Справа № 202/5137/19
Провадження № 2/202/105/2021
Іменем України
23 березня 2021 року місто Дніпро
Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі головуючої судді Марченко Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Терещук Л.І., позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Борбунюка О.О. (в режимі відеоконференції), представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Порядкова В.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товарної біржі «Катеринославська», ОСОБА_3 в особі її законного представника - опікуна ОСОБА_4 , третя особа - державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова Алла Генрихівна, про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, витребування майна, -
У липні 2019 року позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Борбунюка О.О. звернулася до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська з позовом, в якому зазначила, що на підставі договору дарування від 25.03.1998 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори Черненко І.М., вона є власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
27.12.2018 року державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А.Г. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 45024414 від 11.01.2019 року, відповідно до якого право власності на вищевказану квартиру було зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 30.03.1998 року.
Позивач вважає, що право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 неправомірно, оскільки жодних правочинів щодо цього майна не укладалося.
За цих підстав ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір дарування, серія та номер 002/612-Н, посвідчений 30.03.1998 року Товарною біржею "Катеринославська", скасувати рішення державного реєстратора П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутової А.Г. від 11.01.2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45024414 від 11.01.2019 року, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , витребувати на її користь вказану квартиру із незаконного володіння ОСОБА_2 .
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 1 жовтня 2019 року у справі було відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 5 березня 2020 року закрито підготовче провадження, цивільну справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 5 серпня 2020 року за клопотанням сторони позивача до участі у справі залучено як співвідповідача ОСОБА_3 в особі її законного представника - опікуна ОСОБА_4 .
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 листопада 2020 року задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову та накладено на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , арешт шляхом заборони її відчуження.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Борбунюк О.О., які брали участь у режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримали, зазначивши, що спірна квартира 25.03.1998 року була подарована їй свекрухою ОСОБА_3 , від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_4 . Наполягали на тому, що ОСОБА_2 є сторонньою їх сім'ї особою, договір дарування їй квартири не укладався.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Порядков В.Б. у судовому засіданні позов не визнав.
У своєму відзиві на позов представник відповідача зазначив, що договір дарування квартири був укладений між ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_2 - ОСОБА_5 як законним представником. Позивачем не доведено належність їй на праві власності спірної квартири, так як її право власності не було зареєстровано в установленому порядку. Натомість цього власником спірної квартири на час реєстрації права власності за ОСОБА_2 за даними БТІ значилася ОСОБА_3 . Вважає, що оскільки позивач не зареєструвала своє право власності, з урахуванням приписів ст. 334 ЦК України власником нерухомого майна залишається попередній власник. Відзначив, що укладення 30.03.1998 року біржового договору і реєстрація за таким договором права власності ОСОБА_2 відповідає вимогам закону. Крім того, вважає, що до участі у справі мав бути залучений як співвідповідач батько ОСОБА_2 як сторона правочину. Просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Представник відповідача - Товарної біржі «Катеринославська» у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутність, зазначивши, що договір дарування квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , Товарною біржею «Катеринославська» не укладався та за реєстраційним номером 002/612-Н від 30.03.1998 року не зареєстрований.
Представник відповідача ОСОБА_3 - опікун ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, надав нотаріально посвідчену заяву, в якій просив розглянути справу в його відсутність та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Третя особа - державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова А.Г. у судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі.
Суд, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав:
Судом установлено, що ОСОБА_6 на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією реєстраційного посвідчення від 07.02.1994 року, виданого Комунальним підприємством «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської обласної ради, згідно з яким відомості про право власності ОСОБА_3 були записані в реєстрову книгу № ХХІ за реєстровим номером 121.
25.03.1998 року між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої 23 березня 1998 року державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори Черненко І.М., реєстровий номер 2-2150, з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з другої сторони, був укладений договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори Черненко І.М. та зареєстрований в реєстрі за № 2-2189, відповідно до якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 .
Також судом установлено, що 27.12.2018 року на підставі рішення державного нотаріуса П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутової Алли Генрихівни від 11.01.2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45024414 від 11.01.2019 року, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 .
При цьому підставою виникнення права власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру вказано договір дарування 002/612-Н, посвідчений 30.03.1998 року на Товарній біржі «Катеринославська».
Заявляючи позовні вимоги про визнання договору дарування від 30.03.1998 року недійсним, скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 , а також витребування на свою користь квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_1 посилається на недійсність цього правочину та незаконність реєстрації права власності на зазначене майно за відповідачем.
Вирішуючи спір між сторонами, суд враховує, що відповідно до статті 4 ЦК України 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоча і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки, зокрема цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 41 ЦК України 1963 року угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Відповідно до статті 243 ЦК України 1963 року за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Частиною 3 статті 244 ЦК України 1963 року визначено, що до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 і цього Кодексу (зокрема щодо нотаріального посвідчення).
Аналіз наведених норм свідчить, що правом на розпорядження майном шляхом його передання у власність іншій особі (дарування) наділений лише власник майна.
Згідно з частинами 1, 3 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За змістом частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до норм статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).
Згідно зі статтею 41 Конституції України, частинами 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Ці положення закону кореспондуються зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право вільно володіти своїм майном.
Таким чином, лише власник наділений правом на відчуження та розпорядження своїм майном.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для реєстрації за ОСОБА_2 права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є договір дарування нерухомого майна від 30.03.1998 року, укладений між ОСОБА_3 , з однієї сторони, та ОСОБА_5 як законним представником ОСОБА_7 , з другої сторони, на Товарній біржі «Катеринославська», реєстраційний номер 002/612-Н.
Між тим, суд звертає увагу, що 25.03.1998 року дана квартира була подарована власником ОСОБА_3 , від імені якої діяв на підставі довіреності її син - ОСОБА_4 , позивачу по справі - ОСОБА_1 , що підтверджується належним чином завіреними копіями матеріалів нотаріальної справи Шостої дніпровської державної нотаріальної контори.
Крім того, згідно з наявним у справі листом Товарної біржі «Катеринославська» від 12.11.2019 року договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на біржі не укладався та за реєстраційним номером 002/612-Н від 30.03.1998 року не зареєстрований.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання недійсним договору дарування від 30.03.1998 року № 002/612-Н, предметом якого є дарування ОСОБА_3 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 , як такого, що суперечить законодавству та не відповідає волі власника цього майна, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
На переконання суду, такий спосіб захисту є належним та відповідає змісту порушеного права позивача.
Доводи представника відповідача ОСОБА_2 про безпідставність позову ОСОБА_1 , так як право власності на спірну квартиру за нею не було зареєстровано, суд не бере до уваги, оскільки в силу ст. ст. 243-244 ЦК України право власності ОСОБА_1 на спірне майно виникло з моменту нотаріального посвідчення договору дарування від 25.03.1998 року незалежно від державної реєстрації цього права.
Крім того, не можуть бути прийняті судом доводи представника відповідача про незалучення до участі у справі належного співвідповідача, яким, на його думку, є законний представник (батько) ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , оскільки стороною оспорюваного договору дарування є саме ОСОБА_2 , яка на даний час є повнолітньою.
Разом із тим, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 у частині скасування рішення державного реєстратора П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутової А.Г. від 11.01.2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45024414 від 11.01.2019 року, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020 року, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а"пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а"пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми закону в чинній редакції способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
Таким чином, само по собі рішення суду про визнання недійсним договору, на підставі якого проведено державну реєстрацію права, є підставою для проведення державним реєстратором чи іншою уповноваженою посадовою особою державної реєстрації припинення речового права.
Крім того, суд вважає такою, що не підлягає задоволенню, вимогу ОСОБА_1 про витребування на її користь спірної квартири у ОСОБА_2 .
Суд виходить з того, що згідно зі статтею 387 ЦК України власник дійсно має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Так, Цивільним кодексом України передбачено такий спосіб захисту порушених прав як віндикація - витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника, який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
За змістом частини 3 статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Зазначена норма, як правило, застосовується з метою витребування майна від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.
Таким чином, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, зокрема шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
Як встановлено в судовому засіданні, на час розгляду справи фактичним дійсним власником квартири АДРЕСА_2 , є ОСОБА_1 , яка хоча й не зареєструвала в установленому законом порядку своє право власності на вказану квартиру, але її право на це майно підтверджується укладеним 25.03.1998 року нотаріально посвідченим договором дарування, який ніким не оспорюється та недійсним не визнаний. При цьому на сьогодні ОСОБА_2 хоча й значиться у відповідному державному реєстрі власником цього майна, в той же час спірне майно нею не утримується. Отже, з огляду на визнання недійсним договору дарування від 30.03.1998 року, на підставі якого було зареєстровано право власності на спірну квартиру за відповідачем, позивач не позбавлена можливості повною мірою відновити свої порушені права шляхом реєстрації припинення права власності ОСОБА_2 на підставі судового рішення про визнання правочину від 30.03.1998 року недійсним та оформити в установленому порядку на підставі договору дарування від 25.03.1998 року своє право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Таким чином, позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково - в частині визнання недійсним оспорюваного договору дарування від 30.03.1998 року, що буде достатнім та ефективним способом захисту порушеного цим правочином права позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень статті 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду ОСОБА_1 був сплачений судовий збір у розмірі 8597,4 грн. (7829 грн. - за вимогу майнового характеру та 768,40 грн. - за вимогу немайнового характеру).
У зв'язку з частковим задоволенням позову, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп. слід стягнути на користь позивача з відповідача ОСОБА_2 .
Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товарної біржі «Катеринославська», ОСОБА_3 в особі її законного представника - опікуна ОСОБА_4 , третя особа - державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова Алла Генрихівна, про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, витребування майна задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_3 , з однієї сторони, та ОСОБА_5 , з другої сторони, як законним представником ОСОБА_7 , предметом якого є дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований на Товарній біржі «Катеринославська» 30.03.1998 року за № 612-Н (002/612-Н).
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду безпосередньо або через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи) протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дані сторін та інші учасників справи:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ;
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_1 (в Російській Федерації).
Відповідач Товарна біржа «Катеринославська», місцезнаходження: м. Дніпро, пр. Пушкіна, буд. 49, код ЄДРПОУ 23364874;
Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , в особі її законного представника - опікуна ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 .
Третя особа державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова Алла Генрихівна, місце здійснення нотаріальної діяльності: м. Дніпро, вулиця Шмідта, 43-а).
Суддя Н.Ю. Марченко