Номер провадження 2/754/1622/21
Справа №754/13919/20
Іменем України
21 травня 2021 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби м.Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про повернення надмірно стягнутих коштів (безпідставно набутого майна), -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про повернення надмірно стягнутих коштів (безпідставно набутого майна).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 12.03.20212 року з нього на користь відповідача було стягнуто аліменти на утримання двох дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 13.05.2011 року і до досягнення дітьми повноліття, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. На виконання вказаного рішення суду 30.01.2015 року було видано виконавчий лист. 17.02.2015 року було відкрито виконавче провадження № 46553299 з виконання вищевказаного виконавчого листа. 13.06.2018 року органом ДВС було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, тому стягнення аліментів відбувається за місцем його працевлаштування шляхом вирахування відповідної суми з його заробітку.
Як зазначає позивач, ІНФОРМАЦІЯ_3 його син ОСОБА_4 досяг повноліття. 24.05.2019 року він (позивач) через свого представника звернувся до органу примусового виконання судових рішень із заявою про стягнення аліментів за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. 17.06.2019 року Дніпровський РВДВС м.Києва ГТУЮ у м.Києві в особі головного державного виконавця Фещенко І.І. зазначив про відсутність правових підстав для задоволення заяви та зміни стягуваних з нього аліментів. Постановою Київського апеляційного суду м.Києва від 13.02.2020 року визнано неправомірними дії державного виконавця Фещенко І.І. щодо стягнення з нього після досягнення старшою дитиною ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей та зобов'язано державного виконавця, у якого перебуває у провадженні виконавче провадження № 46553299, здійснити перерахунок його заборгованості та здійснювати їх стягнення за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на старшу дитину ОСОБА_4 до його повноліття. Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 18.12.2019 року виконавчий лист в частині стягнення з нього аліментів на користь відповідача на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку, щомісячно, починаючи з 13.05.2011 року, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку визнано таким, що не підлягає виконанню з 17.01.2019 року. 17.01.2020 року він через свого представника звернувся до органу примусового виконання судових рішень із заявою про доручення до матеріалів справи та виконання вищевказаної ухвали. Дана заява була розглянута та задоволена, згідно вимоги виконавця від 06.02.2020 року в рамках виконавчого провадження його роботодавця, СБУ, зобов'язано змінити суму щомісячних відрахувань з 1/3 частини всіх видів доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на 1/6 частину всіх видів доходів, щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 . Також, на виконання постанови Київського апеляційного суду від 13.02.2020 року було складено розрахунок заборгованості від 01.09.2020 року станом на 01.02.2020 року, відповідно до якого заборгованість складає -18 653,63 грн. Тобто, на думку позивача, внаслідок вищезазначених обставин з нього за період з 01.03.2019 року по 01.02.2020 року було надмірно стягнуто грошові кошти в розмірі 18 653,63 грн. на користь відповідача у вигляді аліментів на утримання спільної дитини сторін, як неповнолітньої, яка на вказаний період вже набула повноліття. 16.09.2020 року він через свого представника звернувся до відповідача із претензією щодо повернення безпідставно набутого майна, яка була йому повернута за закінченням терміну зберігання.
Посилаючись на викладені обставини, позивач вважає, що вказана сума була набута відповідачем без належної правової підстави, а підстава набуття аліменти на утримання сина ОСОБА_4 фактично відпала 17.01.2019 року, а тому є необхідність повернення йому цієї суми. Відповідачем не вчинено жодних дій з метою повернення йому безпідставно отриманих коштів, які стягувались на її користь на утримання неповнолітньої дитини, яка вже набула повноліття.
З урахуванням наведеного, позивач просить стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 18 653,63 грн., а також здійснити розподіл судових витрат.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 27.10.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
01.02.2021 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечує проти вимог позивача, вказуючи на положення ч.1 ст.1215 ЦК України, відповідно до якої не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Відповідач стверджує, що позивачем не доведено належним чином обставини, на які він посилається як на підставу позову, а також не доведено належним чином і наявність переплати по аліментам. Аліменти стягувались з позивача у встановленому законом порядку та на підставі виконавчого листа у присудженому судом розмірі, усі отримані від позивача в якості аліментів кошти нею витрачались на утримання дітей. Відповідач вважає, що за змістом доводів позивача, він не згоден із порядком стягнення з нього аліментів органом примусового виконання судових рішень, а тому йому належить адресувати свої претензії до державного виконавця. А не до неї, оскільки нею права позивача не порушувались.
Посилаючись на викладені обставини, відповідач просила відмовити в задоволенні позову.
09.02.2021 року до суду надійшла відповідь представника позивача ОСОБА_2 на відзив. У даній відповіді представник позивача зазначає про те, що грошові кошти в розмірі 18 653,63 грн. у вигляді аліментів, які були надмірно стягнуті на користь відповідача за період з 01.02.2019 року по 01.02.2020 року не були сплачені позивачем добровільно, а були стягнуті в порядку ЗУ «Про виконавче провадження» в рамках виконавчого провадження № 46553299. Наявність таких обставин виключає можливість застосування ст.1215 ЦК України, а надмірне стягнення аліментів відбулось внаслідок неправомірних дій та бездіяльності з боку органу примусового виконання рішень. Вказана обставина встановлена постановою Київського апеляційного суду від 13.02.2020 року.
Представник позивача вважає, що з боку відповідача мала місце недобросовісна та суперечлива поведінка, оскільки відповідач отримувала грошові кошти в рамках виконавчого провадження № 46553299 як на неповнолітнього сина ОСОБА_4 , який набув повноліття, та відповідно нарощувалась заборгованість в рамках вже ухваленого рішення про стягнення аліментів на повнолітнього ОСОБА_4 , який продовжує навчання у виконавчому провадженні № 60165373 від 27.09.2019 року. На думку представника позивача, такі обставини дають підстави вважати, що відповідачем одночасно безпідставно отримувались грошові кошти у рамках виконавчого провадження № 46553299, а з позивача фактично в період з 18.01.2019 року по 06.02.2020 року здійснювалось подвійне стягнення.
Представник позивача вважає, що відповідач знала про наявність подвійного стягнення, оскільки скарги позивача на дії та бездіяльність державного виконавця, що полягали у надмірному стягненні грошових коштів, розглядались за умови обов'язкового повідомлення про такий розгляд відповідача, як заінтересованої особи (стягувача).
Представник позивача також не погоджується з твердженнями відповідача про те, що порушення прав позивача вона не вчиняла, зазначаючи про те, що саме відповідач є набувачем грошових коштів, а орган примусового виконання рішення не є набувачем коштів і здійснює повноваження у відповідності до ЗУ «Про виконавче провадження». Відтак, ОСОБА_3 є належним відповідачем у даній справі, оскільки саме нею було отримано майно, грошові кошти у розмірі 18 653,63 грн. за період з 01.02.2019 року по 01.02.2020 року без належної правової підстави, за умови визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню в частині, відповідним судовим рішенням та набуттям повноліття особою, на утримання кого стягувались кошти. Посилаючись на викладене, представник позивача просить задовольнити позовні вимоги.
24.02.2021 року до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив. У даних запереченнях відповідач наполягає на тому, що за змістом ст.1215 ЦК України аліменти можуть підлягати поверненню виключно за наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача. Також, з її боку було відсутнє недобросовісне ставлення, оскільки у державного виконавця були дані про вік дітей, а чинним законодавством не покладено обов'язку на особу, на користь якої сплачуються аліменти, повідомляти державного виконавця про досягнення дітьми відповідного віку чи роз'яснювати виконавцеві необхідність вчинення тих чи інших дій у виконавчому провадженні. Крім того, їй не було відомо про те, що після досягнення сином повноліття з позивача продовжують стягуватись аліменти на його утримання. Оскільки аліменти стягувались з позивача у частці від усіх видів заробітку, вона не знала і не могла знати, що після досягнення сином повноліття вона можливо й надалі отримує аліменти на утримання двох дітей. Оскільки вона не володіє і не володіла інформацією про доходи позивача, то не мала. Змоги визначити отримувану суму аліментів в частці від його доходів та встановити, що аліменти можливо стягнуто на утримання і сина і дочки, вона не знала, з якого розрахунку вона отримує аліменти і як він проводився.
Відповідач звертає увагу на те, що позивач через свого представника звернувся до органу примусового виконання судових рішень із заявою про стягнення аліментів з вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття, лише 24.05.2019 року, тобто більше ніж через 4 місяці після досягнення сином повноліття, хоча міг зробити це раніше. Відтак, він, розуміючи, що розмір відрахувань з його доходів після досягнення сином повноліття не змінився, погодився з цим і не мав претензій до 24.05.2019 року. Також, відповідач вважає безпідставними посилання представника позивача щодо наявності подвійного стягнення. Крім того, постановою Київського апеляційного суду визнано виключно неправомірність дій державного виконавця та зобов'язано здійснити перерахунок заборгованості боржника по аліментам, однак не визнано факту переплати аліментів. З урахуванням наведеного, відповідач наполягає на тому, що оскільки аліменти стягувались з позивача державним виконавцем у законний спосіб на підставі виконавчого документа, виданого судом, зважаючи на те, що їй не було відомо про те, що після досягнення сином повноліття стягнення аліментів на його утримання не припинилось, доказів чого позивачем не надано, як і не надано доказів її будь-якої винної поведінки, то доводи про наявність недобросовісної поведінки з її боку є голослівними, нічим не підтвердженими і такими, що знайшли своє спростування.
Відповідач зауважила і на те, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів проведено без урахування всіх доходів позивача. Крім того, з довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 46553299 вбачається, що розрахунок проведено лише щодо сплати аліментів на утримання дочки, відтак, цей документ не є доказом переплати позивачем аліментів на утримання сина, прямих доказів надмірної сплати аліментів позивачем не надано взагалі. Відповідач вважає, що в разі належного проведення розрахунку заборгованості з урахуванням всіх доходів позивача від'ємної заборгованості не буде, а буде існувати позитивна заборгованість зі сплати аліментів на утримання їх дочки. Також, відповідач зазначила, що вона дійсно є стягувачем за процесуальним статусом у виконавчому провадженні, проте аліменти є власністю дитини в силу припису ст.179 СК України і стягувані аліменти витрачаються нею виключно за цільовим призначенні в інтересах дітей. Відповідач наголошує на тому, що позивач повинен адресувати свої претензії до органу примусового виконання судових рішень як органу державної влади та його посадових осіб, якщо він вбачає порушення своїх прав у стягненні аліментів на своїх рідних дітей, а не до неї, як їх матері. Вона не порушувала права позивача, жодних протиправних дій щодо нього не вчиняла, жодних належних та допустимих доказів її винної поведінки матеріали позовної заяви не містять, а приведені аргументи знайшли своє спростування.
Посилаючись на викладені обставини, відповідач вважає, що правових підстав для задоволення позову немає, а тому вона просить відмовити в задоволенні позову.
В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили про їх задоволення.
Відповідач проти позовних вимог заперечувала та просила відмовити в їх задоволенні.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.03.2012 року стягнуто з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_3 аліменти на утримання двох дітей: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 зі всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 13 травня 2011 року і до досягнення дітьми повноліття, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Вказане рішення суду набрало законної сили 10 липня 2012 року та на його виконання 30.01.2015 року було видано виконавчий лист.
17.02.2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Вікуловою І.І. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 46553299 на підставі зазначеного виконавчого документа.
13.06.2018 року державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гевел О.О. було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
17.01.2019 року син боржника ОСОБА_4 досяг повноліття.
24.05.2019 року представник позивача звернувся з заявою до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва в якій, посилаючись на досягнення сином позивача повноліття та вважаючи, що з 18.01.2019 року стягнення аліментів має здійснюватися в розмірі 1/6 частини на користь стягувача на утримання неповнолітньої доньки, просив здійснити вирахування рівної частки аліментів, що припадала на сина ОСОБА_4 , який досяг повноліття, та проводити стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки в розмірі 1/6 частини всіх видів доходів щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Листом від 17.06.2019 року головний державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Фещенко І.І. повідомила позивача про те, що у виконавчому документів зазначено про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання двох дітей щомісячно у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13.05.2011 і до досягнення дітьми повноліття, а тому відділ не має правових підстав для зміни розміру аліментів, визначених рішенням суду.
Постановою Київського апеляційного суду м.Києва від 13.02.2020 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Фещенко Фещенко І.І. задоволено, визнано неправомірними дії державного виконавця Фещенко І.І. щодо стягнення з ОСОБА_1 після досягнення старшою дитиною ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 повноліття, аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей, починаючи з 13.05.2011 року у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів) боржника щомісячно. Також зобов'язано державного виконавця Фещенко І.І., у провадженні якої перебуває виконавче провадження № 46553299, здійснити перерахунок заборгованості боржника ОСОБА_1 за аліментами, що підлягають стягненню за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.03.2012 року, та здійснювати їх стягнення за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на старшу дитину - ОСОБА_4 до його повноліття.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 18.12.2019 року визнано таким, що не підлягає виконанню з 17.01.2019 року виконавчий лист № 2-3737/11, виданий Дніпровським районним судом м.Києва в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку, щомісячно, починаючи з 13.05.2011 року, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач мотивує свої вимоги тим, що в період з 17.01.2019 року по 01.02.2020 року з нього безпідставно стягувались аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , який ІНФОРМАЦІЯ_3 досяг повноліття, що підтверджено судовими рішеннями. Відтак, утворилась від'ємна заборгованість, що становить переплату. Оскільки вказана сума набута відповідачем без належної правової підстави, а підстава набуття аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 фактично відпала 17.01.2019 року з досягнення повноліття, то є необхідність повернення такої суми позивачу.
Відповідач проти позовних вимог заперечувала, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними.
Суд вважає, що доводи позивача не знайшли свої підтвердження під час судового розгляду.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
У відповідності до ч.1 ст.179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
Положеннями статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути і тоді майно, коли підставі, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
При цьому, ст. 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.
Так, відповідно до ч.1 ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 (провадження № 14-445цс18).
Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
З наведеної норми вбачається, що з моменту досягнення ОСОБА_4 повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 стягнення аліментів на його утримання за вищевказаним виконавчим листом припинилось, а розмір аліментів на утримання неповнолітньої доньки сторін повинен був визначатись державним виконавцем відповідно до вимог ч.3 ст. 183 СК України та ч.ч.3,4 ст. 71 Закону України " Про виконавче провадження" і подальше стягнення аліментів відбувалось на утримання доньки сторін. Проте, частка доходу позивача, що підлягала стягненню в якості аліментів, не була зменшена, що і було предметом подальшого судового розгляду.
Наведене спростовує твердження позивача про неправомірне стягнення з нього аліментів на утримання повнолітнього сина, оскільки такого стягнення не відбувалось.
Також, відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Київського апеляційного суду від 13.02.2020 року встановлено:
«Здійснюючи виконавчі дії у виконавчому провадженні № 46553299 після досягнення ОСОБА_4 повноліття 17.01.2019 року, державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Фещенко Ірина Ігорівна не виконала вимоги ч.3 ст. 183 СК України та ч.ч. 3,4 ст. 71 Закону України " Про виконавче провадження" . В порушенні вимог ч.3 ст. 183 СК України, після досягнення повноліття найстаршою дитиною сином ОСОБА_4 не здійснювала стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на сина ОСОБА_4 , який досяг повноліття.
Внаслідок не проведенням державним виконавцем таких розрахунків були порушені майнові права боржника у виконавчому провадженні, оскільки з нього неправомірно продовжується стягнення аліментів в розмірі 1/3 на доньку ОСОБА_5 ».
Вказане судове рішення, на яке сам позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, також спростовує позицію позивача щодо продовження стягнення з нього аліментів на утримання сина з моменту його повноліття.
Крім того, обґрунтовуючи наявність переплати аліментів на утримання сина внаслідок їх безпідставного стягнення після досягнення сином повноліття в розмірі 18 653,63 грн., позивач посилається на розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 01.09.2020 року.
В той же час, з даного розрахунку вбачається, що він виконаний на підставі виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з лютого 2019 року в розмірі 1/6 частини всіх видів доходів і у позивача наявна переплата з аліментів саме на утримання доньки ОСОБА_5 в зв'язку зі зменшенням розміру частки доходу, яка підлягає стягненню.
Відтак, будь-яких доказів та розрахунків державного виконавця про те, що в період з 17.01.2019 року з позивача на користь відповідача стягувались аліменти на утримання сина ОСОБА_4 після досягнення ним повноліття, позивачем суду не надано. А питання щодо стягнення з 17.01.2019 року з позивача аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 в розмірі 1/3 частини вирішено в судовому порядку та шляхом проведення відповідного розрахунку державного виконавця.
Відтак, відсутні будь-які правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми в розмірі 18 653,63 грн.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В тому числі, суд враховує вимоги ст.80 ЦПК України, зокрема, достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими. Інші доводи позивача та його представника на висновки суду не впливають та підстав для задоволення позову не дають. В зв'язку з наведеним, суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.
Згідно з ст. 141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1212, 1215 ЦК України, ст.ст.179, 183 СК України, ЗУ «Про виконавче провадження», ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби м.Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про повернення надмірно стягнутих коштів (безпідставно набутого майна) - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 28 травня 2021 року.
Суддя: