Справа № 643/14942/20
Провадження № 2/643/1298/21
26.05.2021 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді: Новіченко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради
про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) в якому просила позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, батьківських прав відносно неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Харкова.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем. Від сумісного проживання мають доньку ОСОБА_4 . Вказує на те, що з 2015 року донька проживає разом із нею та перебуває на повному її утриманні: вона її лікує, купує продукти харчування, сплачує відпочинок, проїзд, купує одяг, оплачує фізичний та духовний розвиток, при цьому відповідач участі у вихованні та догляді за дитиною не бере, її фізичним, духовним та моральним розвитком не займається, шкільним життям не цікавиться. Майже з моменту розлучення відповідач проживає окремо, за цей час з дитиною бачився лише один раз у стані алкогольного сп'яніння та дуже її злякав. Крім того відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання доньки та має заборгованість по аліментам. Відповідач долею дитини не цікавиться, її вихованням не займається, відносини з донькою не підтримує, не цікавиться її успіхами, станом здоров'я, не піклується про її розвиток, підготовку до самостійного життя, обов'язки визначені ст. 150 Сімейного кодексу України не виконує. При цьому відповідач офіційно не працює, зловживає алкоголем, на контакт не іде. Донька з моменту окремого проживання не отримала від батька жодного подарунка на день народження та інші свята. Зазначає, що під час спільного проживання відповідач неодноразово застосовував до неї та дитини фізичні покарання.
У судове засідання призначене на 26.05.2021 року позивач не з'явилась, проте до канцелярії Московського районного суду м. Харкова надала заяву, відповідно до якої просить суд розглянути справу у її відсутність, зазначила, що позовні вимоги підтримує та не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, правом на подання відзиву на позов у порядку статті 191 Цивільного процесуального кодексу України не скористався.
У матеріалах справи наявна заява від Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, відповідно до змісту якої третя особа просить розглядати справу за відсутності їх представника.
Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України визначені наслідки неявки учасника справі у судове засідання.
Зокрема, згідно з частиною 3 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Відповідно до частини 2 статті 191 Цивільного процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, відповідно до частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина 4 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України).
Фактичні обставини, встановлені судом.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 19 березня 2015 року Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 .
Від сумісного проживання сторони мають доньку ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 , видане 03 лютого 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
ОСОБА_2 змінив прізвище на « ОСОБА_2 », про що свідчить свідоцтво про зміну імені, серії НОМЕР_3 , видане 07 травня 2015 року Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.
Згідно довідки про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні осіб від 08.08.2020 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до висновку Акту судово-медичного дослідження № 1727С від 22.06.2009, у ОСОБА_1 маються синці на руках та ногах. Вказані ушкодження виникли від ударної дії твердих предметів та могли бути отримані у строк, за 2-4 доби з моменту огляду. За ступенем тяжкості це легкі тілесні ушкодження.
Також у Акті судово-медичного дослідження № 1727С від 22.06.2009, зазначено, що під час огляду заявник повідомила, що 20 червня 2009 року, близько 20:00 год. за місцем проживання чоловік ОСОБА_2 наносив удари руками по обличчю, тілу, рукам; телефонною трубкою по рукам.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 липня 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти у розмірі 1/4 з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до її повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_5 включно, починаючи з 16.02.2018 року.
Згідно з довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, від 01.10.2019 року № 50724, виданої Московським відділом державної виконавчої служби м. Харкова, станом на 01.10.2019 року наявна заборгованість зі сплати аліментів у сумі 41 222, 75 грн. за період з 16.02.2018 по теперішній час.
Відповідно до довідки від 06.08.2020 року вх. 131492, виданої Московським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків), ОСОБА_1 не отримувала аліментів за період з 01.02.2020 року по 31.07.2020 року за виконанням виконавчого листа № 643/1834/18 від 10.09.2018.
Станом на 01.08.2020 року заборгованість ОСОБА_2 з виконання виконавчого листа № 643/1834/18 від 10.09.2018 становить 64 313, 28 грн., про що свідчить розрахунок заборгованості, складений Московським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків).
Згідно довідки від 06.08.2020 року № 00000000055, виданої ПАТ «СК «ВУСО», ОСОБА_1 , працює у ПАТ «СК «ВУСО», за період праці з 01.02.2020 року по 31.07.2020 року нараховано дохід в сумі 27 515, 02 грн.
Відповідно до характеристики від 14.09.2020 року, виданої директором Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 124 Харківської міської ради Харківської області В.В. Київською, ОСОБА_4 навчається у Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 124 з 2010 року. За період навчання показала високий і достатній рівень начальних досягнень. Має непогані здібності до навчання, на уроках завжди уважна, старанна, активна. Уміє критично мислити, логічно та послідовно викладати думки. Має достатній загальний розвиток, відповідально ставиться до виконання доручених справ. Бере активну участь у громадському житті класу та школи, захищає честь школи на районних олімпіадах. За характером товариська, комунікабельна. Дуже легко знаходить спільну мову з оточуючими. У спілкуванні з дорослими ввічлива, стримана. З товаришами класу підтримує рівні стосунки. В колективі користується авторитетом та повагою. Мати, ОСОБА_1 , приділяє достатньо уваги навчанню та вихованню доньки. Батько, ОСОБА_2 , до адміністрації школи, до педагогів з метою отримання інформації про успіхи дитини не звертається, батьківські збори не відвідує.
У своєму висновку від 12.02.2021 № 108 Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як орган опіки та піклування, з урахуванням ст. ст. 19, 150. 155, 164 Сімейного кодексу України, рекомендації Комісії, в інтересах дитини, дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні 06.04.2021 року пояснив, що він є рідним братом ОСОБА_1 , проживають вони разом за однією адресою. З 2015 року ОСОБА_2 перестав проживати з ними та пішов, саме з цього часу він не спілкується з донькою, не приходить до неї у гості, не дзвонить їй та не забезпечує матеріально. ОСОБА_1 не перешкоджає ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною. Дитину повністю забезпечує ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_8 пояснила у судовому засіданні 06.04.2021 року, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який було розірвано у 2015 році. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 перестав спілкуватися з донькою, участі у вихованні доньки не приймає. При цьому, ОСОБА_1 не перешкоджає ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною, ОСОБА_4 номер телефону та місце проживання не змінювала з 2015 року. Їй відомо, що під час спільного проживання ОСОБА_2 вживав спиртні напої та бив ОСОБА_1 . Також додала, що на цей час він також вживає спиртні напої, про що їй відомо від свого чоловіка, який його бачив.
Допитана у судовому засіданні 11.05.2021 року за участю представника Департаменту служб у справах дітей, ОСОБА_4 , пояснила, що її батько, ОСОБА_2 , не проживає разом із нею з 2015 року, з цього часу вони бачились два рази, при цьому останнього разу він прийшов на зустріч у стані алкогольного сп'яніння та з невідомою жінкою, дуже її налякав. Останній раз він телефонував їй рік назад. Її життям, успіхами чи здоров'ям не цікавиться. Навчальний процес контролює тільки мати, фінансовано забезпечує також тільки мати. Перешкоди у спілкуванні із батьком ніхто не чинить. У період спільного проживання батько на неї кричав та бив.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Виключний характер позбавлення батьківських прав пояснюється тим, що воно може бути здійснено тільки судом. З цієї ж причини встановлений вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який охоплює всі можливі способи порушення батьками прав і інтересів дитини.
Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перелічена у ст. 164 СК України, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Судом встановлено, що відповідачу, як батьку малолітньої дитини в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), що зазначила і позивач у позовній заяві .
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктом 15 Постанови визначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов'язки.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при розгляді справи знайшли підтвердження обставини, що відповідач за власною ініціативою самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без поважних причин залишивши її без батьківської уваги та турботи, при цьому має місце відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною та позивачем доведено, що поведінка відповідача відносно його доньки є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, що свідчить про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Таким чином, враховуючи спірні цивільно-правові відносини між учасниками справи, які вирішуються тільки в судовому порядку, оцінивши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вимоги норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а тому підлягають задоволенню.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Положеннями частин 1 та 3 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України).
Разом з цим відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого строку. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідач був позбавлений можливості у порядку частини 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України письмово та завчасно повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк доказів та об'єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).
При цьому, за приписами частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків.
За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Згідно з ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265, 280, 284 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав задовольнити.
2. Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, батьківських прав відносно неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Харкова
3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 00 коп.
4. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
5. Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Московський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
6. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
7. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 .
8. Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 .
9. Третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 26489104, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 55.
Повне рішення складено 26.05.2021 року.
Суддя Н.В. Новіченко