Справа № 127/15614/20
Провадження № 22-ц/801/811/2021
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
28 травня 2021 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б.,
суддів Стадника І. М., Сопруна В. В.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Пинзар Ігор Віталійович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Медяної Ю. В. в залі суду в м. Вінниці,
у цивільній справі № 127/15614/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
встановив:
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, обґрунтувавши свої вимоги тим, що 07.06.2020 між ним та відповідачем укладено договір позики у формі розписки відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від позивача позику у розмірі 5 000 дол. США, що в гривневому еквіваленті на дату складання розписки становило 130 000 грн. з кінцевим строком повернення до 21.06.2018. Про отримання грошових коштів відповідачем власноруч була складена відповідна розписка.
08.08.2019 позивачем, на відомі адреси місцезнаходження відповідача, були направлені вимоги про повернення грошових коштів, які повернулись на адресу позивача, як невручені. Станом на день подання позовної заяви, позичені грошові кошти позивачу так і не були повернуті, хоча минуло більше року від граничної дати повернення позики.
Посилаючись на норми статей 1046, 1047, 1049 ЦК України, які регулюють договір позики, і норми статей 525, 526, 530, 625 ЦК України, що регулюють правовідносини стосовно виконання зобов'язань, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 5 000 дол. США, що еквівалентно 138 323 грн. 50 коп., а також 8 645,51 грн. - 3% річних в період з 22.06.2018 до 21.07.2020 від простроченої суми заборгованості.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2021 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 151 888 грн. 60 коп. за договором позики, укладеним 07 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з яких: 140 963 грн. 00 коп. - основна заборгованість за договором позики, 10 925 грн. 60 коп. - 3% річних від простроченої суми заборгованості.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надана позивачем розписка є належним підтвердженням виникнення між сторонами зобов'язань за договором позики, які відповідач не виконав. З цих підстав суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Пинзар І. В., подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що судом було неповно встановлено обставини у справі та оцінено докази, неправильно застосовано норми матеріального права, що потягло за собою ухвалення незаконного рішення, тому просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову позивачу в задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що наданий позивачем документ від 07.06.2018 не містить обов'язкових умов, які має містити розписка, як борговий документ, що видається за наслідками укладення договору позики, а саме: факту та моменту передачі ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_2 ; зобов'язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 грошову суму, отриману в позику. Отже вважає, що договір позики не був укладений, а тому стягнення коштів за документом від 07.06.2018 є безпідставним.
Позивач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Положеннями частини першої статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини третьої статті 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд виходив із того, що надана позивачем розписка є належним підтвердженням виникнення між сторонами зобов'язань за договором позики, які відповідач не виконав.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що 07.06.2018 між позивачем та відповідачем укладено договір позики у формі розписки, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 000 дол. США, що еквівалентно 130 000 грн., які зобов'язався повернути до 21.06.2018 (а.с.36).
Відповідач зазначену суму боргу у вказаний строк не повернув, тому позивач звернувся з даним позовом до суду.
Згідно з статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.
За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Отже, установивши, що розписка ОСОБА_2 містить підтвердження факту отримання грошової суми від ОСОБА_1 та зобов'язання її повернути на його вимогу, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про стягнення суми боргу в перерахунку на національну валюту України та трьох процентів річних за весь час прострочення.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо недоведеності факту укладення договору позики та його умов спростовуються змістом розписки, у якій зазначено як про отримання від ОСОБА_1 суми позики, так і зобов'язання її повернути на вимогу позикодавця до 21.06.2018.
Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч. 1 ст. 1051 ЦК України).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Вказані вимоги закону були дотримані судом першої інстанції.
Таким чином, оскільки між сторонами було укладено договір позики на визначений час, однак сума позики відповідачем за вимогою повернута не була, права позивача як позикодавця є порушеними і він має право на стягнення із відповідача суми позики.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності наступних обов'язкових умов, які має містити розписка, як борговий документ, з огляду на те, що у розписці не встановлено його обов'язку повернути грошові кошти, спростовується змістом самої розписки, в якій міститься чітке підтвердження факту одержання позики та зобов'язання її повернути, яке зазначене відповідачем словами «оформив позику».
Виходячи із вищевикладеного, укладення сторонами договору позики, правова природа якої передбачає зобов'язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), підтверджується змістом розписки від 07 червня 2018 року.
Отже, установивши, що розписка ОСОБА_2 містить підтвердження факту отримання грошової суми від ОСОБА_1 та зобов'язання її повернути на його вимогу, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про стягнення суми боргу в перерахунку на національну валюту України та трьох процентів річних за весь час прострочення.
Відповідно до статті 375 України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, отже відповідно до положень статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв'язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Пинзар Ігор Віталійович, залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Повний текст постанови складено 28 травня 2021 року.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: І. М. Стадник
В. В. Сопрун