустойки, що мали бути нараховані банком відповідно до умов договору колегія суддів вважає, з підстав визначених частиною четвертою статті 367 ЦПК України, вийти за межі апеляційної скарги у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору по суті, та, відповідно до статті 376 ЦПК України, скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі, ухваливши нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 13 травня 2010 року.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 03 грудня 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволені позовних вимог Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 13 травня 2010 року відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Л.А. Приходько
Судді: В.О. Бездрабко
О.В. Кутурланова