Справа № 339/107/21
3/339/68/21
28 травня 2021 року м. Болехів
Суддя Болехівського міського суду Івано-Франківської області Головенко О. С. ,
розглянувши матеріали, які надійшли від відділення поліції №1 (м.Долина) Калуського районного ВП ГУНП в Івано-Франківській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , працюючого водієм ТЗОВ “Гал-Всесвіт” м.Львів, одруженого, на утриманні має дитину -інваліда з дитинства
за ч.1 ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
Зі змісту протоколу вбачається, що 18 березня 2021 року о 17:34 год. по вул. С.Стрільців в м.Болехів ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки VAN HooL CL 5NL д.н.з НОМЕР_1 , без погодження національної поліції здійснював перевезення пасажирів “Львів-Перегінськ” в кількості 10 пасажирів, чим порушив вимоги КМУ №1236 №104 та протокол №6 комісії позачергового засідання регіональної комісії техногенно-економічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 22.02.2021.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, надав письмові пояснення в яких вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення.
При цьому вказує, що працює найманим водієм автобуса ТЗОВ “Гал-Всесвіт” (згідно наказу №19 ос від 01.03.2021), якому і належить транспортний засіб Vanhool НОМЕР_1 , а тому не міг повідомити поліцію, про те, що ним в період дії “червоного” рівня епідемічної небезпеки поширення Covid-19 на території області буде здійснюватися перевезення пасажирів в режимі “спец перевезень” за маршрутом руху “Львів-Перегінськ”, оскільки даний обов'язок лежить на перевізнику (власнику автобуса - ТЗОВ “Гал-Всесвіт”) . Тому вважає, що він не може бути суб'єктом даного правопорушення, за що передбачена відповідальність ст.44-3 КУпАП
Окрім того, в протоколі про притягнення його до адміністративної відповідальності від 18 березня 2021 року відсутнє посилання на нормативний акт, яким введений карантин та обмежувальні заходи у зв'язку із встановленням на всій території України.
Також, працівником поліції в протоколі зазначено, що він, без погодження національної поліції здійснював перевезення пасажирів “Львів-Перегінськ” в кількості 10 пасажирів, чим порушив вимоги КМУ 1236, 104, за що передбачена відповідальність згідно ч.1 ст.44-3 КУпАП, однак даними нормативними актами не передбачено відповідальність за перевезення 10 пасажирів.
В зазначеному протоколі вказано, що ним порушено вимоги КМУ 1236, 104, однак не зазначено, який саме пункт та підпункт порушено, за який передбачено відповідальність, що вказує на недоліки складеного протоколу, а також мається виправлення дати отримання другого примірнику протоколу, не зазначено жодного свідка вчинення адмінправопорушення та не долучено їх пояснення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення ОСОБА_1 , суд вважає, що адміністративна справа відносно нього за ч.1 ст. 44-3 КУпАП підлягає закриттю з наступних підстав.
Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Особа, яка складає протокол про адміністративне правопорушення повинна ретельно з'ясувати характер правопорушення та правильно кваліфікувати дії винної особи.
У протоколі мають бути зазначені обставини, які свідчать про наявність адміністративного вчинення та його характер, а також, обставини, що характеризують особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки протокол є підставою для провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Від того, чи правильно він складений, залежить своєчасність, правильність розгляду за суттю справи про адміністративне правопорушення та обґрунтованість застосування стягнення.
У відповідності до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
При цьому, суд приймає вмотивовану постанову тільки в межах викладених уповноваженою посадовою особою у протоколі про адміністративне правопорушення та обсягу доказів, наявних в матеріалах справи.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП).
Тобто, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності.
Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт.
Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Частина 1 статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Норма ч. 1 ст. 44-3 КУпАП є бланкетною, диспозиції бланкетних норм не встановлюють певних правил поведінки, а передбачають існування норм, розміщених в інших нормативно правових актах, у яких сформульовані конкретні правила поведінки, тому серед ознак, які мають бути відображені при викладенні суті правопорушення, обов'язковим є наведення конкретного нормативно - правового акту, яким встановлюються відповідні правила та яких особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не дотрималася, порушивши тим самим законодавчі приписи.
Тобто, в протоколі має бути посилання на відповідний підпункт та пункт постанови Кабінету Міністрів України або на конкретне рішення, прийняте органом місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Так, з протоколу про адміністративне правопорушення ВАБ № 045832 від 18 березня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 порушив вимоги постанови КМУ № 1236, №104 та протоколу № 6 позачергового засідання регіональної комісії техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 22.02.2021 року.
Відтак, в протоколі про адміністративне правопорушення відсутнє посилання на конкретний пункт (підпункт) постанов КМУ №104, №1236, дату їх винесення, не зазначено, який пункт Протоколу № 6 позачергового засідання та якої регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій від 22 лютого 2021 року порушив своїми діями ОСОБА_1 , що є обов'язковою складовою об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, а суд самостійно не може вийти за межі адміністративного звинувачення, оскільки немає процесуальних прав.
Відповідно до ч.15 розділу ІІ “Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції”, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1376, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються матеріали про адміністративне правопорушення (пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, протокол про вилучення речей і документів, рапорти посадових осіб, а також інші документи та матеріали, що містять інформацію про правопорушення).
Слід звернути увагу, що всупереч ст.256 КУпАП, та вказаної Інструкції у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено свідків даної події - пасажирів, які перебували у автобусі, від останніх працівниками поліції не відібрано жодних пояснень, зокрема, з приводу того, хто ці люди, куди їдуть, на якій підставі здійснюється їх перевезення та чи є дана поїздка регулярними (нерегулярними) пасажирськими перевезеннями.
Згідно з визначенням, наданим у ч.1 ст.1 Закону України "Про автомобільний транспорт"(далі- Закон), перевезення пасажирів у режимі маршрутного таксі - перевезення пасажирів на міському чи приміському автобусному маршруті загального користування за розкладом руху, в якому визначається час відправлення автобусів з початкового та кінцевого пунктів маршруту з висадкою і посадкою пасажирів чи громадян на їхню вимогу на шляху прямування автобуса в місцях, де це не заборонено правилами дорожнього руху.
Також, у ст. 1 Закону дано визначення нерегулярних і регулярних пасажирських перевезень. Зокрема, нерегулярні пасажирські перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт.
Регулярні пасажирські перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування або уповноваженими органами Договірних сторін у разі міжнародних перевезень.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону, ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів на, зокрема, надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами.
У ч.1 ст. 1 Закону зазначено, що автобус - транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння більше ніж дев'ять з місцем водія включно.
Перелік документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення, встановлений ст. 39 Закону.
Зокрема, згідно з абзацом 3 ч. 4 ст. 39 Закону, документи для нерегулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов'язаний:забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт; забезпечувати перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення перевірку наявності у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовляти у міжнародному перевезенні пасажирам, які не пред'явили необхідні документи; забезпечувати контроль технічного та санітарного стану автобусів чи таксі перед початком роботи; забезпечувати проведення щозмінного перед рейсового та після рейсового медичного огляду водіїв транспортних засобів; забезпечувати водіїв необхідною документацією; утримувати транспортні засоби в належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасне подання для посадки пасажирів та відправлення; забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки чи місця призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність транспортного засобу.
Згідно ст. 40 Закону України "Про автомобільний транспорт", водій автобуса зобов'язаний: виконувати правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту загального користування і технічної експлуатації автобуса; мати з собою і пред'являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, передбачені законодавством; дотримуватися визначеного маршруту та розкладу руху автобуса; приймати, розміщати та видавати багаж пасажирам на зупинках, передбачених розкладом руху; стежити за виконанням пасажирами своїх обов'язків та безпечним розміщенням ними багажу і ручної поклажі в автобусі; оголошувати назви зупинок і час стоянки на них; здійснювати висадку пасажирів у відведеному для цього місці в разі заправлення автобуса паливом під час виконання перевезень; вживати необхідних заходів для безпеки пасажирів у разі виникнення перешкод для руху на маршруті (туман, ожеледь тощо), які не дають змоги продовжити поїздку, а також у разі вимушеної зупинки автомобільного транспортного засобу на залізничному переїзді; зупиняти автобус за сигналом контролера, виконувати його вказівки та сприяти у здійсненні контролю.
Крім того, визначення суб'єкта господарювання наведене у ст.55 Господарського кодексу України. Зокрема, зі змісту ч.1 ст.55 ГК випливає, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. При цьому п. 2 ч.2 ст.55 ГК визначено, що суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Згідно з ч.1 статті 58 ГК, суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Постановою від 19 лютого 1997 року № 176 “Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту”, зокрема п.147 передбачено обов'язки водія: зокрема, він повинен: 1) мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії; 2) виконувати вимоги цих правил, правил дорожнього руху та правил технічної експлуатації автобуса; 3) мати із собою і пред'являти для перевірки уповноваженим особам передбачені законодавством документи; 4) дотримуватися визначеного маршруту та розкладу руху автобуса; 5) приймати, розміщувати та видавати багаж пасажирам на передбачених графіком руху зупинках; 6) стежити за виконанням пасажирами своїх обов'язків та безпечним розміщенням ними багажу і ручної поклажі в автобусі; 7) здійснювати висадку пасажирів у разі заправлення автобуса паливом під час виконання перевезення; 8) вживати необхідних заходів до забезпечення безпеки пасажирів у разі виникнення перешкод для руху на маршруті (туман, ожеледь тощо), які не дають змоги продовжити поїздку, а також у разі вимушеної зупинки на залізничному переїзді; 9) перевіряти під час посадки на приміському або міжміському маршрутах наявність в осіб квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу; 10) зупиняти під час виконання рейсу в режимі маршрутного таксі автобус для посадки на вимогу в місцях зупинки громадського транспорту, а також в інших місцях, але не ближче ніж за 100м. від місця зупинки громадського транспорту, якщо це не суперечить Правилам дорожнього руху; 11) зупиняти автобус для посадки та висадки пасажирів на відстані не більше ніж 0,05-0,1 метра від краю проїзної частини дороги; 12) пройти перед виїздом на маршрут медичний огляд, забезпечити перевірку технічного стану і комплектності комплектності транспортного засобу; 13) дотримуватися визначеного законодавством режиму праці та відпочинку; 14) бути охайно одягненим, чемно поводитися з пасажирами; 15) оголошувати найменування і тривалість зупинки; 16) продавати квитки пасажирам до початку руху автобуса у передбачених законодавством випадках; 17) забезпечити у разі відставання пасажира від автобуса на шляху прямування збереження його ручної поклажі, багажу; 18) у разі здійснення приміських, міжміських або міжнародних перевезень надавати допомогу пасажирам з числа осіб з інвалідністю та інших мало мобільних груп населення в розміщенні ручної поклажі, багажу, крісел колісних, палиць, милиць, ходунків та інших особистих речей, а також під час посадки в автобус і висадки з нього; 19) у разі обслуговування пасажирів з числа осіб з інвалідністю та інших мало мобільних груп населення перевіряти після прибуття їх до пункту призначення, чи здійснили такі пасажири заплановану висадку та чи не забули багаж та/або ручну поклажу, особисті речі; 20) забезпечувати перевезення багажу в багажних відділеннях автобуса (у разі їх наявності) або розміщення так, щоб не заважати вільному проходу пасажирів уздовж салону автобуса та не блокувати доступ до основних і аварійних виходів; 21) надавати допомогу особам з інвалідністю та іншим мало мобільним групам населення під час посадки в автобус і висадки з нього, у тому числі особисто піднімати та опускати механічні апарелі та механізми з метою створення умов для зручного користування зазначеним транспортним засобом особами, які пересуваються на кріслах колісних.
Окрім того, згідно п. 149, водію автобуса забороняється: змінювати маршрут і графік руху ; продавати пасажирам квитки під час руху автобуса; порушувати вимоги цих Правил, Правил дорожнього руху та правил технічної експлуатації транспортного засобу.
Як встановив суд, ОСОБА_1 на час складання протоколу працював водієм автобуса ТзОВ “Гал-Всесвіт” (а.с.15) та надав документи, які він, як водій, повинен мати при здійсненні перевезення працівникам поліції, що зафіксовано на відео файлі (а.с.3)
А з наданих до суду матеріалів випливає, що відповідні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 є суб'єктом господарювання або найманим працівником суб'єкта господарювання, який здійснює пасажирські перевезення автомобільним транспортом, відсутні.
Тож обов'язок щодо забезпечення ОСОБА_1 як водія, необхідною для рейсу документацією лежав на суб'єкті господарювання у сфері обслуговування населення перевізнику - ТзОВ “Гал-Всесвіт”, з яким він перебував у трудових відносинах.
Відтак, ОСОБА_1 не може бути суб'єктом даного правопорушення, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.44-3 КУпАП.
Що стосується наданого працівниками відеозапису, то такий здійснено працівниками поліції без зазначення їх посади, місця здійснення зйомки. З вказаного відеозапису можливо встановити дату фіксації- 18 березня 2021 року, розмову особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та працівника поліції, автомобіль марки VAN HooL CL 5NL д.н.з НОМЕР_1 , на якому водій здійснював перевезення пасажирів, які перебували у масках та факт складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно водія вказаного автомобіля, який надав письмові пояснення, вказані в протоколі про притягнення до адміністративної відповідальності про те, що про постанову Кабінету Міністрів України не знав і йому ніхто не повідомив про неї, підписавши вказаний протокол.
Згідно положень КУпАП, розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, при цьому суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.
В рішенні Європейський суд з прав людини у справі “Малофеєв проти Росії”, вказав, якщо в протоколі адміністративного правопорушення не відображено всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, або відшукувати докази на користь обвинувачення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, суд позбавлений процесуальної можливості вносити зміни чи редагувати протокол про адміністративне правопорушення, у тому числі, самостійно встановлювати та зазначати який саме пункт нормативно-правового акту був порушений, усуваючи таким чином допущені посадовою особою поліції недоліки і як наслідок, дійти висновку про наявність у діях особи складу та події адміністративного правопорушення.
Таким чином, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування “поза розумним сумнівом”, оскільки наявні у ньому дані не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи неспростовних презумпцій факту.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи.
Зазначене узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі “Кобець проти України” (з відсиланням на п. 282 рішення у справі “Авшар проти Туреччини” (Avsar v. Turkey), згідно яких “доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом”.
Державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України, оскільки доказування є правом особи, а не її юридичним обов'язком.
Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, крім протоколу про адміністративне правопорушення, який складено з порушеннями та відеозапису, який не підтверджує винуватість особи, яка притягається до відповідальності, у справі відсутні належні, допустимі та достатні докази, які б підтверджували наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 44-3 КУпАП, а тому провадження в даній справі слід закрити.
Оскільки адміністративне стягнення на ОСОБА_1 не накладається, то судовий збір по справі про адміністративне правопорушення, відповідно до приписів ст. 40-1 КУпАП, - не сплачується.
На підставі викладеного ч.1 ст.44-3 КУпАП, керуючись ст.283, 284 КУпАП ,-
Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.44-3 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, захисником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Івано-Франківського апеляційного суду через Болехівський міський суд.
Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Суддя О.С. Головенко