26 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/3366/20 пров. № А/857/4908/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Вовка А. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року (рішення ухвалено в м. Тернополі, час ухвалення 12 год 49 хв, головуючий суддя Мірінович У.А., повний текст рішення складено 25.01.2021) у справі № 500/3366/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасувати рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області) про відмову йому в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Тернопільській області, яка полягає у не призначенні йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
- зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області призначити йому пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” шляхом прийняття відповідного рішення.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він, як потерпілий внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, має право на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому не погоджується з діями відповідача щодо відмови в призначенні такої пенсії, що стало наслідком не зарахування йому трудової діяльності до страхового стажу в періоди з 06.09.1982 по 06.10.1982 на Тернопільському комбайновому заводі, з 07.02.1987 по 21.07.1993 в Чортківській філії Бучацького ПОМ, з 09.04.1995 по 25.02.1998 в КПГ “Угринське”, з 01.04.2000 по 12.12.2003 в ПАП “Перлина”.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року позов задоволено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржило ГУ ПФУ в Тернопільській області, вважаючи, що таке винесене з порушенням норм матеріального права, при тому, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи; а тому просило скасувати оскаржуване рішення та в задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що станом на 01.01.1993 позивачем не виконано умову мінімального необхідного періоду роботи чи проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років для призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням усіх норм матеріального та процесуального права, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не здійснювалося.
Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Як встановлено судом, позивач 04.08.1964 року народження після досягнення пенсійного віку, станом на 12.11.2019, звернувся із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Листом від 22.04.2020 № 1900-0321-9/4687 ГУ ПФУ в Тернопільській області повідомило позивача про те, що згідно поданих документів, на момент звернення за призначенням пенсії, його загальний страховий стаж складає 07 років 11 місяців 15 днів, що є меншим за необхідний, з огляду на що, призначити позивачу пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у відповідача підстав немає.
Також вказано, що відповідно до статті 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії за віком надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” за наявності відповідного страхового стажу при призначенні пенсії у 2019 році необхідний страховий стаж повинен становити не менше 21 року.
З цього листа видно, що до страхового стажу позивача зараховано такі періоди: з 01.10.1981 по 18.08.1982 - навчання; з 27.10.1982 по 19.11.1984 - служба в збройних силах; з 25.04.1985 по 31.05.1986 - робота в Ульянівському авіаційному промисловому комплексі; з 05.09.1986 по 31.12.1986 - робота на Чортківському цукровому заводі; з 01.03.2015 по 31.07.2015, з 01.11.2015 по 30.11.2016, з 01.02.2017 по 31.05.2017, з 01.01.2017 по 31.07.2018, з 01.09.2018 по 31.12.2018, з 01.03.2019 по 30.06.2019 та з 01.08.2019 по 31.08.2019 - робота в Республіці Польща.
Разом з тим, до страхового стажу позивача не зараховано такі періоди його роботи:
- з 06.09.1982 по 06.10.1982 - в Тернопільському комбайновому заводі, оскільки відтиск печатки, що засвідчує запис про звільнення з роботи не чіткий;
- з 07.02.1987 по 21.07.1993 - в Чортківській філії Бучацького ПОМ, оскільки відтиск печатки, що засвідчує запис про звільнення з роботи не чіткий;
- з 09.04.1995 по 25.02.1998 - в КПГ “Угринське”, оскільки відсутнє документальне підтвердження правомірності видачі довідки № 145 від 07.06.2019, виданої Заводською селищною радою за період роботи в КПГ “Угринське”; відсутня інформація про правонаступництво у зв'язку із реорганізацією колгоспу ім. Леніна;
- з 01.04.2000 по 12.12.2003 - в ПАП “Перлина”, оскільки відсутній запис на прийняття на роботу, також відсутня інформація про нараховану заробітну плату в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
З врахуванням зазначеного, відповідачем не зараховано до загального страхового стажу 13 років 01 місяць 11 днів.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що надання позивачем посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи є достатнім для підтвердження факту його постійного проживання на території постраждалої внаслідок Чорнобильської АЕС у спірний період.
Щодо не зарахування відповідачем спірних періодів до страхового стажу позивача, то суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині зазначених періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи такі були предметом судового розгляду.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно із частиною першою статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон № 796-XII), особам, які проживали або працювали на радіоактивно забруднених територіях, пенсії призначаються із зниженням пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Потерпілим від Чорнобильської катастрофи, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період (абзац 6 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII).
Із аналізу наведеної правової норми видно, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Згідно статті 65 Закону № 796-XII документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 51 регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» іншими актами законодавства.
Документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені в Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) .
Порядком № 22-1 визначено, що документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
З аналізу наведених норм встановлено, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019 у справі № 152/651/17, від 25.11.2019 у справі № 464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі № 212/5780/16-а.
У матеріалах справи є посвідчення постраждалого від ЧАЕС 4 категорії серії НОМЕР_1 , видане 18 червня 1993 року, яке підтверджує те, що ОСОБА_1 є громадянином (громадянкою), який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що є достатнім для підтвердження факту його постійного проживання на території Чорнобильської АЕС у спірний період.
Таким чином, колегія зазначає, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідачем не враховано документи, що підтверджують період постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
Згідно вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, підтвердження стажу роботи для призначення пенсії здійснюється на підставі даних трудової книжки, а за їх відсутності, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа.
Згідно з пунктами 17 - 18 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Як видно з матеріалів справи, ГУ ПФУ в Тернопільській області не зараховано до страхового стажу позивача чотири періоди його роботи, а саме:
- з 06.09.1982 по 06.10.1982 - в Тернопільському комбайновому заводі, з підстав того, що відтиск печатки у трудовій книжці, що засвідчує запис про звільнення з роботи, не чіткий;
- з 07.02.1987 по 21.07.1993 - в Чортківській філії Бучацького ПОМ, з підстав того, що відтиск печатки у трудовій книжці, що засвідчує запис про звільнення з роботи, не чіткий;
- з 09.04.1995 по 25.02.1998 - в КПГ “Угринське”, з підстав того, що відсутнє документальне підтвердження правомірності видачі довідки № 145 від 07.06.2019, виданої Заводською селищною радою за період роботи в КПГ “Угринське”; відсутня інформація про правонаступництво у зв'язку із реорганізацією колгоспу ім. Леніна;
- з 01.04.2000 по 12.12.2003 - в ПАП “Перлина”, оскільки відсутній запис на прийняття на роботу, також відсутня інформація про нараховану заробітну плату в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Матеріалами справи підтверджено, що з копії трудової книжки НОМЕР_2 , яка велась з 31.08.1982 та трудової книжки НОМЕР_3 , яка велась з 15.06.1996, видно, що наказом № 14 від 31.08.1982 позивач з 06.09.1982 прийнятий на роботу слюсарем механо - збірних робіт 3 розряду цеху № 21 та відповідно до наказу № 143 від 06.10.1982 на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП УРСР його звільнено з роботи з 06.10.1982 (а. с. 14 - 16, 25).
Щодо періоду роботи позивача з 07.02.1987 по 21.07.1993 в Чортківській філії Бучацького ПОМ, відповідно до записів трудової книжки, наказом від 06.02.1987 № 51 позивача з 07.02.1987 прийнято на роботу учнем слюсаря- складальника МСЦ.
Надалі, 02.01.1989 Чортківську філію Бучацького ПОМ перейменовано на Чортківську філію Бучацького заводу “Астрон”, а 02.01.1990 останній перейменовано на Чортківський завод “Іскра”.
Згідно із записом в трудовій книжці № 12, наказом № 22 від 19.07.1993 позивача звільнено з посади за статтею 38 КЗпП з 21.07.1993.
Також, згідно з архівною довідкою № 378 від 20.11.2019 (а. с. 18), Чортківською філією Бучацького ПОМ, Чортківською філією Бучацького заводу “Астрон”, Чортківським заводом “Іскра” документів на зберігання в Чортківське РКП “Трудових архів” не передано.
Щодо періоду роботи позивача з 09.04.1995 по 25.02.1998, то як видно із записів трудової книжки НОМЕР_2 , на підставі протоколу № 3 від 01.08.1993 позивача прийнято на посаду сторожем в КПГ “Угринське”, а 04.04.2000 переведено в ПАП “Перлина” у зв'язку з реорганізацією господарства (а. с. 15 зворот).
Також, із записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 (а.с 25) видно, що на підставі протоколу № 3 від 01.03.1995 позивач прийнятий на роботу сторожем в КПГ “Угринське”.
Разом з тим, відповідно до книг обліку трудового стажу і заробітку колгоспників, Заводською селищною радою Чортківського району Тернопільської області видано довідку № 318 від 25.08.2020, згідно з якою позивач по наявних документах працював в КПГ “Угринське” з 09.04.1995 по 25.02.1998 на посаді сторожа (а. с. 26).
Вказана довідка, видана Заводською селищною радою Чортківського району Тернопільської області, на підставі книг обліку трудового стажу та заробітку колгоспників за 1995, 1996,1997, 1998 роки.
При цьому, колегія суддів враховує, що довідка містить інформацію про вироблений мінімум трудової участі у громадському господарстві, що підтверджується інформацією про трудову участь у громадському господарстві трудової книжки колгоспника.
Вказані записи засвідчені підписом посадової особи та відбитком печатки.
Щодо не зарахування періоду роботи позивача з 01.04.2000 по 12.12.2003 в ПАП “Перлина” через відсутність такого запису у трудовій книжці, то суд апеляційної інстанції зазначає, що зі змісту трудової книжки колгоспника слідує, що позивача прийнято на роботу сторожем в КПГ “Угринське”, а згодом, у 2000 р., у зв'язку з реорганізацією КПГ “Угринське” позивач переведений в ПАП “Перлина”, що спростовує ці твердження відповідача.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.
При цьому суд вірно зазначив, що відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не заперечив проживання позивача в м. Чортків, що підтверджує довідка № 649 від 15.07.2019, видана комунальним підприємством “Чортківський дім”, а факт роботи в зоні посиленого радіологічного контролю підтверджено записами трудової книжки про роботу з 05.09.1986 по 31.12.1986 в Чортківському цукровому заводі, з 07.02.1987 по 21.07.1993 - в Чортківській філії Бучацького ПОМ та посвідченням серії НОМЕР_4 (а.с. 13).
Відтак, наведені спірні періоди роботи позивача з 06.09.1982 по 06.10.1982 на Тернопільському комбайновому заводі, з 07.02.1987 по 21.07.1993 в Чортківській філії Бучацького ПОМ, з 09.04.1995 по 25.02.1998 в КПГ "Угринське", з 01.04.2000 по 12.12.2003 в ПАП "Перлина» підтверджені належними та допустимими доказами, а тому їх необхідно врахувати до його страхового стажу.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року в адміністративній справі № 500/3366/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
Постанова складена у повному обсязі 26 травня 2021 року.