ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.05.2021Справа № 910/4796/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаранттрейд"
до Приватного підприємства "Фірма "СОЛО"
про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності
Суддя: Шкурдова Л.М.
секретар с/з Лисенко А.І.
Представники:
від позивача - Бай С.Е., за дог. про над. прав. доп.
від відповідача - Івченко А.А., за дов.
Господарським судом міста Києва розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаранттрейд"
до Приватного підприємства "Фірма "СОЛО" про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 призначено здійснювати розгляд справи №910/4796/21 за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Договір про надання поворотної фінансової допомоги від 12.11.2018 був укладений директором без погодження із загальними зборами учасників товариства, що порушує приписи статуту та норми чинного законодавства, відтак, просить визнати даний договір недійсним та застосувати наслідки його недійсності, а саме повернути ПП "Фірма Соло" грошові кошти у розмірі 700 000,00 грн.
Відповідачем подано відзив на позов, в якому відповідач щодо задоволення позову заперечував, вказуючи, що йому було невідомо про обмеження повноважень директора позивача на укладення спірного Договору; спірний договір виконаний сторонами, що свідчить про його наступне схвалення сторонами.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначив, що позивачем не були використані отримані кошти, тому схвалення правочину не мало місце.
У судовому засіданні 18.05.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом та дослідивши докази, суд, -
12.11.2018 між Приватним підприємством "Фірма "Соло" (кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гаранттрейд" (позичальник, відповідач) укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого кредитор надає позичальнику безпроцентну поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути її в порядку та на умовах визначених цим договором.
Поворотна фінансова допомога за цим договором - це визначена сума грошових коштів, яка надається у національній валюті України у користування позичальника на визначений цим договором строк та за користування якими не нараховуються проценти та інші види компенсацій, крім відповідальності у вигляді матеріальних відшкодувань за невиконання або неналежне виконання умов цього договору позичальником (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору допомога надається у розмірі - 700 000,00 (п'ятсот тисяч) гривень без ПДВ.
Пунктами 2.2, 2.3 Договору визначено, що допомога надається до 20 грудня 2018 року. Позичальник зобов'язаний повернути допомогу не пізніше строку визначеного в п. 2.2 цього договору.
Положеннями п. 3.1 Договору передбачено, що кредитор має право покласти на позичальника, у випадку якщо він прострочить строк повернення допомоги, зазначений в п. 2.2 цього договору, обов'язок сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми боргу.
Цей договір набуває чинності з моменту його належного укладення повноважними представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Дослідивши зміст Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором позики.
За змістом ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 700 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 961 від 12.11.2018.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Відповідно до п. п. 11.2.13, п. 11.2 ст. 11 статуту ТОВ "ГАРНТТРЕЙД" передбачено що до компетенції Зборів Учасників відноситься надання Директору попередньої згоди на а) укладання Товариством договорів на суму, що перевищує 5 000 (п'ять тисяч) гривен однією операцією чи серією пов'язаних операцій або її еквівалент в іноземній валюті за курсом НБУ на дату надання такої згоди..
Пунктом 11.3 ст. 11 статуту ТОВ "ГАРНТТРЕЙД" встановлено, що повноваження, зазначені у пунктах 11.2.1 - 11.2.33, зокрема і у пункті 11.2.13 Статуту, належать до виключної компетенції Зборів Учасників і не можуть бути передані для вирішення Директору.
Пунктом 12.4 ст.12 статуту ТОВ "ГАРНТТРЕЙД" визначено повноваження директора Товариства. Серед цих повноважень відсутні повноваження на укладання договорів без згоди Зборів Учасників.
Пунктом 12.6 ст.12 статуту ТОВ "ГАРНТТРЕЙД" визначено коло прав директора. Серед них зокрема (п.п. 12.6.3 статуту ТОВ "ГАРНТТРЕЙД") право самостійно приймати рішення про укладання договорів та здійснення операцій, що не потребують попередньої згоди Зборів Учасників.
Пунктом 12.5 ст. 12 статуту ТОВ "ГАРНТТРЕЙД" передбачено, що дії які потребують одержання попередньої згоди Зборів Учасників, Директор вчиняє лише після одержання такого дозволу в порядку, передбаченому Статутом та внутрішніми документами Товариства.
За твердженням позивача, будь-якого рішення загальних зборів щодо надання попередньої згоди на укладання спірного договору поворотної фінансової допомоги не приймалось.
Позивач звертаючись до суду зазначає, що договір поворотної фінансової допомоги є значним в розумінні Закону та за вимогами статуту позивача, потребував додаткового погодження з Зборами Учасників товариства (позивача).
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на ту обставину, що такого погодження (попередньої згоди) не було і на сьогодні вона відсутня. Крім того відсутнє і подальше схвалення вказаного правочину в порядку ст.46 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Договору недійсним.
В обґрунтування підстав для визнання Договору недійсним позивач посилався на: перевищення повноважень директором позивача при укладенні оспорюваного правочину (за відсутності погодження вищого органу Товариства щодо укладення Договору) та відсутність подальшого схвалення.
Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 203 ЦК встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №906/129/20.
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Згідно з приписами статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Тобто, законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує, що відповідно до Статуту ТОВ «ГАРАНТТРЕЙД», органами управління Товариства є: Загальні збори та Директор. Відповідно до наданого Статуту одноособовим учасником Товариства та членом Загальних зборів, що володіє 100% частки у статутному капіталі ТОВ «ГАРАНТТРЕЙД» є - ОСОБА_1 , він же і є Директором ТОВ «ГАРАНТТРЕЙД», отже про факт обмежень на які ТОВ «ГАРАНТТРЕЙД» посилається щодо підписання спірного Договору про надання поворотної фінансової допомоги він не міг не знати та своїми діями давав згоду на укладання даного правочину.
Як встановлено судом із матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач свої умови передбачені Договором про надання поворотної фінансової допомоги виконав, перерахував на поточний рахунок позивача грошові кошти в сумі 700 000,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням №961 від 12.11.2018.
Фінансову допомогу позивачем прийнято без жодних заперечень та не повернуто одразу, як безпідставно набуте майно. З дати надання фінансової допомоги ТОВ «ГАРАНТТРЕЙД» до моменту звернення позивачем до суду з позовною заявою минуло більше 2,5 років і позивачем не порушувалося питання про недійсність даного правочину. Отже, такими діями, які полягали в одержанні від відповідача грошових коштів та їх подальше використання позивачем в своїй діяльності, відстуність доказів повернення набутих коштів відповідачу підтверджується схвалення позивачем спірного Договору про надання поворотної фінансової допомоги. Одночасно з цим, між позивачем та відповідачем крім вищевказаного договору були укладені інші Договори, зокрема, Договір про надання поворотної фінансової допомоги від 01 лютого 2016 року на суму 4 000 000,00 грн. Свої зобов'язання за даним Договором відповідач належним чином виконав, що підтверджується банківськими виписками з поточного рахунку позивача.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Суд зазначає, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.
З огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та не доведеними належними доказами у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили через 20 днів з моменту виготовлення повного тексту рішення в разі не оскарження його в установленому порядку. Рішення може бути оскаржене в 20-денний строк до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя Шкурдова Л.М.
Дата складення тексту рішення: 26.05.21р.