Справа № 214/8405/20
2/214/1176/21
Іменем України
26 травня 2021 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Євтушенка О.І.,
секретар судового засідання - Гливук М.І.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Представники сторін:
від позивача - ОСОБА_3
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду 08 грудня 2020 року з позовною заявою, в якій просить суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Пред'явлені вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником однокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа якої становить - 34,1 кв.м., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №223616018. ОСОБА_2 зареєстрований за вищевказаною адресою, є сином попереднього власника квартири, але фактично не проживав та не проживає в ній з дня реєстрації, що підтверджується довідкою ЖБК «РАССВЕТ-34» від 14.09.2020 р. Відповідач не є членом сім'ї позивача та не приймає жодної участі в утриманні квартири, у тому числі не здійснює оплату житлово-комунальних послуг, які надаються відповідно до кількості зареєстрованих осіб в квартирі, тому вона вимушена нести зайві витрати, що ставить її в скрутне матеріальне становище. Крім того, реєстрація відповідача, за адресою належної їй квартири, який ніколи не був її власником, створює ОСОБА_1 перешкоди у її користуванні, зокрема не дає можливості отримувати субсидію на оплату житлово-комунальних послуг. Відповідач добровільно знятися з реєстраційного обліку, за вищевказаною адресою, не бажає, що перешкоджає мені в повному обсязі розпоряджатися моєю квартирою, та як наслідок значно обмежує її законні права. У зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав.
За результатами автоматизованого розподілу на підставі протоколу 08 грудня 2020 року матеріали позову передано в провадження судді ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 15 січня 2021 року позов прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного позовного провадження.
Правом на участь в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Камишан А.В. не скористалися, подавши заяву про розгляд справи за їх відсутності. позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених в позові.
Відповідач ОСОБА_2 про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, однак не з'явився, причини неявки не відомі, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.
Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, а також враховуючи належне повідомлення відповідача, його неявку до суду без поважних причин, не подання відзиву суд постановив ухвалити по справі заочне рішення на підставі наявних доказів за відсутності заперечень з боку позивача проти заочного розгляду справи.
Заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись.
Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно зі ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 223616018 від 11 вересня 2020 року квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування №789 від 11 вересня 2020 року (а.с.8).
Відповідно до довідки ЖБК «РАССВЕТ-34» від 14 вересня 2020 року, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , який за даною адресою з дня реєстрації, з 12 лютого 2020 року, не мешкав та не мешкає (а.с. 9).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 не проживає в квартирі протягом тривалого часу без поважних причин, у зв'язку з чим втратив право користування цим житловим приміщенням. Жодних родинних стосунків між нею та відповідачем немає, членом її сім'ї він не є. ОСОБА_2 є сином колишнього власника житлового приміщення.
Визначаючи характер спірних правовідносин, хронологічність обставин відчуження нерухомого майна на користь позивача ОСОБА_1 , з урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вони склались між дійсним власником та членом сім'ї колишнього власника житла, які регулюються ст.406 ЦК України.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статі 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).
Відповідно до ч.1 ст.319, ч.1 ст.391 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч.1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
З аналізу положень ст.ст.391, 396 ЦК України слідує, що позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
У даній справі відповідач вселився та був зареєстрованим у спірній квартирі в якості члена сім'ї колишнього її власника ОСОБА_5 , яка в вересня 2020 року відчужила квартиру ОСОБА_1 . Таким чином, відповідач набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Аналіз глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Відповідно до ч.2 ст.406 ЦК України, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Так, згідно з ч.1 ст.406 ЦК України, сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту, невикористання сервітуту протягом трьох років підряд.
З огляду на те, що відповідач спільним побутом із позивачем не пов'язаний, в належній позивачеві квартирі не проживає з лютого 2020 року без поважних на те причин, тому його право на користування чужим майном фактично є припиненим.
Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку, що позивач є повноправним власником житла, права володіння, користування та розпорядження яким вона не має можливості реалізовувати в повному обсязі, оскільки відповідач, будучи зареєстрованим попереднім власником житла, фактом реєстрації місця проживання в квартирі, де він фактично не проживає з з лютого 2020 року, чинить позивачеві перешкоди у реалізації прав як дійсним власником, які за даних обставин підлягають захисту судом із задоволенням пред'явленого ОСОБА_1 , негаторного позову та визнанням відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьомусуд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до абз.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» (зі змінами), зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Аналогічні приписи містяться в п.26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів Українивід 02 березня 2016 року №207. При цьому, положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, згідно зі ст.141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 840 грн. 80 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору (а.с.4).
Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 142, 206, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 274, 354, 355, п.15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення є достатньою правовою підставою для зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку місця проживання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його проголошення не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. Заочне рішення може бути переглянуте Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача, оформленою згідно ст.285 ЦПК України та поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Відомості про сторін:
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення складено та підписано 26 травня 2021 року.
Суддя О.І. Євтушенко