справа № 156/159/21
Провадження № 2/156/207/21
рядок статзвіту 65
27 травня 2021 року смт Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Малюшевської І. Є.,
за участю секретаря судового засідання Киці Л. Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Іваничі за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 156/159/21
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 - не з'явився,
відповідач ОСОБА_2 - не з'явився,
І. Короткий виклад обставин справи
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання останнього таким, що втратив право користування жилим приміщенням. В обґрунтування зазначеного позову покликається на те, що він являється власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який успадкував за заповітом після смерті ОСОБА_3 . 06.05.2015 року колишній власник будинку - ОСОБА_3 зареєстрував у спірному будинку відповідача - ОСОБА_2 , який в подальшому мав бути зятем позивача. Однак відносини у дочки позивача і відповідача не склалися, тому останній з квітня 2016 року в спірному будинку не проживає.
У позові вказано, що відповідач з квітня 2016 року не проживає, за зареєстрованим місцем проживання, не сплачує комунальні платежі, не несе інших витрат на утримання житлового приміщення. Позивач вважає, що відповідач створює йому перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження майном. Через формальну прописку відповідача він не взмозі оформити субсидію, також є проблеми при оплаті комунальних послуг, тому змушений звертатись з даним позовом до суду.
ІІ. Позиція учасників справи
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить справу слухати без його участі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання також не з'явився, від нього надійшла заява про розгляд справи без його участі та про визнання позовних вимог у повному обсязі.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 10.03.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи проводиться у порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 06.04.2021 року.
06.04.2021 року підготовче судове засідання відкладено на 28.04.2021 року у зв'язку із неявкою відповідача.
Ухвалою суду від 28.04.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.05.2021 року.
27.05.2021 року сторони в судове засідання не з'явилися.
Судом на підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Випадки відкладення розгляду справи відсутні.
ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи
Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 - позивачу по справі, що стверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.02.2020 року, зареєстрованого в рестрі за № 336, копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 59624037 від 27.02.2020 року, копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 202217993 від 327.02.2020 року (а.с. 5-7).
Із акту обстеження матеріально побутових умов проживання ОСОБА_1 від 08.12.2020 року відомо, що в даному будинку відповідач ОСОБА_2 зареєстрований з 06.05.2015 року , однак не проживає з квітня 2016 року (а.с.8).
Згідно відповіді Павлівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12).
Водночас відповідач знятим з реєстрації за вказаною вище адресою, не значиться.
Відповідач позов визнав та не заперечує проти його задоволення.
V. Застосоване судом законодавство та висновки суду
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У спірних правовідносинах права позивача, як власника житлового будинку, захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з цим принципом норми цивільного законодавства не передбачають такого способу захисту як визнання дійне законними.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Положеннями статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
У відповідності до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Виходячи зі змісту положень ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу в спосіб, передбачений цією нормою Закону, або у спосіб передбачений договором чи законом.
Як слідує зі ст. 316 ЦК України, право власності являє собою право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом ст.ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, яким він розпоряджається на власний розсуд.
Стаття 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених законом та у встановленому законом порядку.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння (ст.391 ЦК України).
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Отже, із вищенаведеного вбачається, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Статтею 156 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Таким чином, право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05.11.2014 у справі № 6-158цс14 та від 16.11.2016 у справі № 6-709 цс16.
Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення (постанова ВС від 09.12.2020 у справі № 209/2642/18).
У постановах Верховного Суду України від 15.05.2017 у справі № 6-2931цс16, від 29.11.2017 у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09.10.2019 у справі № 695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Відповідно до положень ч. 1, 5 статті 403, ч. 2 ст. 406 Цивільного кодексу України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Крім того, Верховний Суд України у Постанові від 15 травня 2017 року, Справа № 734/387/15-ц, зауважив, що «право користування житловим приміщенням може виникати та існувати лише в членів сім'ї власника будинку»; «право відповідачки на користування чужим майном (спірним житловим будинком) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень ч. 2 ст. 406 Цивільного кодексу України».
Згідно Постанови Верховного Суду від 25 липня 2018 року по Справі № 638/13030/13-ц, колегією суддів зроблено наступні висновки: «У справі, яка є предметом перегляду, врахувавши, що припинення права користування житлом у колишнього власника, тягне за собою втрату його членами сім'ї права користування житлом, місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів. Право користування житлом для членів сім'ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім'ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.»
Як убачається з матеріалів справи, предмет спору становить вимога позивача про позбавлення права користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинокм АДРЕСА_1 , вказуючи на те, що відповідач, не будучи членом сім'ї позивача, не маючи договірних відносин із позивачем як власником будинку щодо права користування таким, зареєстрований за адресою спірного будинку, не несе тягар утримання житла та порушує право позивача, як власника спірного нерухомого майна на реалізацію права користування та розпорядження належним на праві власності майном.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 06.05.2015 року, однак, не проживав у спірному будинку із квітня 2016 року, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі пункту 4 частини першої, частини другої статті 406 ЦК України.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постановах від 09 жовтня 2019 року та від 19.08.2019 року в справах №№695/2427/16-ц, 369/9681/17, відповідно, що користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.
В ході розгляду справи судом не встановлено наявності домовленостей між відповідачем ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 , як власником житла, щодо порядку користування даним житловим будинком або щодо збереження за відповідачем права на користування житлом на час його відсутності. Не встановлено судом і обставин, які б свідчили про поважність причин відсутності відповідача у належному позивачу житловому будинку у період з 2016 року по даний час, факту чинення йому перешкод щодо користування та проживання у даному будинку чи вчинення відповідачем дій у зазначений період часу, які б свідчили про його намір зберегти право на користування даним житловим приміщенням.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оцінюючи встановлене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 відсутній без поважних причин у житловому будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , понад чотири роки, а тому він є таким, що втратив право на користування вказаним житлом.
Враховуючи визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб та приймається судом, а також те, що відповідач ОСОБА_2 без поважних причин був відсутній у спірному жилому приміщенні понад встановлений законом строк збереження права користування житлом, самостійно залишив дане жиле приміщення і протягом тривалого часу (понад чотири роки) не намагався вселитись у таке, перешкод в користуванні спірним житловим будинком йому не чинилось і він добровільно обрав собі інше місце проживання, а також те, що учасниками справи не надано будь-яких доказів, які б ствердили протилежне, з огляду на те, що формальна реєстрація відповідача у спірному житловому будинку є такою, що перешкоджає позивачу у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить до висновку, що є всі підстави для задоволення позову в повному обсязі та визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1 .
VІ. Судові витрати
За змістом ч. 1 ст. 142 ЦПК у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, згідно квитанції позивачем ОСОБА_1 було сплачено 908,00 грн. судового збору. У зв'язку із повним задоволенням позову ОСОБА_1 , враховуючи визнання позову відповідачем ОСОБА_2 , суд вважає, що позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Також, 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 264, 265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 коп.) відповідно до платежу (квитанції) № 70 від 24.02.2021 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 коп.).
Згідно підп. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Іваничівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканець АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Іваничівським РВ УМВС України у Волинській області 12.10.2007 року, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя І. Є. Малюшевська